§ 6. Публічне і приватне право

Цей процес, умовно названий процесом дифузії публічного і при-ватного права, вельми активно відбувається починаючи з XIX — і особливо у XX ст. Такі зміни в ці часи, зокрема, пов’язують із розвит-ком і практичним втіленням концепції соціальної держави: в її умовах держава часто-густо починає вбачати публічний інтерес у традиційних приватноправових відносинах і визнає за собою право на втручання в розвиток цих відносин. Ще більше взаємопроникнення публічного і приватного права притаманне новим сферам правового регулювання — на кшталт трудового чи господарського права.

Крім того, слід враховувати, що на процес поділу норм права на публічні і приватні значно впливають сформовані в тій чи іншій краї-ні політичні та правові традиції, особливості правової культури тощо. Тому перелік галузей та інститутів, що зараховуються до публічного чи приватного права, є далеко не однаковим для різних країн романо-германської сім’ї.

Поділ права на публічне і приватне має починатися із розмежуван-ня відносин, що регулюються публічним і приватним правом. Так, у найбільш загальному вигляді публічне право можна визначити як під-систему права, яка регулює відносини, пов’язані з діяльністю держави і місцевого самоврядування. У свою чергу, приватне право можна визначити як підсистему права, що регулює такі аспекти відносин між суб’єктами права, які прямо не стосуються діяльності держави (місце-вого самоврядування). Ці відносини є приватноправовими.

Подальше розмежування публічного і приватного права зображено у таблиці.

		Таблиця
Критерій	Приватне право	Публічне право
1	2	3
Який інтерес	Приватний, тобто інтерес	Публічний, тобто інтерес всього
		суспільства, який представляє
захищає	окремих суб’єктів	держава
	Особливості суб’єктів
	Основний суб’єкт —	Основний — держава та
	приватні особи (фізичні та
Суб’єктний склад		уповноважені нею органи;
	юридичні особи);	додатковий — суб’єкти приват-
	додатковий — суб’єкти
		ного права
	публічного права
Статус суб’єктів	Рівний (незалежно від того,	Нерівний (незалежно від того,
	основними чи додатковими	основними чи додатковими
	суб’єктами вони є)	суб’єктами вони є)

87

Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

		Продовження таблиці
1	2	3
Відносини, які	Горизонтальні,	Вертикальні (владні),
переважають	відносини координації	відносини субординації
Специфічний характер правового регулювання суспільних відносин
	Суб’єкти самостійно, а та-
Хто може регулю-	кож додатково — держава	Держава
вати відносини	(децентралізоване регулю-	(централізоване регулювання)
	вання)
Головний спосіб		Заборона та позитивне
правового регулю-	Дозвіл
		зобов’язання
вання
Тип правового регу-	Загальнодозволений (до-	Спеціально дозволений
лювання	зволено все, що прямо не	(дозволено лише те, що прямо
	заборонено законом)	зазначено в законі)
Основні види	Диспозитивні	Імперативні
норм права
	Принципи свободи	Принципи влади і підкорення,
	особистості, автономії,
		субординації, ієрархії,
	свободи права приватної
Основні принципи		оперативності, загальної забо-
	власності, юридичної
	рівності суб’єктів, свободи	рони, правового захисту загаль-
		ного суспільного інтересу
	договору
За чиєю ініціативою
відбувається	За ініціативою суб’єктів	За ініціативою держави
захист

Питання для самоконтролю

1. Визначте найбільш важливі особливості романо-германського права.

2. Охарактеризуйте три етапи розвитку романо-германського права.

3. Назвіть п’ять обставин, що суттєво вплинули на формуван-ня романо-германського права у XII–XV ст.

4. Визначте основні напрями впливу європейських універси-тетів на розвиток романо-германського права.

5. Охарактеризуйте специфіку трьох етапів рецепції римського права романо-германським правом.

6. Визначте основні напрями впливу канонічного права на романо-германське право.

7. Здійсніть розмежування публічного і приватного права в межах романо-германського права.

88

Розділ 4

Джерела права романо-германської правової сім’ї