• 1. Особливості романо-германської правової сім’ї

За словами Р. Давида, романо-германська правова сім’я є першою сім’єю, з якою ми зустрічаємося в сучасному світі¹. Вона справедливо вважається найбільш поширеною і найвпливовішою сучасною право-вою сім’єю. Більш ніж 150 держав, що репрезентують приблизно 60 % населення світу, сприйняли романо-германське право в тій чи іншій формі, а для 24 % населення світу ця система діє у чистому вигляді.

Загальновизнаним центром романо-германської правової сім’ї є континентальна Європа. Проте останніми століттями спостерігається активне поширення цієї правової сім’ї за межі континентальної Єв-ропи. Характерні для романо-германського права принципи та інсти-тути з’являються в інших частинах світу і регіонах двома основними шляхами:

шляхом насильницької експансії романо-германської правової сім’ї, що є наслідком колонізації європейськими країнами інших країн. Так, основні ідеї романо-германського права проникають в іспанські, пор-тугальські, французькі, голландські, бельгійські, німецькі, італійські колонії в Африці (наприклад, у Сенегал, Малі), в Азії (зокрема, в Ін-донезію, на Філіппіни), у країни Латинської Америки (Мексику, Перу, Бразилію тощо);

шляхом добровільної рецепції країнами інших регіонів основних положень романо-германського права (йдеться, зокрема, про Туреччи-ну, Японію, Південну Корею).

Романо-германська правова сім’я поділяється на дві групи: роман-ську і германську. До першої групи входять правові системи Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Нідерландів та деяких

¹ Давид, Р. Основные правовые системы современности [Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози : пер. с фр. – М. : Междунар. отношения, 1996. – С. 29.

61

Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

інших країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції.

До романо-германського права тяжіють правові системи багатьох африканських держав, а також країн Близького і Середнього Сходу. Проте не можна стверджувати, що ці правові системи Афро-Азіатського регіону належать до романо-германського права , оскільки останнє вступає тут у складну взаємодію з мусульманським і звичаєвим правом. Унаслідок цього у цих країнах формуються своєрідні правові системи, що відрізняються від класичного романо-германського зразка.

У деяких регіонах світу романо-германське право тісно взаємодіє із системою англо-американського права. Завдяки цьому там виникають правові системи зі змішаною юрисдикцією — своєрідні гібриди романо-германського й англо-американського права (наприклад, штат Луїзіана (США), провінція Квебек (Канада), Пуерто-Рико, Шотландія, Південно-африканська Республіка, Шрі-Ланка, Філіппіни).

Особливе місце посідають правові системи скандинавських країн і країн Латинської Америки. У порівняльному правознавстві існують три теорії щодо природи скандинавського і латиноамериканського права. Дослідники першої групи, виходячи з існуючої в цих державах системи джерел права, говорять, що право скандинавських країн і країн Латинської Америки належить до романо-германської правової сім’ї. Інші юристи вважають скандинавське і латиноамериканське право самостійними правовими сім’ями, що є дуже близькими до романо-германського права. Прихильники третьої теорії також визна-ють їх самостійними правовими системами, проте зазначають, що вони знаходяться посередині між сім’ями романо-германського та англо-американського права.

Для позначення правових систем країн Європи зазвичай викорис-товуються три терміни:

1. романо-германська правова сім’я. Цей термін, який є найпо-

ширенішим у порівняльному правознавстві, був обраний для того, щоб віддати належне спільним зусиллям, що здійснювалися одночасно університетами латинських і германських країн. Саме їх діяльність відіграла вирішальну роль у процесі становлення і розвитку романо-германського права;

2. сім’я континентального права. Цей термін покликаний під-

креслити принципову розбіжність між романо-германським правом, що виникло на Європейському континенті, та загальним правом, що

виникло також у Європі (у Англії), але за межами цього континенту;

62

• 1. Особливості романо-германської правової сім’ї

2. сім’я цивільного права. Цей термін активно використовується компаративістами країн англо-американської правової сім’ї. Його по-ява пояснюється тим, що зазначена правова система базується на римському цивільному праві і саме цивільне право визначає своєрід-ність розглянутої правової сім’ї.

Особливостями цієї правової сім’ї є:

1. Органічний зв’язок з римським правом. Становлення цієї право-

вої сім’ї відбувається на основі римського права. Це — головна особ-ливість романо-германського права. Романо-германські правові сис-теми ніби продовжують римське право, вони є наслідком розвитку останнього. Гаслом юристів романо-германської сім’ї може бути відо-мий вислів Р. Ієринга: через римське право, проте вперед, далі його¹.

2. Утворення романо-германського права на основі вивчення римського і канонічного права в італійських, французьких і німе-

цьких університетах. Саме університети створили у XII–XVI ст. на основі Зводу законів Юстиніана та збірників канонічного права за-гальну для багатьох європейських країн юридичну науку. Остання у свою чергу визначила характер романо-германського права.

3. Яскраво виражена доктринальність і концептуальність.

Романо-германська правова сім’я активніше сприймає правові теорії і доктрини, ніж англо-американська правова система, а роботи вчених-юристів мають тут більший вплив. У системі континентального права існують загальні принципи та ідеї, на основі яких формується і розви-вається право.

4. Абстрактний характер норм права. Останні встановлюють загальні правила поведінки, виходячи з принципів і правових доктрин. Це відрізняє романо-германське право від англосаксонського, де норми права створюються переважно судами при вирішенні спірних питань щодо конкретних випадків.

5. Домінуюча роль закону в системі джерел права. У романо-

германській сім’ї закони та кодекси — це опорні стовпи права. Тенденція визнання закону найважливішим джерелом права перемогла у країнах романо-германської правової сім’ї в XIX ст., коли в переважній більшості цих країн були прийняті кодекси та писані конституції. Провідна роль закону ще більш зміцнилася в сучасну епоху: сьогодні закон розглядаєть-ся як найкращий технічний спосіб установлення ясних і точних правил.

¹ Цит. за: Покровский, И. А. История римского права [Текст] / И. А. Покровский. – СПб. : Летний сад, 1999. – С. 17.

63

Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

6. Яскраво виражений кодифікований характер. Кодификація у романо-германському праві має принципові особливості, що відрізняють її від аналогічних процесів в інших правових сім’ях. Це, зокрема:

а) наявність глибоких і міцних історичних коренів; б) глобальний характер, охоплення практично всіх галузей та ін-

ститутів права; в) використання своєрідної юридичної техніки;

г) наявність власної ідеології, суть якої полягає в тому, щоб, кар-динально переробивши, а іноді навіть анулювавши раніше існуюче право, створити нову правову реальність¹.

7. Поділ на публічне і приватне право. Хоча такий поділ сьогодні

• цілком звичайним явищем для багатьох правових сімей, споконвічно він був властивий лише романо-германському праву. Це обумовлено насамперед впливом римського права, від якого романо-германське право успадкувало принципову для нього класифікацію норм на норми публічного і приватного права.