§ 3. Правові системи країн Співдружності Націй

ських. Навіть сама Велика Британія черпає прецеденти з Австралії, Канади та Нової Зеландії (приблизно 1 %)¹.

Наведене свідчить про те, що, по-перше, вплив англійського пре-цедентного права на загальне право країн англо-американської право-вої сім’ї все ще є доволі значущим; по-друге, посилюється тенденція щодо взаємного «правового обміну» між країнами, що входять до Співдружності, нерідко минаючи колишню метрополію.

2. Статутне право

Якщо у Великій Британії розвиток прецедентного права передував виникненню статутного права, то в Канаді, Австралії та Новій Зеландії закон як акт національного парламенту відігравав важливу роль з самого початку формування та розвитку правової системи. Нині, незважаючи на те, що акти парламенту за обсягом питань, що ними регулюються, посідають лише третє місце після загального права та делегованого законодавства, закон є основним джерелом права цих країн.

Як зазначалося, з часів колоніальної залежності аж до другої поло-вини ХХ ст. на території Канади, Австралії та Нової Зеландії діяли законодавчі акти, що видавалися британським парламентом. Лише Кон-ституційний закон Канади 1982 р. остаточно закріпив її державний су-

веренітет та встановив, що жодний акт англійського парламенту не буде поширюватися на Канаду та розглядатися як частина її внутріш-

нього права. В Австралія пряма дія англійських законів була припинена Законом Австралії 1986 р., який встановив, що видані з цього моменту акти британського парламенту віднині не можуть поширюватися на Австралію, а закони австралійських штатів не можуть визнаватися не-дійсними через їх невідповідність британському законодавству.

Складніше виглядають правові зв’язки між статутним правом Ве-ликої Британії та Нової Зеландії. Хоча з 1947 р. ця країна стала пов-ністю самостійною державою, у ній зберігають чинність британські закони, ухвалені в 1840–1947 рр., якщо при їх виданні було вказано, що вони поширюють свою дію на Нову Зеландію. У наш час єдиним джерелом подальшого розвитку законодавства цієї країни є акти на-ціонального парламенту, який може ухвалювати закони з будь- яких питань через визнаний Новою Зеландією принцип «верховенства пар-ламенту». Проте новозеландський парламент іноді своїми актами по-ширює дію англійських законів на територію Нової Зеландії. Напри-

¹ Богдановская, И. Ю. Правовые системы Канады, Австралии и Новой Зеландии: особенности развития [Текст] / И. Ю. Богдановская // Право и политика. – 2002. –

№ 8. – С. 22.

189

Розділ 8. Особливості правових систем США та країн Співдружності Націй

клад, новозеландський Закон про рибальство 1968 р. визнає чинність англійського закону 1899 р. на території країни.

Сучасна структура статутного права Канади та Австралії визна-чається їх федеральним устроєм. У цих країнах діють як закони, що

видаються федеральним парламентом, так і закони, ухвалені за-конодавчими органами їх суб’єктів федерації. У зв’язку із цим постає питання про розподіл сфер законодавчого регулювання між федерацією та її суб’єктами, а також про характер взаємодії між федеральним законодавством та законодавством суб’єктів федерації. Ці питання по-різному вирішуються Австралією та Канадою.

Конституція Австралії, віддаючи перевагу моделі США, встанов-лює для федерального парламенту певний перелік питань, з яких він уповноважений ухвалювати закони, залишаючи всі інші сфери законо-давчого регулювання штатам та територіям. При цьому Конституція Австралії припускає делегування законодавчих повноважень парла-ментів суб’єктів федерації федеральному парламенту. Стаття 109 Конституції чітко закріплює пріоритет федерального законодавства перед законодавством штатів та вказує на нечинність останнього в тій частині, в якій воно несумісне з федеральними актами. Таким чином,

в Австралії законодавче регулювання багатьох сфер суспільних від-носин зосередилось у руках федерального парламенту.

Канадським Конституційним актом 1867 р. визначено перелік питань виключної компетенції федерального парламенту (всього 27 сфер законо-давчого регулювання, серед яких економіка, торгівля , мореплавство, грошовий обіг, банківська сфера, кримінальне право та процес тощо), а також компетенції законодавчих зборів суб’єктів федерації (муніципальні податки, освіта, цивільний процес тощо). При цьому федеральний парла-мент уповноважений ухвалювати закони з усіх питань, що не входять до переліку виключної компетенції провінцій та територій. На відміну від Австралії, у Канаді принцип пріоритету федерального права не має кон-ституційного закріплення, проте визнається судовою практикою.

У результаті в Канаді склалася ситуація, коли законодавче регулю-

вання багатьох сфер суспільних відносин зосередилось у руках суб’єктів федерації або стало «конкуруючим». З 1918 р . в країні функціонує Федеральна комісія з правової реформи, а також Постійна конференція

• уніфікації права в Канаді, яка періодично обговорює «модельні» про-екти законів, що рекомендуються всім провінціям та територіям з метою подолання істотних розбіжностей в їх законодавстві, передусім

• питань цивільного та торгового права.

190