§ 3. Правові системи країн Співдружності Націй

Як і в Англії, у Канаді, Австралії та Новій Зеландії судові прецеденти створюються не будь-якими судами та не у будь-яких справах: чітко визначено, що прецедентний характер можуть мати тільки рішення вищих судів, що обумовлює те значення, яке надається в цих країнах судовій ієрархії. Так, в Австралії силу прецеденту мають тільки рішен-нях верховних судів штатів та територій, а також вищої судової інстан-ції країни — Високого Суду Австралії. У Канаді — рішення Верховного Суду Канади, Федерального суду Канади, а також верховних судів про-вінцій.

Прецедентам вищих судових інстанцій мають слідувати всі нижчі суди, хоча самі вони не вважають себе зв’язаними своїми попередніми рішеннями. У Новій Зеландії вже в 1931 р. було встановлено, що Апе-ляційний суд країни, який посідає найвище становище в системі ново-зеландських судів, не зв’язаний власними прецедентами. Проте, сліду-ючи за англійською моделлю, Апеляційний суд завжди стояв на позиці-ях більш обережного підходу та намагався визначити підстави, за яких можуть змінюватися старі та створюватися нові прецеденти.

На сучасну структуру австралійського та канадського загального права певний вплив має їх федеративний статус. Для сучасної Ав-стралії характерна тенденція до «партикуляризації штатів», проте вона

не привела до формування двох рівнів загального права — прецедент-

ного права кожного штату та федерального прецедентного права, як це сталося в США. В Австралії діє єдина система загального права, що обумовлюється широкою компетенцією Високого Суду Австралії.

У Канаді питання про наявність двох рівнів загального права залиша-

ється спірним, що пов’язано з функціонуванням поряд з Верховним Судом Федерального суду Канади, який застосовує лише федеральне право та покликаний за Конституцією сприяти вдосконаленню його реалізації. Це дає підстави, як і в США, відносити до федерального загального права прецеденти, що регулюють відносини, які мали бути врегульовані парламентом, проте за тих чи інших причин залишилися поза законодавчим регулюванням.

Незважаючи на вказані особливості, за своїми основними змістов-ними характеристиками загальне право Канади, Австралії та Нової Зеландії мало чим відрізняється від англійського. Англійське преце-дентне право заклало фундамент та визначило основні тенденції на-

ступного розвитку їх загального права та процесуальних форм його реалізації. Пізніше Велика Британія зберігала свій вплив насамперед

187

Розділ 8. Особливості правових систем США та країн Співдружності Націй

через постанови Палати лордів та діяльність Судового комітету Та-

ємної ради, який донедавна виконував функції вищої апеляційної ін-

станції всіх країн Співдружності. Рішення Судового комітету, як правило, були обов’язковими для країни, з якої надійшла апеляція.

Сьогодні лише в Новій Зеландії збереглося право на оскарження рішень національних судів до Судового комітету Таємної ради. Канада повністю відмовилась від цієї процедури у 1933 р. — у кримінальних справах, у 1949 р. — у цивільних. Однак раніше прийняті рішення Су-дового комітету, які тлумачать англійські закони та норми загального права, що діють у Канаді, зберігають свою обов’язкову силу понині.

В Австралії до 1960-х років постановам британських апеляційних судових інстанцій неодмінно надавалася перевага перед рішеннями національних судів навіть найвищого рівня. Законом 1965 р. було іс-тотно обмежено можливість апеляції до Судового комітету Таємної ради: зберігалося право подавати скарги на рішення апеляційних судів штатів, проте заборонялося подавати апеляції на рішення Високого Суду Австралії.

Однак і сьогодні австралійські та канадські суди, а також суди інших країн групи англійського права продовжують з великою повагою стави-тися до рішень англійських судів та судів один до одного. Хоча прецедент, створений іноземним судом, не може бути обов’язковим на території іншої країни, як це мало місце в колоніальних умовах стосовно преце-дентів метрополії, він може бути сприйнятий як «переконливий». Пере-конливий прецедент іноземної держави, підтверджений високою судовою інстанцією іншої країни, стає джерелом останньої.

Доктрина переконливого прецеденту відкриває великі можливості для взаємного впливу та використання досвіду інших країн системи загального права. Наприклад, у Великій Британії більше 100 років тому склався прецедент, який встановлював відповідальність державного службовця за шкоду, заподіяну громадянину внаслідок зловживання службовим становищем. Цей прецедент, що тривалий час «дрімав», був відроджений спочатку Апеляційним судом Великої Британії в 1957 р., а потім — в Австралії Верховним судом штату Вікторія. Таке «перетікан-ня» прецедентів у правових системах англо-американської правової сім’ї є досить поширеним явищем . Так, 50 % прецедентного права Нової Зеландії походить з Англії, 10 % — з Австралії, певна частина — з Ка-нади. В Австралії приблизно одна третина загального права випливає з «переконливості» англійських прецедентів, близько 1 % — з новозеланд-

188