§ 3. Закон як джерело права в сім’ї англо-американського права
менту статути вважаються вічними і підлягають застосуванню суддями до їх формального скасування чи закінчення встановленого в них стро-ку дії. Як зауважують англійські юристи, інший спосіб дії свідчив би про те, що суд бере під сумнів авторитет законодавчої влади, яка ухвалила ці статути, чого суд у жодному випадку не має права робити;
3) закон може змінювати або скасовувати положення загального права (тобто судові прецеденти).
Водночас слід взяти до уваги той факт, що в сучасних умовах пар-ламентський суверенітет обмежений законодавством Європейського Союзу, яке має перевагу над актами Парламенту. Крім того, суди можуть визнавати акти Парламенту несумісними з Європейською конвенцію з прав людини, що привертає увагу уряду до проблеми і він може ви-рішити, змінювати акт чи ні (наприклад, у 2004 р. Палата лордів ви-знала несумісним із Конвенцією Акт про антитероризм, злочин та безпеку 2001 р.; цей акт було змінено прийняттям Акта про поперед-ження тероризму 2005 р.).
Проте навіть без урахування європейських обмежень положення про свободу розсуду англійського Парламенту при прийнятті статутів має переважно теоретичний характер. На практиці статути здебільшо-го приймаються для внесення необхідних змін і доповнень до чинного права. Зокрема, статутне законодавство призначене для скасування чинного законодавства, для доповнення встановлених положень за-гального права або права справедливості, для перегляду наслідків рі-шень судів, а також для запровадження нових положень з питань, що раніше не підлягали правовому регулюванню.
У сучасному англійському праві можна помітити тенденцію до посилення ролі статутів, яка полягає у збільшенні їх питомої ваги в системі джерел права та в розширенні сфери відносин, що регулюють-ся ними. Наприклад, англійські закони, прийняті після 1948 р., мають обсяг у 4 рази більший, ніж закони, прийняті до того часу.
Проте ця тенденція не порушує історично існуючих зв’язків стату-тів з іншими джерелами права, перш за все прецедентом. І сьогодні не викликає сумнівів теза, що принципи англійського права встановлю-ються саме суддівським правом, а статут лише деталізує їх . Статут запозичує категоріальний апарат, розроблений прецедентним правом. Для статуту дуже важливим є його тлумачення у судах, оскільки судді привласнили право інтерпретувати статути, посилаючись на те, що вони краще за інших можуть пояснити їх зміст. В Англії традиційно
159
Розділ 7. Джерела права англо-американської правової сім’ї
вважається, що прийнятий закон починає «жити», стає правовою за-бороною чи зобов’язанням тільки після того, як він буде застосований суддею. Такі взаємозв’язок і взаємодія статуту і прецеденту в регулю-ванні суспільних відносин виключає можливість виділення серед них «головного» чи «другорядного», «основного» та «не основного» дже-рела права.
Акти Парламенту можуть бути класифіковані на:
публічні і приватні. Публічним є акт, який вимагає судової обі-знаності, а приватним — той, що судової обізнаності не потребує. Деякі акти містять положення змішаного характеру — публічного та приватного і тому є «гібридними». Усі акти з 1850 р. вважаються пуб-лічними, якщо вони спеціально не проголошують про інше;
загальні, персональні й локальні. Загальні акти встановлюють правила поведінки, що діють на всю спільноту, персональні акти — діють щодо окремих індивідів, а локальні акти — щодо окремих те-риторій;
основні й доповнюючі. Основні акти всебічно регулюють певну правову сферу, а доповнюючі акти лише змінюють основні акти або загальне право;
постійні й тимчасові. Постійні акти встановлюють право до їхнього скасування, а тимчасові — розраховані на визначений час, за винятком їх продовження подальшими актами.
Природно, що головним законодавчим засобом є публічні загальні акти, проекти яких подаються до Парламенту як публічні біллі або від імені Уряду, або від імені окремих членів Парламенту.
Крім того, серед актів Парламенту за змістом привертають увагу акти реформи права. Механізм підготовки правових реформ в Англії відрізнявся значною невизначеністю аж до 1965 р., відколи у країні почала працювати Правова комісія, що була утворена на підставі За-кону про правові комісії (1965 р.). До її завдань входять вивчення та перегляд права з метою його системного розвитку та реформи, виклю-чення аномалій, скасування застарілих і непотрібних норм, спрощення та модернізації права. Правова комісія готує звіти, рекомендації та за-конопроекти, що втілюються у життя парламентськими актами. При-кладами актів реформи права є:
консолідовані акти, за допомогою яких Парламент об’єднує в єдиному законі положення прийнятих раніше законодавчих актів з одного питання. Прикладом консолідації є прийняття Закону про
160