§ 4. Загальне право: поняття та особливості

ключають дію всіх інших джерел права. Слід зазначити, що загальне право займає найнижчий щабель в ієрархії джерел права. У минулому існувала думка, що в конфліктній ситуації загальне право має більшу силу, ніж статутне право (цей принцип випливає з відомої справи док-тора Бонхема 1610 р.). Проте врешті-врешт принцип переваги законо-давчої влади переміг. Унаслідок цього законодавець має право шляхом прийняття законів, що містять протилежні за змістом норми, скасову-вати чи змінювати загальне право на свій розсуд.

Співвідношення загального права і законодавства. Судді, спира-

ючись на загальне право, розглядають законодавчий акт як такий, що містить специфічні норми права, які можуть застосовуватися тільки у чітко визначених самим законом випадках. В усіх інших випадках, не охоплених законодавчим актом, судді на відміну від суддів романо-германської правової сім’ї не будуть виносити рішення за аналогією з цим законом.

Це пояснюється тим, що, на думку суддів, якби законодавець зби-рався запровадити певне правило, воно було б наведене у тексті само-го законодавчого акта. Тому суд, застосовуючи закон за аналогією у тих випадках, що прямо ним не передбачені, буде втручатися у повно-важення законодавчої влади. А це є неприпустимим. Якщо ж законо-давець зробив юридичну помилку, він здатний виправити її самостій-но. Отже, якщо певний законодавчий акт не зовсім підходить для ви-рішення якоїсь справи, можна звернутися до відповідних положень загального права.

Такі своєрідні відносини між загальним правом та законодавчими актами обумовлені не стільки логікою, скільки радше інстинктивною реакцією на роль законодавчих актів в історії розвитку системи загаль-ного права. У період створення загального права законодавства було обмаль. У загальному праві містилися найбільш широкі та зрозумілі принципи, тому не було потреби включати в законодавчі акти якісь постійні норми. Замість цього законодавчі акти приймалися на основі ad hoc — тобто виходячи з вимог конкретної ситуації, яка обумовлює необхідність приймати рішення, не передбачене чинним правом. Отже, судді, спираючись на загальне право, не зверталися за базовими нор-мами до законодавчих актів, та й законодавці не вважали за потрібне включати такі положення до законодавчих актів, які вони приймали.

Мабуть, саме тому застосування законодавчого акта в системі за-гального права нагадує В. Бернхему кинутий у посудину з водою ка-

145

Розділ 6. Загальна характеристика англо-американської правової сім’ї

мінь: камінь тоне й вода оточує його з усіх боків. П. Бромхед запропо-нував іншу асоціацію, порівнявши статутне право з написами, що держава залишає на каменях, з яких суддями зведена стіна права. Ця стіна побудована суддями, що закладали в неї свої камені-прецеденти. На каменях-прецедентах волею держави з’являються все нові і нові написи. Ці написи і є закони, тобто статутне право.

• 5. Право справедливості та його співвідношення із загальним правом

Поява ідеї права справедливості (equity law) пояснюється тим, що норми загального права не дозволяли звертатися до суду з деякими ти-пами позовів, необхідність у яких виникла в той період, коли загальне право вже сформувалося. У Середні віки розчаровані у загальному пра-ві люди починають звертатися до короля з численними петиціями про вирішення питання «по справедливості і як виняток, тому що суди їм відмовляли у справедливості і правосудді на основі права». Позивачі просили «заради Бога та з милосердя» призвати до себе особу, яка зви-нувачувалась у заподіянні шкоди, допитати її та милостиво знайти такий спосіб для відшкодування шкоди, якого не знає загальне право. Задо-волення королем подібних скарг зустрічається вже у 1340 р.

Як правило, англійські королі доручали розглядати такі петиції своїм лорд-канцлерам. Це було викликано в основному тим, що в ран-ній період історії Англії лорд-канцлери призначалися королем з числа служителів церкви. Тому формально вони не були пов’язані вимогами світського загального права і могли приймати рішення «по справедли-вості, а не по праву». Лорд-канцлери, яких називали «зберігачами королівської совісті», були схильні ігнорувати приписи суду й орієн-тувалися радше на голос совісті.

Протягом усього XV ст. лорд-канцлер діяв на підставі свого роз-суду. Причому кожен лорд-канцлер мав своє розуміння того, яке рішен-ня є чесним і справедливим у конкретному випадку. Тому досить по-ширеними на той час були жарти на адресу лорда-канцлера, на кшталт «справедливість — шахраювата річ, оскільки вона змінюється як до-вжина ноги лорд-канцлерів».

Згодом з’являються особливі правила і норми, які використовують-ся при розгляді справ канцлером: зокрема, виробляються особливі

146