§ 1. Правові системи Скандинавських країн

значущу роль відіграє тут судова практика. Ніколи у правових системах цих країн функції судді не зводилися винятково до застосування норм законодавства. Крім того, у Скандинавських країнах визнана роль су-дового прецеденту (у вигляді рішень верховних судових органів). Так, у правовій системі Данії окремі інститути цивільно-правових відносин регулюються нормами прецедентного права. Скандинавське й загаль-не право поєднує також прагматичний підхід до права, правових понять і конструкцій. Ця обставина деякою мірою й пояснює успіх, яким ко-ристуються у Скандинавських країнах після Другої світової війни американські концепції школи правового реалізму. Однак це не є під-ставою для віднесення скандинавського права до сім’ї загального права. Скандинавське право майже не має таких характерних ознак загального права, як особлива роль процесуального права, правило прецеденту, техніка розрізнення.

Отже, вплив системи загального права і системи континентального права був неоднаковим протягом історії й по-різному виявлявся щодо окремих галузей права. У сучасний період такий вплив стає ще більш помітним, особливо через знаходження північноєвропейських країн під орбітою наддержавного права Європейського Союзу й Ради Європи.

Джерела права Скандинавських країн

Джерела сучасного скандинавського права формують єдину систе-

му, яку становлять законодавство, судові прецеденти, правові звичаї, доктрина, принципи і міжнародно-правові акти.

1. Законодавство ( мається на увазі вся система нормативно-правових актів − законів, актів делегованого законодавства, підзаконних нормативних актів) є пріоритетним джерелом права. Воно відіграє основну роль щодо врегулювання суспільних відносин.

В ієрархії законодавчих актів основне місце займають конституція та конституційні закони. Писані конституції являють собою або єди-ний нормативний акт ( конституції Норвегії 1814 р., Ісландії 1944 р., Данії 1953 р., Фінляндії 1999 р.), або сукупність кількох конституційних законів (так, Конституція Швеції від 27 лютого 1974 р. складається із чотирьох основних законів: Форми правління 1974 р., Акта про пре-столонаслідування 1810 р., Акта про свободу друку 1949 р. зі змінами від 27 лютого 1974 р., Закону про свободу висловлень 1991 р.).

Законодавчі акти, зазвичай, не мають загальної частини і містять конкретно-регулюючі норми. Наприклад, шведський законодавець ніколи не прагнув виробити певні правові принципи, що застосову-

117

Розділ 5. Правові системи, що тяжіють до романо-германського типу

ються до кожної з галузей права. Це призвело до того, що кількість норм загального характеру є вкрай незначною. У цей час позначилася протилежна спрямованість у законотворчості: від спеціальних право-вих норм, спрямованих на врегулювання конкретної життєвої ситуації, до так званих каучукових норм. Їх зміст зводиться до наділення судових або інших державних органів широкою свободою розсуду при вирі-шенні правових проблем, охоплюваних цими приписами (наприклад, відповідні правові норми відсилають до таких категорій, як «розум-ність», «справедливість», «сумлінна ділова практика» тощо).

Важливе місце серед джерел скандинавського права належить де-легованому законодавству. Питома вага нормативних актів, прийнятих у межах делегованого законодавства, перевищує кількість законів, прийнятих законодавчими органами цих держав. Крім того, джерелом права Скандинавських країн є підзаконні акти (укази президента, по-станови уряду, акти міністерств і відомств, акти муніципального рівня, інструкції й приписи органів управління, що мають нормативний ха-рактер).

2. Судовий прецедент — важливе й не завжди тільки допоміжне джерело права. Судове рішення має більш високий авторитет, ніж у системі романо-германського права, і менш високий, ніж у системі англо-американського права. Його роль особливо помітна в Данії й Норвегії. Пояснюється це тим, що в цих країнах деякі правові інсти-тути у сфері цивільного обороту, цивільних правопорушень законодав-чо не врегульовані. Однак застосування судових прецедентів не регу-люється настільки жорсткими і суворими правилами, як це передбаче-но англійським правом.

Особливе місце судової практики як джерела скандинавського права пояснюється тією обставиною, що закони дозволяють суддям при вирішенні окремих питань діяти більш вільно за суддівським роз-судом, що розширює можливості судових органів при застосуванні й тлумаченні норм права. Також судді зобов’язані керуватися рішеннями, прийнятими за аналогічними справами вищими судовими органами з метою уніфікації судової практики, хоча на відміну від англійського права тут судові рішення мають конкретний характер. Наприклад, рі-шення Верховного суду (іноді й інших судових інстанцій) Норвегії, винесені по конкретній справі, мають силу «переконливого прецеден-ту» для нижчих судів. У судовій практиці стало звичним ураховувати рішення вищих судових інстанцій інших Скандинавських країн.

118