§ 1. Правові системи Скандинавських країн

Водночас слід пам’ятати, що скандинавське право не розвивалося у повній ізоляції від континентального права. З ХVІІ ст. були встанов-лені політичні та інтелектуальні зв’язки з європейськими державами, що відкрило для скандинавських правових систем юридичний стиль мислення континентальної Європи. Так, звичайною була практика отри-мання юридичної освіти в європейських університетах. Відбувалася трансформація норм та понять римського права у судову практику Скан-динавських країн. Проте римське право досягло Скандинавських країн лише у ХVІІ ст., коли там вже були сформовані традиційні правові ін-ститути (сільське, міське право), які застосовувалися у судовій системі. Тому вплив римського права обмежився тими сферами, які не були вре-гульовані середньовічними кодексами (наприклад, договірне, страхове, кредитне право , право товариств та банкрутства). Водночас реалізм скандинавських юристів перешкодив реалізації багатьох правових ідей континентальної Європи. Урешті-решт, це дозволило скандинавському праву зберегти свій специфічний регіональний характер.

Слід також відзначити, що на формування скандинавського права мала вплив рецепція інститутів як континентального, так і загального права. Наприклад, із континентального права були запозичені ідея кодифікації, структура системи нормативно-правових актів, практика широкого застосування нормативно-правових актів, поділ системи права на приватне і публічне. Із загального права скандинавськими правовими системами рецептовані принципи судочинства, а також ідея визнання судової практики джерелом права.

Історична та культурна спільність, взаємний розвиток торгівлі, транспортних зв’язків сприяли наприкінці ХІХ ст. налагодженню спів-робітництва у законодавчій сфері між Скандинавськими країнами. Підставою і стимулом для цього співробітництва була подібність скан-динавських мов (крім фінської). У 1872 р. відбулася Асамблея північ-ноєвропейських юристів, яка виробила основні принципи уніфікації права північних країн. За винятком декількох періодів (1905–1919 рр., 1939–1948 рр.) Асамблея проводилася щорічно.

Важливим етапом у розвитку правового співробітництва Сканди-

навських держав стало створення в 1952 р. єдиного консультативно-

го органу — Північної Ради, головне завдання якої полягає в коорди-нації й інтеграції зусиль Скандинавських держав з питань співробіт-ництва у сфері економічного, соціального, політичного й культурного життя. При цьому органі створено комісії експертів, які покликані роз-

113

Розділ 5. Правові системи, що тяжіють до романо-германського типу

робляти однакові законодавчі акти з подальшої гармонізації законодав-ства Скандинавських країн.

Уже в 1880 р. набув чинності у трьох країнах єдиний кодекс про вексель. Поступово були уніфіковані закони про торговельні знаки, торговельний реєстр, фірму й ведення торговельних справ за доручен-ням, а також про чеки. У 1891–1893 рр. була розроблена єдина законо-давча основа для скандинавського морського права.

У 1899 р. датський професор Б. Ларсен запропонував уніфікувати все приватне право, щоб в остаточному підсумку прийти до єдиного Скандинавського цивільного кодексу. І хоча уряди Скандинавських держав погодилися із цією пропозицією , створення проекту єдиного Цивільного кодексу було відкладено, а перевагу віддано уніфікації окремих інститутів права власності й зобов’язального права. Як резуль-

тат цих двох зусиль з’явився проект закону про купівлю-продаж рухомо-го майна, який набув чинності в 1905 р. — у Швеції, в 1906 -му — у Данії, в 1907-му — у Норвегії й у 1922 р. — в Ісландії. Ще одним важливим результатом юридичного співробітництва Скандинавських країн став закон про договори й інші законні операції у праві власнос-ті й зобов’язальному праві. У Швеції, Данії й Норвегії він набув чин-ності в період з 1915 по 1918 р., а у Фінляндії — в 1929 р. На основі вищезгаданих і деяких інших законів у Скандинавських країнах скла-лося єдине договірне право. Скандинавські країни активно співробіт-ничали і у сфері сімейного права, хоча тут відмінності між законодав-ствами країн регіону виражені сильніше.

Таким чином, співробітництво Скандинавських держав із метою гармонізації й уніфікації відбувається здебільшого у галузі приватного права (шлюбно-сімейні, договірні відносини, відносини у царині інте-лектуальної власності й ін.). У публічно-правовій сфері, зокрема, у кримінальному і у кримінально-процесуальному праві таке співробіт-ництво відбувається у значно меншому ступені, і це пояснюється стійкістю різних національних традицій у цих державах у даних сферах суспільного життя.

Крім того, уніфікуючий вплив на правові системи Скандинавських країн виявляє і їх членство в таких європейських структурах, як Рада Європи, Європейський Союз (крім Норвегії й Ісландії), ОБСЄ, Орга-нізація економічного співробітництва й розвитку.

2 січня 2010 р. у Мальме на засіданні прем’єр-міністрів Норвегії, Швеції й Данії було оголошено про створення Скандинавської Федера-ції. 11 грудня 2010 р. у цих трьох державах відбувся референдум.

114