• 1. Правові системи Скандинавських країн

Спільність історичної долі, своєрідність географічного положення, подібність укладу життя, найтісніші економічні, культурні й політичні зв’язки між північними державами Європи сприяли формуванню за-гального юридичного мислення й правової культури, що виправдовує загальний підхід до правових систем цих держав і дозволяє об’єднати їх у скандинавську (північну, або північноєвропейську) групу. Ця група включає національні правові системи Швеції, Данії, Норвегії, Фінлян-дії, Ісландії¹.

Правові системи цих країн прийнято ділити на дві підгрупи. Перша підгрупа включає Данію, Норвегію й Ісландію, право яких історично розвивалося на основі майже ідентичних за своїм змістом компіляцій датського й норвезького права, здійснених у другій половині XVII ст. Слід також зазначити, що Норвегія й Ісландія починаючи з XIV ст. перебували під єдиною політичною владою Данії. У 1814 р. Данія була змушена поступитися Норвегією Швеції. У 1905 р. Норвегії вда-лося досягти мирним шляхом повної незалежності. Ісландія остаточно стала незалежною державою в 1918 р., але залишалася в особистій унії із Датським королівством, з якої вийшла лише після Другої світової війни.

До другої підгрупи входять Швеція й Фінляндія. У XII ст. Фінлян-дія повністю перейшла під владу Швеції згідно з папською буллою 1172 р. У 1216 р. Папа Римський підтвердив право Швеції на Фінлян-дію, і лише в 1809 р. Швеція була змушена поступитися нею Росії. Шведський кодекс 1734 р. протягом довгого часу застосовувався і тут. Але від початку роботи фінського парламенту в 1863 р. почалася пев-

¹ Крім того, деякі автори включають до цієї сім’ї правові системи держав Балтії – Естонії, Латвії, Литви.

111

Розділ 5. Правові системи, що тяжіють до романо-германського типу

на модернізація фінського права, і воно стало розвиватися із властиви-ми тільки йому рисами. Більше того, до складу Російської імперії Фінляндія входила на правах Великого князівства із широкою авто-номією, що дозволило їй зберегти самобутню правову систему, засно-вану на шведському праві, а після одержання незалежності в 1918 р. відновити перервані відносини зі Швецією.

Основою північного права було давньогерманське право, яке вра-ховувало місцеві особливості кожної країни.

Вихідними моментами формування скандинавського права як під-типу стали два законодавчих акти: Кодекс короля Хрістіана V (при-йнятий у Данії у 1683 р. та діючий і в Норвегії з 1687 р.) та Звід законів Шведської держави (Шведський кодекс 1734 р.). Датський кодекс складався з VІ книг: про судоустрій; про духовенство; про світські стани; торгове та шлюбне право; про морське право; про право влас-ності; спадкове право; про кримінальне право. У свою чергу Шведський кодекс складався з ІХ розділів: про шлюб, про батьків і дітей, про спадкування, про нерухомість, будівництво, торгівлю, злочини, вико-нання судових рішень, судочинства та судоустрій. Він нараховував 1300 параграфів. Ні Датський, ні Шведський кодекси офіційно не відмінені й до сьогодні, хоча багато їхніх норм застаріли або були замінені шля-хом прийняття нових законів.

• середині ХІХ ст. старі кодекси були модернізовані передусім у галузі сімейного й спадкового права. При цьому найбільш прогресив-но здійснювалася правова емансипація жінки, що набагато випередило аналогічний процес у країнах Європейського континенту.

Кодифікаційна ідея епохи Просвітництва дістала у Скандинавії досить стриману зустріч і розділила долю інших континентальних ідей, які потрапили в умови більш холодного північного клімату. Модернізу-ючи в XIX ст. власні старі кодекси, Скандинавські країни прийняли ве-лику кількість окремих законів, які за структурою і стилем не відрізня-лися від своїх континентальних аналогів. Однак широко поширена точка зору про необхідність «охопити» усе цивільне право одним кодек-сом не здобула підтримки в жодній зі Скандинавських країн.

• наш час законодавство, що не вкладається у межі Шведського кодексу 1734 р., охоплює такі галузі права, як трудове, акціонерне право, право промислової власності, право соціального забезпечення, екологічне та адміністративне право. Разом з тим кодифіковане зако-нодавство не є більшою частиною діючого права.

112