§ 5. Вплив канонічного права на формування романо-германського права

не правове мислення західноєвропейських юристів. Невипадково за-вершена юридична освіта поєднувала дві спеціальності: цивільного (римського) права та канонічного (церковного) права. Вищий учений ступінь давав юристам звання доктора обох прав — цивільного і кано-

нічного (doctor utriusque juris, sc. civilis et canonici)¹;

3) норми канонічного права визначали зміст норм світського пра-

ва і таким чином опосередковано регулювали світське правове життя. Усі світські правові системи — феодальна, маноріальна, торговельна, міська, королівська — пристосовували для себе основні ідеї та при-йоми канонічного права. Це пояснюється тим, що останнє було розви-ненішим і тому доступнішим до запозичення. Крім того, більшість юристів були добре знайомі з канонічним правом.

Так, можна відзначити значну роль канонічного права у впрова-дження в світське кримінальне право поняття вини. Церква впливала також на торговельне право — перш за все через своє вчення про спра-ведливу ціну. Приписи канонічного права щодо порядку обрання ієрархів і прийняття колегіальних рішень зробили суттєвий внесок у розвиток інституту виборів і представництва². Отже, закріплені в ка-нонічному праві релігійні обряди, норми і доктрини, що відображали погляди християнської церкви на смерть, гріх, покарання, прощення, порятунок тощо, визначили зміст основних інститутів, понять і цін-ностей світського романо-германського права.

З укріпленням національної державності в європейських країнах значення канонічного права поступово зменшується. Проте правові принципи, юридико-технічні прийоми та засоби, правові інститути і навіть галузі (спадкоємне, сімейне , кримінальне право) романо-германської сім’ї, що сформувалися в Середні віки на основі каноніч-ного права, зберігають вплив останнього і сьогодні.

На підтвердження цієї тези Г. Дж. Берман наводить такий приклад: якщо засуджений до смерті вбивця збожеволіє, то згідно із законодав-ством страта відкладається до видужання злочинця. Ця норма права має безумовне теологічне походження: якщо страчують божевільну людину, вона позбавляється можливості добровільно сповідатися у своїх гріхах і прийняти святе причастя. Отже, людині слід надати

1. Див.: Тарановский, Ф. В. Энциклопедия права [Текст] / Ф. В. Тарановский. – 3-е изд. – СПб. : Лань, 2001. – С. 17.

2. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. – Т. ІІ. Европа: V–XVII вв. – М. :

Мысль, 1999. – С. 141.

85

Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

можливість повернутися до розуму перед смертю, щоб її душа не при-рікалася на вічний пекельний вогонь, а могла б спокутувати свої гріхи у чистилищі та зрештою, на Страшному суді, ввійти до Царства Не-бесного¹.

§ 6. Публічне і приватне право

Публічне і приватне право можна вважати наскрізними лініями правового розвитку романо-германської сім’ї. Публічне і приватне право — це якісно різні підсистеми права, два різних «юридичних континенти», дві різні «юридичні галактики».

Питання про поділ права на приватне і публічне має більш ніж двохтисячолітню історію. Спочатку цей поділ виник як спосіб вивчен-ня права. Видатний римський юрист Ульпіан писав, що право вивча-ється у двох аспектах: публічному і приватному. Публічне право (jus publicum) — це те, що належить до користі римської держави, при-ватне (jus privatum) — те, що [належить] до користі окремих осіб. Відтоді цей поділ є міцним набуттям юридичної думки, утворюючи безумовний базис наукової і практичної класифікації правових явищ.

Публічне і приватне право традиційно вважають наскрізними ліні-ями правового розвитку романо-германської сім’ї. Для неї історія цих понять — по суті історія всього права. Проте цей поділ (звичайно , не такий глибокий і чіткий) сьогодні існує і в інших правових сім’ях, на-приклад, в англо-американському праві.

Визнаючи існування концептуальних розбіжностей між публічним і приватним правом, ми водночас не повинні й загострювати їх проти-стояння. Навпаки, на сучасному етапі розвитку права доцільно під-креслювати їх зближення на новій гуманістичній основі. Такою осно-вою насамперед мають бути ідеї первісності прав і свободи людини і громадянина, розумного балансу інтересів особи і спільноти, непри-пустимості свавільного державного втручання.

Сьогодні кордон між приватним і публічним правом не виглядає як різка демаркаційна лінія: певні правові інститути відчувають на собі одночасний вплив і публічного, і приватного права, вони ніби сплете-ні з елементів публічного і приватного права.

¹ Берман, Г. Дж . Западная традиция права: эпоха формирования [Текст] / Г. Дж. Берман : пер. с англ. – М. : Изд-во МГУ : Инфра-М – Норма, 1998. – С. 166.

86