§ 5. Вплив канонічного права на формування романо-германського права

Отже, найцінніше з римського права , все те , що становить його справжнє універсальне ядро, продовжує по суті жити тепер у нових кодексах Західної Європи, комбінуючись із засадами нового права¹.

• 5. Вплив канонічного права на формування романо-германського права

Канонічне право є сукупністю законів і правил (канонів), установ-лених або визнаних Церквою. Норми канонічного права містяться в рішеннях церковних соборів, а також у постановах й інших актах (де-креталіях) Папи римського, застосовуються церковними установами і діють незалежно від законів тієї чи іншої європейської країни.

Нове канонічне право (jus canonicum novum) з’являється у XII–XIII ст.

унаслідок так званої григоріанської реформації² та боротьби за інвес-титуру³. Для усунення суперечностей канонічне право періодично піддається компіляції. Перша з авторитетних компіляцій — «Concordantia discordantum canonum» («Узгодження неузгоджених канонів») — була складена у Болоньї монахом Іоанном Граціаном близько 1140 р. Пізні-ше вона дістала назву Декрет Граціана (Decretum Gratiani), або Звід декретів (Corpus decretorum). Ця робота була покладена в основу ви-кладання канонічного права в середньовічних університетах⁴. На її

1. Покровский, И. А. История римского права [Текст] / И. А. Покровский. – С. 272.

2. Григоріанська реформація – проголошення Папою Римським Григорієм VII у 1075 р. політичного та юридичного верховенства Папи над усією церквою та неза-лежності духівництва від світського контролю. У Диктатах (Dictatus Papae – лат. про-диктоване Папою) Папа сформулював, зокрема, такі переваги й повноваження своєї влади: Папа може носити знаки царської та королівської гідності; царі повинні цілу-вати Папі ноги; Папа може позбавляти влади імператорів; Папа може звільнювати християн від присягання на вірність своїм правителям (тобто санкціонувати непокору світській владі); жодна особа не може судити Папу.

3. Боротьба за інвеституру відбувалась у 1075–1122 рр. і точилась навколо питан-ня, хто призначає на духовні посади (наприклад, на єпископські кафедри) і надає знаки сану – кільце та посох. Ця боротьба закінчується укладанням Вормсського конкордату (1122 р.), згідно з яким світська інвеститура була відокремлена від духов-ної: призначення на церковно-ієрархічні посади здійснюється Папою, а затвердження канонічно призначеного єпископа (абата) у васальному використанні церковних земель здійснюється світською владою (імператором, королями).

4. Див.: Варьяс, М. Ю. Краткий курс церковного права [Текст] / М. Ю. Варьяс. –

М. : МЗ-Пресс, 2001. – С. 70.

83

Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї

основі виникають дві школи канонічного права — школи декретистів і декреталістів, які створюють науку про церковне (канонічне) право

(каноністику).

Наступні акти канонічного права набули форми папських декреталій, які періодично об’єднувались у збірники (компіляції). Ці збірники мали тотожну структуру: 1) судді; 2) суд; 3) клір; 4) шлюб; 5) злочини.

У 1582 р. створюється Звід канонічного права (Corpus Juris Canonici),

що офіційно визнається основним джерелом канонічного права Папою Григорієм ХІІІ. До цього збірника були включені чотири основні на той час компіляції: Декрет Граціана, Декрет Григорія ІХ (1234 р.), Збірники Боніфація VIII (1298 р .) і Клемента V (1313 р.). Цей Звід вважається класичним зібранням права католицької церкви. На ньому засновані всі наступні видання канонічного права.

Канонічне право суттєво вплинуло на життя європейських країн у Середні віки, що обумовлено значною роллю церкви. Цей вплив по-лягав у тому, що:

1. церковні установи на підставі особистої юрисдикції та пред-метної юрисдикції (юрисдикції за певними відносинами) застосову-

вали канонічне право безпосередньо до мирян. Наприклад, церква претендувала на особисту юрисдикцію щодо студентів, знедолених (сиріт, вдів, бідних), подорожуючих, хрестоносців. Церква претенду-вала також на предметну юрисдикцію в так званих духовних справах та справах, що пов’язані з ними. На цій підставі в канонічному праві розвивалися такі галузі права, як сімейне право (на підставі юрисдик-ції над таїнством шлюбу), спадкоємне право (на підставі юрисдикції над заповітом), право власності (на підставі юрисдикції над бенефіці-ями — наприклад, на церковне оподаткування, на обіймання церковних посад), договірне право (на підставі юрисдикції над клятвеними при-сяганнями), кримінальне та деліктне право (на підставі юрисдикції над гріхами)¹.

Яскраві приклади застосування канонічного права до мирян можна знайти в діяльності інквізиції — судової установи, що існувала в Се-редньовіччі на території Італії, Німеччини, Франції, Іспанії і не була пов’язана місцевим світським законодавством;

2. канонічне право поряд із римським правом обов’язково викла-далося в середньовічних університетах і суттєво впливало на загаль-

¹ Берман , Г. Дж . Западная традиция права: эпоха формирования [Текст] / Г. Дж. Берман : пер. с англ. – М. : Изд-во МГУ : Инфра-М – Норма, 1998. – С. 215–216.

84