§ 4. Зв’язок романо-германської правової сім’ї з римським правом
професорів, що надавали свій висновок по справі, спираючись при цьому на положення римського права. Зрозуміло, що такий висновок фактично ставав судовим рішенням. Цей інститут направлення мате-ріалів справи (Aktenversendung), завдяки якому германське право на-буває наукового характеру (тобто раціоналізується і систематизується), зберігався в Німеччині до 1878 р.
Унаслідок цього наприкінці XVІ–XVІІ ст. римське право в цілому було рецептоване у Німеччині. Звід Юстиніана став законом, на який посилалися сторони, яким мотивували свої рішення судді. Водночас слід пам’ятати, що римське право в Німеччині набуло субсидіарного значення, тобто воно застосовувалось у тому випадку, коли в націо-нальному і місцевому праві не вистачало підходящої норми для вирі-шення конкретного питання.
У Німеччині навіть складається винятково практична течія в юриспруденції , представники якої (зокрема, І. Мінзінгер, А. Гайль, Б. Карпцов, С. Штрик) ставили перед собою завдання з’ясувати і ви-класти те римське право, що діє і що повинне застосовуватися в судах; жодними більш широкими питаннями вони це цікавилися. Викладаючи це практичне римське право, вони продовжують роботу щодо присто-сування його до сучасних потреб, створюючи так зване usus modernus Pandectarum (нове використання пандектного права), або сучасне рим-ське право (heutiges romisches Recht). Останнє фактично проіснувало до об’єднання Німеччини наприкінці ХІХ ст.
Третій етап рецепції. Принципові зміни в підходах до рецепції римського приватного права відбулися в ХІХ ст. Вони обумовлені буржуазними революціями, внаслідок яких Європа наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст. переживає грандіозні економічні, соціальні та культурні трансформації. Нові буржуазні порядки вимагали, зокре-ма, вдосконалення правового регулювання майнових відносин: визнан-ня принципів свободи договору, рівності всіх перед законом, широко-го права власності. Йдучи назустріч цим потребам, європейські країни в ХІХ ст. проводять кодифікаційні реформи цивільного права.
Вважається, що римське право зберегло статус найважливішого загальноєвропейського правового джерела завдяки кодифікаціям ци-вільного права, що відбулися на початку ХІХ ст. у Франції та напри-кінці ХІХ ст. у Німеччині.
Першою кодифікаційною роботою третього етапу був Французький цивільний кодекс (Сode cіvil), затверджений 21 березня 1804 р. Даний
81
Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї
Цивільний кодекс (із певними доповненнями та модифікаціями), який увійшов до історії під назвою Кодекс Наполеону, є чинним і сьогодні. Він являє собою загальне джерело права романської групи романо-германської сім’ї : його вплив відчувають на собі такі європейські країни, як Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія. Крім того, кодекс рецептований латиноамериканськими країнами (крім Бразилії та Перу), штатом Луїзіана, провінцією Квебек, колишніми французькими колоніями в Африці та Азії.
Матеріальний зміст норм права, що містяться в Кодексі, за своїм характером є в основному римсько-правовим. Ці норми — вдалий компроміс між абстрактністю і точністю, конкретикою і наочністю. Французький цивільний кодекс запозичив з римського права такі прин-ципові ідеї, як модель правового регулювання відносин власності, систему побудови кодексу (так звану інституційну систему), та вико-ристав при створенні кодексу римську законодавчу техніку.
Як відзначав Ф. Енгельс, французька революція остаточно порвала з традиціями минулого, знищила останні ознаки феодалізму і в Сode cіvil майстерно пристосувала до сучасних капіталістичних умов старе римське право — це майже досконале відображення юридичних від-носин, що відповідають ступеню економічного розвитку, який Маркс називає товарним виробництвом1.
Іншим важливим кодифікаційним актом тієї доби було Німецьке цивільне уложення (Bürgerliches Gesetsbuch) 1896 р., що набуло чин-
ності з 1 січня 1900 р. Ідея цієї кодифікації — створити єдиний право-вий простір у Германській імперії, не змінюючи вже існуючу ситуацію у сфері приватного права2. Кодекс був результатом поєднання римсько-го права і традиційного німецького права. Цей акт через його логічність, детальність, складність систематики і ґрунтовність часто називають кодексом учених, або законом юристів для юристів. На відміну від Французького цивільного кодексу Німецьке цивільне уложення побу-доване за пандектною системою. Воно помітно вплинуло на цивільне законодавство Австрії, Швейцарії, Греції, Угорщини, Туреччини, Япо-нії, Таїланду, Бразилії, Перу, Аргентини тощо.
Энгельс, Ф. Введение к английскому изданию «Развития социализма от утопии
науке» [Текст] / К. Маркс, Ф. Энгельс // Соч. – Т. 22. – С. 312.
Див.: Зеккер, Ф. Ю. Общие основы частного права [Текст] / Ф. Ю. Зеккер // Проблемы гражданского и предпринимательского права Германии : пер. с нем. – М. :
БЕК, 2001. – С. 15.
82