§ 3. Роль науки (університетів) у розвитку романо-германського права
лат. сonsilium — порада). Найвідомішими постглосаторами були Бартолус, Бальдус, Одофред, Цинус, Язон. Вони коментували текст римських законів, а також глоси, враховуючи при цьому місцеві правові джерела.
Саме постглосатори першими вивели концептуальні засади з тексту кодифікації Юстиніана: створили теорію договірного права з конкретних типів римських договорів, визначили право власності й взагалі систематизували текст Дигестів на основі більш широких принципів і понять (наприклад , одним із найзначніших теоретичних нововведень постглосаторів було поняття «юридична особа»). У такий спосіб римське право було пристосовано до нових умов і підготовлено для подальшого розвитку. Сучасним студентам-юристам, які вивчають римське право в тому вигляді, як його в Середні віки систематизували західноєвропейські університетські професори, важко уявити, наскільки його оригінали були казуїстич-ними і не теоретичними.
Третій етап (XVІ — перша половина XVІІ ст.) — це час гуманіс-тів (Куяцій, Донеллус, Готофред, Цазіус). Гуманісти відмовилися від коментування глос, створених у Середньовіччі, і звернулися безпосе-редньо до Зводу Юстиніана, прагнучи встановити його справжній зміст. Для цього вони піддали тексти римського права філологічному та іс-торичному аналізу. Проте тлумаченням наукова розробка не завершу-валась. Учені прагнули привести всі окремі положення у струнку систему, що побудована на певних загальних принципах. Критика тексту, історичне його тлумачення і систематизація становили нові прийоми вивчення права, що отримали назву французького методу1, який протиставлявся старому італійському2. Схоластичні прийоми глосаторів і постглосаторів остаточно втрачають симпатії громадсько-сті. Останніх дотепно називають, використовуючи гру латинських слів, juris perditi (підступний правознавець) замість juris periti (майстерний правознавець)3. Французький метод не тільки сприяв досконалішому розумінню римського права, а й відкривав перспективу для самостійної правової творчості. Це пояснюється тим, що він, образно кажучи,
Ця назва обумовлюється тим, що центр школи гуманістів знаходився у Франції.
Цією назвою охоплюються прийоми словесного і фрагментарного аналізу, що використовувалися глосаторами та постглосаторами, які працювали головним чином
Італії.
Див.: Покровский, И. А. История римского права [Текст] / И. А. Покровский. –
С. 260.
75
Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї
надавав можливість проникнення у внутрішню лабораторію правової творчості римлян, що була взірцем, гідним для наслідування1.
Головним підсумком діяльності глосаторів, постглосаторів і гума-
ністів була поява західноєвропейської юридичної науки — теоретично-
го правознавства.
Поступово турбота про повагу до римського права поступається місцем в університетах прагненню установити і викласти принципи права, що є вираженням його раціональних засад. Нова школа — школа природного права (Г. Гроцій, Х. Томазій, Х. Вольф, С. Пуфен-дорф) — перемагає в університетах у ХV ІІ і XVIII ст. Вона відмов-ляється від схоластичного методу, прагне бачити в праві логічну ак-сіоматичну систему, ставить у центр людину, підкреслюючи її невід’ємні природні права . Юристи хочуть знайти такі норми спра-ведливості, що утворюють загальне, незмінне для всіх часів і народів право2. Умовно принцип цієї школи можна сформулювати так: існує право універсальне та незмінне, джерело всіх позитивних законів; існує тільки природний розум, що керує всіма людьми3. Висування на перший план розуму як сили, що створює право, підкреслювало нову важливу роль, що належить законові, та відкривало шлях коди-фікаціям. Отже, природно-правова школа цілком оновила науку права і його методи.
Підбиваючи підсумок, можна визначити такі напрями впливу єв-
ропейських університетів на розвиток романо-германського права:
Університети допомогли установити транснаціональний харак-тер правознавства на Заході. Протягом трьохсот років, з 1050 по 1350 р., уся Європа становила єдиний культурний організм. Римське і каноніч-не право були дисциплінами без національних кордонів, тому їх могли викладати в університетах студентам-юристам, зібраним з усіх країн Європи. Природно, що всі студенти і викладачі розмовляли латиною, що була на Заході загальною мовою права.
Завдяки університетам право набуло транснаціональної термі-
нології та методу. Випускники юридичних факультетів університетів
поверталися до рідних країн, де працювали суддями, юристами, право-
Див.: Тарановский, Ф. В. Энциклопедия права [Текст] / Ф. В. Тарановский. – 3-е изд. – СПб. : Лань, 2001. – С. 23.
Див.: Давид, Р. Основные правовые системы современности [Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози : пер. с фр. – М. : Междунар. отношения, 1996. – С. 37–38.
Див.: Покровский, И. А. Основные проблемы гражданского права / И. А. По-кровский. – С. 65.
76