§ 2. Основні етапи розвитку романо-германської правової сім’ї
європейських королівств, вільних міст, з’являється торговельне право, маноріальне та феодальне право1.
Створення міського права. На розвиток загальноєвропейської правової традиції суттєво вплинули так звані хартії міської свободи, що оформлювали стосунки міста із сеньйором і містили норми кон-ституційного, кримінального, торговельного та іншого права. Особли-ву увагу можна звернути на магдебурзьке право, що стало моделлю муніципального устрою для міст Німеччини і Центральної Європи.
Створення торговельного права. Починаючи з ХІІ ст. у Європі формуються основні поняття та інститути торговельного права нового часу — lex mercatoria. Поява цієї відносно відокремленої правової сис-теми обумовлюється активним розвитком торгівлі та швидким зростанням торговельного стану. Первісна розробка торговельного права у значній його частині здійснюється купцями самостійно. Останні організовують міжнародні ярмарки і ринки, створюють торговельні суди, засновують торговельні представництва по всій Західній Європі. Унаслідок цього з’являються норми, що регулюють застосування кредитних інструментів, накладних та інших транспортних документів, організацію та діяльність ділових асоціацій і спільних підприємств, застосування процедури бан-крутства. Старі правові інститути пристосовуються до нових потреб. Піднесенню торговельного права сприяють розвинена система нотаріа-ту, створена наприкінці XI–ХІІ ст., і кодифікації звичаїв, що проводять-ся європейськими правителями. Характеризуючи торговельне право, слід особливо наголосити на його універсальності: в усіх європейських країнах та містах того періоду керівні принципи та найважливіші пра-вила торгівлі були однаковими або дуже схожими. Ця риса обумовлена транснаціональним, космополітичним характером торгівлі.
Отже, особливістю формування романо-германського права є те, що воно на відміну від англосаксонського права не є наслідком роз-ширення і посилення королівської чи будь-якої іншої влади, наслідком їхньої централізації. Його фундаментом від самого початку служила спільність культури і традицій західноєвропейських країн. Від XI до XV ст. ця спільність виражалася, зокрема, у відданості єдиному духо-вному впливу римсько-католицької церкви, а основними засобами поглиблення і поширення ідей, що лежать в основі романо-германського права, стали європейські університети.
1 Детальніше про вплив канонічного права на формування романо-германського права див. § 5 цього розділу.
67
Розділ 3. Загальна характеристика романо-германської правової сім’ї
У період Відродження і Просвітництва в Європі відбуваються суттєві зміни. Епоха Ренесансу випустила на волю критичний дух, що досі дрімав. Тому римське право, що раніше вважалося розумом у письмовій формі (ratio scripta), починаючи з XVІ ст. здається вченим збіркою застарілих та ірраціональних законів. У XVII–XVIII ст. про-відною в юриспруденції стає течія, названа доктриною природного права, що намагається відійти від безоглядного підкорення римському праву, прагне сформулювати такі принципи права, що були би вира-женням його раціоналістичних засад. Школа природного права вима-гала, щоб поряд із приватним правом, заснованим на римському праві, Європа виробила норми публічного права, що виражають природні невід’ємні права людини та гарантують свободу особистості1. Одним із видатних здобутків того періоду є доктрина конституціоналізму, яка знаходить свій практичний вияв у прийнятті особливих правових ак-тів — конституцій, спрямованих на обмеження державної влади і за-безпечення людської свободи. Представники природної школи права висунули низку конкретних пропозицій щодо проведення реформ у різних галузях права — від міжнародного та державного до криміналь-ного та кримінально-процесуального. На думку Е. Аннерса, раціона-лістичне природне право було, ймовірно, найсильнішим джерелом натхнення для розвитку європейського права після Зводу римського цивільного права (Зводу Юстиніана)2.
Основною формою суспільної організації в Західній Європі стають національні держави , що не визнавали, з одного боку, верховенства Священної Римської імперії, а з другого — верховенства Папи Рим-ського. Лютеранська реформація підточила римсько-католицьку церк-ву; церковні суди втратили велику частину своєї юрисдикції. Кожна держава бажала стати суверенною і самостійно вирішувати, якими мають бути її закони. Тому за умов утвердження так званої Вестфаль-ської моделі міжнародних відносин природною виглядає принципова
вимога націоналізації юридичної науки та законодавства.
Університети трансформуються із загальноєвропейських дослід-ницьких та освітянських закладів у національні інституції. Це знищує універсальну юридичну науку і тенденції до загального європейського законодавства, що склалися у Середні віки.
Див.: Давид, Р. Основные правовые системы современности [Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози : пер. с фр. – М. : Междунар. отношения, 1996. – С. 39.
Аннерс, Э. История европейского права [Текст] / Э. Аннерс : пер. со швед. –
М. : Наука, 1994. – С. 218.
68