§ 6. Європейське право
правового феномену — «права Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Найважливішою категорією справ, які розглядає Європейський Суд з прав людини, є індивідуальні скарги, з якими до нього безпосередньо може звернутися «будь-яка фізична особа, будь-яка неурядова органі-зація або будь-яка група приватних осіб», які вважають себе «жертвою порушення» прав , гарантованих Конвенцією . Індивідуальні скарги подаються тільки проти держав — учасниць Конвенції , а не проти інших фізичних чи юридичних осіб. Предметом скарги виступають основоположні права людини, закріплені у Конвенції і протоколах до неї. Умовою звернення до Європейського Суду з прав людини є ви-черпання всіх внутрішніх засобів правового захисту. Задоволення Судом скарги приватної особи тягне за собою такі правові наслідки:
по-перше, відбувається констатація факту порушення державою-відповідачем конкретних норм Конвенції. З моменту набуття чинності рішення Суду для держави-порушниці виникає зобов’язання скасувати або внести зміни до внутрішньодержавних актів (як до індивідуальних, так і до нормативних, у тому числі до законів), а також здійснити інші дії на користь особи, визнаної Судом «потерпілою стороною»;
по-друге, рішенням Суду може присуджуватися виплата «справед-ливої компенсації» потерпілій стороні за рахунок бюджету держави-порушниці;
по-третє, з моменту набуття чинності рішення Суду стають дже-
релом судової практики Європейського Суду з прав людини. Ця судова практика визнається de faсto джерелом загальноєвропейських стандар-тів прав людини і повинна враховуватися органами влади всіх дер-жав — учасниць Конвенції.
Слід зазначити, що рішення Європейського Суду з прав людини формально обов’язкові тільки для держави-учасниці, щодо якої вони були винесені. Проте Суд має право офіційно тлумачити всі її статті і внаслідок такого тлумачення виводити з Конвенції нові принципи і норми, на які він посилається в наступних своїх рішеннях як на пре-цедент. Ці прецеденти зв’язують не тільки сам Суд, але є фактично обов’язковими для всіх держав — учасниць Конвенції, у тому числі і для України. Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 р. суди України зобов’язані застосовувати Конвенцію та практику Суду як джерело права.
51
Розділ 2. Правові системи та правові сім’ї як основні об’єкти порівняльного правознавства
7. Правова система України серед правових систем сучасності
Українська правова система формувалася в складних умовах, що зумовлено як відсутністю державної незалежності протягом значних періодів її історії, так і геополітичним положенням України та відпо-відним ідеологічним впливом різних за змістом правових та суспільних концепцій.
Самобутність вітчизняної правової системи обумовили певні історичні обставини:
Зв’язок із Руською Правдою. Цей акт відігравав особливу роль серед джерел права в Україні і мав значний вплив на розвиток правових систем Великого князівства Литовського і Польського королівства, у складі яких перебувала більшість українських земель.
Вплив польсько-литовського права. Великий внесок у фор-
мування вітчизняної правової традиції зробила правова система Вели-кого князівства Литовського та теоретична робота кодифікаторів Ли-товських статутів. Так, на розвиток права впливали, зокрема, надання литовськими та польськими королями та князями переважно україн-ській шляхті, міщанству, духовенству, а пізніше козацтву «привілеїв» на права та вольності, литовські статути, нового статусу українських земель. Загалом же середньовічна українська правова система харак-теризується змаганням східної та західної традиції права: спочатку на підґрунті звичаєвого права Київської Русі перевагу мала східна тради-ція, однак у період створення Статутів Великого князівства Литовсько-го на перший план виходить західна традиція.
Дія Магдебурзького права на території України (XIII–XVIII ст.),
Магдебурзьке право — це одна з найбільш відомих систем міського права, яке діяло на території України і відповідно до якого окремі міс-та (наприклад, Сянок, Львів, Кам’янець-Подільський, Луцьк, Снятин, Житомир, Київ, Дубно, Ковель, Берестечко, Брацлав, Корсунь, Острог, Переяслав, Канев, Вінниця) дістали право самоврядування і право «між собою судитися і радитися».
Державно-правовий досвід періоду Гетьманщини (Війська Запорізького). Політичні програми гетьманів України та їх державо-творча практика — унікальне явище в політичній історії Європи. Ве-лике значення для формування національної правової системи того часу мали Зборовський договір 1649 р., Переяславський договір 1654 р.,
52