§ 6. Європейське право

сферами для прийняття національних правових актів відповідно до стандартів права ЄС названі митне право, законодавство про ком-панії, банківське право, бухгалтерський облік компаній, податки, інтелектуальна власність, охорона праці, фінансові послуги, прави-ла конкуренції, державні закупівлі, охорона здоров’я та життя лю-дей, тварин, рослин , довкілля, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, енергетика, транспорт.

Україна наразі веде переговори з ЄС про укладання угоди про асо-ціацію. У разі набуття чинності такою угодою процес гармонізації законодавства України буде подібним до гармонізації національного законодавства, що була здійснена країнами Центральної та Східної Європи. Право ЄС виступає для України як потенційна модель для правової реформи, зразок для подальшого вдосконалення національ-ного законодавства.

Вплив права Ради Європи на національні правові системи.

У 1949 році була створена Рада Європи — міжнародна організація, до складу якої на сьогодні входять 47 держав. Ця організація має на меті заохотити до розвитку демократичних інститутів і процедур на державному, регіональному та місцевому рівнях, сприяти дотриманню принципу верховенства права. У межах Ради Європи функціонують Парламентська Асамблея, Комітет Міністрів, Європейський суд з прав людини, Конгрес місцевих і регіональних влад.

Рада Європи приймає два види актів — конвенції та рекомендації. Кожна держава, яка підписує та ратифікує конвенцію, зобов’язана до-тримуватися її положень та запроваджувати їх до національного за-конодавства. Рада Європи вже виробила 209 конвенцій , більша части-на яких є відкритими, у тому числі для участі в них держав, що не належать до цієї організації. Конвенції Ради Європи формують широ-кий загальноєвропейський правовий простір і є правовою основою для здійснення країнами спільних заходів у економічній, соціальній, куль-турній, науковій, правовій та адміністративній галузі, а також у галузі прав людини. Комітет міністрів РЄ може ухвалювати рекомендації державам-членам щодо питань, які не потребують врегулювання через конвенції та щодо яких він виробив «загальну політику». Рекомендації не носять характеру зобов’язань, хоча Статут Ради Європи надає по-вноваження Комітету міністрів звертатися із запитами до урядів держав-членів із тим, щоб інформувати його про заходи, вжиті ними щодо цих рекомендацій.

49

Розділ 2. Правові системи та правові сім’ї як основні об’єкти порівняльного правознавства

Активна правотворча і правозастосовча діяльність Ради Європи дає підстави для висновку про існування окремої правової системи Ради Європи та її кваліфікації як одного з видів міждержавної правової системи.

Україна є членом Ради Європи з листопада 1995 р. На сьогоднішній день Україна підписала 95 і ратифікувала 76 конвенцій Ради Європи. Серед них — Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Європейська соціальна хартія, Хартія місцевого самоврядуван-ня, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, Європейська конвенція про громадянство, Європейська конвенція про здійснення прав дітей, Конвенція про визнання кваліфікації з вищої освіти в Єв-ропейському регіоні, Конвенція про боротьбу з корупцією в контексті кримінального права, Європейська конвенція про боротьбу з терориз-мом та ін. Завдяки участі України у Раді Європи значно посилюються гарантії захисту прав українських громадян, закладається правова база для співробітництва України з європейськими країнами у різних сферах життя.

Одним із найважливіших досягнень Ради Європи є вироблення загальноєвропейських стандартів прав людини. Підвалини цієї систе-ми були закладені Конвенцією про захист прав людини і основополож-них свобод 1950 р., яка стала справжнім загальноєвропейським біллем про права людини, «конституційним документом європейського пу-блічного порядку».

Відмінною рисою Конвенції про захист прав людини і основопо-ложних свобод є встановлення незалежного наднаціонального меха-нізму контролю за дотриманням її положень і притягнення до відпо-відальності держав- порушниць. Головним елементом контрольного механізму виступає Європейський Суд з прав людини, який почав працювати з 1959 р., а свій сучасний вигляд має з 1 листопада 1998 р. — з дня набуття чинності Протоколу №11 до Конвенції. Цей орган по-кликаний забезпечити однакове тлумачення і застосування Конвенції всіма державами-учасницями. Правовою основою діяльності Суду є розділ II Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод («Європейський Суд з прав людини») і Регламент (Правила процедури) Європейського Суду з прав людини. Практика Європей-ського Суду з прав людини — приклад юридично обґрунтованого і цілком виправданого втручання світового співтовариства у внутрішні справи держав, де такі права порушуються. Результатом діяльності Європейського Суду з прав людини стало виникнення особливого

50