§ 2. Правові системи країн Далекого Сходу
колективу, суспільної групи, до якої належала людина, були вище прав людини.
Судова система країни теж розглядала переважно справи, пов’язані з кримінальним та адміністративним правом. Якщо людина хотіла за-хистити в суді цивільно-правовий інтерес, вона мала довести, що за порушення її права встановлено кримінальну відповідальність. Оскіль-ки суди були некомпетентні, корумповані й бюрократизовані, люди уникали звертатися до них. Переважна більшість спорів вирішувалася за допомогою примирливих процедур за посередництвом шанованих членів суспільства на підставі норм звичаєвого права, що формували-ся століттями.
За останньої, Цинської династії (1644–1911), Китай мав два систе-матизованих зводи законів, один із яких стосувався державного й ад-міністративного права, другий — кримінального , цивільного, сімей-ного. Перший звід містив детальні приписи щодо функцій усіх урядо-вих закладів, другий складався із семи розділів: у першому вказували-ся види покарань та обставини, за яких вони можуть бути пом’якшені, в інших містилися склади злочинів і способи вирішення цивільних спорів, причому кожен розділ був пов’язаний з діяльністю одного з міністерств. Багато положень цього кодексу в модернізованому вигля-ді діяли до 1931 р. Шлюбно-сімейні, спадкові, торговельні й інші від-носини регулювало звичаєве право, для якого була характерна над-звичайна різноманітність (партикуляризм)1.
Правова система країни почала змінюватися після революції 1911– 1912 рр., в результаті якої була прийнята перша Конституція, що про-голосила Китай республікою. Процес модернізації традиційного права розпочався зі створення сучасних кодексів. У 1912 р. було прийнято перше Кримінальне уложення, змінене й перейменоване в 1928 р. в Кримінальний кодекс. Положення цього кодексу майже повністю були запозичені з кримінального законодавства Японії, Франції, Бельгії, Німеччини та Нідерландів. Цей кодекс вніс до кримінального права Китаю багато нових ідей та інститутів. У 1929–1931 рр. набрав чин-ності Цивільний кодекс, що об’єднував цивільне й торговельне право. ЦК Китайської Республіки був розроблений на основі ЦК Японії та Германського цивільного уложення, водночас маючи і свої певні особ-ливості, зокрема відсилки до норм звичаєвого права . Були прийняті й багато інших законів, які регулювали промислову й торговельну ді-
1 Правовые системы стран мира [Текст] / Энциклопедический справочник. – С. 320.
245
Розділ 10. Традиційні правові системи
яльність. У кінці 20-х — на початку 30-х рр. активно розвивається тру-дове законодавство. У 1930 р. в Китаї прийняли Земельний кодекс, а в 1932 р. — Цивільний процесуальний кодекс. У цілому законодавство Китаю в довоєнний період було достатньо докладним у всіх галузях і, крім того, безперервно доповнювалося й уточнювалося. Основні гомін-данівські закони були зведені в «Люфа цюаньшу» («Повна книга шести законів»), куди ввійшли законодавчі акти, згруповані за певною схемою: конституційне, цивільне, цивільно-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне, адміністративне (включалося трудове, фі-нансове й земельне) право. Таким чином відбулася якісна зміна законо-давства Китаю, що знайшла своє втілення в систематизації та кодифіка-ції його основних галузей на ґрунті романо-германського права.
Однак, як зазначають дослідники, прийняття кодексів аж ніяк не означало, що автоматично змінилися реальні суспільні відносини. За їх фасадом продовжували існувати традиційні поняття і, за деякими ви-нятками, саме їм віддавалася перевага в реальному повсякденні. Праці кількох правників, які хотіли вестернізації своєї країни, не могли враз перекреслити китайське мислення і за короткий час запровадити серед юристів і китайського населення романську концепцію права , котра юристами Заходу розроблялася понад тисячоліття. Кодекси й закони застосовувалися в Китаї лише настільки, наскільки вони відповідали народному розумінню справедливості. Практика ігнорувала закони, якщо вони порушували традицію. До суду не зверталися, тому що люди не знали своїх прав або не хотіли бути не схваленими суспільством. Суспільні відносини, таким чином, практично регулювалися так само, як і колись. Навіть у виняткових випадках, коли люди зверталися до судів, часто траплялося так, що китайські судді виносили рішення за стандар-тами конфуціанства, замість того, щоб застосовувати норми писаного права: вони відмовлялися виселити наймача з приміщення, бо той бідний і ні в чому не завинив, тоді як власник багатий і не має потреби в ньому; надавали відстрочку боржникові, якщо він був у скрутному становищі. Внаслідок прийняття нових кодексів збільшилася кількість судових про-цесів, що здавалося китайцям ознакою занепаду1.
Новий етап у розвитку правової системи розпочався після пере-моги в громадянській війні (1925–1949 рр .) комуністичної партії і проголошення у 1949 р. Китайської Народної Республіки. Характерною
1 Давид, Р. Основные правовые системы современности [Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози : пер. с фр. – М. : Междунар. отношения, 1996. – С. 359–360.
246