§ 2. Правові системи країн Далекого Сходу

Під впливом цих концепцій сформувалася правова система Китаю, багато рис якої відрізняють її від інших, насамперед систем західних держав. Протягом століть у Китаї, за визначенням Р. Давида, існувало «суспільство без права», засноване більше на традиціях, аніж на за-коні. Однак цей висновок вимагає застереження. Не зовсім точно вести мову про те, що права в Китаї не було, оскільки будь-яке висо-корозвинене суспільство, яке досягло державності, не може без нього існувати. Але в якій формі воно існувало? На відміну від правових систем країн Заходу, що визнали провідну роль держави у створенні норм права (шляхом законодавчої чи судової діяльності), у Китаї цю роль виконувало суспільство. Саме звичаєве право, засноване на тра-диціях і морально-етичних нормах китайської громади, становило підґрунтя правового регулювання в Китаї. Забезпечувалися ці норми теж здебільшого не за допомогою державних структур, у тому числі судів, а за допомогою суспільних структур і соціального тиску на пра-вопорушників. Китайське право — автономна система, яка розвивала-ся практично без якогось впливу зовні. Це була самостійна оригіналь-на правова система, власна традиційна правова культура й самобутня правосвідомість, які поклали початок далекосхідній правовій сім’ї (або правовим системам).

Фактичне відсторонення державних структур від правової регла-ментації суспільних відносин мало свої наслідки. Китай протягом століть жив, не знаючи організованих юридичних професій. Судовий процес здійснювали адміністратори, які складали для зайняття посад іспити, що мали виявити літературний хист. Вони не знали права й керувалися порадами своїх чиновників, які належали до спадкової касти. Людей, обізнаних на законі, особливо не брали до уваги, а якщо й радилися з ними, то таємно. Не існувало юридичної доктрини, і в довгій історії Китаю немає жодного знаного юриста, який залишив би в ній слід¹.

Однак держава не відмовилася цілком від правового регулювання суспільних відносин. При формуванні права Піднебесної одним із його джерел стали книги про лі. Держава і створене нею право вибра-ли з лі все, що вважали потрібним, і включили цей зміст у криміналь-ні кодекси й інші форми законодавства. Так, зокрема, у кодексі динас-тій Тан «Тан люй шу і» є посилання на «І лі» й «Лі цзи» (їх більше 60),

¹ Давид, Р. Основные правовые системы современности [Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози : пер. с фр. – М. : Междунар. отношения, 1996. – С. 358.

243

Розділ 10. Традиційні правові системи

наприклад щодо засудження та заборони кровозмісних зв’язків, зна-чення соціального статусу особи у сфері кримінального права

Ще до об ’єднання Китаю в єдину імперію було створено низку законодавчих актів, зокрема кодексів. Найдавніший кодекс, що зберіг-ся з тих часів, був складений 652 року, пізніше — ще декілька законо-давчих актів¹. Найдавніші китайські кодекси називалися сін — зводи кримінальних покарань. Першим таким кодексом, що згадується в іс-торичних джерелах, був «Фу сін» (947–927 рр. до н. е.), складався з 3 тис. статей. У 407 р. до н. е. був складений «Фа цзін» (Канон за-конів), який традиційно вважається одним із перших китайських ко-дексів. Сучасні китайські історики права вважають «Фа цзін» першою повною і систематизованою книгою законів. Кодекс містив розділи про крадіжки й інші види розкрадання майна, про арешт і тримання під вартою, розділ «Різні закони», розділ про грабежі, статті про покаран-ня за заколот, вбивство й завдання поранень; спеціальний розділ про збільшення чи зменшення міри покарання. У 206–194 рр. до н. е. на основі «Фа цзіна» був складений «Цзю чжан люй» (Кодекс у дев’яти главах (розділах)). Цей кодекс був доповнений такими новими розді-лами: закони про начиння та зброю, закони про сім’ї (двори), закони про мобілізацію на військову службу та трудові повинності, закони про імператорські конюшні. Історики китайського права вважають, що так чи інакше всі наступні китайські кодекси пішли від «Цзю чжан люй» династії Хань. Розділи кодексів змінювалися від династії до династії, хоча в них було багато спільного. Їх специфікою було те, що вони міс-тили переважно норми кримінального й адміністративного права. Питань цивільного права вони торкалися лише у зв’язку з криміналь-ними чи адміністративними санкціями за їх порушення. Як зазначає Ц. Інако, Китай не створив системи приватного права, як це було в римському праві. Тут закони являли собою лише засіб та знаряддя правління і не діяли в сільських громадах, де застосовувалося звичає-ве право, що передавалося з покоління в покоління з найдавніших часів². Крім кодексів, джерелами давньокитайського права були й різ-ні закони (статути), постанови, імператорські укази. Китайське тради-ційне право відрізнялося від сучасного тим, що воно не висувало на перший план індивідуальні й цивільні права. Інтереси суспільства,

1. Антология мировой правовой мысли [Текст] : в 5 т. – Т. 1. – С. 525–542.

2. Инако, Ц. Право и политика современного Китая [Текст] / Ц. Инако : пер. с

япон. – М. : Прогресс, 1978. – С. 25.

244