§ 2. Правові системи країн Далекого Сходу

Ще більш істотний вплив на розвиток Китаю зробило вчення Кон-фуція (551–479 рр. до н. е.), яке пропонує відмінну від даосизму кон-цепцію суспільства і права. У таких його працях, як «Чжоу лі», «І лі», «Лі цзи» («Книга ритуалів») та інших, закріплювалися лі («етикет», «ритуал») — правила, якими від народження і до самої смерті мав керуватися кожен член суспільства в повсякденному житті. Ці правила включали і жень (гуманність), і сяо (синівська шанобливість), повагу до старших і підпорядкування їм, чесність і відвертість, постійне праг-нення до внутрішнього самовдосконалення. «Благородний муж (іде-альна людина, яка є прикладом для наслідування всіма іншими людь-ми — авт.) завжди виходить із почуття справедливості. Це проявляєть-ся в тому, що у справах він слідує Правилам (лі), у речах скромний, завершуючи справи, правдивий…»¹. Лі як соціальні норми мали силу й величезний авторитет, визнавалися державою. За працею Конфуція «Лунь юй» («Судження й бесіди»), належні методи управління народом і державою нерозривно пов’язані з сутністю, моральними якостями благородного мужа. Лі було не лише організуючим началом суспільства, а й основою держави, завдяки лі суспільство органічно поєднувалося з державою². У конфуціанській моделі держави знайшлося місце й для общини. Саме вона вирішувала, хто наділений чеснотами, мала право вирішувати тяжби між членами общини.

Конфуцій наполягав, що гуманність — «жень» — найбільш цінна якість особистості. На основі цього почуття люди повинні будувати свої відносини і дотримуватися правила «лі». Але на відміну від дао-сизму конфуціанство проголошує природним станом соціальну не-рівність — поділ суспільства на певні групи. Кожна така група має свій комплекс правил «лі», яких і повинна дотримуватися. Покарання за злочин так само залежить від соціального статусу особи. З недовірою Конфуцій ставився до ідеї регулювання суспільних відносин за допо-могою законів: «Якщо керувати народом за допомогою законів і під-тримувати порядок за допомогою покарань, народ прагнутиме ухиля-тися і не відчуватиме сорому. Якщо ж керувати народом за допомогою чесноти і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народ знатиме сором і він виправиться»³. Не схвалювало конфуціанство й судового

1. Духовная культура Китая [Текст] : Энциклопедия : в 5 т. / гл. ред. М. Л. Титарен-ко : Ин-т Дальнего Востока РАН. – М. : Вост. лит., 2006. – [Т. 4 :] Историческая мысль. Политическая и правовая культура / ред. М. Л. Титаренко и др. – 2009. – С. 117.

2. Там само. – С. 122.

3. Антология мировой правовой мысли [Текст] : в 5 т. – Т. 1. – С. 487.

241

Розділ 10. Традиційні правові системи

захисту суб’єктивних прав громадян. За етичними уявленнями, навіть якщо якийсь інтерес людини і було порушено, це, однак, не дає їй морального права відразу звертатися до суду. Добропорядний грома-дянин повинен самостійно спробувати врегулювати конфлікт шляхом компромісу й часткових поступок. Той, хто звертався до суду або при-вселюдно обвинувачував іншого, вважався невихованою людиною, позбавленою скромності й готовності піти на примирення заради гро-мадського спокою. Конфуціанство стало панівним ученням у ІІ століт-ті і відігравало роль офіційної ідеології Китаю аж до початку ХХ століття.

Ще одна філософська течія — легізм — виникла в Китаї в ІІІ ст. до н. е. У своєму ставленні до права їх концепція була прямо протилежною конфуціанству. Так, якщо Конфуцій виступав за саморегулювання суспільства за допомогою неписаних норм «лі», то легісти наполягали на упорядкуванні суспільних відносин за допомогою законодавчої ді-яльності держави: «Порядок і сила створюються законом»¹. Закони, на їх думку, повинні застосовуватися до всіх незалежно від соціального статусу й багатства: «Якщо правити державою на підставі закону, то застосовувати його до всіх»². Якщо громадяни не дотримуються за-конів, до них необхідно вживати жорсткі, але справедливі санкції. Однак погляди легістів були далекими для більшості людей, суперечи-ли психології общинника, який був під впливом члена патронімії з системою підпорядкування старшому поколінню, тому їх вчення й не стало панівним у Китаї.

Шан Ян (390–338 рр. до н. е.), основоположник легізму, виклав своє вчення у трактаті «Шан цзюнь шу» («Книга правителя області Шан»). Полемізуючи з конфуціанцями, Шан Ян говорить про те, що однієї лише гуманності або справедливості недостатньо для доброго управ-ління Піднебесною. Необхідно, щоб правитель спирався на єдині, обвязкові для всіх закони. Саме за допомогою закону, вважав Шан Ян, можливе проведення значних економічних і політичних змін. Тому закону надається роль верховної сили, якій мають підкорятися всі жителі Піднебесної. Правитель як творець законів наділяється необ-меженою владою, але сам має дотримуватися свої законів. Одним із найбільш ефективних методів управління народом Шан Ян вважав покарання.

1. Антология мировой правовой мысли [Текст] : в 5 т. – Т. 1. – С. 505.

2. Там само. – С. 503.

242