9. Попередження рецидивної злочинності.

Профілактика рецидивної злочинності, як і злочинності вза­галі, є загальносуспільною справою.

Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 роки передбачає, як і попередня, спеціальні заходи про­тидії рецидивній злочинності.

Міністерство праці, МВС України, місцеві державні адмініст­рації покликані вживати заходів щодо працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі, сприяти їх адаптації і роз­в'язанню соціально-побутових проблем, а також розробити і забезпечити реалізацію механізму взаємодії органів і установ виконання покарань разом з територіальними органами внут­рішніх справ, місцевими органами виконавчої влади з питань побутового влаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Згідно з вимогами законодавства робота із засудженими до обмеження або позбавлення волі на певний строк, які відбу­вають покарання в установах кримінально-виконавчої системи, спрямована на їх виправлення і запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Основними засобами виправлення засуджених є режим від­бування покарання, суспільне корисна праця, виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання. Ці засоби за­стосовують з урахуванням характеру і ступеня суспільної не­безпечності вчиненого злочину, особи засудженого, а також його поведінки й ставлення до праці.

Попри всі об'єктивні утруднення завдяки зусиллям праців­ників кримінально-виконавчої системи, які використовують арсенал засобів, що знаходяться у їх розпорядженні, більшість засуджених виправляються і свідомо відмовляються від по­дальшої злочинної діяльності.

Але це тільки перший етап профілактики рецидивної зло­чинності.Правоохоронні органи, насамперед внутрішніх справ постій­но виявляють причини й умови вчинення рецидивних злочи­нів, розроблюють і здійснюють заходи щодо їх профілактики, а також плани з профілактики рецидивної злочинності, у тому числі міжвідомчі (разом з прокуратурою, СБУ).

Розробці планів передує аналітична робота, пов'язана з ви­вченням ситуації в певному регіоні. З цією метою узагаль­нюють і оброблюють весь обсяг інформації щодо рецидивістів, які перебувають на території, і їх злочинної поведінки, що над­ходить з оперативних джерел, заяв громадян, матеріалів кри­мінальних справ, публікацій засобів масової інформації тощо.

У процесі аналізу встановлюють показники динаміки реци­дивної злочинності, її структуру, географію, вивчають особи рецидивістів за групами: ті, хто відбуває покарання в місцях обмеження і позбавлення волі, засуджені без позбавлення волі та ін.

Щодо окремих осіб, які вчинили злочин, профілактика ре­цидиву починається з первинних слідчих дій у справі.

Реальний виховний, витверезуючий ефект мають швидке і повне розкриття злочину, ретельне вивчення особи у процесі слідства, правильний і обґрунтований вибір відповідного запо­біжного заходу, призначення справедливого покарання (його відбування), з урахуванням вимог диференціації та індивідуа­лізації, суворе дотримання режиму в місцях обмеження і позба­влення волі, активний виховно-педагогічний вплив, заохочення до щонайменших позитивних проявів у поведінці засудженого,водночас рішуча боротьба зі злочинними проявами в місцях об­меження і позбавлення волі, подання допомоги в зав'язуванні соціальне корисних зв'язків, працевлаштування і побутове влаштування на волі тощо.

Саме з огляду на перелічене забезпечуються ефективна ре-соціалізація особи, рішуча її відмова від вчинення нових зло­чинів.

Починаючи з 1997 р. в Україні обов'язковим є проходження в місцях позбавлення волі курсів з підготовки до звільнення.

За сім-вісім місяців до звільнення із засуджених форму­ються групи слухачів чисельністю щонайбільше 30 осіб, що залежить від кількості тих, кого звільняють з установи. Від­повідальним за проведення занять є заступник начальника з організації соціально-психологічної роботи установи, що ви­конує покарання. Проводяться заняття за спеціально розроб­леною відділом соціально-психологічної роботи програмою, де містяться питання реального життя на волі: правове забезпе­чення, медичне обслуговування, правила поведінки у транс­порті, реєстрації у службі зайнятості, перебування під адміні­стративним наглядом та ін.

Відомчими нормативними актами передбачається тісний контакт між установами, що виконують покарання, у виді об­меження й позбавлення волі й місцевими органами внутріш­ніх справ. Адміністрація установ, що виконують покарання повинна своєчасно інформувати органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення про прибуття на територію об­слуговування для постійного проживання осіб, що відбули по­карання. Після прибуття зі звільненим проводиться бесіда, під час якої виявляються його наміри і можливості працевла­штування. Для працевлаштування цієї категорії осіб у центрах зайнятості створюється спеціальний резерв. Поведінку звільне­них контролює дільничний інспектор міліції.

Частина звільнених прибуває не в зазначену при звільненні місцевість, не звертається по допомогу. Працівники міліції по­винні виявляти таких осіб, подавати їм допомогу у праце­влаштуванні й здійснювати необхідний контроль. Дійовою фо­рмою контролю, який може бути встановлений за особою, звільненою з місць позбавлення волі, є адміністративний на­гляд згідно із Законом України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" (далі Зако­ну) від 1 грудня 1994 р.

Адміністративний нагляд — це система тимчасових приму­сових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Такий нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окре­мими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійс­нення виховного впливу на них.

Адміністративний нагляд встановлюється судами за особами, від яких є обґрунтовані підстави очікувати вчинення нового злочину (ст. З Закону). Згідно з постановою судді особа, за якою встановлено адміністративний нагляд, має додержува­тись певних правил поведінки, до неї можуть застосовуватись передбачені законом обмеження (ст. 9, 10 Закону). Порушен­ня цих правил тягне за собою адміністративну відповідаль­ність (ст. 187 КАП України), а самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у визна­чений строк до вибраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд після звільнення з місць позбавлення волі, — кримінальну відповідальність (ст. 395 КК України).

Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одно­го до двох років, може бути подовжений кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну упродовж якого особа вва­жається судимою (ст. 6 КК України).

Важливим є введення у структуру міських, обласних уп­равлінь внутрішніх справ центрів соціальної адаптації раніше засуджених осіб, які надають первісний притулок особам, які після засудження втратили соціальне корисні зв'язки. Співро­бітники цих центрів сприяють відновленню втрачених зв'яз­ків, допомагають відновити документи, прописують, розселя­ють у гуртожитках, влаштовують на роботу, допомагають матеріально і продуктами харчування, що надходять від орга­нізацій і підприємств міста.

Вагому допомогу особам, які звільняються з місць обмеження і позбавлення волі, подає також громадський Державний благо­дійний фонд соціальної реабілітації при Міністерстві внутрішніх справ України: від разової фінансової до організації оформлен­ня приватизаційних та інших документів.

Контроль за засудженими не до позбавлення волі (громад­ські, виправні роботи, звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо) здійснюють органи кримінально-вико­навчої системи за місцем проживання засуджених. Вони діють у тісному контакті з дільничними інспекторами та іншими представниками міліції, здійснюють контроль за виконанням обмежень, які передбачені у вироку суду, організовують вико­нання покарання, виконують індивідуально-профілактичну роботу із засудженими, у необхідних випадках збирають і на­правляють до суду матеріали для зміни виду призначеного по­карання.

Отже, правоохоронні органи виконують дуже важливі функ­ції у боротьбі за зниження рівня рецидивної злочинності, про­те без відповідної допомоги інших установ держави вирішити цю проблему не в змозі. Необхідно прийняти спеціальний за­кон про соціальну реабілітацію осіб, що відбули покарання, який би зобов'язав широке коло суб'єктів профілактики взяти в цьому безпосередню участь.

За матеріалами справи важливо організувати профілактичну роботу, спрямовану на те, щоб припинити існування притонів, роз’єднати групи осіб, які схильні до вчинення правопорушень, притягнути до встановленої законом відповідальності осіб, бездіяльність яких створює сприятливі умови для злочинів рецидивістів.

Призначення заходів покарання має ґрунтуватися на суворій їх індивідуалізації. Суд має враховувати обставини, в силу яких виправний вплив попереднього покарання виявився недостатнім. Термін покарання рецидивістам не може бути меншим за половину максимальної санкції за вчинений злочин, у разі злісного рецидиву – не менше двох третин, за особливо злісного рецидиву – не менше трьох четвертей.

У диспозиціях статей рецидивно-небезпечних злочинів, які мають тенденцію до професіоналізації, наприклад, крадіжки, шахрайство, фальшивомонетництво, вимагання, Кримінальний кодекс України передбачив як кваліфікуючу обставину повторність із відповідним підвищенням санкцій.

З метою усунення або нейтралізації рецидиво-небезпечних детермінант, які виникають на стадії виконання покарання, профілактику рецидивної злочинності регламентованого Кримінально-виконавчим кодексом України. Передбачено винятково судовий контроль за вирішенням питань умовно-дострокового звільнення, дострокового звільнення, а також при замінах одного покарання іншим або виду виправної установи. Такі положення спрямовано на усунення порушень законності співробітниками установ виконання покарань під час застосування зазначених кримінально-правових інститутів.

Кримінально-виконавчий кодекс України регламентує правовий статус засуджених, який, зокрема, вперше передбачає їх право на особисту безпеку. Посадові особи пенітенціарних установ, за наявності до цього підстав, зобов’язані вжити негайних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засуджених. Засудженого переводять у безпечне місце або вживають інших заходів, що усувають можливість вчинення щодо засудженого насильства або інших протиправних дій. Такого виду нормативні вимоги спрямовано на усунення насильства в місцях позбавлення волі, диктату “авторитетів” злочинного середовища, нейтралізацію злодійських традицій і неформальних кодексів, які почали активно відроджуватися.

Із метою ефективнішої адаптації засуджених до умов життєдіяльності на волі після звільнення Кримінально-виконавчий кодекс України розширив можливості побачень з родичами і близькими в колонії та відпусток за її межі.

Результативність постпенітенціарної профілактики залежить від ефективності діяльності установ, основною метою діяльності яких є ресоціалізація та адаптація до умов життєдіяльності осіб, які відбули покарання.

Основними суб’єктами спеціальної постпенітенціарної профілактики рецидиву є:

- кримінально-виконавчі інспекції, дільничні інспектори;

- в органах місцевого самоврядування – спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, адміністративні комісії, органи соціальних служб;

- громадські та релігійні установи, піклувальні та батьківські ради, трудові колективи, персональні шефи і попечителі, позабюджетні фонди підтримки засуджених та ін.

18