Тема 9. Насильницька та рецидивна злочинність.

План

1. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів.

2. Характеристика особи насильницьких злочинів.

3. Причини й умови вчинення насильницьких некорисливих злочинів.

4. Попередження насильницьких некорисливих злочинів.

5. Злочини у сфері сімейно-побутових відносин: загальна характеристика, детермінанти, кримінологічна корекція сімейних відносин.

6. Кримінологічна характеристикарецидивної злочинності.

7. Характеристика особи злочинця-рецидивіста.

8. Причини й умови рецидивної злочинності.

9. Попередження рецидивної злочинності.

1. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів.

У кримінологічній класифікації злочинів як окремий вид вирізняють насильницькі злочини.

Під насиллям у кримінальному праві розуміють фізичний або психічний вплив особи на іншу людину, який порушує її право на особисту недоторканість, з метою досягнення певного злочинного результату.

Зазначимо, що згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Насильницькі злочини поділяються на три групи:

некорисливі;

корисливі;

які посягають на основи національної або громадської без­пеки, а також на авторитет органів державної влади і міс­цевого самоврядування.

Насильницькі некорисливі злочини(суто насильницькі) куль­мінацією мають безпосередньо насильство, вчинивши яке, зло­чинець вважає, що досяг своєї мети. Мотивами цих злочинів можуть бути помста, ревнощі, заздрість, хуліганські спонукан­ня, гіпертрофований статевий інстинкт, садистські нахили.

Але завжди в основі механізму злочинної поведінки виявляєть­ся агресивно-зневажливе, цинічне ставлення до особи, її жит­тя, фізичного і психічного здоров'я, честі й гідності. Злочинне діяння може бути спрямоване як на конкретну особу, так і на невизначене коло осіб.

Отже, до некорисливих насильницьких злочинів насамперед належать такі умисні злочини, як вбивство (ст. 115-118 КК України, крім вбивства з корисливих мотивів), усі види тілес­них ушкоджень (ст. 121-125 КК України), побої і мордування (ст. 126 КК України), катування (ст. 127 КК України), погроза вбивством (ст. 129 КК України), зґвалтування та інші статеві злочини (ст. 152-156 КК України), хуліганство (ст. 296 КК України), наруга над могилою (ст. 297 КК України), нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури (ст. 298 КК України), жорстоке поводження з тваринами (ст. 299 КК України) та деякі інші.

В останніх трьох злочинах психічне насильство над особою виявляється не обов'язково в момент вчинення діяння, це може статися й пізніше при виявленні їх наслідків (зіпсована пам'ят­ка культури, знищена могила, труп тварини тощо).

Насильницькі (як і корисливі насильницькі) злочини вва­жаються "ядром" загальнокримінальної злочинності, такими, що існуватимуть завжди, при будь-якому суспільно-політич­ному устрої.

Що ж до другої і третьої груп насильницьких злочинів, то насильство в них є лише першим етапом досягнення суб'єктом інших цілей, воно є засобом для вчинення інших злочинних дій, в основі яких лежать інші спонукальні мотиви.

До корисливих насильницьких злочинів можна зарахувати грабіж, поєднаний з насильством (ч. 2 ст. 186 КК України), вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України), розбій (ст. 187 КК України), вимагання (ст. 189 КК України), бандитизм (ст. 257 КК України), які мають на меті злочинне збагачення.

Насильницькі злочини, що посягають на основи національної або громадської безпеки, а також на авторитет органів держав­ної влади й місцевого самоврядування: дії, спрямовані на насиль­ницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоп­лення державної влади (ст. 109 КК України), посягання нажиття державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України), захоплення заручників (ст. 147 КК України), масові заворушен­ня (ст. 294 КК України), наруга над державними символами (ст. 388 КК України), мають на меті через насильство змінити характер діяльності владних структур, примусити їх виконувати незаконні дії, державних службовців перейти межі їх повнова­жень, водночас підриваючи авторитет зазначених структур.

Вивчення кола некорисливих насильницьких злочинів дає підстави умовно класифікувати їх на три групи:

побутові;

дозвільні;

статеві.

Побутовий злочин— це діяння, вчинене на ґрунті конфлікт­них особистісних або громадсько-побутових відносин з потер­пілим.

У цьому разі конфлікт полягає в зіткненні інтересів, гострих суперечностях злочинця і потерпілого, що взаємопов'язані пев­ними відносинами: особистісними (подружжя, родичі, сусіди, коханці) або громадсько-побутовими (пасажир — кондуктор, по­купець — продавець). Такий характер конфлікту є обов'язко­вою ознакою побутових злочинів. Що ж до місця й часу (позаробоче хоча б для одного з учасників конфлікту), які обмежені побутовими справами і заняттями, то вони мають певні статистичне визначені ознаки, але не є обов'язковими, факуль­тативними (скажімо, більшість побутових злочинів вчиняється за місцем проживання злочинця чи потерпілого, але трапляло­ся, коли син вбивав на побутовій основі батька на роботі, чоло­вік дружину — у бібліотеці тощо).

Дозвільний злочин— це діяння, рішення вчинити яке вини­кає і реалізується при проведенні вільного часу, причому як дозвільне його можна кваліфікувати тільки за відсутності по­бутового конфлікту між злочинцем і потерпілим.

Для дозвільних злочинів саме час (вільний від роботи й по­буту у вузькому розумінні цього поняття) є атрибутивною, тоб­то обов'язковою, ознакою. Дозвільний злочин нібито виростає з певних видів вільного проведення часу (насамперед різних видів "гуляння").

В окремих випадках дозвільний злочин може бути здійсне­ний в якійсь швидкоплинній особистісно-конфліктній ситуації:помста товариша по чарці за поведінку, сприйняту як образли­ву або справді таку, розправа з особою за зроблене зауваження тощо. Як правило, дозвільний злочин має конкретного потер­пілого, але може мати також неперсоніфікований, безадресний характер — суто хуліганська мотивація у вигляді п'яного зу­хвальства, бажання принизити оточуючих, викривлений потяг до самоствердження, демонстрування нехтування елементарни­ми нормами моралі.

Дещо специфічними виглядають злочини третьої підгру­пи — статеві (у вузькому розумінні цього поняття).

Якщо взяти найпоширеніші з них — зґвалтування, то їх вчи­няють як до знайомої особи, так і до незнайомої. У першому ви­падку злочинець розраховує на те, що потерпіла особа упоко­риться тому, що сталося і з різних міркувань не подасть заяви до правоохоронних органів. До таких випадків належать також факти насильницького інцесту: зґвалтування батьками своїх до­чок, синами — матерів тощо. Як правило, такий злочин вчиняє одна людина, зрідка — з допомогою пособників (умовно це на­зивається "зґвалтування-любов").

У другому випадку зґвалтування (або насильницьке задово­лення статевої пристрасті неприродним способом) — це напад на незнайомих осіб, яке здебільшого вчиняє група (умовно це називається "зґвалтування-пристрасть") і часто в основі такого діяння лежать хуліганські мотиви.

Отже, насильницькі злочини розглядуваної категорії можна визначити як некорисливі агресивні діяння, які вчиняються на грунті конфліктів у сфері побутових відносин або при прове­денні вільного (дозвільного) часу і мають особистісно-конфлікт-ну, хуліганську або сексуальну мотивацію.

Як і інші види загальнокримінальної злочинності, некорис­ливі насильницькі злочини мали тенденцію до збільшення їх кількості до 1996 р. з подальшим різким зниженням (на жаль, це не стосується вбивств). Істотно зменшилась кількість тяж­ких тілесних ушкоджень, зґвалтувань і хуліганств.

Зазначені чотири види злочинів становлять "ядро" некорис­ливої насильницької злочинності, її структура (за даними 2000 р.) є такою: умисні вбивства — 13 %, тяжкі тілесні ушкоджен­ня — 19 %, зґвалтування — 3 %, випадки хуліганства — 65 %. Інші злочини становлять малий відсоток. До того ж зазначимо, що велика кількість вбивств вчиняється з корисливих мотивів.

До 70 % вбивств вчиняють особи, які не займалися суспіль­не корисною діяльністю. Вбивства з використанням вогнепаль­ної зброї становлять 5 %, з використанням "холодної" зброї і підручних засобів — 40 % , вбивства у стані сп'яніння — близь­ко 60 %. Зокрема, жінок серед вбивць 13 %.

Переважна більшість некорисливих насильницьких злочи­нів має ситуативний характер. Щодо побутових злочинів, мо­тивами яких є ненависть, помста, ревнощі, хуліганство тощо, то конфлікт між злочинцем і потерпілим у більшості випадків має затяжний, в'ялотекучий характер і часто завершується скоєнням злочину. Ліри цьому зауважимо, що найчастіше напе­ред неможливо передбачити, хто буде потерпілим, а хто зло­чинцем.

За часом більшість розглядуваних злочинів вчиняється у ве­чірню пору, а також у дні відпочинку й свят.

Більшість побутових злочинів вчиняють особи віком 25 ро­ків і старше, водночас дозвільні і статеві злочини скоюють і особи віком до 25 років.

Останнім часом у світі почастішали випадки групових насиль­ницьких злочинів, що мають характерну мотивацію. Насамперед це вандалізм, що пов'язаний з актами агресивної поведінки нега­тивно "зарядженого" угруповання людей (натовпу), найчастіше молоді. Така поведінка виявляється, зокрема, у руйнуванні облад­нання в культурних і спортивних установах, підпалюванні будин­ків, пограбуванні автомобілів, битті вітрин, знущанні над людь­ми. Вандалізм може мати й "локальніший" характер, що виявляється у руйнуванні пам'ятників, заляпуванні фарбою виро­бів мистецтва, битті скла у вагонах транспорту тощо.

Поруч з проявами вандалізму з політичних, ідеологічних, релігійних мотивів, частішають випадки так званого безмотивного вандалізму, що є "підсвідомим викликом суспільству". Така форма вандалізму спирається на так звану "молодіжну субкультуру", що базується на сприйманні "ідолів" сучасної музики (насамперед важкого року), спорту (футбольні фанати), а також через постійне вживання наркотиків і алкоголю.

Велика небезпека вчинення насильницьких злочинів походить також з боку так званих тоталітарних сект. Зокрема, світовий центр сатанізму розміщується у Сан-Франціско (СІЛА). Заснов­ником і головними провідником сатанинської церкви є Ентоні Лавей — автор "Сатанинської Біблії". Філії сатанинської церк­ви ("печери") існують у багатьох країнах світу. Останнім часом вони з'явились і в Україні. Сатаністи схильні до вандалізму, статевих злочинів, наруги над могилами і православними обрядовими речами, водночас вчиняють і вбивства.

Виключно велику небезпеку становлять так звані серійні вбивці-маніяки, переважна більшість з яких є сексуальними ма­ніяками. Це садисти, які спочатку задовольняють власну сек­суальну пристрасть, знущаються над жертвами, після цього вби­вають їх. Маніяків, які вчиняють статеві акти з трупами, називають некрофілами. Частина сексуальних маніяків водно­час є канібалами. Одним з найвідоміших сексуальних маніяків у 80-ті роки був Чикотило, який закатував 53 жертви на те­риторії Росії (кілька в Україні). Серед серійних вбивць відомі також маніяки несексуального плану. Таким був, наприклад, Онопрієнко. Він закатував 52 жертви, частина з яких були діти.

До основних тенденцій насильницької злочинності в Україні належать такі:

1. Значне збільшення їх кількості в 1991-1996 рр. з певною стабілізацією останніми роками (і навіть зменшенням їх кількості).

2. Збільшення кількості злочинів, вчинених з особливою жорстокістю, у тому числі серед неповнолітніх.

3. Зростання жіночої насильницької злочинності, в тому чи­слі її найбільш небезпечних проявів.

4. Поява нових мотивів при вчиненні насильницьких злочи­нів: вандалізм, сатанізм тощо.

5. Збільшення кількості злочинців з відхиленнями психі­ки.