- •Міністерство освіти і науки України
- •1 Характеристика району експлуатації аеродрому
- •1.1Аналіз природно-кліматичних умов Тернопільської області
- •2.1.2 Побудова фенологічного графіка
- •2 Перевірка несучої здатності покриття аеродрому
- •2.1 Характеристика аеродрому.
- •2.2.2Характеристика повітряних суден
- •Класифікація повітряних суден:
- •2.2.3 Оцінка несучої здатності покриття аеродрому методом ікао
- •2.3 Розробка технології утримання
- •2.3.1 Перелік робіт з утримання аеродрому
- •2.3.2 Відновлення маркування аеродрому
- •2.3.3 Розробка технології утримання
- •2.4 Розробка технології ремонту
- •2.4.1 Встановлення періодичності ремонтів та періодичності дефекації аеродромів
- •2.4.2 Встановлення дефектів та причин їх утворення
- •2.4.3 Розробка технології ремонту аеродромних покриттів
- •Література
2.1.2 Побудова фенологічного графіка
Для побудови фенологічно графіка здійснюють вибір таких даних:
середньомісячна температура повітря у річному циклі;
глибина промерзання ґрунту;
помісячні дані щодо домінуючих напрямків і швидкості вітру;
середньомісячні дані щодо кількості атмосферних опадів;
кількість днів з атмосферними опадами,більшими за 5 мм;
товщина снігового покриву;
Усі ці дані наводять у вигляді таблиці і складають основу для побудови фенологічного графіка.
Покриття з асфальтобетонних сумішей потрібно влаштовувати в суху погоду. Укладання холодних та гарячих асфальтобетонних сумішей потрібно проводи весною або влітку при температурі повітря не нижче +5 С,восени-не нижче +10 С.
Ці температури із визначенням строків потрібно навести на графіку.
Таблиця 1 – Кліматичні характеристики Тернопільської області.
Умовні позначення |
Величини по місяцях | |||||||||||
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10 |
11 |
12 | |
,град |
-5.4 |
-4,4 |
0,1 |
7,0 |
13,5 |
16,6 |
18,4 |
17,4 |
13,0 |
7,4 |
1,8 |
-2,8 |
,см |
40 |
46 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
24 |
V ,см |
4,0 |
4,3 |
4,2 |
3,5 |
3,4 |
3,0 |
2,6 |
2,6 |
2,8 |
3,2 |
4,0 |
3,8 |
М |
ZO |
ZO |
NW |
ZO |
NW |
NW |
NW |
NW |
NW |
ZO |
ZO |
ZO |
С ,мм |
40 |
40 |
36 |
49 |
66 |
90 |
93 |
77 |
50 |
52 |
46 |
39 |
, |
1,5 |
1,4 |
1,6 |
2,4 |
4,0 |
4,6 |
5,4 |
4,6 |
2,9 |
2,8 |
2,7 |
1,9 |
,см |
12 |
15 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
17 |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Умовні позначення:
,град – середньомісячна температура повітря;
,см – глибина промерзання ґрунту;
V, см – середньомісячна швидкість вітру;
М – переважаючий напрям вітру ; N – північ; Z – південь ;W – захід;O – схід;
С, мм – середння кількість опадів;
–кількість днів з атмосферними опадами,більшими за 5 мм;
,см – товщина снігового покриву.
2 Перевірка несучої здатності покриття аеродрому
2.1 Характеристика аеродрому.
Аеродром (від грец. Αеρος - повітря і δρόμος - дорога, вулиця) – земельну або водну ділянку з повітряним простором, спорядження устаткування, що забезпечує зліт, посадку, рулювання, розміщення й обслуговування літаків, вертольотів і планерів.
Аеродром обладнаний однією або декількома злітно-посадочними смугами.
Аеродром складається з льотного поля і комплексу управління повітряним рухом.
Типи аеродромів:
цивільні – (для наземного забезпечення цивільних пасажирських та вантажних повітряних перевезень, входять до складу аеропортів);
трасові – для виконання авіаційних рейсів;
навчальні – для навчання і тренування курсантів льотних училищ;
заводські – для випробування повітряних суден після ремонту на авіабудівних і авіаремонтних заводах і відправки пройшли випробування повітряних суден в аеропорти приписки;
для виконання авіаційних робіт.
експериментальні (для випробування авіаційної техніки на авіаційних заводах і полігонах)
По класу власності:
державні;
усі без винятку військові (для вирішення завдань оборонного характеру, несення бойового чергування, перекидання військ і т. д.);
навчальні (для навчання льотного, штурманського і технічного складу військової авіації);
спортивні (для навчально-тренувальних і показових польотів на літаках, вертольотах, дельтапланах, планерах, парoпланах, виконання парашутних стрибків);
муніципальні;
приватні аеродроми і льотні поля;
Міжнародна класифікація аеродромів:
У відповідності з керівними документами ІКАО класифікація аеродромів здійснюється за кодовим позначенням.
Кодове позначення складається з двох елементів. Елемент 1 є номером, заснованим на довжині льотної смуги, а елемент 2 є літерою, що відповідає розмаху крила літака і відстані між зовнішніми колесами основного шасі у відповідності з таблицею:
Таблиця 2. Позначення кодових елементів 1:
Кодовий номер |
Довжина ЗПС
|
1 |
< 800 м |
2 |
800—1200 м |
3 |
1200—1800 м |
4 |
> 1800 м |
Кодових елементів 2:
Кодова літера |
Розмах крила колія основного шасі |
A |
<15 м <4,5 м |
B |
15-24 м 4,5-6 м |
C |
24-36 м 6-9 м |
D |
36-52 м 9-14 м |
E |
52-60 м 9-14 м |
Приклад: Літак Іл-62М з розрахунковою довжиною зльоту при стандартних атмосферних умовах 3280 м, розмахом крила 43,2 м і відстанню між зовнішніми колесами основного шасі 8,0 м відповідає за класифікацією аеродрому 4D.
Класифікація аеродромів:
По довжині ЗПС і несучої здатності покриття:
Аеродроми поділяються на 6 класів: А - 3200 х 60, Б - 2600 х 45, В - 1800 х 42, Г - 1300 х 35, Д - 1000 х 28, Е - 500 х 21.
-По злітній масі прийнятих літаків:
поза класом (без обмеження маси) - Ан-124, Ан-225, А380 і т. п.
1-го класу (75 т і більше) - Ту-154, Іл-62, Іл-76 і т. п.
2-го класу (від 30 до 75 т) - Ан-12, Як-42, Ту-134 і т. п.
3-го класу (від 10 до 30 т) - Ан-24, Ан-26, Ан-72, Ан-140, Як-40 і т. п.
4-го класу (до 10 т) - Ан-2, Ан-3Т, Ан-28, Ан-38, Л-410, М-101Т і т. п.
У аеродромів поза класом довжина ЗПС складає зазвичай 3500-4000 м, 1 класу - 3000-3200 м, 2 класу - 2000-2700 м, 3 класу - 1500-1800 м, 4 класу - 600-1200 м. Цивільні аеродроми 3 і 4 класу відносяться до аеродромів місцевих повітряних ліній (МВЛ).
Таким чином, 1 клас приблизно відповідає класу А, 2 клас - Б, 3 клас - В і Г, 4 клас - Д. До класу Е відносяться польові і тимчасові аеродроми, посадкові майданчики.
Згідно з завданням приймаємо аеродром класу А що має такі параметри:
довжина ЗПС – 3500 м;
ширина ЗПС – 60 м;
ширина БПБ – 60 м;
ширина РД:
магістральна або з`єднувальна – 22,5 м;
допоміжна – 21 м;
ширина укріплених узбічь:
магістральна або з`єднувальна – 9 м;
допоміжна – 2 м;
радіус заокруглення по внутрішній кромці покриття РД:
примикання до ЗПС,МС або перону – 60 м;
примикання до інших РД або місця їх перетину – 50 м;
До аеродромних покриттів нежорсткого типу ставляться асфальтобетонні покриття, щебеневі, грунтощебеневі, грунтогравійні й ґрунтові покриття, оброблені в’язкими матеріалами. До усім А. п. пред’являють наступні основні вимоги: міцність, надійність і довговічність; безпильність поверхні, рівність і достатня шорсткість, що створює зчеплення коліс повітряних суден з покриттям; опір кліматичним і гідрологічним факторам; водонепроникність; опір впливу струменів вихлопних газів реактивних двигунів; стійкість проти шкідливої дії палива й мастильних матеріалів; простота догляду за покриттям при ремонті й змісті. Для забезпечення безпеки літної роботи аеродромні покриття влаштовують із певними нормованими ухилами, а їхня поверхня – зі збереженням рівності протягом усього періоду експлуатації.
Капітальні аеродромних покриттів застосовують на аеродромах, призначених для експлуатації важких літальних апаратів. До капітального ставляться всі жорсткі й асфальтобетонні покриття.
Полегшені аеродромних покриттів застосовують на аеродромах, призначених для експлуатації повітряних суден середньої вагової категорії. До полегшеного ставляться покриття з міцних щебеневих матеріалів.
Перехідні аеродромних покриттів застосовують на аеродромах, призначених для експлуатації легких літаків. До перехідного застосовують покриття із щебеневих і гравійних матеріалів, а також покриття ґрунтові й з місцевих матеріалів.
Найбільше поширення на аеродромах одержали жорсткі покриття (бетонні, армобетонние й залізобетонні), а також багатошарові асфальтобетонні. У монолітних жорстких покриттях для зниження розтягуючих, стискаючих й згинаючих зусиль при зміні температури й вологості влаштовуються поздовжні й поперечні шви. Бетонні покриття можуть бути одно- і двошаровими. Для прискорення будівництва аеродромів у певних районах й умовах застосовуються збірні покриття з попередньо-напружених залізобетонних плит. Збірні покриття, як правило, улаштовуються на міцній штучній підставі.
Один з основних типів нежорстких аеродромних покриттів є асфальтобетонне покриття. Воно може бути одно-, двох- і тришаровим. Асфальтобетонні покриття влаштовують на міцних штучних основах із щебенів, оброблених або не оброблених в’язкими матеріалами.