Інтегративні методи психосинтезу особистості

РОЗДІЛ 1

ТЕОРІЯ ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

породжуютьдуховні потребита потяги особистості,атакож допомагають встановити її життєві смисли та цінності. Вище несвідоме «не відчуває» страхів чи болю: воно переповнене почуттями блаженства, радості, ейфорії, характеризується переживанням трансперсонального існування та мудрістю. Прояви вищого несвідомого мають місце у змінених (трансових) станах свідомості клієнта в результаті застосування методу корекційної сугестії.

Поле свідомості – це свідома частина особистості, в якій відображається актуальний зміст процесу усвідомлення. Р. Ассаджіолі зазначає, що це не зовсім точний і вдалий термін, але придатний для практичних цілей. Загалом, це потік усвідомлюваних особистістю психічних процесів і станів (відчуттів,сприймань,уявлень,наших думок і почуттів, намірів і цілей). Оскільки ці процеси та стани усвідомлювані з боку свідомого «Я» (самосвідомості), то вони доступні для ітроспекції (самоспостереження), для аналізу, оцінки та управління. Таке глибоке самопізнання стає можливим завдяки дисоційованим станам свідомості. Майже всі елементи несвідомого можуть переходити у поле свідомості, тобто усвідомлюватись «Я» (Его).

Свідоме «Я» або свідома Самість (особистісне «Я», Его) – це той компонент особистості, який в психологічній науці прийнято називати самосвідомістю. Свідоме «Я» являє собою за словами Р. Ассаджіолі «точку чистої самосвідомості». У понятті «Я» вчений виражав наявність дуже маленької ділянки свідомості, яка є центром поля свідомості. Якщо «поле свідомості» – це безперервний потік психічних процесів, тобто його зміст непостійний і мінливий, то «Я» – це стійке і відносно незмінне начало суб’єкта (його суб’єктність), яке може управляти цим потоком внаслідок психосинтезу. Ці компоненти особистості взаємозв’язані як частини цілого, але мають свої специфічні і відмінні особливості. Р. Ассаджіолі образно порівнює їх з освітленим

1

ІНТЕГРАТИВНІ МЕТОДИ

ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

проективним екраном (це поле свідомості), а «Я» – це спроектоване на цей екран конкретне зображення. В. Яблонко пропонує суто психологічне порівняння понять «поле свдомості» та «Я», наприклад, таку особливість сприймання, як фон сприймання та об’єкт сприймання

[2, с.63].

На наш погляд, свідоме «Я» більш подібне до глядача у кінозалі, який спостерігає за освітленим екраном (полем свідомості), на якому

нижче свідоме, підсвідомість та надсвідомість можуть спроектовувати думки, почуття, образи уяви, бажання, страхи тощо. При цьому «глядач», як правило, ідентифікує себе з тим, що бачить – з кожною думкою, почуттям чи відчуттям. Однак цей глядач може розототожнити себе зі змістом на екрані, та спроектувати на нього те, що хоче – більш бажане та приємне. Цього можна досягти завдяки релаксації, внаслідок самозосередження, візуалізації, розвитку волі та інших психосинтетичних технік. Так відбувається управління психічним змістом з боку свідомого «Я». Однак Р.Ассаджіолі вважав, що ні «люди з вулиці», ні освітчені люди не усвідомлюють різницю між свідомим «Я» та полем свідомості: вони пасивно пливуть у потоці свідомості, ототожнюючи себе з його плинним змістом [1, с. 26].

Вище «Я» або вища Самість(надсвідоме,надособистісне,істинне,

духовне «Я») – це центр у вищому несвідомому (у надсвідомості). Розкриваючи суть цього компонента особистості, Р. Ассаджіолі наголошував, що «Я» – це не тільки центр в полі свідомості, який занурений у його потік, але й те, що здатне іноді зникати з цього поля (під час сну,у стані сонливості,непритомності,внаслідок дії психоделіків, у глибокому гіпнотичному трансі). Але, опритомнівши чи прокинувшись, людина виявляє, що «Я» з’являється знову. Причому, невідомо звідки і

вякий спосіб. З огляду на це Р. Ассаджіолі зробив висновок про те, що

внадсвідомості існує такий постійний центр, куди може піти наше «Я»

1

РОЗДІЛ 1

ТЕОРІЯ ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

із поля свідомості, а потім повернутись у це поле. Цей «потойбічний» центр він назвав «істинною Самістю» або вищим «Я».

Фактичне існування вищого «Я» можна перевірити тільки суб’єктивно і лише інтроспективними способами. Серед таких способів можна назвати тривале опанування свідомого «Я» за допомогою технік самозаглиблення і переведення уваги з навколишнього світу на внутрішній світ. Умовою такого самоспостереження є переживання змінених станів свідомості (ЗСС), які мають адаптативний характер та виникають внаслідок медитаційних та гіпнотизаційних практик, а не після вживання наркотичних речовин, як думають легковажні митці. До ЗСС належать всі психічні стани за винятком нормальних або звичайних станів свідомості – вроджених станів бадьорості, глибокого сну та сновидіння. Лише у ЗСС свідоме «Я» виявляє нові якості – такі інтуїтивні знання та духовні почуття, які відзеркалюють зміст істинного «Я» – нашої душі (наприклад в стані передсоння або альфа-стані). У дослідженнях ЗСС лише допускається існування вищого «Я» як трансцендентного досвіду.Такегіпотетичне припущення здійснюється для того, щоб наукові дослідження свідомості та самосвідомості не наближались до метафізичних та парапсихологічних вчень [3]. Збагнути вище «Я» можна і за допомогою методики індивідуалізації Юнга, прийомів раджа-йоги тощо.

Р. Ассаджіолі наголошував, що вище «Я» перебуває над полем свідомості, тобто поза потоком думки і тілесними відчуттями: воно не підвладне їхньому впливу. При цьому наше «Я»,тобто наша особистісна (свідома) Самість – це лише віддзеркалення істинної Самості, тобто її проекція на поле свідомості.Про це говорили німецькі філософи Е. Кант та Й. Гербарт, обґрунтовуючи існування в особистості емпіричного «Я» (аналог свідомого «Я») та ноуменального або реального «Я» (у психосинтезі – істинне «Я»).

1

ІНТЕГРАТИВНІ МЕТОДИ

ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

У теорії психосинтезу про вище «Я» особистості не можна сказати чогось конкретного. Тобто для його практичного пізнання особистість клієнта повинна обов’язково включитися в процес психосинтезу. Важливо зрозуміти, що вище «Я» відіграє трансперсональну об’єднуючу функцію: це синтезуючий центр особистості, навколо якого всі інші компоненти можуть стати гармонійними та інтегрованими. На цій ідеї ґрунтується і теорія, і практика психосинтезу. У цьому полягає відмінність понять істинної (вищої) Самості за Р. Ассаджіолі і свідомої (особистої) Самості за К. Роджерсом [4].

Колективне несвідоме. На рис. 1.1. показано психосинтетичну структуру особистості, де колективне несвідоме зображено у вигляді овалу, який розмежовує внутрішній світ особистості від навколишнього середовища своєрідною «мембраною». Р. Ассаджіолі, пояснюючи його роль, підібрав саме термін «мембрана», через яку, подібно до клітинної мембрани, забезпечується постійний активний обмін між організмом і клітиною. В даному порівнянні мова йде про соціальний

організм, а під клітиною розуміємо власне особистість. Процеси обміну

між особистістю і соціальним середовищем він назвав «психічним осмосом». Це поняття взято з хімії та біології, де осмос – це явище проникнення розчину через напівпроникну перегородку. Психічне середовище, що оточує особистість, Р. Ассаджіолі назвав «колективним несвідомим», запозичивши цей термін у К. Юнга. До нього належать примітивні архаїчні структури та вища діяльність надсвідомого характеру.

Пояснюючи психологічну структуру особистості, Р. Ассаджіолі підкреслює,що дуальність«Я» (особиста й істинна Самість) лише умовна. Істинна (вища) Самість прихована від безпосереднього сприймання і пізнання людини – поля її свідомості. Свідомо сприймається лише її реакція на поле свідомості, тобто особистісна Самість. Тому насправді

1

РОЗДІЛ 1

ТЕОРІЯ ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

немає двох самостей, ізольованих одна від одної. Отже, немає і двох

«Я». Є тільки вище «Я», що проявляється на різних рівнях його пізнання й усвідомлення, оскільки свідоме «Я» – це лише проекція істинної Самості, яка не може мати власної субстанційності. Саме через особистісну Самість (свідоме «Я») людині відкривається можливість осягнення вищої Самості, тобто свого істинного «Я».

1.2 Завдання та етапи особистісного психосинтезу

У структурі особистості клієнта Р. Ассаджіолі виокремлював

їй доводиться програвати щоденно, або особистісні якості (риси характеру). Насправді, це такі гештальти, які мають соціально детерміноване походження з психотравматичним змістом і являють собою окремі психічні енергії, які мають відносну незалежність від свідомого «Я», діють самостійно, а тому несвідомо впливають на поведінку і поле свідомості клієнта. Саме тому вони управляють та регулюють життя особистості у всіх його сферах: коли у нашій глибинній пам’яті зберігається інформація про дитинство, певні життєві події, соціальний статус та міжособистісні негаразди, то така інформація має сильний вплив на когнітивному, емоційному та поведінковому рівнях активності, оскільки домінує в полі свідомості в залежності від її сили. У кожний конкретний період часу в полі свідомості кожної особистості може переважати певна субособистість. Психосинтез дозволяє клієнту пізнати свої субособистості, розототожнити (деіндифікувати) їх зі своїм«Я»,глибокоусвідомитиїхнюприроду,створившиможливістьдля

1

ІНТЕГРАТИВНІ МЕТОДИ

ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

регуляції та об’єднання їхньої психічної енергії навколо «Я» (у духовному психосинтезі – навколо вищого «Я»). У цьому полягає основна мета психосинтезу особистості. Цей напрям психотерапії спрямований на розвиток управління клієнтом своїх психічних процесів – уваги, мислення, уяви, волі тощо (див. рис. 1.2.)

1. Відчуття

2. Емоції-почуття

3. Імпульси-бажання

4. Уява

5. Мислення

6. Інтуїція

7. Воля

8. Свідоме «Я»

Рис. 1.2. Свідоме «Я» та психічні процеси

Кожну субособистість клієнт може певним чином називати («я- дитина»,«я-ледачий»,«я-невдаха»,«я-маска» тощо),«розпізнавати» їх у конкретних ситуаціях, споглядаючи у полі свідомості їхню активність, «спілкуватись» з ними в трансових станах завдяки проявленій візуалізації та іншим технікам, визначати їх потреби, бажання тощо. Субособистість є сукупністю психічних процесів, які можна відрефлексувати за допомогою практики психосинтезу. Це робота свідомого «Я» над ретельним дослідженням власної особистості, починаючи з неусвідомлених енграм (синонім поняття «субособистість» у гіпнотерапії).

Психосинтез дозволяє людині не тільки усвідомити, але й відчути, що вона здатна самостійно управляти своєю психічною

1

РОЗДІЛ 1

ТЕОРІЯ ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

діяльністю,тобто здійснювати свідомурегуляціюпідсвідомих процесів.

Психосинтетичні техніки та вправи дозволяють «обійти» раціональну частину свідомості (логічне мислення) та «видобути» несвідомий матеріал, у якому знаходяться конфліктні компоненти особистості, усвідомивши їх протидію та суперечність [5]. Це дозволяє людині збагнути субособистості, «побачивши, почувши та домовившись» з ними про гармонійну взаємодію на чолі зі свідомим «Я». Таке образне порівняння означає, що внаслідок психосинтезу людина стає самоототожненою, цілісною та об’єднаною навколо «Я». При цьому вона не веде боротьбу зі своїми субособистостями, а трансформує їхню енергію згідно з власною волею – своїми бажаннями та намірами. Тобто деструктивні якості особистості стають конструктивними та гармонійними.

Образно кажучи, людина, яка має низький рівень самосвідомості, є особистістю, що перебуває у полоні тих мотивів, які детермінуються окремими її частинами (субособистостями) і знаходяться у їхньому підкоренні.

Сфера застосування психосинтезу досить широка: лікування невротичних порушень, депресивних станів, психосоматичних хвороб, у психокорекційній роботі, особливо в ситуаціях кризових переживань. Також психосинтез сприяє розвитку креативного мислення, творчих здібностей у дітей та дорослих.

Процес психосинтезу вимагає від психотерапевта багато часу, енергії та терпіння, що сприяє міцній та тривалій післядії, тобто ефективності цього методу в реальному житті клієнта.

Відомо, що основна мета психосинтезу як психологічної практики – це інтеграція індивіда навколо особистісного «Я», його самоототожнення («я – це я») та звільнення енергії субособистостей

1

ІНТЕГРАТИВНІ МЕТОДИ

ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

з метою синтезувати особистісне (свідоме) «Я» з істинним (вищим, надособистісним, надсвідомим) «Я». Точного визначення поняттю «надсвідоме «Я» автор психосинтезу Р. Ассаджіолі так і не дав. Проте, психолог стверджував, що свідоме «Я» є проекцією надсвідомого «Я», яке має ознаки чогось універсального, космічного, недосяжного і виступає як онтологічна реальність та буття («я існую») [6, с. 185 – 187].

Свідоме та надсвідоме «Я» належать до структурних компонентів особистості, проте їхнє самоототожнення – досить рідкісна подія, яка свідчить про духовне вдосконалення людини та виступає запорукою її психічного здоров’я. Теоретичне припущення про існування надсвідомого «Я», на думку Р. Ассаджіолі, може стати ґарантом ефективної терапії та основою прикладних досліджень в галузі психосинтезу [6, с. 12–13]. Зазначимо, що надсвідоме «Я» у теорії психосинтезу не варто плутати з «над-Я» (супер-Его) за З.Фройдом, природа якого не «істинна», а «штучна» (тобто соціальна).

Практика психосинтезу сприяє пізнаванню та розототожненню відносно незалежних субособистостей «всередині» клієнта та спрямовує його на поступове розкриття свого об’єднавчого центру шляхом розширення свідомості [7, с. 434]. Наприклад, студенту-психологу цей метод може допомогти відрізнити свої справжні (істинні) професійні цілі, від тих, які він ставить перед собою у зв’язку із зовнішньою (соціальною) детермінацією, яка ним активно переломлюється через власну суб’єктність [8] (особистісне «Я», свідоме «Я» або Его) [6, с. 10]. Іншими словами, психосинтез може дозволити студенту не тільки усвідомити власне професійне «Я» серед інших субособистостей, але й усвідомити належність поставлених цілей до сутності власної особистості – «Я», яка є «точкою чистої самосвідомості» [6, с. 11]. Таке «Я» в процесі професійного самовизначення уявляється у формі образу реального «Я» та ідеального «Я». Усвідомлена студентом власна професійна

1

РОЗДІЛ 1

ТЕОРІЯ ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

сутність (професійне «Я») може стати інтегративним центром його особистості, навколо якого він зможе синтезувати весь психологічний зміст професійного самовизначення [9].

Терапевтичний процес психосинтезу включає 4 послідовні етапи (завдання):

1.Глибоке самопізнання: клієнт усвідомлює різні частини своєї особистості, які були приховані від його «Я», досліджує їхній зміст, приймаючи їх на вищому рівні усвідомлення.

2.Звільнення свідомого «Я» від впливу субособистостей, розвиток здатності до контролю всіх частин особистості, тобто процес розототожнення. Здійснення особистісного самовизначення.

3. Виявлення або створення об’єднавчого центру – «Я». Після посилення енергії «Я» здійснюється психосинтез – інтеграція особистості навколо «Я» або його ідеальної моделі. Досягнення самоототожнення, розвиток волі як функції «Я».

4. Практичний психосинтез – активна реконструкція (цілеспрямоване формування) цілісної особистості навколо нового центру в залежності від поставлених цілей та системи життєвих смислів. Здійснення самореалізації.

Послідовна реалізація поставлених перед клієнтом завдань «включає» такі механізми психосинтезу:

1)постійне використання психічної енергії, яка звільняється внаслідок аналізу несвідомих компонентів особистості в змінених станах свідомості;

2)перетворення негативних емоційних імпульсів утворчу діяльність, яка сприяє особистісному розвиткуі досягненню істинних бажань;

3)розвиток психічних процесів,особливо волі,пам’яті,уваги та уяви;

4)розвиток навичок свідомої та несвідомої саморегуляції своєї особистості навколо свідомого «Я».

1

ІНТЕГРАТИВНІ МЕТОДИ

ПСИХОСИНТЕЗУ ОСОБИСТОСТІ

Психотерапевт допоможе клієнту реалізувати названі завдання не тільки внаслідок застосування традиційних технік психосинтезу (див. додаток 1), але в результаті застосування інтегративних методів – корекційноїсугестіїта розвивальногокоучингу(див.додатки2та 3).

Використана та рекомендована література:

1.Ассаджоли Р. Психосинтез: принципы и техники / Роберто Ассаджоли.– [пер.с англ]– М.: Психотерапия,2008.–384 с.

2.Яблонко В. Я. Психолого-педагогічні основи формування особистості : [навч. посібник] / В. Я. Яблонко.– К. : Центр учбової літератури,

2008.– 258 c.

3.Krippner S. The Varieties of Dissociative Experience: A Transpersonal, Postmodern Model / S. Krippner // The International Journal of Transpersonal Studies, 1999, Vol. 18, No.2.– P.81 – 101.

4. Роджерс К. Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека / К. Р. Роджерс.– М. : Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1994.– 480 с.

5.Томас Дж. Практика психосинтеза. Упражнения, направленные на развитие личности и достижение духовности / Дж. Томас. – [пер. с англ.]. – СПб.: «Жизнь»,«Ферро-Логос».–1992.–32 с.

6.Ассаджоли Р. Психосинтез: теория и практика / Ассаджоли Роберто.– М. : «REFL-book», 1994.– 314 с.

7.Психологічний тлумачний словник найсучасніших термінів / [під керівн. В.Б.Шапаря] – Х.: Прапор,– 2009.– 672 с.

8.Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. – СПб. : Питер, 1999. – 705 с.

9.Кучеренко Є. В. Психосинтез як фактор оптимізації професійного самовизначення особистості / Є. В. Кучеренко // Ринок праці та зайнятість населення. – К. : ІПК ДСЗУ, 2011. – № 3(28). – С. 25 – 27.

2