7. Функції процесу навчання.

Вони конкретизуються згідно з навчальною програмою під час підготовки до кожного уроку. Йдеться про освітню, виховну та розвивальну функції.

Освітня передбачає засвоєння учнями визначеної системи наукових знань та формування відповідних їй умінь та навичок. Знання як головний компонент освіти відображають узагальнений досвід людства у вигляді наукових теорій, ідей, законів, закономірностей, правил, висновків, фактів. Розрізняють такі види знань: теорії, основні закони науки, основні терміни і поняття, наукові факти, факти щоденної дійсності, знання про способи діяльності та методи пізнання (методологічні знання), знання про ставлення до різних явищ життя (оцінні знання).

Усі види знань поділяються на теоретичні й фактичні.

Теоретичні знання - теорії, закони, гіпотези, абстракції, методи науки, система понять, окремі поняття.

Фактичні знання - одиничні поняття (букви, цифри, знаки, дати, персонали, події).

Освітня функція передбачає такий рівень знань, який виявився б достатнім для розуміння основних ідей, теорій, складності причинно-наслідкових зв'язків, виявлення динаміки розвитку вивченого фрагменту реальності, формування системності знань і як результат творення в уяві учня того несуперечливого образу світу, який забезпечує гармонію співіснування з ним.

Розвивальна функція процесу навчання передбачає розвиток психічної, духовної, соціальної та біологічної сфер учня, що пов'язано з розвитком мислення, вольових рис характеру, навчальних інтересів, здібностей, мотивів, уваги, пам'яті.

Особливе місце серед них належить розумовому розвитку, який передбачає формування таких умінь:

* структурування (встановлення смислових зв'язків між поняттями, ключовими словами, реченнями, що сприяє формуванню структури знань);

* систематизування (встановлення системотворчих зв'язків);

* конкретизування (застосування знань на практиці);

* варіювання (зміна несуттєвих ознак певних понять чи фактів при постійних суттєвих);

* доведення (доцільного логічного розмірковування);

* формулювання висновків (спрощення на основі скорочення теоретичного виразу);

* пояснення (зосередження думки про учня на причинно-наслідкових зв'язках);

* класифікування (розподіл понять на взаємопов'язані класи за суттєвими ознаками);

* аналізування (вичленення ознак, властивостей, відношень понять, знаходження спільних і відмінних їхніх властивостей);

* синтезування (зворотна до аналізу дія, поєднання частин у шле);

* порівняння (виділення окремих ознак понять, знаходження спільних і відмінних їхніх властивостей);

* абстрагування (визначення суттєвих ознак понять через відкидання несуттєвих);

* узагальнення (визначення ознак властивостей, суттєвих для кількох понять).

Виховна функція процесу навчання полягає у виховному характері процесу навчання, що виявлялося з давніх часів. Навчання завжди сприяло формуванню історично зумовленого світогляду, формуванню в уяві людини того образу світу, в якому вона чітко бачила своє місце і відчувала власну значущість. Таке формування ставало основою для виховання різноманітних внутрішніх якостей особистості. Реалізація освітньої, розвивальної та виховної функцій навчання залежить від рівня професійної підготовки педагога, від методологічних засад, на яких він цей процес вибудовує.

Рушійні сили

Під час навчання знаходять свій вияв закони матеріалістичної діалектики: єдності та боротьби протилежностей, заперечення заперечення, перехід кількісних змін у якісні. Певним чином їхня дія реалізується в суперечностях, які стають рушійною силою навчання. Основними серед них є суперечності:

1) між зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і реальними можливостями цього процесу, який потребує свого узгодження з рівнем соціального замовлення суспільства;

2) між досягнутим учнем рівнем знань, умінь та навичок і тим рівнем, який необхідний для розв'язання поставлених завдань;

3) між потягом до індивідуальної творчості згідно з внутрішньо-інтенційною спрямованістю особистості учня і рівнем засвоєння ним досвіду творчої діяльності та досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу;

4) між фронтальним викладом навчального матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння;

5) між розумінням цього матеріалу вчителем і рівнем та особливостями його розуміння учнями;

6) між теоретичними знаннями та вмінням використовувати їх на практиці;

7) між автентичною спрямованістю учня та наявними можливостями її реалізації.