6. Суть процесу навчання.Принципи.Зміст освіти

Навчання - цілеспрямований процес взаємодії учителя і учнів, спрямований на оволодіння знаннями, уміннями і навичками, розвиток їхніх інтелектуальних можливостей, озброєння методами самостійної пізнавальної діяльності.

Навчання характеризується:

● За суттю своєю навчання завжди передбачає активну пізнавальну діяльність учнів, тобто навчання - це пізнавальний процес. Воно йде тим же шляхом, що й пізнання - від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Спільне між цими процесами те, що обидва вони пізнавальні, що вони проходять шлях від незнання до знання. Водночас слід враховувати принципові відмінності:

а) учень пізнає суб'єктивно нове, тобто те, що не пізнано лише ним;

б) учні ідуть у своїх відкриттях більш легшим шляхом, запропонованим учителем;

в) учні пізнають науку у спрощеному вигляді. Протягом року учень може засвоїти те, до чого людство йшло десятки, сотні років.

● Навчання - двосторонній процес спільної діяльності вчителя і учнів. (розкрити)

● Учень є водночас і об'єктом навчання і суб'єктом (пояснити)

● Формування соціально-значимих якостей учня неможливі без реалізації основних функцій навчання: освітньої, розвиваючої і виховної.

● Будь-який процес - є рух. Процес навчання - теж рух, рух учіння під керівництвом вчителя. Рухають цей процес - суперечності. Основне протиріччя - є рушійною силою процесу навчання, виникає між постійно зростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і станом освіти в даний період. Велике значення в навчальній діяльності учнів мають мотиви.

● Мотив - це спонукальна причина дій і вчинків людини

● Так як процес навчання є видом пізнання і йде від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики, то він має пройти певні етапи:

1.Сприймання 2. Розуміння. 3. Узагальнення і систематизація. 4.Систематизація. 5. Закріплення знань, умінь, навичок 6. Застосування виконанні різноманітних вправ, розв’язуванні задач...

Принципи навчання - вихідні положення, які визначають діяльність вчителя і характер пізнавальної діяльності учнів. Принципи випливають із закономірностей навчання, із тих завдань, які ставлять перед навчанням.(Наочність, свідомість, систематичність, послідовність, доступність, міцність засвоєних знань, врахування вікових та особистісних властивостей, виховуючий характер навчання )

Зміст освіти - система наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, практичних вмінь і навичок та способів діяльності, досвіду творчої діяльності, світоглядних моральних, естетичних ідей та відповідної поведінки, якими повинен оволодіти учень у процесі навчання. Зміст освіти залежить від:

соціально-економічного стану країни,

від рівня розвитку науки, культури,

від розвитку освіти в країні,

від педагогічних теорій.

Провідну роль у визначенні ЗО для підростаючого покоління відіграють мета і завдання виховання, які ставить суспільство перед школою.

КОМПОНЕНТИ ЗМІСТУ ОСВІТИ:

знання, уміння, навички

Досвід характеризує певну систему знань, умінь, навичок, погляди і пере­конання, ставлення до навколишнього світу.

Може бути:- досвід репродуктивної (здійснення відомих способів діяльності) та творчої діяльності (самостійне перенесення раніше засвоєного у нову ситуацію, виділення нової проблеми в знайомій ситуації, комбінування раніше відомих способів у новий); - досвід емоційного ставлення до навколишньої дійсності і своєї діяльності (ставлення школярів до світу, моральних норм, ідеалів, діяльності)

ВИДИ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

ЗАГАЛЬНА ОСВІТА - сукупність систематизованих наукових знань про основні закономірності розвитку природи, суспільства й людського мислення, систему умінь і навичок, поглядів, переконань, які сприяють загальному розвитку учня, служать основою для його професійної підготовки.

Рівні загальної освіти: Початкова Основна середня Повна середня

У процесі загальної освіти учні оволодівають основами наукових знань та елементами загальної культури, які повинна мати сучасна освічена людина, незалежно від її спеціальності

ПОЛІТЕХНІЧНА ОСВІТА - дає знання основ виробництва і навички оволодіння найпростішими знаряддями виробництва.

ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА - знання і навички, необхідні для виконання робіт, передбачених даною професією, причому в такій мірі, яка необхідна для забезпечення належної продуктивності праці.

Методи навчання

Виокремлення методів навчання за зовнішніми проявами їх форм, тобто за джерелами інформації, яку мають засвоювати учні, залишається найбільш прийнятним і зрозумілим. На основі такого підходу виділяють три групи методів навчання: словесні, наочні, практичні.

Словесні методи навчання.

ПОЯСНЕННЯ- це послідовний, логічний, чіткий, доступний дітям виклад матеріалу, що поєднується зі спостереженнями учнів за демонструванням, дослідами, дією приладів, необхідними записами.

РОЗПОВІДЬ – це послідовне розкриття змісту матеріалу, живий, образний, динамічний, емоційний виклад інформації, навчального матеріалу про різні предмети, явища, події, що містить переважно фактичний матеріал.

БЕСІДА - це метод навчання, під час якого вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів, шляхом запитань підводить учнів до розуміння та засвоєння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого.

Лекція — це метод навчання, який передбачає розкриття у словесній формі сутності явищ, наукових понять, процесів, які знаходяться між собою в логічному зв'язку, об'єднані загальною темою. Лекція використовується, як правило, в старших класах і вищих навчальних закладах. Окрім навчальних (академічних) лекцій є публічні. До кожного з видів названих лекцій висуваються певні вимоги щодо їх підготовки і проведення.

Інструктаж - передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання техніки безпеки перед використанням їх у процесі виконання навчальних операцій.

Робота з книгою - учні мають усвідомлювати, що основним джерелом отримання наукової інформації є книга. Тому так важливо навчити учнів методам і прийомам самостійної роботи з нею: читання, переказ, виписування, складання плану, таблиць, схем та ін.

Наочні методи передбачають, передусім, використання демонстрації та ілюстрації.

Демонстрація — це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їхньому натуральному вигляді, в динаміці.

Ілюстрація — метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (фотографії, малюнки, схеми, графіки та ін.).

Спостереження як метод навчання передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному чи виробничому середовищі без втручання у ці явища й процеси.

Практичні методи навчання.

Лабораторна робота передбачає організацію навчальної роботи з використанням спеціального обладнання та за визначеною технологією для отримання нових знань або перевірки певних наукових гіпотез на рівні досліджень.

Практична робота спрямована на застосування набутих знань у розв'язанні практичних завдань.

Вправа — це метод навчання, який передбачає цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій чи операцій з метою формування умінь і навичок.

За логікою

Аналітичний метод передбачає мисленнєве або практичне розкладання цілого на частини з метою виокремлення суттєвих ознак цих частин. Синтез — це метод, який передбачає теоретичне або практичне поєднання виділених аналізом елементів чи властивостей предмета, явища в єдине ціле

Індуктивний метод передбачає вивчення предметів, явищ від одиничного до загального .

Дедуктивний метод передбачає вивчення навчального матеріалу від загального до окремого, одиничного.

Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Історично найбільш давніми формами і найбільш розповсюдженими були:

індивідуальна

групова (ланкова, бригадна, кооперативно-групова, диферент.-групова). РОЗКРИТИ

- фронтальна.

Історія розвитку школи знає різні системи навчання, в яких перевага надавалась тим чи іншим формам навчання.

БЕЛЛ-ЛАНКАСТЕРСЬКА. В умовах гострої нестачі вчителів (Англія кінець 18- початок 19 ст.) вона дозволяла одному вчителю навчати 200-300 учнів різного віку. Вчитель організовував навчання молодших школярів за допомогою старших .

На межі 19-20 ст., коли виникала необхідність давати різну за рівнем освіту представникам різних класів, німецький педагог Зіккінгер розробив ідею створення класів для дітей з різними здібностями -МАНГЕЙМСЬКА система.

Він запровадив 4 види класів: - основні - для дітей з середніми здібностями;

для нездібних - які звичайно не закінчують школу;

допоміжні - для розумово відсталих;

класи іноземних мов - для найбільш здібних.

На початку 20ст. у США було зроблено спробу відмовитись від класно-урочної системи та організувати індивідуалізоване навчання - ДАЛЬТОН-ПЛАН. В її основі - вимога забезпечити кожну дитину можливістю працювати індивідуально.

У 20-х роках окремі риси Дальтон-плану були некритично запроваджені в українській школі (спроби поєднати його індивідуалістичність з методом проектів). Це знайшло відображення в БРИГАДНО-ЛАБОРАТОРНІЙ формі навчання. Навчальні завдання давали не окремим учням, а бригаді або ланці. Індивідуальний облік успішності кожного учня не вівся, бо за бригаду звітував бригадир.

Приблизно тоді ж у нашій школі використовували й МЕТОД ПРОЕКТІВ. Він виник у другій половині 19 століття у школах США і знайшов своє застосування у експериментальній школі Д.Дьюі. Суть в тому, що учні мали обрати для своєї роботи якийсь проект і навколо нього будувати всю пізнавальну діяльність.