5

Формування ринкового попиту відбувається на основі рішень споживачів. Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.

Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації загальної корисності. Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отримати все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача. Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і структури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення своїх потреб.

Теорія споживацької поведінки базується на теорії граничної корисності. Розглядаючи проблему раціонального споживацького вибору, необхідно прийняти до уваги такі обставини:

1. гранична корисність даного товару є величина, що залежить не тільки від його кількості, але і від кількості інших товарів, які має споживач ( гранична корисність хлібу залежить від кількості картоплі, ковбаси, рису, що є у споживача);

2. протягом останніх десятиріч спостерігається тенденція до відмови від використання в економічному аналізі понять “корисність” і “гранична корисність” та заміні їх поняттям “криві байдужості споживача”. Це повязано з тим, що хоча Джевонс і теоретики австрійської школи виходили з можливості виміру корисності товарів по якійсь абсолютній шкалі, але ні їм, нікому іншому не вдалось довести це і виміряти в обєктивних одиницях субєктивні оцінки корисності споживачем (їм доводилось використовувати умовні одиниці). Використання кривих байдужості споживача дозволяє запобігти цих труднощів, вже не потрібно кількісно вимірювати корисність. Достатньо зясувати, якій з комбінацій двох товарів або двох наборів товарів надає перевагу споживач чи йому байдуже, який з цих наборів він отримає, бо вважає їх однаково корисними (не треба зясовувати, наскільки більше чи менше удоволення він отримає при різних варіантах). Здійснюється порядкове вимірювання у вигляді градації (ранжирування) корисності, що відбиває шкалу переваг споживача.

В залежності від підходу до вимірювання корисності товару розрізнюють кардинальну (абсолютну, кількісну) корисність і ординальну (відносну, порядкову) корисність і, відповідно, кардиналістську і ординалістську концепції корисності та раціональної поведінки споживача. Ординалістську теорію розробляли такі економісти: Слуцький (укр.), Еджуорт, Хікс (англ.).

В цій темі, на базі обох концепцій, ми зясуємо за яких обставин споживач опиниться в положенні рівноваги.

Розглянемо кардиналістську версію рівноваги споживача.

Споживач має у своєму розпорядженні якусь кількість грошей. У межах цієї суми він бажає купити різні блага у таких асортименті і кількості, щоб отримати максимальне удоволення своїх потреб, тобто максимум загальної корисності. Таке оптимальне положення називається положенням рівноваги споживача – воно означає, що при даному рівні доходу споживача і цін він придбав найкращий набір благ, який максимально задовольняє його потреби, має для нього максимальну загальну корисність. Доки не зміняться доход споживача або ціни товарів, споживачу нема сенсу змінювати свою поведінку.

Для пояснення положення рівноваги споживача на основі кардиналістської теорії використовується поняття “зважена гранична корисність”.

Зважена гранична корисність – це гранична корисність блага, що поділена на його ціну.

Формула, що відображає положення рівноваги споживача, згідно кардиналістській теорії:

MU1 = MU2 = ….. = MUn

P1 P2 Pn

Споживач досягне положення рівноваги, коли зважені граничні корисності всіх товарів, що він купляє, будуть рівними – це закон рівних зважених граничних корисностей.

Кожний товар користується підвищеним попитом з боку конкретного споживача до тієї пори, доки його зважена гранична корисність вища, ніж у інших товарів. Коли даного товару стає все більше, то потреба в ньому поступово насичується і зменшується його зважена гранична корисність. А інших товарів він купляє все менше, тому зростає гострота потреби в них і їхня зважена гранична корисність. Тому споживачеві буде доцільно більше доходу витрачати на інші товари. Так він перерозподіляє свій дохід між різними товарами, доки зважені граничні корисності всіх товарів, що він купляє, зрівняються.

2-й закон Госсена. Для отримання максимуму корисності від споживання заданого набору благ за обмежений період часу треба кожне з них спожити в таких кількостях, при яких гранична корисність всіх спожитих благ буде дорівнювати одній і тієї ж величині. Якщо ж такої рівності нема, то шляхом перерозподілу часу, виділеного на споживання окремих благ, можна збільшити загальну корисність.

У формулі, що відображає положення рівноваги споживача, згідно кардиналістській теорії, ми у якості обмеження використали не обмежений період часу на споживання, а дохід споживача і ціни товарів.

У реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Споживач здатний визначити, на скільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.

2 питання. Розглянемо проблему рівноваги споживача на базі ординалістської концепції. Для цього потрібно ввести поняття “крива байдужості споживача” і “бюджетна лінія споживача”.

Припустимо, що споживач має певний грошовий дохід, який цілком витрачає на споживання, купляючи товари Х і У по певним ринковим цінам. Споживач може нам сказати, якій з двох комбінацій цих товарів він надає перевагу або вважає їх однаково хорошими, з рівною загальною корисністю, і йому байдуже, яку з них вибрати.

Наведемо у таблиці декілька комбінацій товарів, до яких наш споживач байдужий бо відмова від певної кількості одного з товарів (печиво) компенсується додатковою кількістю іншого товару (цукерки) і зберігається постійна загальна корисність, що отримає споживач.

Комбінації	Товар Х (штуки)	Товар У (штуки)
А	1	6
В	2	3
С	3	2
Д	5	1

Крива, що проведена через крапки, які відбивають різні комбінації двох товарів, але мають однакову загальну корисність для споживача, називається кривою байдужості споживача ( англ. “Indifference curve”).

Графік 1. Крива байдужості споживача.

Крива байдужості має вгнутий вигляд. Якщо рухатись по ній донизу і праворуч, тобто збільшувати кількість товару Х і скорочувати кількість товару У, то нахил кривої до осі абсцис буде зменшуватись. Зображена таким чином крива відображає явище, що має назву закон заміни: чим більш дефіцитним стає товар, тим вище відносна вартість його заміни; гранична корисність товару, що стає дефіцитним, підвищується у порівнянні з граничною корисністю товару, що є у достатку. При переміщенні вниз по кривій байдужості при виборі комбінації товарів споживач готовий відмовитись від все меншої кількості одного товару, щоб збільшити споживання іншого товару.

В залежності від кількості двох товарів, що забезпечують різні величини загальної корисності використовують карту байдужості споживача. Криві байдужості, що розташовані праворуч від початкової кривої, відображають набори двох благ, що забезпечують зростаючі загальні корисності, а ті, що ліворуч від неї показують набори двох благ з меншими загальними корисностями.

Графік 2. Карта байдужості споживача.

Криві байдужості характеризує гранична норма субституції (коефіцієнт субституції).

Гранична норма субституції показує ту кількість, на яку одне з благ повинно бути збільшено (або зменшено), щоб точно компенсувати споживачу зменшення (або збільшення) іншого блага в розмірі однієї граничної одиниці для збереження колишньої величини загальної корисності. Тобто така заміна не приносить переваг чи втрат споживачу.

Припустимо, що у споживача є певна кількість блага У і певна кількість блага Х. Якщо кількість блага Х збільшити на Х, то для збереження колишньої величини загальної корисності кількість блага У треба зменшити на У.

Графік 3. Гранична норма заміни благ.

Якщо ми уявимо собі, що Х – гранична частина блага Х, то співвідношення У і Х буде граничною нормою субституції цих благ. Це співвідношення – завжди негативна величина тому що зміни кількості благ відбуваються у протилежних напрямках.

Якщо припустити безмежну ділимість двох благ то гранична норма субституції буде dУ : dХ.

Формула граничної норми субституції двох благ:

dУ

МRSxy = dХ

Абсолютна величина граничної норми субституції убуває якщо рухатись по кривій байдужості вниз і праворуч: при збільшенні кількості блага Х потрібно віддавати все меншу кількість блага У, щоб придбати граничну одиницю блага Х.

При розгляді кривих байдужості поняття спадаючої граничної корисності можна замінити поняттям спадаючої граничної норми субституції.

Гранична норма субституції в будь якій крапці кривої байдужості вимірює нахил даної кривої до осі абсцис в цій крапці.

Коли на якоїсь ділянці кривої байдужості гранична норма субституції буде дорівнювати 0, то це буде означати відсутність взаємозаміни двох благ для конкретного споживача, далі лінія стане паралельною осі Х. Після якоїсь крапки кривої байдужості у верхній її ділянці лінія теж стане паралельною тільки вже осі У. З економічної точки зору це буде означати, що певну кількість блага Х (ОМ1) і блага У (ОN) споживач не схоче замінювати іншим благом.

Графік 4. Зона субституції двох благ.

Ділянка кривої байдужості Р1Р, після якої нижня і верхня частини кривої байдужості стають паралельними осям координат, називається зоною субституції. Поза цією зоною заміна неможлива і 2 блага будуть незалежними одне від одного.

Властивості кривих байдужості:

1. Криві байдужості мають негативний нахил. Якщо і Х, і Y – блага для споживача, то при споживанні більшої кількості одного з них, завжди буде зменшуватись споживання іншого. Криві, що описують зворотну залежність - змінні величини, і є завжди убуваючими.

2. Набори благ на кривих байдужості, які є більш віддаленими від початку координат, мають перевагу над набором благ на менш віддалених кривих. Це твердження випливає з припущення, що більша кількість блага для споживача має переваги над меншою кількістю. Оскільки на вищій кривій всі набори міститимуть більшу кількість і X і Y, ніж на всіх нижче лежачих кривих, то, безумовно, споживач завжди вибере набір на ній, за умови, якщо вибір нічим не обмежується.

3. Криві байдужості не перетинаються. Якщо дві криві перетнулися в точці А, то загальна корисність наборів благ на цих двох кривих однакова. І вони становлять одну криву байдужості. Це припущення породило протиріччя, тому воно не є правильним.

4. Криві байдужості вгнуті: їхній нахил зменшується у міру руху вниз і праворуч уздовж цих кривих. Це пов'язано з таким поняттям, як гранична норма заміщення МRSxy. Це означає, що споживач не просто вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага деякою кількістю іншого. Гранична норма заміщення МRSxy – це кількість блага Y, яке споживач готовий замінити додатковою одиницею блага X при постійному рівні загальної корисності (тобто, залишаючись на тій-таки кривій байдужості).

3 питання. Для визначення положення рівноваги споживача, згідно ординалістській концепції, необхідно не тільки використати криві байдужості споживача, але й врахувати ціни благ Х і У та дохід споживача. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості, і має назву „модель можливого”. Поняття “бюджетна лінія споживача” як раз враховує ціни благ і доход споживача.

Бюджетна лінія споживача показує всі можливі комбінації двох благ, що доступні споживачу при його доході і діючих ринкових цінах цих благ.

Загальні видатки на придбання товарів в межах певного доходу споживача визначаються рівнянням бюджетного обмеження:

i = Px ∙ Qx + Py ∙ Qy

де i – доход споживача; Px, Py – ціни товарів Х і У; Qx, Qy – кількості цих товарів.

Розв’язавши це рівняння відносно товарів Х і У, можемо обчислити різні варіанти наборів товарів, що доступні споживачу. Наприклад, якщо тижневий доход споживача складає 80 грн. і цілком витрачається на покупку двох товарів, ціни яких Рх = 1 грн., а Ру = 2 грн., то він може вибрати будь-який кошик з такими наборами: 

Набори	А	Б	В	Г	Д
Товар	0	20	40	60	80
Товар	40	30	20	10	0

Графічно ці набори благ відображає пряма з від’ємним нахилом, яка називається бюджетною лінією або лінією бюджетного обмеження. Бюджетна лінія споживача будується на основі двох крапок, одна з них на осі У, друга на осі Х. Знайдемо їх, виходячи з того, що споживач витрачає весь свій доход на товар У або на товар Х. Крапка А на осі У визначається і : Ру; крапка Д на осі Х визначається і : Рх. Зєднаємо ці крапки і отримаємо бюджетну лінію споживача АД.