І іьчпця 3 - Основні характеристики і біологічні властивості трансмісивних генетичних детермінант

1 11.11 к мі- * ИИШ 1 <‘ПС- 1 мчім цсгс- І'МІ II,ПІ 1 П	Мол.маса геному МДа	Об’єм гене­тичної інфо­рмації (кіль­кість білків, які кодують­ся)	Генетичні феномени і механізми, які утягуються в перенесення ТГД	Фенотип, який пе­редається (найбільш типові приклади)	Позна­ чення типових представ­ ників (факторів)
1 1'М ІМІДИ	Від <1 до >200	Від 1 до 400	Кон’югація, трансформа­ ція	Здатність до пере­носу ТГД Стійкість до лікар­ських речовин Бактеріоциногенність Синтез антибіотиків Біодегрддація (кам­фора, толуол, кси­лол) Імунітет до деяких фагів (X) Пухлиноутворення Патогенність (токси- ногенність, гемоліз)	¥ Я Сої САМ, тоь, ХУЬ Му Ті ЕШ, Ніу
І |»«М‘ НІ!	Під 1,5	Від 1 - 2 до	Трансфекція,	Стійкість до лікар­	Тп 1-10
♦мни	щ» 10	80	транспозиція	ських речовин Метаболізм цукрів (лактози) Біодеградація Патогенність (ток- сигенність)	тощо Тп 1681
II	Нін до >11	Від 2 до 100	Трансдукція, фагова кон­версія	Імунітет до фагів Патогенність (ток- сигенність) Антигенність	Помірні фаги Корино- фаг р Сальмо- фаг 22

Серед властивостей, які визначаються ТГД, особливе місце займає патогенність. Лише в цьому випадку ТГД як носії генетичної інфор­мації, що детермінує різні матеріальні субстанції (фактори патогенно­сті), набувають спеціалізації генетичних трансмісивних детермінант патогенності (ТГД=> ТГД-П). Із даних, наведених в таблиці 4, видно, що ТГД-П несуть відповідальність за виникнення таких небезпечних інфекційних захворювань тварин і людини, як різні ешерихіози, сибі­рка, клостридіози, стрептококози, лістеріоз, дифтерія, пухлини у рос­лин тощо.

Таблиця 4 - Трансмісивні генетичні детермінанти і фактори патогенності

Трансмісивні генетичні детермінанти патоген­ності (ТГД=>ТГД-П)	Фактори патогенності	Бактерії-господарі => збудники
Плазміди	Ентеротоксини (LT, ST, LT + ST), антигени колонізації (F4, F5), фактор прикріплення (attachment) Екзотоксин, капсула Нейротоксин Токсин 0 Гемолізин (стрептолізин 0) Лістеріолізин Пухлиноутворення	Е.соїі B.anthracis Clostridium tetani Clostridium perfringens Streptococcus Listeria monocytogenes Agrobacterium tumefacieni
Транспозояи	Ентеротоксин Т	E.coli
Фаги	Екзотоксин Токсини типів С і D Vero-цигготоксин (шигаподі- бний токсин, SLT)	Corynebacterium diphtherial Clostridium botulinum E.coli

Патологічні явища, які викликають ТГД-П в інфекційній патолОІ цих сприйнятливих груп господарів, мають всі наявні ознаки епідії чних інфекцій. Перераховані фактори патогенності в ряді випаді мають достатньо широку характеристику молекулярно-генетичиИ біологічних властивостей. Однак, епідемічні процеси розповсюдив ня ТГД-П і їхня екологія залишаються не до кінця розшифрований зрозумілими.

Ці аспекти найбільш детально вивчені в результаті досліджень ших ТГД, зокрема, плазмід стійкості до ліків. На цій моделі І | ляться деякі загальні висновки та пропозиції, що застосовуються ТГД-П.

І Іо-перше, виникнення і розповсюдження ТГДв бактеріях є резуль- іл тм їхньої міжпопуляційної взаємодії (у тому числі за типом паразит і і осподар), де джерелом ТГД і сприйнятливих господарів є відповідно оактерії-донори і реципієнти, пов’язані переважно кон’югативним ме- члпі імом їх передачі. Все це повністю відповідає епідемічному процесу І н і sc або, в даному випадку первинному епідемічному процесу, хоча в мої о реалізацію утягуються різнобічні генетичні механізми і феномени ( і.uиі. 4) під складним генетичним контролем, у якому можуть брати уі.кгь десятки генів. Швидкість перенесення і розповсюдження (зок­рема, R-гшазмід) паралельна збільшенню кількості живих бактерій в іичіуііиції, що збільшується і порівнюється з ним. Принципово важли­вим < І е, що у бактерій існує міжвидовий, багаточисельний генетичний оііміїї, у зв’язку з чим у первинний епідемічний процес можуть бути у і >іі путі бактерії багатьох видів.

По друге, ТГД розповсюджуються в популяціях сприйнятливих і («vu ( тарин, рослин, людини) відповідно до еволюційних механізмів, піп і (формувались з ТГД бактерій-носіїв, які можуть бути паразитами, tu,металами, в цілому представниками нормофлори макроорганізму. І’п ііюікюдження ТГД-П та збудників інфекцій відбувається разом з іршимісіпо бактерій-носіїв і відповідає вторинному епідемічному к/мі/г,т Ефективність його реалізації визначається специфікою, що ні і * і її п 11 о склалась та індивідуальним стереотипом кожної конкре­тні інфекції.

По і |н- г(, епідеміологія і екологія ТГД характеризується окремими мпімніч пііями та елементами, які можуть бути представлені наступ­ними модельними прикладами:

форми К.соїі, які виділяють від молодняку сільськогосподарських «мирнії (іспит, поросят, курчат), мають виражену лікарську стійкість, н* 111111> о ч і • і ' 111 у, тобто в їхніх популяціях інтенсивно циркулюють ТГД; «ічтприфілактика шляхом масового застосування антибіотиків

нір і і н-1 нот рольному та необмеженому розповсюдженню R-

HtirtiMin і може буги універсальним прикладом причини виникнення

(а і іти иіджеііня інших ТГД;

міни/її н її. іа ефективність розповсюдження ТГД в ході первинно- Ьі і н 111 р 111111 о і о епідемічних процесів є достатньо високою. На при­чині I^і і і і і і і і м і д тотальна антибіотикорезистентність ентеробактерій І II 11S 111 протягом одного тижня з моменту початку згодову-

t*Hi. і ЧИ і ЦІ ■ 1111 іти».

У разі визнання цих положень по-іншому можна інтерпретувати деякі аспекти мікробної патогенності. Патогенність збудників зараз­них хвороб - здатність викликати специфічні патологічні процеси своєю фізичною присутністю і впливом (гельмінти, членистоногі), виснаженням або руйнуванням життєво важливих речових і суб­стратів (кровопаразити, віруси), прямим впливом токсичних мета­болітів (бактерії^-), зміною або придушенням нормальних функцій сис­тем організму (збудники геморагічних гарячок, імунодефіцитів). Це визначення стосується рівня інфекційного процесу, тобто взаємовід­носин збудник + сприйнятливий організм.

У класичній інфекційній патології патогенність - видова характе­ристика збудника, здатність викликати певну заразну хворобу, систе­матична передумова нозологічної самостійності останньої. Разом з тим в екологічній (і паразитологічній) уяві патогенність - провідний механізм негативного впливу популяції паразита на популяцію гос­подаря, яку він використовує, і є важливою ознакою функціонування та саморегуляції паразитарних систем. Це положення знаходить відо­браження в закономірних переходах ступеня патогенності збудників від високого до низького у циклі епізоотії - міжепізоотичний період відповідно до принципу раптового підвищення патогенності при епі­зоотичному розповсюдженні паразитів на нових територіях або в не- захищених популяціях сприйнятливих тварин і, навпаки, правила по­силення інтеграції біосистем у збалансованих паразитарних системах міжепізоотичного періоду. Звідси випливає важлива теза СПС: не всі патогени - паразити, але будь-який паразит - патоген. Ця теза додат­ково обґрунтовує інфекційно-паразитарний погляд на ТГД-П.

Разом з тим в епізоотології існує поняття факторних хвороб, які спричинює так звана “умовно-патогенна мікрофлора,” чим, як прави­ло, і пояснюють принципи виникнення даних захворювань, що по піддаються поясненню тривіальними методами. Цей постулат ґруїпу* ється на тому, що лише за певних умов (факторів впливу) деякі бак« терії (ешерихії, стафілококи, сальмонели тощо) проявляють свою іш- тогенну дію. Все це протирічить класичним визначенням і відкиди*' видову патогенність як підґрунтя вчення про інфекційний процес.

Отже, ймовірно, що у цих випадках патогенність проявляється не за рахунок якихось умов (факторів) або навіть мутаційного процесу, І є продовженням мікроеволюційних процесів дворівневого ступеня у популяціях ТГД-П як матеріальних носіїв патогенності, самостійник)

>• і кшогічних агентів тієї або іншої форми інфекційної патології, і в мікробних популяціях з активізацією росту бактерій, яка сприяє акти­вному розмноженню та розповсюдженню ТГД-П. Бактерії-господарі І І Д-ІІ є лише екологічними носіями і векторами останніх з факуль- і.мпішою, транзисторною патогенністю, забезпечуючи двоступене- ІЧІІІ епідемічний процес (процес двох рівнів).

І акий підхід можна використовувати для пояснення спорадичних ічшадків хвороби як епізоотологічного феномена і стереотипу деяких інфекцій - паразитозів, які важко піддаються розшифруванню, але ні >п очевидній убіквітарності причетних до них бактерій (наприклад,

І і оіі при набряковій хворобі, Pasteurelia multocida при інфекційному профі'іпому риніті і геморагічній септицемії). Останні в такому ви­на мк у діють не як збудники, а як носії і господарі власне збудників, і ні > 11 > ТГД-П, екологічно пов’язаних з ними паразитологічними від­ти ппа ми. Іншими словами, епізоотичний процес за таких інфекцій ми,митий лише як вторинний, при занесенні в популяцію бактерій- •іі\ мішків тієї або іншої ТГД-П у розвитку первинного епідемічного

(виникнення, розповсюдження і затухання інфекції на цьому

рінні па основі міжпопуляційних взаємовідносин ТГД-П і їх господа­рці і .,ік і ерій за аналогією з принципами СПС).

І nun мову ведуть про спорадичність, то мають на увазі не постій­ні, шчиорюваність, а одиничні, або нечисленні спалахи хвороби, між чиїми иажко і неможливо встановити епізоотичні зв’язки. Якщо ви- і*мі* >чиііі самостійну етіологічну роль ТГД-П і не визнавати по відно-

мо них аутоекологічних закономірностей, то при згаданих ін-

ф*-мнм\ дня підтримання бактерій в патогенній (або умовно- |ІНІ>>І< 1111111 формі) повинен бути суворо дотриманий принцип епізоо- нсін.іі іюі пищевості, тобто постійна присутність діючих епізоотич­нім иі>і нищ місць наявності джерела в активній формі, із якого збу- йниі. н> редаї ться та розповсюджується серед сприйнятливих тварин,

• мі >> і. м.и епізоотичний зв’язок з існуючими спалахами інфекцій.

І Ім,і> 11> ■ п 11 я походження інфекцій дають існуючі дані про найбільш

перихіози. Певна ТГД-П або їхня комбінація присутня в

»• • >і > * і м о.патьох специфічних патогенетичних категорій E. coli -

цн»| цепних (ЕРЕС), ентеротоксигенних (ЕТЕС), ентеротоксе-

ііі нін 11 М ІС), єнгерогеморагічних (ЕНЕС), ентероінвазивних (ЕІ- I^і» і m що дифузно прикріплюються (DAEC), які обумовлюють іцчм ріп і і иіущування мікроворсинок ентероцитів (АЕЕС). На­явність ТГД-П і в цілому патогенність E. coli корелює з їхньою серо- варіантною належністю, тобто є атрибутом одного або декількох О : К : Н-сероварів у межах однієї О-серогрупи. Зокрема, ЕТЕС, що ви­кликають діарею у поросят, належать до 20 ~ О : К серогруп і містять патогенності в різних комбінаціях з адитивним ефектом, які обумов­люють специфічність уражень і симптомів. Така кореляція вказує на участь певних антигенів (факторів колонізації, адгезії тощо) у пер­винному епідемічному процесі стосовно ТГД-П-коліформ.

Найбільш “загадкову” серед ешерихіозів* набрякову хворобу поро­сят можна охарактеризувати наступним чином. Етіологічним агентом першого порядку є ТГД-П (специфічний коліфаг), що контролює утворення Уего-цитотоксину (VT). Її ендогенним носієм і ампліфіка- тором є E. coli категорії ЕТЕЕС чотирьох сероварів - 0138: К81: NM; 0139: К12: НІ; 0141: К85а, в: Н4 і 0141: К85а,с:Н4, які найчастіше виділяють при набряковій хворобі і вважають етіологічним агентом. Виникнення набрякової хвороби можливе лише за наявності обох еті­ологічних агентів. На жаль, дані про позагосподарські резервуари цього союзу відсутні.

VT ЕТЕЕС при набряковій хворобі подібний до добре вивченого VT E. coli категорії ЕНЕС, що викликає у людини ентеропатії з поза- кишковими геморагічними ускладненнями (відомі E. coli серогрупи 0157: Н7), і VT при дизентерії. Як основний рецептор цей цитотоксин використовує певні гліколіпіди, присутні на поверхні клітин ендоте­лію капілярів, моноцитів, макрофагів, чим зумовлюються симптома­тичні наслідки його цитотоксичного ефекту - збільшення судинної проникності, дегенеративна ангіопатія дрібних судин, клінічний на­бряк, гіпоксія і нервові явища. Найбільш важливий епізоотологічний кофактор (зміна корму при відлученні) супроводжується різкою змі­ною мікроекологічних умов у шлунково-кишковому тракті і макроор­ганізмі в цілому, що швидко призводить до внутрішньокишкової се­лекції та розмноження ЕТЕЕС-господарів ТГД-П, яка контролює VT, активації первинного епідемічного процесу і розвитку типової факто­рної ендогенної токсемічної інфекції.

РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ПАТОГЕННИХ МІКРОБІВ В ОРГАНІЗМІ ТВАРИН.