Гіпотетичний фактор ризику

Групи, які зіставляють ся(когорти)

РеагувалоЩ туберкуліні тягомроку(г та/корови, Ч сггіввідношс

Серед об’єд­наного мо­лодняку у ві­ці 1,5-2 міс.

Виявляють­ся ті, що позитивно реагують на туберкулін

Неблагополу- чні ферми- постачальни- ки відрізня­ються за зоо- гігієнічними умовами утримання корів

Незадовільні умови утри­мання корів сприяють вер­тикальному розповсюджен­ню інфекції

Телята від корів з неза­довільним утриманням

Телята від корів із задо­вільним утриманням

2Ш2А

14

ОІШЛ 2

До цієї ж групи методів аналітичної епізоотології належить версальний аналіз збитки/прибуток (англ. созІ/ЬепеГгі апаїуіі економічна оцінка доцільності і ефективності профілактичн протиепізоотичних заходів, яка грунтується на визначенні #' шення прямих збитків і зниження продуктивності тварин під К би до збільшення прибутку в результаті боротьби з нею. Иййб показовий приклад застосування даного методу - відновлення віть зростання рентабельності птахогосподарств у США, нгр|' через хворобу Марека і відновленої в результаті впровадженні цинопрофілактики наприкінці 60-х років XX ст. Впрошідш; розвиток аналізу збиток/прибуток нині досить актуальне для нтування необхідності застосування тієї чи іншої форми про г; отичної роботи, особливо довгострокової профілактики ІІ|ІИ жентних інфекціях.

иГі н і щи 66 - Дослідження типу випадок-контроль в оцінці причин

стаціонарного иеблагополуччя при класичній чумі свиней (КЧС)

(спрощений варіант аналізу)

Вихідні дані		Групи, які зіставля­ються (випадок- контроль), % хворих	Гіпотетичний фак­тор ризику - прихо­вано інфіковані свиноматки з низь­ким імунним фоном як джерела збудни­ка інфекції	Виявлено свинома­ток з па­тологічни­ми зміна­ми на розтині
ми і.іііня	епізоотоло- гічний анамнез
Чци" І / МІС. (Мі пн шят- М 1- І|І.І1ІІ 11- Н\ 1' ' н Ііи- Н«!» 11.1 . греД |Ь(.|\ 'ІІ'ІІИЧ .11 в (ІІ «ІМІV іру- ім*	У період попере­днього спалаху КЧС розповсю­джувалась серед свиноматок окремих секцій	Випадок - 22	Поросята від сви­номаток з неблаго- получних секцій	9,2
		Контроль - 1,7	Поросята від сви­номаток з благопо­лучних секцій	0
Ниш методи з успіхом використовуються у практиці протиепізоо-

цмині роботи багатьох зарубіжних країн. Наприклад, лише цими іЖим.імп вдалось ефективно вирішити такі великомасштабні між- ; (митім завдання останніх років, як загальноєвропейські заходи з •і|н і.ікі ики ящуру, розшифровка епізоотичної ситуації і розробка ;ичмі іміротьби з губчастоподібною енцефалопатією великої рогатої и рамках МЕБ, ліквідація класичної чуми свиней в країнах .Ішии < пропи силами ЄЕС.

Іиінннологія незаразних хвороб. Оскільки епізоотологія у бук- иі"м\ розумінні означає вивчення явищ, що мають масовий, по- иіИний, надіндивідуальний характер; у спеціальній літературі за ‘•■мі їм \ цс поняття вкладають більш широкий сенсовий спектр - “»•їмн ихворюваності та інших явищ, які належать до категорії :щ II і відтворення тварин у популяції, з метою розробки заходів ■іін чгііня їхнього благополуччя і підвищення продуктивності. В Мі пг цс суперечить суті основних епізоотологічних понять і ка­рій 11 'му що спорадичність, епізоотичність, панзоотичність хара-

масові прояви патології без певної визначеної причини.

грр-И'.і піодо предмета епізоотології - епізоотичний процес або і(«.ч>.іик п. - в усьому світі давно вирішена на користь останньої,

оскільки на теренах інтересів цієї науки стоять процеси і явища, відображають популяційний рівень життя.

Сформувалась універсальна концепція, яка (стосовно ветеринари медицини) розглядає епізоотологію як загальноветеринарну діагност чну дисципліну зі значними теоретичними і методичними МОЖЛИВО тями у вирішенні проблем спеціальної патології на популяційному рі| ні. Таке розширене трактування є постулатом захворюваності, у тощ числі неінфекційної, і її розподілення у просторі та часі не просто з' чки зору частоти, а й як інтегративне відображення взаємодії різи етіологічних факторів (факторів ризику) з неоднорідною за сприйн ливістю популяцією тварин. На рисунку ЗО показаний принцип ви ристання методу епізоотологічного дослідження у вивченні екстеної ного показника захворюваності неінфекційного походження.

Рис. 31. Дані Московської клініки про виявлення пухлин у дрібних тварин

Примітка: 1 - розподілення стосовно загальної кількості пацієнтів клі­ніки ветеринарної медицини: 2 - розподілення стосовно тварин з пухлинами.

Молекулярна епізоотологія. Найбільш перспективним для | тики елементом, наукового прогресу в контексті популяційних епізоотології є розробки з виявлення і вивчення молекул генетичного підгрунтя епізоотичного процесу як взаємодії пес дних популяцій збудників та сприйнятливих тварин. На цьому І вому підгрунті відбувається розвиток нових концептуальних ПІД в епізоотології, які грунтуються на теорії саморегуляції парні» систем (СПС) за В.Д. Бєляковим (1983-1987). В останні роки мувався самостійний практичний напрям епізоотології, субдисципліна під назвою “молекулярна епізоотологія”.

Основний предмет її вивчення - реальні загальні і окремі лярно-генетичні причини (механізми, процеси, явища), які «УМ

ти. розвиток епізоотій, міжепізоотичні та передепізоотичні процеси і

• інші, фазові переходи відповідно до теорії СПС. Методичне підгру­пі м іншого напряму склали методи молекулярної діагностики, моле- и інцшо-генетичного аналізу патогенних мікрорганізмів, їх епізооти­чних і а природно ослаблених різновидів, популяційної структури і •ну і римньопопуляційних перебудов.

Молекулярна епізоотологія вирішує багато традиційно складних митнії. епізоотологічного дослідження, пов’язаних з вивченням по- •шим-ния епізоотій і джерел інфекції, шляхів занесення та розповсю­дниця збудника, генетичною і клональною мінливістю збудників, шйінііі.місгю їх геномів, філогенезу та еволюції. Вона має необмежені Ммшіїшюсті у сфері прогнозування. Як позитивний приклад можна іиш > ш результати досліджень Всеросійського НДІ захисту тварин jllf'iu no імикова Н.К. зі співавт., 1992-1999) з порівняльного геномно- |н «нині іу ряду емерджентних вірусів різної таксономічної належнос- ({ (чіиміо-, артері-, афто-, бірна-, корона-, морбілі-, флавівіруси), які Іімн можливість діагностувати інфекції, встановити їх походження і І^іііпмш багато інших практичних питань.

( упині форми протиепізоотичної роботи. В протиепізоотичній (ціпшепідемічній діяльності міжнародних організацій і багатьох *Ін і in іу нині широко впроваджені науково обгрунтовані і апробо-

1. і|ю|>мп та принципи роботи - епізоотологічний моніторинг, на- *ІІ контроль. Значення і роль цих понять у процесі вивчення епізо- нфн п підтверджені міжнародним досвідом.

Ьш юопшчний моніторинг (англ. monitoring) - форма (вид) проти- ♦іниіі'мнм роботи, що полягає в систематичному збиранні і аналізі ‘ і|>м,нні з метою стеження за захворюваністю, станом продуктив-

іі in пішими показниками, які характеризують благополуччя тва- ; v ііиііуііяції.

hit/онтологічний нагляд (англ. surveillance) - форма більш актив- и|інпіі іііюотичної роботи, що полягає в інтенсивному моніторин- фіцімуиіонанні проблем, прийнятті адміністративних рішень та їх ■■ мигти, постановці завдань виконавцям, організаціям і перевірці (ИФініімміч з метою забезпечення благополуччя тварин у популяції, ми прогресивна форма роботи найбільш уживана останнім ча­ні ронеденні профілактичних і протиепізоотичних заходів.

8. 4ni<i<o<it, хвороби (англ. control - управління) - це принципове, •»і.. И.ИГ.Ц і я, яке означає керування хворобою за допомогою різ-

них профілактичних і протиепізоотичних заходів, тобто контро вання. Це поняття застосовується відносно до контрольованих, званих керованих, інфекцій у більшості випадків за допомогою в цинопрофілактики. Крім того, поняття контролю використовуєтьс англомовній літературі для позначення всього комплексу профіл тичних і протиепізоотичних заходів стосовно певної хвороби і в ному контексті - це смисловий аналог уживаного у вітчизняній лі ратурі визначення “боротьба з хворобою”.

Використання епізоотологічного нагляду як принципово н форми протиепізоотичної роботи дозволяє встановити як спіль захід чітку впорядкованість, градацію і взаємозв’язок всіх елеме які мають виражені особливості вже стосовно спеціальної інфекці патології. Водночас, застосування концепції керованих інфекцій, отримала широке визнання і обгрунтування в епідеміології, для ві зняної ветеринарної медицини потребує особливого застереже воно приховує у собі небезпеку переорієнтування світогляду в« нарної практики з традиційно активною ерадикацією інфекцій лежно від їх категорій на більш пасивні цільові програми керу інфекцією будь-якими методами, і передусім придушення мані них її форм із збереженням або залишанням поза увагою насл' вакцинозалежності та можливостей універсального протиепі пн вання (Макаров В.В., 1999). Контроль інфекції можливий як тим вий максимально короткочасний захід протиепізоотичної, а не і лактичної спрямованості.

ТЕРАПІЯ І ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ

• )|п анізація лікування тварин. Лікування тварин, хворих на Інфекційні хвороби є складовою частиною системи проти­вні (по ПІЧНИХ заходів. Її завдання полягає у тому, щоб усунути при­чину \пороби (припинити розмноження або знищити патогенних мікрооін в організмі) й відновити продуктивність і робочу активність тирим. І Іри хворобах із гострим перебігом можливий масовий падіж Нирни, якщо не застосовувати заходи щодо швидкої локалізації ції топічного вогнища (осередку) і надання терапевтичної допомоги (А*міп\л свиней, лептоспіроз тощо). При інфекційних хворобах у тва- І*ин, чкпх несвоєчасно лікують, спостерігаються ускладнення, що ИірГн ш.того важко піддаються подальшому лікуванню. Тому для збе- р**гиия захворілих тварин надзвичайно важливо надати своєчасну Цнии'м.і і у допомогу.

і м /м-, лікувальні заходи в загальному комплексі заходів боротьби Інфекційними хворобами сприяють збереженню тварин і зменшен- і економічних збитків. У всіх випадках необхідно враховувати

• • 111 п. небезпеки хворої тварини як джерела збудника інфекції і «Номпну доцільність лікування. Не завжди і не при всіх »мінших хворобах можна досягти швидкого й повного звільнення |іио|и лпізму від патогенних мікробів. Перехворілі тварини можуть пиши час залишатися носіями збудника інфекції і бути його тіуном (класична і африканська чума свиней, ньюкаслська хвороба "і І ому лікувати тварин доцільно лише тоді, коли лікування їм інше, сприяє знищенню збудника в організмі хворої тварини і

• йиилпе економічно, тобто можна розраховувати на одужання та мит мни робочої активності і продуктивності у хворих. Лікування ммічно не вигідне, якщо воно затягується на тривалий час і «німіли настільки дорого, що витрати на нього перевищують її и. і парин після видужування.

Иимі.піня може бути організоване у заразних відділеннях при ве­дених поліклініках, районних підприємствах ветеринарної ме­ні и і юляторах або приміщеннях, які відводяться для цієї мети 1»*|іниппцьких фермах. У міру спеціалізації і концентрації тварин­не. ті подарств лікування тварин відбувається безпосередньо в

господарствах. Це усуває необхідність переміщення і доставки хв рих тварин на значні відстані в лікувальні заклади. Тим самим обм жується можливість поширення інфекційних хвороб.

Організація і лікування хворих на інфекційні хвороби тварин м ють свої особливості порівняно з лікувальною роботою, яку прон дать при незаразних хворобах. Це перш за все обов'язкова ізоля хворих тварин. Хворих і підозрілих тварин на захворюва інфекційними хворобами потрібно відразу ж після їх виявлення ви ляти зі стада для того, щоб розірвати епізоотичний ланцюг і запобі подальшому розвитку епізоотичного процесу. Таких тварин пере дать в ізолятор або пристосовані для цього приміщення, віддалені ферми, щоб усунути із загального виробничого циклу. Тільки в кр ньому випадку, якщо захворіла переважна більшість тварин у С'Г хворих залишають у тому ж приміщенні. Не допускається сумі утримання тварин, хворих на інфекційні хвороби. Для догляду за У рими тваринами виділяють спеціальний обслуговуючий персо. закріплюють окремий інвентар і транспорт. Кожного робітник» безпечують комплектами спецодягу і взуття; всі працюючі зобов'я при вході пройти санітарну обробку і змінити одяг та взуття. Вони повинні мати контакт з тваринами, які знаходяться поза ізолято Перебування сторонніх людей, не зв'язаних з роботами по доглі тваринами, категорично заборонено. У приміщеннях потрібно лярно проводити дезінфекцію і за необхідності дезінсекцію та де; зацію, знезаражувати гній і залишки кормів. Обслуговуючий х тварин персонал зобов'язаний суворо дотримуватись правил < стої гігієни. Особлива обережність необхідна при зоонозах X бах, спільних для людей і тварин.

Успіх лікування значною мірою залежить від своєчасного сування лікарських речовин, на що потрібно звертати особлипу Дуже важливо надати лікувальну допомогу якнайшвидше, при вибрати лікувальні засоби, визначити дози, методи і кратиіОТІ дення, чергування і комбінування препаратів. Лікування мож# індивідуальним, якщо воно спрямоване на відновлення однієї тварини, і груповим, якщо лікувальній дії за єдиною кою піддають велику групу тварин. При промисловому псд»; ринницгва великого значення набуває групове лікування (її, та аерозолі лікувальних речовин, даванка препаратів із корМСЩ дою тощо).

Хворих тварин забезпечують легкоперетравними і добре засвою- имішми кормами. Звертають особливу увагу на дотримання усіх вете- |иі трно-санітарних вимог, зоогігієни, що дуже важливо для підви- мітим резистентності організму. З метою повного звільнення макроорганізму від патогенного мікроба-збудника необхідно продов­би їм курс лікування і після клінічного видужування тварини. При інфекційних захворюваннях із лікувальною метою використовують |і| ми іерапевтичні методи і засоби.

( исцифічна терапія - лікування біологічними і хіміотерапевтич­ними засобами, що діють безпосередньо на збудника інфекції. Це лі- нн.мпія сироватками гіперімунізованих тварин і реконвалесцентів, ммм.м лобулінами, рідкими вакцинами, а також застосування бакте- )Мні|і.м і в, мікробів-антагоністів, антибіотиків і хіміотерапевтичних Н|нчі,і|)а гів.

Нікуванню специфічними гіперімунними сироватками належить Иичмміс місце в оздоровчій роботі при інфекційних хворобах тварин. Діну пальна дія їх пов'язана з введенням в організм специфічних анти- |ін, ми і знешкоджують хвороботворні мікроорганізми або їх токсини.

І Іншої о боку, неспецифічні компоненти сироватки, її білково- іимі.іMtuii комплекс активізують клітини і тканини, посилюють зага­єш імунну реактивність макроорганізму і його захисні механізми у із збудником інфекції. Лікувальні сироватки одержують від Цн,,ММУІ. ізованих тварин і реконвалесцентів.

Іи механізмом дії, залежно від властивостей антитіл, специфічні (інтимі поділяють на антимікробні та антитоксичні. Перші в осно- іму діють на збудників хвороби, пригнічуючи їх життєздатність, її міезаражують отруйні продукти метаболізму мікробів. До ан- . Іиршміих сироваток відносять сироватки проти сибірки, бешихи in II, пастерельозу тощо, а до антитоксичних - сироватки про- іфінмио, анаеробної дизентерії ягнят, інфекційної ентеротоксемії • II, ницо.

hupi міиють сироватки моновалентні, які одержують від тварин, .((імунізованих штамами збудника однієї інфекції (сироватки про- нИ'ірмі, диплококової септицемії тварин тощо), а також полівале- і іми-ржані від тварин, підданих гіперімунізації штамами декіль- «миш мікроорганізмів або токсинами (полівалентна антитоксична •»її in, і проти сальмонельозу і колібактеріозу телят, поросят, ягнят, мі ницо). Терапевтичний ефект імунної сироватки залежить від

того, на якій стадії розвитку хвороби вона була введена в органі хворої тварини. Загальне правило - чим раніше вона була введена організм хворої тварини, тим більший терапевтичний ефект вона нього здійснює. Якщо сироватку застосувати в період інкубації або продромальний період, то можна досягти швидкого лікувально ефекту і запобігти подальшому розвитку хвороби або полегшити перебіг, прискорити процес видужування. Досить ефективні лік льні сироватки при бактеріальних інфекціях, які супроводжую септицемією (сибірка, бешиха свиней). У таких випадках введені організм тварини антитіла потрапляють в русло крові, здійсню безпосередню дію на мікробів, що розмножуються.

Антитоксичні сироватки при своєчасному введенні в орга хворої тварини швидко нейтралізують токсин у крові і тим са сприяють лікувальній дії на чутливі до токсинів клітини органії Менший лікувальний ефект дають сироватки при хронічній інфс коли збудник не розмножується у крові, а локалізується в певних ганах та тканинах і тому мало доступний дії антитіл. При хронічи перебігу хвороби лікування сироватками слід проводити в комбі

з іншими методами лікування. При вірусних інфекціях лікувальні роватки теж виявляють слабку терапевтичну дію, оскільки нейт; зуючі антитіла не можуть впливати на віруси, які знаходяться у тинах. Антитіла блокують вірус тільки у фазі його позакліти існування. У цей час віруси, блоковані антитілами, не завжди її а під дією певних факторів можуть звільнятися і продовжувати цикл розвитку.

Велике значення для терапевтичного ефекту має як кількісні деної в організм сироватки, так і місце введення. Вона може введена підшкірно, внутрішньом'язово, інтравенозно, інтрапср ально. Внутрішньовенно вводять сироватку при тяжкому стані тварини, коли потрібно одержати негайний терапевтичний сф відсутності потрібного лікувального ефекту рекомендують 49

11. год після введення повторити його у тих же дозах.

При використанні гетерогенних (від іншого виду тварин) іі сироваток важливо враховувати можливість анафілактичних Для запобігання останнім рекомендується спочатку ввести ні кількість сироватки (1-2 мл), а через 1-2 год повну дозу, міді температури тіла. Сироватку і цитровану кров тварин-рекониі тів теж застосовують як специфічний засіб для лікування хпор;

«турі їх, наприклад, отримують від перехворілої великої рогатої ху- іпіім І Ц засоби мають лікувальну дію, особливо якщо їх вводять до

• Ріи-ралізації процесу, запобігаючи падежу молодняку.

• исцифічним лікувальним засобом є також протиящурний гмуно- ьіьіпон, який випускається біопромисловістю і являє собою висушені »іімімпенти сироватки (лактосироватки), що містять антитіла до пев- и»»ю миту і варіанта вірусу ящуру. Імунолактон застосовують з про­фіти* шчною і лікувальною метою у неблагополучних щодо ящуру і телятам, поросятам, ягнятам, козенятам, а за необхід­

нім 11 і дорослим тваринам.

І'■ ш иаглобуліни - білки сироватки крові, які є носіями основної ми» и антитіл, поділяють на імунні гаммаглобуліни і неспецифічні. У Ии рнпарній практиці частіше застосовують специфічні гаммаглобу- кімн ш шовідних гіперімунних сироваток для лікування інфекційних Имрпії (сибірка, чума м’ясоїдних).

Ііііииііі тварин лікують вакцинами. Вакцинотерапія при інфекцій- *1И чкоробах грунтується на багаторазовій ритмічній дії на організм ричшфі'ших антигенних подразників, що супроводжується вироб- рріммім шецифічних антитіл і підвищенням загальної стійкості орга- «м\ Вакцинотерапія у ветеринарній практиці поки що не знайшла !|ініино застосування, її успішно застосовують при трихофітії ве­ні ріматої худоби (вакцини ТФ-130, ЛТФ-130, ПОШВАК-ТМ), а 11* мри хронічних інфекційних хворобах (стафілококових і стреп-

. ниоіпіх).

•/•іі.'чпн’рапія - застосування бактеріофагу з лікувальною метою. ,-і м і,нюсовують при деяких інфекційних хворобах (сальмонельоз і ІГііІІі и-ріоз телят, поросят, пулороз птиці).

{нтііінотикотерапія. Ефективність використання антибіотиків фіш. під правильності вибору антибіотика, визначення дози, кра- і і и іріталості його застосування. Правильно вибрати антибіоти- Ми*ма після визначення чутливості збудника хвороби до нього, •минім м чутливість до антибіотика необхідно в першу чергу для мі*рі »організмів, серед яких відмічено появу антибіотикостійких її» і» іафілококи, диплококи, ентерококи, сальмонели, мікоплаз- м|». ти. с ипьогнійна паличка тощо). Серед інших мікроорганізмів,

• чі' і ірсіггококи, пневмококи, гемофільозна паличка, пастерела, ♦»•мг'іінріїкси, палички сибірки, клостридії, резистентні штами на ч порівняно рідко. Однак, у всіх випадках при лаборатор-

ній діагностиці потрібно зразу ж встановити чутливість виділено збудника до антибіотиків. Вони більш ефективні у період гостро перебігу хвороби і менше - при хронічному. Тому раннє застосуван' антибіотиків при інфекційних хворобах є обов'язковою умовою.

З метою найбільш ефективного використання антибіотиків лікуванні різних за своєю етіологією інфекційних хвороб необхі дотримуватися наступного: антибіотик повинен мати виражену с цифічну дію на збудника з врахуванням його чутливості; препа слід застосовувати в чітко установленій терапевтичній дозі; сгіо введення антибіотика в організм повинен забезпечити повне всмок вання і проникнення його в патологічне вогнище; антибіотик пови у потрібній концентрації тривалий час зберігатися у різних ткани або органах; вводити антибіотики слід до повного видужування. І) ночас, лікування тварин при будь-якій хворобі повинно бути суи індивідуальним з урахуванням характеру перебігу хвороби і с захисних фізіологічних функцій організму. При відповідних покаї ках антибіотики застосовують із сульфаніламідами, нітрофураи вітамінами, гіперімунними сироватками, мікроелементами, фор: тами, а також із засобами патогенетичної терапії.

Антибіотики тваринам найчастіше застосовують перорально, рішньом'язово, внутрішньоматочно, внутрішньоцистерально, зоннії рідше - підшкірно, внутрішньовенно, внутрішньочеревно. Останнім сом при деяких інфекційних хворобах ефективним є використання зольного методу застосування антибіотиків. Він зручний для і р' обробки тварин. При пероральному і парентеральному методах н№ антибіотики дозують на 1 кг маси тварини чи з розрахунку на одну рину в одиницях дії (ОД) або одиницях маси (мкг). В даний час у ринарній практиці широко використовують різні групи аігшЛІ аміноглікозиди (гентаміцин, тобраміцин, амікацин, сизоміцин); і ліназорезистентні пеніциліни: нафцилін, оксацилін, метицилін, М цилін, диклоксацилін; тетрацикліни: тетрациклін, доксициклін, МІ; лін, морфоциклін; цефалоспорини: 1 покоління - цефазолін, цсфш: цефалотин, цефрадин, цефрадоксил; 2 покоління - цефаклор, і дол, цефоніцид, цефотетан, цефуроксим; 3 покоління- цефотакі' тізоксим, цефтазидим, цефтриаксон, цефоперазон тощо.

Хіміотерапія. З хіміотерапевтичних засобів для лікування застосовують переважно сульфаніламідні препарати і похідні фурану.

( упьфаніламіди володіють бактеріостатичною дією, тобто затри- піп, ріст і поділ чутливих до них мікробів. Основою бактеріостати­чнії дії є здатність сульфаніламідів витісняти мікроорганізми з сере- мшиїща існування, а також із них самих деякі важливі речовини (на- н|іиіі над, парамінобензойну кислоту). Витіснивши цю кислоту, суль­фіті намід займає її місце, в результаті чого мікроби перестають рос­ім, розмножуватися і виробляти токсини. Поряд з антимікробною ді- ио і упьфаніламіди мають різнобічний вплив на організм тварин: зме­ншую п. запальну реакцію, стимулюють процес фагоцитозу, підви- іт ю 11, стійкість організму до токсинів.

Іа тривалістю перебування і швидкістю виділення з організму, а ійкнл здатністю утворювати терапевтичну концентрацію в плазмі, (Мтш.іх і тканинах організму сульфаніламіди поділяють на такі гру­ми і уш.фаніламіди з коротким строком дії, які для підтримання ліку- мт.ипх концентрацій слід вводити в організм через кожні 6-8 год ІИ|н'"іоцид, норсульфазол, сульфадимезин, етазол, уросульфан); су- (Ніфитнаміди середньої тривалості дії (фталазол, сульгін, фтизин, ди- ||ті.і|іо|)мін), їх максимальна концентрація у крові 8-12 год; сульфа- фмнміцп іривалої дії (сульфапіридазин, сульфадиметоксин) - швидко |*мі>і> і мо гься, їх максимальна концентрація в крові досягається через ( 'і і о,і і довго (до 24 год) утримується в організмі.

і ущ.фаніламіди застосовують з лікувальною метою при багатьох ін- кіііііііпх хворобах (сальмонельоз, колібактеріоз, пастерельоз, дизенте- *, мімнілазмози, бешиха свиней, мит тощо); призначають 2-4 рази на ‘ V, пролонговані - 1 - 2 рази на добу; курс лікування 5-7 діб. ІІпрофуранові препарати володіють широким антимікробним її і ром дії відносно грампозитивних бактерій, а також деяких вели- иірус і в. В основі цієї дії лежить здатність нітрофуранів гальмува- нмкпі процеси в клітинах мікроорганізмів. Поряд з антимікроб-

• ми ю нітрофурани активізують процеси еритропоезу, підвищують їй. имісіу цукру в крові, загального білка, залишкового азоту, фо- і|п і ні грофуранових препаратів при інфекційних захворюваннях чим мс іосовують фуразолідон, фурацилін, фурадонін, фурагін та її гі іі.монсльози, колібактеріоз, пулороз, тиф і ряд інших захворю- м І піших хіміотерапевтичних препаратів при деяких інфекцій- «ітроі іах застосовують сальварсон, новарсенол, трипафлавін.

Ми, і •, х щ-антагоністи. Важливість фізіологічної мікрофлори тра- *<. ірак гу, як антагоністів патогенних мікробів, довів ще 1.1. Меч-

ников. Рекомендовану ним культуру ацидофільної палички у фор молочного кисляку успішно застосовують і для людей, і для твар як з лікувальною, так і з профілактичною метою. Ацидофільна личка у звичайних умовах є “постійним представником” нормаль мікрофлори травного тракту. При багатьох захворюваннях і пі шеннях годівлі кількість її в кишечнику значно зменшується, час' буває мало, а інколи вона повністю відсутня (у новонароджених рин і в перші тижні їх життя). Через це знижується стійкість орга: му проти дії патогенних мікробів, які, потрапляючи у травний трі не зустрівши тут протидії, нерідко викликають захворювання.

У молодняку сільськогосподарських тварин молочного пері при зміні якісного й кількісного співвідношення молочнокислої рофлори до патогенної настає так званий дисбактеріоз, з'явля" розлади функції шлунково-кишкового тракту, що сприяє виникн різних хвороб (колібактеріоз, сальмонельоз тощо). Попередити 1! рювання тварин при цьому можна введенням у молоко культур ‘ сної мікрофлори, до якої належать ацидофільні палички. Вони ¹ приживатись у кишечнику, де в результаті розщеплення вугл* (лактози та інших цукрів) утворюють молочну кислоту, яка по; гальмівною дією на гнильні і деякі інші патогенні бактерії НІ, важливу роль у кальцієвому обміні. Завдяки стійкості до киелй, редовшца ацидофільні бактерії зберігають життєздатність у nuij тонкому кишечнику. Збагачення ними травного тракту актиніїу# реторну діяльність залоз шлунка і кишечнику, посилюється її льтика, активізуються ферментні функції. Це сприяє відновлві зіологічної функції органів травлення, кращому засвоєнню по: речовин, нейтралізації токсинів.

У ветеринарній практиці мікробів-антагоністів викорис~ при лікуванні і профілактиці хвороб молодняку (колібактерії монельоз, пулороз та інші шлунково-кишкові захворювання), тагоністи застосовують ацидофілін (заквашене на ацидофілії робах молоко). Кращим препаратом є бульйонна культура аі ного мікроба (АБК), одержана із сухої ацидофільної закішоиі^ льші експерименти показали, що АБК можна значно вдоскі якщо одночасно з ацидофільною паличкою мати культуру вокислих бактерій, які продукують значну кількість штамі В, у першу чергу ціанкобаламін (вітамін В₁₂). Такий ком препарат називають ПАБК - пропіоно-ацидофільна булі.йо

і \ І>.і І Іропіоновокислі бактерії стимулюють в організмі і розвиток трисмої кишкової мікрофлори. Застосування АБК і ПАБК у поєд- иііііш і іншими методами лікування дає значний терапевтичний ш|ігм До мікробів-антагоністів відносять біфідобактерїї і лактобак- іп(мі живі культури особливих штамів, що мають високі антагоніс- щодо патогенних серотипів кишкової палички.

Неспецифічна терапія. Протеїнотерапія - застосування чужорід­ній пінкових препаратів, які стимулюють захисні сили організму (мо- іннчі, кров, гетерогенні нормальні сироватки крові, виготовлені з них Ипіі\ший, тканинні препарати, премікси). Парентеральне введення Фчрі чних білкових речовин (протеїнотерапія) і деяких біологічних Нммуііиторів викликає відповідну реакцію організму, яка проявляєть- м іипчиценням температури тіла, збільшенням кількості лейкоцитів, ІИп н'іі-иням активності ретикулоендотеліальної системи, а також фе- ричіші, нагостренням хронічних процесів у вогнищі інфекції тощо, (Нп іирияє активізації процесів фагоцитозу, нейтралізації токсинів і (Ииімні мніо їх з організму, а також підвищенню захисних сил і реак-

• Іншії >1 і і організму у слабких та хворих тварин.

Ч,імпотерапія - використання знежиреного молока як біостиму- Р*і<>р.і

11. уичисрапія - застосування крові як засобу активного впливу на піт їм тварини; у крові є велика кількість розчинних біохімічних ми'іекеів, різних захисних і стимулювальних речовин. У ветерина- ІИ практиці використовують парентеральне введення, гетерогенні »ми п.иі сироватки крові; нормальний гаммаглобулін, сироватки

>НІ

1>ч іпшша терапія за Філатовим В.П. У тканинах за несприятли- у мі середовища утворюються фармакологічні речовини неспе- ічіи'і дії - біогенні стимулятори. При парентеральному введенні н їй і шіпуготь ферментну діяльність, поліпшують роботу органів :».н мп і і обмін речовин. Під їхньою дією підвищується тонус

: .тії нервової системи і вегетативної іннервації, відновлюєть-

И (•• і \ іяюрний вплив на організм, посилюється й імунобіологічна миіми п, організму.

ічтії/и'їникулярна цитотоксична сироватка (АЦС) запропонована А І*чі чмольцем для підвищення реактивності організму. Одержують N ■ м|" чм і ї й крові тварин, які піддавалися імунізації тканинами, ба- «*ін І'І ( (селезінка, кістковий мозок). Невеликі дози стимуляційно

впливають на сполучну тканину, центральну нервову систему, підв щують реактивність і опірність організму відносно різних патоге факторів, посилюють трофічні і пластичні функції організму.

Інтерферон відіграє велику роль у захисті організму від вірус інфекцій. Інтерферон - це білок, який продукується різними кліти ми організму при інфікуванні його будь-яким вірусом і не має сгіс фічності. Одержаний при зараженні одним вірусом, він здатний б кувати інші, особливо споріднені віруси. Інтерферон - інгібітор б кової природи (низькомолекулярний білок), який затримує внутр' ньоклітинне розмноження (репродукцію) вірусу і тим самим забої чує неспецифічний захист клітин від вірусу (докладно описаний розділі “Рівні вивчення імунітету”). Нині використовують індук ендогенного інтерферону, які становлять собою нове покоління паратів, що мають противірусні, протипухлинні та імуномодул властивості. Клінічно визнаними є інтерфероногенні препарати а доноцтової кислоти (Коваленко А.Л. и соавт., 2000). В ветерин медицині з успіхом використовуються такі препарати як анандин* спреніл, камедон, в гуманній медицині - циклоферон. В табли наведені результати випробувань та широкого застосування цик рону.

Таблиця 67 - Підсумки вивчення клінічної ефективності циклоферону

Захворювання	Ефективність, %
ВІЛ-інфекція (1А-2В)	70-80
Грипп	60-85
Хламідіози	65-67
Герпетичні інфекції	67-94
Нейробореліоз	72-79
Серозні менінгіти	56-75
Розсіяний склероз	77-79
Ревматичний і реактивний артрити	67-84
Псоріаз	72-85

Симптоматична терапія полягає у застосуванні річним дієтичних і лікувальних засобів, що нормалізують різноманітні ції організму при інфекційних хворобах тварин. Вибір лікпрв собів і форм визначається станом хворої тварини, виянлсн захворювання, різного роду порушень фізіологічного іірої усунення окремих симптомів хвороби застосовують серцевії жарознижувальні, в'яжучі, ослаблюючі й інші засоби. V б

иим.ідків лікування хворих тварин проводять комплексно, використо­вуючії кілька методів терапії. Ефективного лікування можна досягти мри ре тельному обліку стану тварини, правильному виборі, своєчас­ному пикористанні лікарських засобів і правильній організації лікува- ■н ініч заходів.

П/н'лпкси. У даний час з метою профілактики та лікування при ін- фі'мнимих хворобах тварин використовують груповим способом різні Лін игі ічно активні та лікарські речовини. Це амінокислоти (метіонін, ні ній, іриптофан та ін.), вітаміни (А, Оа, Оз, Ві, Вг, Ве, Віз, Е, К, С,

ІІ н.піттенову і нікотинову кислоти, інозит, колін), мікроелементи Ни м m. мідь, кобальт, марганець, цинк, йод, селен, молібден), пігмен- ім (к і .пі гофіл, зеоксантин), ферменти (протеїназу, амілазу, целюлазу), Міпіі>іппіки, сульфаніламідні та нітрофуранові засоби. Вводити ці Мі >'⁽'П і>с (посередньо у кормові суміші неможливо через дуже малу їх Ним и и. (мільйонні долі). Найкращий ефект досягається при введен­ії і« n шігляді комплексних наборів, названих преміксами (від лат. » попередньо, mixe - змішую), що означає і являє собою однорід- иміш біологічно активних речовин з наповнювачем. У вигляді імшжтача використовують макуху, шрот, кукурудзяне, пшеничне, інші' і навіть трав'яне борошно, гідролізні дріжджі та інші кормові ■■«тими І Іремікси поділяють на профілактичні, лікувальні. З ураху- іічм призначення набори лікарських речовин, їхні дози і співвід- ініич, схеми та термін застосування преміксів повинні бути різ-

2. І m 'Шіііїідати віковій групі тварин щодо тієї чи іншої хвороби. Минн- іазпачене свідчить, що терапія при інфекційних хворобах нин і і >у і п комплексною, тобто етіопатогенетичною.

ВЕТЕРИНАРНА САНІТАРІЯ

Ветеринарна санітарія (від лат. затікав - здоров'я і ветеринарія) галузь ветеринарної медицини, яка вивчає питання профілактики розробляє комплекс заходів, спрямованих на профілактику та лікві цію хвороб тварин, охорону людей від збудників інфекційних та інв зійних хвороб, спільних для людини й тварин, а також забезпечує о ржання продуктів тваринництва та кормів високої санітарної якості.

Санітарні заходи щодо охорони здоров'я людей передбачають о ганізацію і проведення ветеринарного нагляду в забійній, консервні молочній, шкіряній, вовно-переробній та інших галузях перероб промисловості, а також у місцях зберігання і продажу продуктів ринництва.

Санітарні заходи щодо охорони здоров'я тварин передбачають тримання певного режиму в приміщеннях для тварин, при зберіг й переробці кормів, прибиранні й зберіганні гною, а також проведе дезінфекції, прибирання і знешкодженні трупів, охороні грунту та ди від забруднення.

Організація виробництва продуктів тваринництва на промислО основі, спеціалізація сільськогосподарського виробництва і в зв'яі цим концентрація великої кількості поголів'я на невеликих територ викликали необхідність здійснення насамперед ветерина санітарних заходів, спрямованих на профілактику в господарС інфекційних та інвазійних хвороб, створення умов щодо підвищ резистентності організму тварин до хвороб. У промисловому тп ництві великого значення набувають заходи масової профілг захворювань тварин.

Об'єкти дослідження ветеринарної санітарії визначаються її тою і завданнями. Це головним чином - грунт, вода, повітря, к продукція тваринництва, тварини, збудники захворювань і їх іГ сники. У грунті виявляють збудників сибірки, туберкульозу, бе лістеріозу, туляремії, збудників вірусних захворювань, дерма" зів тощо, причому особливо небезпечні споротвірні мікроорг (збудники сибірки, емфізематозного карбункула, правця тонн»), тогенність і тривале виживання у зовнішньому середовищі иі ють умови крайньої небезпеки також і для людини, у зн'я іку | заходи щодо ліквідації вогнищ подібних інфекцій набувають ( вої актуальності. Звільнення грунту (як і інших об'єктів зонні середовища) від патогенних мікроорганізмів досягають заході:

nt >і гають його обсіменінню і знищують збудників захворювань, які

ІІиірліІИЛИ туди.

Фактором передачі збудників інфекційних захворювань може бу­мі мода.

При незадовільній охороні водойм не виключене їх обсіменіння типі енною мікрофлорою (збудники сибірки, сальмонельозів, туля­рин, лептоспірозу, бруцельозу, туберкульозу, інфекційної анемії та )н ) І її їда для більшості патогенних мікроорганізмів не є сприятливим fppi іонищем існування і розмноження, але при значному її обсіме­нінні зазначеною вище мікрофлорою може являти собою серйозну tu і ри і\. Найбільш небезпечна вода стоячих водойм (малі озера, стави, Йіиіч.і, висихаючі протоки), у яких протягом тривалого часу можуть Н*|и-,мівати збудники інфекційних хвороб. Ветеринарна санітарія ІИІИі іног контроль за ветеринарно-санітарним станом води вододже- |нм і розробляє заходи, спрямовані на запобігання їх забрудненню.

Повітря тваринницьких приміщень також є фактором передачі

кийків ряду інфекційних захворювань. Тому досить актуальним Цймііішмм стає санація у них повітря. Ферма - основне місце, де тва­рин '.находяться значний період свого життя, і від її санітарно- Іиіи н в нічного стану залежать благополуччя, продуктивність тварин і і'ііюю мірою якість одержаної продукції.

111. пихи занесення на ферму патогенних збудників різні: з транспо- ммн засобами, взуттям сторонніх осіб або обслуговуючого персо- IV, і ризунами, комахами і при введенні нових тварин у господарст- Нюіиіиво небезпечними є тварини - бактеріо- і вірусоносії, які ум, бути тривалий час (інколи кілька років) джерелом збудників нч інфекцій (хвороба Ауєскі, бруцельоз, лістеріоз, лептоспіроз, ii'pi ni,t)3 та ін.). Виділяючи збудника в зовнішнє середовище Н'і. воду, повітря, на підлогу, стіни тваринницьких приміщень), де "■■литься здорові тварини, бактеріоносії призводять до створення иі\ небезпечних вогнищ інфекції. Ця небезпека посилюється у ♦кшіірс і вах, де порушуються норми розміщення тварин, внаслідок м IMI ірпіується мікроклімат приміщень, знижується резистент- н нрі анізму тварин до збудників захворювань.

! мін від хворих тварин може містити збудників багатьох небезпе-

• ііічворювань тварин і бути фактором їх передачі. Спорові форми “мітипх мікроорганізмів виживають у гною декілька років (збуд- и і ширки, емфізематозного карбункула, трихофітії та ін.). Вихо-

дячи з цього, ветеринарно-санітарне благополуччя поголів'я тварин фермі значною мірою залежить від своєчасного прибирання гною його знезараження.

На харчових і сировинних підприємствах ветеринарно-сан¹ тарний стан забезпечується раціональним розміщенням цехів, осн* щенням їх сучасним і найбільш прогресивним обладнанням, заст: суванням раціональної технології виробництва та знешкоджені стічних вод, регулярною дезінфекцією приміщень і високою квш фікацією персоналу.

Розробками ветеринарної санітарії запропоновані методи в» лення неблагополучної щодо сибірки шкірної сировини, дезінфсі сировини тваринного походження, збереження якості шкірної СИ' вини та способи її консервування. Розроблено й впроваджено мст аерозольної дезінфекції, синтезовано нові дезінфекційні речови Значні роботи проведені в галузі ентомології, дезінсекції приміще: захисту тварин від різних членистоногих.

У даний час людство переживає надзвичайний період, коли нього створене нове хімічне оточення, що характеризується виво. ням у екологічні системи біологічно високоактивних хімічних СІК) Цій проблемі нині приділяється значна увага хоча б тому, що багі них діють канцерогенно, мутагенно та тератогенно. У зв'язку ї однією із важливих проблем, що вирішуються ветериіш санітарною наукою, є недопущення забруднення довкілля хімі* речовинами, які застосовують для захисту тварин від шкідників І роб. З іншого боку, не менш важлива й проблема профілактики руєнь тварин хімічними продуктами, які використовують для чі рослин, запобігання забрудненню продуктів тваринництва хімі речовинами, що надходять у довкілля в результаті діяльності н слових підприємств, тваринницьких комплексів.

Безпосередньо з проблемами токсикології пов'язані питанні ті кормів. У зв'язку з цим можна виділити два основних фак т; рший - втрата поживних речовин внаслідок порушення іон,* кормоприготування, що належить до зоотехнічного аспекту іі ми; другий - зниження санітарної якості кормів, що проянлм* лише зниженням поживної цінності корму, а й у санітарній мі» для тварин, що зумовлює зниження санітарної якості продуц ринництва, а в деяких випадках робить їх взагалі непридаиг споживання.

()станнім часом з'явилася ще одна важлива проблема - санітарна нитка нових будівельних, конструкційних і облицювальних матеріа- ■іін, які застосовують при спорудженні тваринницьких ферм. Ця про- Гиісма важлива як із точки зору збереження здоров'я тварин, так і з жмицій санітарної охорони продуктів тваринництва. У даний час і'иштся великий асортимент різних полімерних матеріалів, емалей, ними, фарб, синтетичних волокон, гуми тощо, застосування яких ду­те перспективне для будівництва тваринницьких об'єктів. Як прави­ми, подібного роду матеріали являють собою багатокомпонентні сис- іемп, що містять різні хімічні продукти. При використанні таких ма- іерімнів у тваринницьких приміщеннях у випадку наявності агресив­них середовищ, підвищеної вологості повітря, великих механічних Ипішнтажень із цих матеріалів можуть виділятися хімічні речовини, ній мають гостру або хронічну токсичність. Тому усі нові матеріали, нримоповані для впровадження у тваринницьку практику, повинні ИІм/іанатися ретельному санітарно-гігієнічному контролю.

Таким чином, коло питань, які вирішують засобами, методами та Прийомами ветеринарної санітарії, досить різнобічне і в загальних їїч пключає в себе такі проблеми:

І) охорона тварин від заразних хвороб, у тому числі й від таких, Ми і причиняються умовно патогенними мікроорганізмами, методами І іпюГіами, спрямованими на знищення хвороботворного начала в тих довкілля, які забезпечують санацію оточуючого тварин сере- ^жиіца,

) створення оптимальних умов утримання тварин, що гарантують иржампя від них максимальної продуктивності і підвищення при­нці н стійкості;

(І охорона санітарної якості кормів, а також продуктів харчування иіромшіи тваринного походження та вивчення питань, пов'язаних із мім піюю повноцінністю продуктів тваринництва і технологічними ■і і и нос іями тваринної сировини у зв'язку з впровадженням нових мішки ій та нових видів кормів у тваринницьку практику;

І »охорона навколишнього середовища від забруднень. Вирішення ♦ііймі них вище проблем має не лише санітарно-гігієнічне, а й до- и ін іике загальноепізоотологічне значення, позначаючись як без- *=!■• нііі.о на епізоотичній обстановці (наприклад, поширення інфе- і і формами та продуктами тваринного походження, із незнезара- ними і іічними водами, живими переносниками, інфікування пові-

тряного середовища тощо), так і на зниженні стійкості організму д збудників інфекції при споживанні недоброякісних кормів, надх: дженні в організм отрутохімікатів, більшість з яких можуть виклик ти зміну імунобіологічної реактивності організму, при утриманні тв рин у приміщеннях, збудованих із використанням матеріалів, що н сприятливо впливають на здоров'я і продуктивність тварин, а так на якість одержуваної від них продукції.

Питання ветеринарної санітарії у даний час набули характеру ві ких самостійних науково-технічних проблем, вирішення яких здійск еіься методами епізоотології, мікробіології і вірусології, хімії та біохі* токсикології і радіобіології, ентомології й арахнології тощо. У розв'я' ні проблем ветеринарної санітарії велике значення в останні роки м проектно-конструкторські і дослідницькі роботи, пов'язані із створе ветеринарно-санітарної техніки, санітарно-технічним забезпече технологічних процесів виробництва продуктів тваринництва.

ДЕЗІНФЕКЦІЯ І її РОЛЬ У СИСТЕМІ ПРОТИЕПІЗООТИЧНИХ ЗАХОДІВ

Дезінфекція - це комплекс заходів, спрямованих на зниіЦ! збудників інфекційних хвороб людини і тварин у навколишньому редовшці, а саме: знезараження другої ланки епізоотичного ланцю факторів передачі (тваринницькі приміщення, хворі тварини, вода, повітря, предмети догляду, шкіра тварин, продукти тварин ва тощо). Ці заходи дають змогу знищити патогенні мікрооргані навколишньому середовищі, перервати епізоотичний ланцюг і нити розвиток епізоотичного процесу.

Слово «Дезінфекція» походить від латинського infectio (інф і французького des (знищення). Дезінфекція означає знезари:

При цьому ставиться завдання знищити лише збудників інфск хвороб. На відміну від дезінфекції, стерилізація (знеплідне редбачає знищення у середовищі усіх живих істот. Дезінфекції профілактична й вимушена.

Профілактичну дезінфекцію проводять у благополучних дарствах з метою недопущення виникнення інфекційних хио| на знижує загальне мікробне забруднення в умовах довкілля і гає нагромадженню, поширенню збудників інфекційних хй звичайних господарствах її роблять весною після виганяних літні табори та восени перед постановкою їх на зимове уі рим

• сучасному тваринництві, крім того, виділяють передпускову і нмюіюгічну дезінфекцію. Передпускову дезінфекцію проводять пе­рі її шісденням в експлуатацію тваринницького об'єкта або його час­тим; технологічну - залежно від технології ведення тваринництва, ннкориетовуючи так звані технологічні розриви, пов'язані з перемі­ни нням тварин і тимчасовим повним звільненням приміщення.

Нимушену дезінфекцію проводять у господарствах при виникненні

• и тварин інфекційних хвороб. Вона буває поточна й заключна. Цинічну дезінфекцію проводять у процесі розвитку інфекційної хво- |іиііи в господарстві. Гї систематично повторюють у терміни, зумов- ((ріи інструкцією з ліквідації тієї або іншої хвороби (при виділенні ♦нші\ захворілих тварин, загибелі хворих, черговому діагностичному

і іженні тощо).

і.ікпочну дезінфекцію проводять після ліквідації інфекційної *им|»і(ін перед зняттям карантину або обмежувальних заходів. Роб- ЧИ11. її особливо ретельно, з охопленням усіх приміщень, території ййинруги них, транспорту, інвентарю тощо. Одночасно ремонтують И|іимпцення, заміняють підлогу, видаляють грунт під нею на глибину .’‘і см, перекопують його, змішуючи з дезречовиною. Непридатні (нінмі і підлоги, дерев'яні перегородки, корита спалюють.

і >к'і кти дезінфекції. До них належать: приміщення для утримання Царим і територія біля них (обори, прогінні шляхи), предмети догля- чі і варинами, гній, гноївка та інші виділення хворих тварин; Цминно ртні засоби по перевезенню кормів, тварин, гною, трупів або иііми ів забою; місця тимчасового перебування тварин (загони, ба- , іпн оннща, виставки, базари); підприємства з переробки і зберіган- пі ірмнницької сировини, інструменти, перев'язувальний матеріал,

'ІІО'ІЧГ тощо.

Міч оди і засоби дезінфекції. Різні об'єкти зумовлюють викорис- : ііи чия їх дезінфекції різноманітних методів і засобів. У даний час ірн основних методи дезінфекції: фізичний, хімічний і біологіч- ! І Ісред її проведенням проводять ретельне механічне очищення

ч І * м 11 об'єкту. При цьому зменшується забрудненість поверхні ор- і'иіимїї речовинами, які вступають в реакцію з дезінфекційною ре-

’.меншують її концентрацію або взагалі перешкоджають

ті, и чзасобу до мікроорганізмів; а кількість мікроорганізмів на цім 11 < "і'гктів дезінфекції при використанні сучасних машин мож- на 90 %. Тому механічне очищення поверхні має бути

проведене так, щоб чітко було видно структуру поверхні й колір м теріалу, з якого виготовлено об’єкт дезінфекції. На поверхні об’єк^- дезінфекції не має бути слідів гною, кормів та інших механічних з бруднень. Шар бруду не повинен становити навіть 1 мм на поверх яка підлягає дезінфекції, тому що такі речовини, як формальдег хлоровмісні препарати, не зможуть просочитися через цей шар.

Найбільш якісна підготовка приміщення до дезінфекції - руч механічна очистка, але це дуже трудомістка робота і її, як правил комбінують. Після механічного очищення приміщення вимива струменем гарячої води (70-80 °С), наприкінці - вручну. Механі очищення приміщень перед дезінфекцією проводять у певній по довності: після виведення тварин обладнання, що псується від дії рячої води або дезінфекційного розчину (інфрачервоні випроміню чі, датчики, пускачі тощо), виносять або закривають поліетиленов плівкою. Потім за допомогою скребка і струменя води із шланга даляють основну масу гною, залишки корму та інший бруд, ііі цього вмикають вентиляцію і залишають приміщення на 2-3 год, ріодично, у міру підсихання, зрошуючи особливо забруднені мі гарячою водою, потім поверхні повторно поливають водою із шли Дуже забруднені щілини підлоги за 2-3 доби до виганяння твариИ приміщення по 2-3 рази на день зрошують водою, а відразу ж ПІ виведення тварин очищають струменем гарячої води під тиском.

Після закінчення попереднього очищення і стікання води найб забруднені поверхні (підлогу, щілини решітки, годівниці, нижню ч ну стін, огорожу стійл) одноразово зрошують гарячим (не нижче 70

2. %-ним розчином їдкого натру або ДЕМПу чи дворазово з інтер 30 хв гарячим 5 %-ним розчином кальцинованої соди. Витрати рої на кожне зрошування - 0,5 л/м² сумарної площі зрошуваних повері

Через 20 - 30 хв після відмочування бруду, не чекаючи висі поверхонь, проводять заключне очищення і миття всього примі' струменем теплої води (25 - 30 °С) під тиском 20 - 25 атм. нення стійл, перегородок, що важко видаляються, очищають Я за допомогою щіток, віників тощо. Особливу увагу приділянні щенню підлоги, решіток, гнойових траншей, щілинних підлог, решітки обов'язково знімають і очищають знизу, а також боки манітних підпорок, схованих від струменя води, миючої речов

Сучасна техніка дає змогу очищати приміщення струмсмвМ чої води під тиском до 140 атм. При цьому гине до 98 % мікре

рінпошачно проведенню дезінфекції. Однак у важко доступних міс­ти гака дезінфекція малоефективна. Після закінчення механічного нчінцсаня заслінок гнойових каналів їх відкривають, промивають, інімі.ияють від води; годівниці і напувалки, приміщення просушують, (Накриваючи вікна, двері, або вмикають вентиляцію. Перед дезінфек­ції к > роблять поточний ремонт приміщення і обладнання, потім під­мін \ повторно зливають водою.

Фішчні засоби дезінфекції. Нині набули широкого застосування; U перевага полягає у тому, що вони дешеві, не завдають шкоди еко- •іиі її, тобто в навколишньому середовищі не нагромаджують залишки цр нік|іектантів, крім того, самі фізичні засоби дезінфекції у техноло- іі'імпч дозах не проявляють патологічної дії на органи тварин, що дає ний у використовувати їх у присутності тварин. Із великої кількості фііичпих засобів з метою дезінфекції застосовують висушування, ки- н нишія, сонячне випромінювання, ультразвук.

• опячне світло. Бактерицидна дія його зумовлена прямим впли- Цім їм бактеріальну клітину ультрафіолетових променів і зміною pH И|ігіювища при висиханні. Висушування ефективне, наприклад, при Юмнраженні сіна, заготовленого із території, де випасалася хвора на І)іупеііі,оз чи туберкульоз худоба.

Ультрафіолетове опромінення (УФО) залежно від дози опромі- (Иміпч може викликати в бактеріях три види змін: стимуляцію, при- іми, відмирання. Слабке опромінення стимулює життєздатність І»|иорганізмів, що проявляється їх розмноженням, проростанням ‘ ці < ильніше опромінення пригнічує життєві функції клітини вна- ІМмії імін у колоїдній системі. Великі дози опромінення (третій сту- ‘іи.І прп (водять до деполімеризації білків, розпаду білкових ланцю- Іи ниітшіи з утворенням продуктів із низькою молекулярною ма-

• Під дією опромінення уже на ранніх стадіях знижується вірулен- % м. мікроорганізмів, чим пояснюється затухання деяких епізоотій у Mil Мийці. За допомогою цього методу, згідно з діючими інструкці- « mu онища знезаражуються протягом 3 міс при бруцельозі, при «•цім'ш.озі - 4 міс; знешкоджуються обори, вигули, інвентар, дош- ; ні її пі ч тощо.

/Іии чочованого використання УФО застосовують різні штучні ге- |міирц, а також лампи низького тиску з увіолового скла, що пропу- щі їм /о % УФ-променів з довжиною хвилі 254 - 256 нм. Ці лампи є "»■и.ііі і>акгерицидними. Сюди відносять лампи типу БУВ-15; (ЗО ват);

БУВ-ЗО-П та БУВ-60-П (ЗО та 60 ват); Н-60 (настінні). Знезаражую сила їх залежить від потужності лампи, відстані її до об'єкта, експ зиції, температури та вологості повітря.

Оптимальні параметри мікроклімату в приміщенні при роботі У лампи: температура - 10 - 15 °С, вологість - 60%, повітрообмін її включенні - 3-5 об'ємів приміщення протягом години. Максимал‘ бактерицидність спостерігається на відстані 1 м від лампи при по жності не менше 1 ват/м², або одна лампа на 6—15 м³ (залежно від тужності).

У даний час впроваджують у виробництво установки типу «’ лон» і «Кубок», що працюють в автоматичному режимі. Для ць монтують шафу управління на 60 опромінювачів (для стандарти* приміщення). Кожний опромінювач складається з трьох ламп: спрямована вгору - бактерицидна з довжиною хвилі 254 нм, сер

• лампа денного світла, а третя еритемна з довжиною хвилі 2 330 нм, спрямована вниз. Одна така установка опромінює 100 м³ міщення. Відмінність «Кубка» від «Кулона» у тому, що в ньому нтовані дозиметри випромінювань.

УФ-випромінювання застосовують для дезінфекції тваринниі приміщень, санації повітря, дезінфекції сировини, посуду, лабо] рій, приміщень м'ясо-молочних і харчових контрольних станцій Особливо широко використовують УФ-промені на птахофабр Під їх впливом у птиці синтезується вітамін В, який запобігає р*! нормалізує обмін фосфору.

Ультразвук. (УЗ) - частота 2 х 10⁴ - 2 х 10⁸. Людським вухом частота не сприймається. Використовують ультразвук для лі ження різних рідин. На межі рідини та повітря ультразвук екра: ся і в повітря практично не переходить. Під дією УЗ за долі се клітини багато разів стискаються і розтискаються, молекули і ють, дисоціюють з утворенням радикалів Н⁺, ОН^-, НО², які діюц терицидно. Крім того, бактерицидний ефект УЗ забезпечупьбі тацією (стискання і розтискання), що створює велику різницю на різних ділянках мікробної клітини, розрив оболонки і її іа Наявність у рідині білка значно знижує дію УЗ. Тому молоки« ріофаг в культурі й тканині суспензії знезаражуються УЗ ііі»г брий ефект буває при дії УЗ на дріжджові клітини, сальмонелу бактерії. Метод широко використовують у біологічній ІфОМИ для одержання вакцин, стерилізації рідких середовищ.

І .тма-промені (іонізуюче випромінювання) успішно використо- и\і<>п. для дезінфекції. У сублетальній дозі промені у вегетативних фи|ім,іх мікробів викликають ураження нуклєотиду, агломерацію йо- (і> ичіких ниток ДНК, у спор - просвітлення споропласту і активіза- м 11* * процесів росту з утворенням молодих вегетативних форм. Лета- ЧІ.МН )Ю !Л спричинює негайну смерть клітин.

(іпромінення широко використовують для дезінфекції вовни, ще­миш, муху, пір'я, шкірної і хутрової сировини, при гнильцевих хворо- ійч (щжіл, септицемії, аспергільозі, нозематозі тощо.

Чнкнристання тепла. Здавна і в нинішні часи тепло використо- (Н"іі. дня знезараження різних об'єктів, а саме:

І < малювання трупів, залишків корму, гною, підстилки, предметів до- И*іі\ іоіцо при багатьох спорових інфекціях (сибірка, емфізематозний |«f<* > \ in vji, чума великої рогатої худоби, африканська чума свиней тощо).

¹ < »опалювання - використовують паяльні лампи, газові горілки |ня ніс іараження кліток на птахофермах. При кокцидіозі кролів це (рйінні.ш надійний метод.

I t 'у хпй жар (температура до 250 °С) використовують у камерах («і н р.і, Мевітсона, Краснощокова, сушильних шафах для дезінфекції иріїюрмого посуду, інструментів.

W.i'iH.v нагрівання - найбільш поширений метод кип'ятіння у воді. >|ИН юнують для дезінфекції спецодягу, інструментів, перев'язу- щоіи матеріалу, знезараження продуктів вимушеного забою тва- : < » III,ік, спори стійкі проти кип'ятіння протягом кількох годин,

• п іч їх знищення застосовують текучу пару в апаратах Коха, ка- ■** Камусгіна, Кругляка, автоклавах.

М шноклавах текучу пару подають під тиском, що підвищує її те- |іиі\р\ Так, при тиску пари 0,5 атм температура становить І ' , І а ї м - 112 °С; 2 атм - 134 °С; 4 атм - 158 °С. При високій іиршурі в текучій парі гинуть усі мікроорганізми, тобто відбува- щ і м рмлізація. Метод використовують у лабораторіях, а також ■ми ираження трупів на утильзаводах.

Цінриміїня середовища до 65-85°С називають пастеризацією.

: ш ину гинуть вегетативні форми мікроорганізмів. Застосовують

• є нііфскції молока при багатьох інфекційних хворобах.

>и|и.ц.очасне нагрівання до 65 °С, що повторюється протягом 5-

» м і чіпають тиндалізацією. Спори при цьому проростають і ги-

• «' ■ і 11 м і канини не розпадаються.

Останнім часом, особливо в умовах комплексів, рекомендуєтьс| використання тепла й для дезінфекції приміщень. Після механічної очищення за допомогою теплогенераторів температуру в приміщенії доводять до 70 - 80 °С. За 1-2 год експозиції гине практично вся міі рофлора і гельмінти.

Хімічні засоби дезінфекції. Речовини цієї групи найбільш шир ко використовують у зв'язку з доступністю, простотою, широким й бором хімічних засобів. Однак, забруднення ними довкілля потре"' вдумливого підходу до їх використання. Наприклад, на дезінфекці свинарського комплексу на 108 тис. свиней потрібно 500 т сухого л гу. З такою кількістю хімічних речовин екосистема не в змозі спра тися. Надлишок хімічних засобів врешті решт потрапляє у світон океан, викликаючи загибель фітопланктону, який виробляє до 70 кисню атмосфери Землі.

Використання хімічних речовин для дезінфекції мусить бути воро регламентоване й науково обгрунтоване. Відбирають речовиі широким спектром дії, щоб для досягнення потрібного ефекту в ристовувати мінімальну кількість, за умови швидкого їх розкладе у навколишньому середовищі.

Більшість хімічних препаратів, що застосовують для дезінфск не мають явно вираженої специфічності і згубно діють не линів шкідливі мікроорганізми, а й на корисні, що, як правило, більш ливі й гинуть у першу чергу. Це призводить до появи в біоцепо'іі логічних пустот, які зразу ж заповнюються більш активними пар тичними видами. Використання одного й того ж хімічного прспй тривалий час призводить до появи стійких форм. Так, уже ; нараховується до 130 видів шкідників сільськогосподарських куЛ і збудників хвороб тварин, стійких проти хлорорганічних і фосф ганічних сполук.

Останнім часом для дезінфекції запропоновано ряд хімічний човин, до складу яких входять домішки-детергенти (від апіл, gent - очищувальний, дезінфекційний). Маючи мийні власти! вони добре очищають поверхню об'єкта, посилюючи дію осМ речовини, крім того, знижують поверхневий натяг речовини, І! безпечує краще їх проникнення до об'єкта дезінфекції.

Загибель мікробної клітини під дією дезінфікційного lacttfljf бувається внаслідок таких процесів: лізису цитоплазми (під ДІЇ гів); коагуляції білків (впливом солей важких металів, алкотіІІ||

рм.іиі.дегіду та ін.); явшца адсорбції або нагромадження у клітині по їм. набрякання і розриву її (під дією лугів); дегідратації клітини (нпа-

• лі лі ж дії алкоголю, формальдегіду, кислот); окиснювання у клітині filnion (під впливом галогенів, кисневмісних сполук).

При виборі дезінфекційної речовини або способу дезінфекції

к дно враховувати, що знезаражувальна дія її залежить від ряду

фіііі юрів:

І Ступеня витривалості мікробів (їх фізичного стану, наявності мін мій, вегетативна форма чи спорова).

’ ( нецифічності вибраної речовини, наприклад, чутливість бак- і».ріп черевного тифу до хлоровмісних речовин значно нижча, ніж Пні. І Грій дизентерії.

і Концентрації розчину - бактерицидність його підвищується у Mips підвищення його концентрації, але до певного рівня.

І І емператури розчину, оскільки у переважної більшості речовин (Цмгріщидність підвищується із підвищенням температури; загаль- ні'і ірп і и і нтє умовне позначення О ₎₀. Якщо говорять, що О ₎₀ дорівнює І 111 п і- означає, що з підвищенням температури розчину на кожні

3. і ніш їдкість загибелі клітин збільшується у два рази.

• pH середовища - активність лугів знижується у кислому сере- Цнііииіі, і навпаки. Крім того, pH значно впливає на активність хлору і §ш<> і полук (йодофорів). Наприклад, освітлене хлорне вапно із вміс- |нм І н % активного хлору при pH 4,0 і температурі 20 °С вбиває егго- і ширмі через 5 - 10 хв, априрН 11,0-через 180 хв. fi Фпичної та хімічної природи об'єкта дезінфекції (бетон, дерево, ін'і. ниастик).

Дг ім:ііііини, апарати для проведення дезінфекції. Ефективність іііи|ігьції розчинами залежить від вибраного засобу, концентрації, Нін ніші, а також від розмірів краплі під час розбризкування розчину, t* і р.ііиія діаметром 500 мкм осідає на горизонтальну поверхню зі : м її' и по 760 см/сек, а розміром 1 мкм - 0,003 см/сек. Тобто, чим ме- :*« і р.пиг,! чи пилинка в діаметрі, тим вона довше знаходиться у пові- t іі.рім іого, дрібнодисперсні частинки постійно рухаються (за за­йми і пннекції), осідають на вертикальні поверхні, проникають в (Ніші иіхальні шляхи тварин, тобто значно довше знезаражують

111. ні к к)іуннодисперсні, які швидко падають на горизонтальну по-

Дрібнодисперсні частинки, зважені в газоподібному середов (повітрі), називаються аерозолями. Дезінфекція аерозолями найбіль ефективна. При цьому набагато зменшуються витрати дезречовий робочого часу. їх можна використовувати у присутності тварин, ночасно саніруючи їх дихальні шляхи, для лікування тварин, особ во при респіраторних хворобах тощо.

Дисперсні речовини можна отримати за допомогою хімічних р: кцій (конденсаційні аерозолі) або спеціальними апаратами. Найбіл: поширеними конденсаційними аерозолями є такі :

1. На їм³ приміщення: 2,0 частини хлорного вапна з умістом 25 ного активного хлору + 0,4 частини скипидару (ЧДА), тобто у е відношенні 5:1. Наважка - не більше 2 кг в одній посудині, куди дають невелику кількість гарячої води.

2. Однохлористий йод 0,5 мл/м³ + алюмінієва пудра чи дріт (10 :

3. Йод кристалічний 0,1 + алюмінієва пудра 0,09 + хлориО амоній 0,13. Наважка - 250, куди додають 35 крапель гарячої води.

4. 20 мл формаліну + 20 г хлорного вапна (25%) чи 20 г КМпО*

За допомогою апаратів одержують аерозолі з різних деззасобін, ЯКІ

стосовують для дезінфекції (формалін, 0,75%-ний 'їдкий натрій, к глутаровий альдегід, оцтова, молочна кислоти, 5%-ний хлорамін, нол, триетиленгліколь) у присутності тварин (якщо вони не подра н слизові оболонки) або за їх відсутності. Для стабілізації частинок у її до відваженої маси дезречовини додають 10-30% гліцерину, або 6 | 4%-ної глюкози, 8% сухого знежиреного молока, 2% сироватки.

Аерозольну дезінфекцію проводять після ретельної механічної о'! при оптимальній температурі 12—18°С та вологості 60%. Робши к: ються кваліфікованими працівниками під кошролем лікаря псі«| медицини у спецодязі, протигазах, респіраторах. Заходити у приміи зволяється після одногодинного провітрювання. Якщо в аерозолях товували антибіотики, то після експозиції їх нейтралізують 4%-ііИМ ном КМп0₄, із розрахунку 30-50 мл/м³ або перекисом водню - 70 N0

На даний час для виконання трудомістких робіт при МОМ очистці об’єкта перед дезінфекцією, проведенням самої дсчіи ‘ режимі розбризкування дезрозчину чи в аерозольному існуї* кількість спеціальних машин та апаратів. Частина їх чмоип»' автотязі, що дозволяє використовувати їх деззагонам у рпимі дарствах; є самохідні машини на електротязі для внуїріїиіі дарського використання, стаціонарні (рис. 31-33).