Особливості діагностики інфекційних захворювань в епізоотології

Діагностика при поточній ензоотичній, спорадичній захворювано- і м чия інфекцій ендогенних, факторних категорій може проводитись ми місцях, в умовах вогнища і у ветеринарній клініці. При гострих •чи іоогнчних інфекціях необхідним є інформування та залучення нрі .ніш державної ветеринарної медицини, виконання офіційних м|ніічіч, приписів і рішень. Вимоги до діагностики інфекційних захво-

(.їїїї. зводяться до безвідкладності, швидкості, високої відповіда-

11. Загальна характеристика інфекційних захворювань тварин за . і ми нсм небезпеки наведена в таблиці 57.

І нгішіпч S7 Загальна систематика інфекцій тварин за ступенем епізоотологічної небезпеки

(за аналогією з систематикою ВООЗ)

Ступінь небезпеки	Категорії інфекцій	Хвороби, збудники	Умови роботи 3 ними
Висока патоген­ність і висока кон- гагіозність (індиві­дуальна і популя- і (і йна)	Особливо небезпечні хвороби	Африканська чума свиней, ящур, чума ВРХ	Особливі режи­мні умови (НДІ з спеціальною технікою безпе­ки)
Висока патоген­ність і індивідуаль­на небезпека, але шпька загроза по­пуляції	Небезпечні інфекції (або є засоби вак- цинопро- філактики)	Хвороба Ауєскі, ньюкаслеька хво­роба, сказ, бруце­льоз, туберкульоз	Умови роботи в спеціалізованих НДІ
1 Іомірна патоген­ність	Розповсю­джені інфек­ції	Ешерихіози, пас- терельози, ІРТ, ві­русна діарея, лей­коз, хламідіози	Умови лабора­торій державної ветеринарної медицини
Нідсутність пато- і ємності в природ­них умовах	“умовно патогенні” (факторні хвороби)	Аденовіруси, Е.соїі, В.БиЫШэ	Умови навчаль­них лабораторій

Важливою загальною особливістю діагностики інфекційних за хворювань на будь-якому організаційному рівні є її комплексність яка передбачає реалізацію всіх напрямів дослідження:

повний аналіз епізоотичної ситуації, характеристику випадку аб< спалаху, епізоотологічний анамнез з детальним описанням всього, щ має відношення до захворювання і сприяло його виникненню ( умов] утримання, корми і годівля, контакти, переміщення тощо), аналі умов виникнення конкретної інфекційної хвороби;

детальне клінічне обстеження і реєстрація типових симптомі! стадійності інфекційного процесу, поведінки хворих, даних термом трії, наявність інтеркурентних інфекцій;

патоморфологічне обстеження і збирання даних постмортально аналізу, вимушений забій і дослідження (при цьому найбільш важл моменти - організація місця забою, розтину, утилізації відходів);

лабораторне дослідження із застосуванням специфічних реакц (гематологічне, серологічне дослідження, індикація збудника).

Загальна поетапна схема діагностики інфекційних хвороб В.В.Макаровим (2000) виглядає так:

1. Попереднє ознайомлення: а) реєстрація; б) вивчення докуме' тації; в) збирання анамнезу; г) аналіз епізоотичної ситуації.

2. Власне дослідження:

   1. Загальне обстеження: а) зовнішній огляд, стан лімфатичн вузлів, покривів і слизових, поведінка; б) термометрія.

   2. Спеціальне обстеження: а) клінічний огляд, визначення фу ціонування окремих систем, реєстрація симптомів і синдромів; б) томорфологічні дані; в) відбір специментів.

3. Складання акту епізоотологічного обстеження.

4. Лабораторне дослідження: а) вірусологічне, бактеріологічне в мікологічне дослідження; б) серологічне дослідження; в) детал гематологічне дослідження (за необхідності); г) патогістологічне слідження; д) диференційна діагностика.

Як видно з наведеної схеми, висхідною специфічною ланкой попереднє ознайомлення з метою аналізу епізоотичної ситуації, включає реєстрацію, збирання анамнезу, поверхневе, орієнтовно вчення зібраних відомостей, документації та інших матеріалів. Ил не дослідження на місці включає:

загальне і спеціальне обстеження (клінічний огляд, вимуше або діагностичний забій, патолого-анатомічний розтин) з обои¹ ковим документальним оформленням (складанням детального акту

визначення показників і мети лабораторного дослідження.

І Іаступне лабораторне дослідження являє собою аналіз специмен- і і и із застосуванням гематологічних, біохімічних, вірусологічних, ба- щ ріологічних, мікологічних, серологічних, патогістологічних мето- іііи і постановки за необхідності диференційного діагнозу.

• діагностиці в цілому, а також стосовно методів і засобів специ­фічної діагностики інфекційних захворювань існує багато вимог та \ мі>н, необхідних для стандартизації найбільш важливих їхніх харак- im|hu гик і результатів, отримуваних за їх допомогою. Передусім для мі- і і їді в виділяють два основні показники:

чутливість діагностичного методу вимірюється як пропорція ві- |и н і/іпо позитивних, правильних результатів серед усіх, які отриму­єм і. з їхньою допомогою. Вона вираховується за формулою:

Х= позитивні: (позитивні + хибно-позитивні);

( 7/с/(ифічність вимірюється як пропорція вірогідно негативних ре- п ні. 1 .1 гін. Вона вираховується за формулою:

Х= негативні: (негативні + хибно-негативні).

Н.іжливою умовою є аутентичність, або відповідність — прави- чмін 11, вибору як діагностичного тесту або засобу, так і об’єкту, ви- НУ, міму специменту тощо.

Іччиість або чистота (refinement) означає глибину чи рівень по- ііііппикп діагнозу у напрямі “симптом - етіологія - ідентифікація |Я\ мітка - нозологія - різновид збудника” (наприклад, “мастит - ін- іфичііштй - бактеріальний - стафілококовий”, або “трахеобронхіт |нГііік інфекційний аденовірусний - аденовірус собак 2 типу”).

Нттіність (validity), або розрішальна здатність, обгрунтованість, Й*ч ні 11 пс іь - це необхідна повнота методичного спектру діагностики

1. ниіцічмі “клініка і симптоми - біохімія, гематологія, патоморфоло- ||* мікробіологія - серологія - геномний або поліпептидний аналіз” (цті|німіад, “репродуктивні розлади у свиноматок - загибель і роз- !*»«м\ ц.іішя ембріонів, муміфікація плодів і мертвонароджуваність -

антигенів парвовірусу свиней за допомогою МФА у тка-

НйНіш уражених плодів - визначення сероконверсїї у парних сироват- N* і инпоматок щодо парвовірусу свиней, порівняння титрів Ig М і Ig

2. >н ні" масовий гострий гарячковий синдром і пригнічення у свиней ►і* іниоипч груп - екстенсивний геморагічний діатез при розтині - 1« н с нпч шрусу КЧС у культурі клітин за допомогою МФА - кінцеве

підтвердження біопробою на тваринах”, або “прогресуюче похуді дорослої великої рогатої худоби - персистенгний лімфоцитоз - РІД позитивність на лейкоз”).

Прецизіонність діагностики означає рівень статистичної ймовір ності і оцінюється за величиною М ± т. Відтворюеаність - це повт' рюваність одержаних результатів за чутливістю і специфічністю.

Крім перерахованих спеціальних вимог і умов, діагностичні мет~ ди та засоби характеризують ймовірність, або надійність, випробув ність, цінність, або вартість у фінансовому вираженні, репрезентат ність, або достатність отриманих результатів.

Інфекційна семіотика. Клініко-епізоотологічний аналіз як перш напрям інфекційної діагностики грунтується передусім на спеціал. них особливостях і характері маніфестної інфекції. Найбільш загаль' відомості з інфекційної семіотики представлені в таблиці 58.

Таблиця 58 - Семіотика - синдроми і симптоматика в інфекційній патології

Симптоми, клінічна картина

Катар верхніх дихальних шляхів, ларинготр хеобронхіт (круп), пневмонія, тотальне ження органів дихання

Стоматит, гастроентерит, гепатит, аденіт, гальний катар слизових, діарея

Доброякісні новоутворення, генералізоя" ураження, вісп’яні ураження, везикулярні роби, піодерми, дерматити

Синдроми

Респіраторні розлади

Шлунково-кишкові розлади

Шкірні ураження

Ураження центральної нервової системи

Енцефаліт, мієліт, менінгіт, енцефалопатії, ралічі

Системні генералізовані ураження

Сепсис, лімфопатії, імунопатії

Пренатальний період: аборти, БМЕБІ, тер генез, уроджені дефекти, імунологічна то рантність

Патологія відтворення

Неонатальний період: гастроентерогіневмоп гострі інфекції з паравертикальною трансміо

Злоякісні новоутворення

Саркоми, лейкози

Клінічний і епізоотологічний прояв інфекційних захворювань гато в чому' визначає подальші макро- і мікроскопічні досліджо інфікованих тканин на розтині та патогістологічному досліджси; метою виявлення специфічних уражень, патоморфологічних імі насамкінець патогномонічних ознак, які мають діагностичне зня ня. При цьому можна використовувати диференційні таблиці, які зволяють за порівняльною клініко-епізоотологічною картиною,

і и і і мікрозмінами проводити диференційну діагностику (навіть оріє- н і міч и і ) клінічно і епізоотологічно подібних інфекцій. Приклади на- іи к пі и таблицях 59 та 60.

Ознаки	Африкан­ська чума	Вірусний артеріїт	Інфекційна анемія	Г Піропла­змоз	Бабезіоз
ІЬМ >|и| кіі (ГОЛОВИ, ЧЄрЄВ- tftn порожнини тощо)	++++	++4-	-Н-+	++	-
V |ні /іи'і и ія легень (набря­ки, ('іинічоїшевмонія)	+-Н-		-	-	-
І иМ и| і,і | її	++++	-	+++	-	-
Ф МІМ НІ ІИЦЯ		-		-	~
• * НЧІПК її»	+++	_	+++	-	-+~н-
І’мні'ШІіП	-	-	+++	+4-+	-Н-+

І .«.'пниїм 59 - Клініко-епізоотологічна диференціація заразних хвороб коней

(“+, - ступінь прояву ознак)

іаГнішні (і() Епізоотологічна диференціація везикулярних хвороб свиней

І* іпигрії (п iii.ikhJ

Jfi) J11 1111ч

Везикулярна Везикулярна

хвороба екзантема

Ентеровірус Каліцивірус Через ушко­джену шкіру

Ящур

Везикулярний стоматит Рабдовірус Трансмісивно

Коні, свині, велика рогата худоба, вівці

Свині

І Ь> і іти алгоритми відносно клшіко-ешзоотологічних очевидних INtmii, чмцо вони добре відпрацьовані, доступні й вірогідні, можуть ІНн и|>.ііч гично надзвичайно корисними; вони дозволяють орієнтува- ІИ* і ' к іадних діагностичних висновках.

/|и і .исгорії діагностичних підходів, які стосуються інфекційної ^міпіики, належать дві групи методів. По-перше, це виявлення і ре- й>*|міич -.Гіудника, його антигенів, типових тілець-включень у мазках- Цмііин .іч ? цією метою використовують методи прийнятого в мікро- Йінині и пофарбування, мічених антитіл, гібридизації in situ тощо. По- щпм їм^- реєстрація деяких специфічних синдромів за допомогою ме- §».(((• і ітічної гематології і біохімії, наприклад, персистентного лім- фоініі.т, мри лейкозі великої рогатої худоби, гіпергаммаглобулінемії ,..и •. і. і.кій хворобі норок, а також геморагічного синдрому за ряду І ч и інфекцій (КЧС, пастерельоз тощо), гематурії при лептоспірозі.

Пікорнавірус

Аерогенно

Аліментарно (ти­пова кормова ін- фекція)

Свині, коні, мор­ські ссавці

!ігі;і іпфе-

І hj 111.11111 сі і^- |>нМм<і і 'Ніні

|М|-НИИ

Велика рога­та худоба, свині, вівці

Під час діагностики інфекційних захворювань слід враховува необхідність швидкої постановки діагнозу й обов’язково застосовув ти комплексні методи, тому що при інфекційних захворюваннях мо йде не тільки про лікування хворих, а, передусім, про систему за* дів, спрямованих на обмеження виниклого епізоотичного вогнищ' попередження подальшого розповсюдження хвороби. За більшо інфекційних захворювань будь-який окремий метод діагностики може вважатись вирішальним. Комплексний метод, навпаки, дозво поставити більш точний остаточний діагноз. Він включає епізоото гічний, клінічний, патолого-анатомічний, алергічний методи, що стосовують безпосередньо у господарстві, і бактеріологічний, віру логічний, мікологічний (лабораторні) методи (рис. 27).

і І

І

Т

Епізоотологічна Клінічний Патоморфологічний Імунологічний Клініхо-лаборатор- ді агностика метод метод метод ний метод

ний метод

Алергічні проби: Дослідження морфо-

внутрішньошкірна логічних і біохімічних

офтальмопроба властивостей крові.

сечі, калу тощо

метод

метод

Картина розтину Гістологічне дослідження

підшкірна

т

Вірусологічне

Бактеріологічне

Мікологічне

сення

Мікроскопія Виділення культури

/електронна мікроскопія/ /вірусу/

Біопроба Серологічне дослідження

Рис. 27. Епізоотологічний аналіз

111>п постановці діагнозу на інфекційне захворювання передусім ні іНрчідпо врахувати епізоотологічний критерій, суть якого полягає у пім\, що кожна тварина, хвора на інфекційне захворювання, є джере- ■іим < іудпика інфекції. Будь-яке розповсюдження збудника інфекції ин и/ксрела до інших тварин і захворювання останніх вже розгляда­ми ч як епізоотичний спалах. Цей епізоотологічний критерій визна­чні і ін і ему заходів і спричинює ранню діагностику інфекційних за- иінірі.тань. Тільки за своєчасного їх розпізнавання забезпечується имі > ч. .і ефективність профілактичних заходів, що дозволяє попередн­ій і їм і оптичний спалах. Отже, рання діагностика інфекційних хвороб ширші це протиепізоотичний захід.

/ т іоотологічний метод. Грунтується на різних прийомах та мімі і них епізоотологічного дослідження. Цей метод включає: порів- ни'іі.ііо історичний та порівняльно-географічний описи, епізоотологі- !іін і її н і еження, епізоотологічний експеримент. За необхідності про­мни 11, математичну обробку одержаних даних.

Порівняльно-історичний опис - це найбільш простий і давній Н|)нііі їм епізоотологічного дослідження, який дозволяє виявити зале­жнії п, епізоотичної ситуації від системи ведення тваринництва. Осо- Йннип яскраво ця залежність спостерігається при переході від екстен- іниіиіч до інтенсивних методів ведення тваринництва.

11. пі.кп за допомогою порівняльно-історичного опису з викорис- іиніиім математичних методів вдається встановити періодичність епі- #н«чНі чакономірну (з інтервалами, що триває більше одного року) ^мніпрнпіапість спалахів хвороби у визначених місцях, а також еиізоотій із соціальними потрясіннями (війни, стихійні лиха), п 11 ч чакономірностей дозволяє активно впливати на перебіг епі- о процесу.

|Ін «кііові порівняльно-історичного охшеу можна твердити і про міднім невної хвороби. Матеріалом, що є основою для порівняль-

• і. іпричіюго опису, є наступні документи ветеринарного обліку: ми топічний журнал;

ф\рп.ні для запису протиепізоотичних заходів;

рп.ін для реєстрації хворих тварин;

• •, р 11,111 для реєстрації результатів патрозтину; ф , і'іі.і і обліку діагностичних досліджень; ям н.і проведення дезінфекції;

-.оптичного обстеження господарства.

Результати порівняльно-історичного опису зводять у табли графіки, схеми, діаграми, які супроводжуються відповідною пояс вальною запискою.

Порівняльно-географічний опис. За допомогою такого опису вст новлюють зв’язки епізоотологічних явищ з географічним середов щем, тобто з природними та економічними (господарськими) умов ми, вивчають передумови виникнення хвороб на певній території. І сьогодні значно зросла роль географічної епізоотології, яка вивч залежність поширення інфекційних хвороб тварин від певних конк ' тних територій, природно-кліматичних і біоценологічних особлив тей, розвитку транспортних засобів, особливостей утримання, годі та господарського використання тварин.

Застосування даного методичного прийому в епізоотології в дало позитивні результати. Так, за допомогою порівняльно-географ! ного опису вдалося розкрити роль водного фактора у поширенні лерного вібріона в Англії. З урахуванням географічних досліджв була виявлена роль кровосисних комах у розповсюдженні інфекці ної анемії коней, а також роль води стоячих водойм у виникненні розповсюдженні лептоспірозу людей і тварин.

Порівняльно-географічний опис включає кілька етапів: побуд просторової моделі епізоотологічних явищ (карти); порівняль картографічний аналіз; вияв причинно-наслідкових зв’язків.

Достовірність залежності природно-географічних факторів та зоотологічного явища встановлюється за допомогою математичн логіко-математичних методів. Результатом порівняльно-географі го опису є карти, картосхеми, картодіаграми, таблиці і пояснюй записки до них.

Якщо перші два прийоми епізоотологічного дослідження баз} ся на вивченні документів і зазвичай не потребують ознайомлені ситуацією на місці, то епізоотологічне дослідження проводиться бґ середньо в епізоотичному вогнищі і спрямоване на вивчення епік чного стану конкретних територій, з’ясування умов, які сприяють навпаки, не сприяють поширенню певних інфекційних хвороб у місцевості. Аналіз результатів обстеження дозволяє проводити пі відні протиепізоотичні заходи з максимальною ефективністю.

Коло питань, які з’ясовують у ході епізоотологічного обстс достатньо широке і залежить від ряду умов. До недавнього часу шість епізоотологів проводили обстеження за індивідуальними

м іми, ідо значно ускладнювало проведення аналізу результатів об- і н'/іч-пня. Щоб полегшити роботу ветеринарним фахівцям, наводимо і м му епізоотологічного обстеження господарства: опитування людей і ічівчення документів, тобто збір епізоотологічного анамнезу; огляд їй и і.ігополучної території, огляд і дослідження тварин; взяття мате­рі, ihn для дослідження; спостереження за осередками; оцінка отрима­них даних і розробка способів ліквідації епізоотичного осередку. Під- ismmi роботи відображають у таблицях, картах, схемах, графіках і "Мін ах (пояснювальних записках).

і.піюотологічний експеримент як метод дослідження дає змогу ми в-іювати природний перебіг інфекційного та епізоотичного проце­си мпікретної хвороби для пізнання їхніх закономірностей і оцінки <ч|ігк і пвиості протиепізоотичних заходів.

І (перше цей метод групового зараження лабораторних тварин Іншіїгіі) тифозною культурою запропонували Флекснер і Топлей. Во­ни ш і а повили, що епізоотія може бути тривалою за умови підсадки в »И НІ а і ополучну групу свіжих мишей. За відсутності підсадки епізоо- ііи іа і ухає, проте у мишей, які вижили, розвивається тривале бактері­йної пн то. Смертність мишей у період розвитку епізоотії знижувала­ся ирп розподілі їх на невеликі групи. У період епізоотії спостерігала- N m. шііізація вірулентності умовно патогенних мікроорганізмів. Од­ин і, одержані цінні результати на лабораторних тваринах не завжди Мі"міа прирівнювати до сільськогосподарських тварин, умови утри- Кнмікі і використання яких дуже різняться.

І ііпоотолог, застосовуючи метод епізоотологічного експерименту, (MdIii. у виробничих умовах може поставити біопробу, підтвердити епі- §Ниіі"юі ічігий діагноз, встановити джерело збудника інфекції, механізм И" передачі від хворої тварини здоровій, патогенез, імуногенез, вплив Ііннч \ мов довкілля на стійкість мікро - та макроорганізму, перевірити

і. піічмегь профілактичних і лікувальних заходів.

Ман-ріали епізоотологічного обстеження, спостережень та експе- >(і ими, матеріалів порівняльно-історичного і порівняльно-геогра- ‘чнмі о опису, а також дані інших наук зводять у певні таблиці, схе- іі.н рами й піддають статистичній обробці та епізоотологічному •іи\ іавдяки наявності статистичних методів можна переводити

кількісні показники у так звані відносні інтенсивні й екс-

■і ніші , або ж епізоотологічні категорії: захворюваність, смертність, п. (смертельність), індекс контагіозності тощо.

Епізоотологічне обстеження господарства проводиться у наві деній нижче послідовності і включає:

1. Характеристику господарства:

місцезнаходження господарства, дороги, виробничий напря) економічні, виробничі та господарські зв’язки його з іншими госпі дарствами у районі та області;

головні економічні показники: загальна земельна площа, дохр рівень рентабельності галузі, продуктивність, вихід телят, поросят вигляді таблиць);

кормова база, якість кормів, кількість та походження, раціон його короткий аналіз;

характеристика тваринництва (кількість, породність, види і ста розміщення на фермах і відділках;

аналіз умов утримання тварин, догляд за ними та їх використан стан приміщень для тварин, каналізація та вентиляція, ступінь їх вантаження, мікроклімат тощо (схема-план розташування приміщень);

умови комплектації господарства тваринами, дотримання пра профілактичного карантинування при надходженні тварин, ро щення карантинних приміщень.

2. Ветеринарно-санітарний стан господарства: огорожа та озеленення території господарства; наявність дезбар’єрів, чергових постів, ветсанпропускників, р

льних відділень, профілакторіїв, ізолятора, параформалінової кам їхній стан і робота;

санітарний стан водопостачання; стан і характеристика пасовищ; санітарний стан кормосховшц;

наявність гризунів і комах, їхня кількість, заходи боротьби з и способи прибирання гною, гноївки та стічних вод, система їх зараження;

методи прибирання трупів, зчистків, абортованих плодів, ність санітарного транспорту для їх перевезення, розміщення бі мічних ям, ям для захоронения загиблих тварин; їхній стан та ро проведення профілактичної дезінфекції та дезінсекції; наявність пунктів для вимушеного забою тварин, способи і раження продуктів забою;

забезпеченість кадрами тваринництва, їхня кваліфікація, орГ ція ветеринарного обслуговування;

безпечність даного господарства і сусідніх щодо інфекційних хн

і X арактеристику даного випадку інфекційної хвороби: і п ні вперше зареєстровано захворювання, кількість хворих тва-

і показати у вигляді таблиці);

■. і < >і як встановив діагноз (копії актів експертиз); і'.иявлені або наявні джерела збудника інфекції і шляхи його зане- ч нііч п господарство;

■ні спостерігалося раніше це захворювання в даній місцевості; и.і іиність хворих тварин, їх вік, стать, продуктивність, клінічні

• міді п перебігу' хвороби;

и.іп>логічні зміни при розтині трупа або вимушено забитої хворої

имршт;

і її .і 11.па кількість хворих, загиблих і вимушено забитих тварин за і чим о шшадку хвороби ( у вигляді таблиць);

<чІ пі.іЧСННЯ ступеня тяжкості перебігу епізоотії (показники інтен- . нічим п прояву епізоотичного процесу);

11111. і м і к а захворюваності за видами, статтю, віком (за днями, мі- иіі'ічп, киарталами, роками) тварин, обчислення середньої величини іМі і ітмібки (т).

І \ .ірлктеристику загальних і спеціальних заходів щодо ліквідації И’і" '|чі ч . 111 и я:

І ні марно-санітарні і лікувальні заходи, щеплення, система дез-

лучення хворих, боротьба з гризунами та комахами, ефе-

І»н< проведених заходів;

чі і п '.Vються результати обстеження, встановлюється кінцевий ні їй ’ і і іа рсла, шляхи занесення і розповсюдження інфекції.

Н ї ї характеристики прояву епізоотичного процесу використову- Н мі ний пі показники ( див. показники у темі “Основи епізоотоло- ‘ ІІМІ м .111.ІІІІ іу”).

АКТ

епізоотологічного обстеження

’ 200 р.

( назва господарства та^аселеного пункту)

|і і ♦ ' І 1,1 1,1

(посада, прізвище, ім ’я по батькові членів комісії)

І* "

склали даний акт про те, що числа було проведено епізоотоло*

гічне обстеження

( назва господарства)

Встановлено:

1. Коротка характеристика господарства

2. Поголів’я сільськогосподарських тварин: >

Велика рогата худоба, всього: , у т.ч. молодняк гол,

Коні, всього : , у т. ч молодняк го

Вівці, всього: , у т. ч. молодняк го

Птиця: то

3. Розміщення тварин та ветеринарно-санітарний стан приміщень

(за видами тварин)

4. Годівля, водопій, догляд та утримання тварин

5. Комплектація тварин господарства на протязі останніх років відб валась

6. Благополучність господарства щодо заразних хвороб

7. Зв’язок із сусідніми населеними пунктами, їх епізоотичний стан

8. Обгрунтування діагнозу

9. Дата виявлення захворювання

(вид та вік тварин)

10. Перші клінічні ознаки, динаміка виокремлення хворих і резул

ти патолого-анатомічного розтину та лабораторних досліджені., рело збудника інфекції

11. Які заходи проводились щодо ліквідації захворювання

12. Висновки (узагальнення)

13. Рекомендації

( кому дорученорозробити план заходів щодо ліквідації хвороби)

Підписи

Методика проведення клінічного обстеження. Клінічний метод

і »стики багатьох інфекційних хвороб не є визначальним, проте

г, іс пажливо встановити клінічну картину хвороби, особливо при •мішаних інфекціях. Наприклад, при чумі свиней, ускладненій саль- тиігш.оюм або пастерельозом, легше встановити діагноз, спостері- «ип>чіі клінічну картину хвороби. При сказі, епізоотичному лімфангі- н 11 м і хофітії та деяких інших інфекційних хворобах діагноз можна ці іііппгаїти за клінічними ознаками, а при таких хворобах, як правець, ♦'іиимсна катаральна гарячка великої рогатої худоби, клінічний діаг- *цп може бути вирішальним.

Г ііііічне обстеження рекомендується починати з вимірювання тем- (і* Іщ і \ ріі тіла. Термометри мають бути перевіреними, зберігати їх ііні|ш ик> в дезрозчині. Огляд тварин проводять у нефіксованому ста­ні і mu іерігають, у якій позі знаходиться тварина, як реагує на по- н|м 11111 к 11, корм і воду, яка консистенція та вигляд фекалій, як прохо- ин 11 и фекація і сечовиділення. Після цього розпочинають вивчення н*І» мич систем і органів.

/І,їй >'іи характеристику клінічним формам і динаміці прояву інфе- («іШіни миіроби, слід брати до уваги кілька особливостей, а саме: іниіііфічиість, контагіозність, стадійність перебігу і формування Ни* ІИ|||>І КЦІЙНОГО імунітету. Кожну інфекційну хворобу викликає но- }нп шгі мікроба, який надає їй специфічності. Є лише невелика група |м.|.. І ПІИІПІ х хвороб (наприклад, грип і дизентерія свиней, парагрип-3 |§>інн>і рогатої худоби, вірусна діарея новонароджених телят), у па­ки її чкпх беруть участь кілька збудників.

Ангрі ічііий метод діагностики. Відомо, що при багатьох інфек- ‘«t*- іаміорюваннях розвивається алергічний стан, тобто підвище- *м і її 11 п і с гь організму на повторне введення гомологічного збудни- *п.і продуктів його життєдіяльності. Алергічна реакція, як правило, чиї рн і \ггься високою специфічністю, і це явище покладене в ос-

«і ічного методу діагностики.

11. рмт алергія” ввів австрійський учений Пірке у 1906 р. для по- >*иіні>і '.мін реактивності організму. Алергія - це змінена реактив- : н ■•t*i ангіму, що проявляється у порушенні перебігу загальних або н«ччг реакцій, здебільшого при повторному надходженні в орга-

т чиї, які називають алергенами. Реакції ці можуть бути нор-

чиніміі пормергія, підвищеними - гіперергія, зниженими - гіпо- м чі,,. п іидсутніми - анергія.

Гіперергічне запалення при алергії є захисним пристосування» організму і тому завжди пов’язане з відносним імунітетом. Підсилен ня гіперергічної реакції нерідко відбувається паралельно з актив * розвитком хвороби і розповсюдженням процесу, визначаючи небл гополучний прогноз хвороби. Алерген не є токсином, тому прояв ал ргічної реакції залежить не тільки від дози, а й значною мірою зумо люється станом макроорганізму і можливостями його реактивності.

Алергічні реакції проявляються як гіперчутливість негайного т (ГНТ) і гіперчутливість уповільненого типу (ГУТ). ГНТ виникає піс повторного введення антигену (алергену) через кілька хвилин. Г проявляється через кілька годин (12-48), інколи - через кілька дн Обидва типи алергії відрізняються не тільки швидкістю клінічно прояву, але й механізмом їх генезу. ГНТ зумовлена антитілами (гу* ральний імунітет), і в основі генезу лежить реакція алерген-антиті ГУТ характеризується відсутністю циркулюючих у крові ант можливістю пасивної передачі гіперчутливості нормальному орг му за допомогою сенсибілізованих Т-лімфоцитів (клітинний ім; тет). До ГНТ відносять анафілаксію, атопічні реакції і сироватк хворобу.

Алергічні діагностичні проби. До алергічних діагностам проб (АДП) при інфекційних хворобах відносять реакцію організ сенсибілізованого тим чи іншим збудником, на введення відповідн (специфічного) алергену.

У ветеринарній медицині використовуються офтальмопроби, в рішньошкірні і підшкірні алергічні проби. Офтальмопроба (очна гічна проба), як правило, виконується за допомогою очних піп Перед роботою піпетки стерилізують кип’ятінням, для кожної тва використовують окрему піпетку. Алерген (3-4 краплі) вводят* кон’юнктиву ока в ділянці третьої повіки. Офтальмопробу прово лише на здорових очах (незміненій кон’юнктиві). Не можна прово офтальмопробу, якщо у тварини уражене хоча б одне око.

До і після введення тварині алергену спеціаліст ветеринарної дицини протирає руки рушником, змоченим у дезінфекційному чині (зазвичай у 3%-ному фенолі). Результати дослідження нрп: ЮТЬ ШЛЯХОМ ОГЛЯДУ кон’юнктиви розкритого ока через КОЖНІ Ті

6. 9, 12) і 24 год. після введення алергену. Позитивна реакція хнр ризується почервонінням і набряком кон’юнктиви, значним нид ням гнійного або слизово-гнійного ексудату. Офтальмопробу

ч цю проводити у добре провітреному приміщенні і не допускати м.імтичення в ньому газів (аміаку, сірководню), а також пилу та ін-

подразнюючих очі речовин.

І І,іо пробу здебільшого використовують у коней при сапі, рідше -

• мпіпкої рогатої худоби при туберкульозі, ще рідше - при інших

*Ии|Ні()ЛХ.

Ппугрішньошкірна алергічна проба є найбільш поширеною. По-

• ми и піка реакції вимагає максимальної уваги. Місце введення препа- |(і» і \ икачується у настанові з застосування алергену для кожного виду іимрии Великій рогатій худобі алерген вводять у середню частину шиї, краще - на межі середньої і нижньої третини шиї; вівцям -у під­оймі юну складку, у повіку або із внутрішньої поверхні стегна; сви- и*м у зовнішню поверхню вуха на відстані 2 см від його основи; (іінчіім у борідку; собакам, мавпам, хутровим звірам - у внутрішню Ніни р \ і по стегна; норкам - у верхню повіку; верблюдам - у верхню цо. і иі іу черева.

Перед введенням туберкуліну волосся необхідно вистригати. До- кЦн показує, що краще всього вистриг робити у вигляді двох розмі- ІЖншч перпендикулярно одна до одної смуг завширшки 2 см. Вводи- |Н І\(н-ркулІН слід у центр перетину смуг. Перед введенням шкіру (^нпіраюгі, дезінфекційним розчином. Застосовувана для цього ріди- Ця п.ішніпа, по-перше, добре розчиняти та видаляти жир і бруд; по- ц». мліп бактерицидні властивості; по-третє, не діяти як подразник німру і швидко висихати.

І фір. який широко використовується у лікарській практиці, для ціміі-іііім масових обробок малопридатний, оскільки дослідник сам _#*«• По і о дії. Розчини фенолу, широко використовувані у практиці іі|іоііг/ісіші масових обробок, не відповідають ні одній з вищевка- ♦*. іншій . Ось чому поки що використовують 70°-ний етиловий Ці і и к правило, гідролізний). Недоліком його є повільне висихан- і »іни німок чого алерген доводиться ін’єктувати ще у вологу шкіру, Мм і., ник никати некроз шкіри та неспецифічні реакції.

•н и 'і 'у до проведення алергічної діагностичної проби (АДП) про- ,*н і. ширший огляд тварин і складають списки на них. Усе пого-

• нм м.- підлягає дослідженню, помічають і потім в акті вказують ііис, і якої тварина не досліджувалась. Одночасно готують ін- н* ні и медикаменти і алерген. Для внурішньошкірної проби най-

• і» їй пріїстовують одно- та двограмові шприци і спеціальні го-

лки. Шприци перевіряють на придатність, звертаючи увагу на те, н скільки добре поршень притертий до циліндра, як насаджується шприц голка і працює бігунок.

Попередньо готують також необхідну кількість 70°-ного спир' 3%-ного розчину фенолу, 5%-ного спиртового розчину йоду (на в падок механічних пошкоджень у людей), кілька гострих ножиць К пера, вату, пристрої для фіксації тварин. Для вимірювання товщ складки шкіри необхідно мати кутиметр або штангенциркуль, внутрішньошкірного введення алергенів запропоновані в останній безголкові ін’єктори - ПІЛ-1, “Овід”, ІБК-01 (’’Бджілка”), які пол шують роботу дослідника і різко підвищують продуктивність, оскі ки при їх використанні відпадає потреба у додаткових працівниках.

Під час обліку реакції на внутрішньошкірне введення алерг " попередньо проводять загальний огляд тварини і обережну пальпа шкіри у місці ін’єкції алергену для визначення наявності потовще шкіри, інтенсивності запального процесу за такими ознаками: пі щення місцевої температури, розміри і характер набряку (розлі тістуватий або щільний, обмежений). Потім вимірюють товщину рної складки і розміри набряку по горизонталі і вертикалі. Слід 1 ховувати , що розміри і характер набряку інколи залежать від тог який шар шкіри введений алерген. Наприклад, при введенні алер у глибокі шари шкіри набряк часто буває надто розлитим на вел площині, а потовщення шкірної складки залишається незначним, що шкіра суха, недостатньо еластична, навпаки, досить часто зап ний набряк буває щільним і різко обмеженим. Облік реакції і то повторного введення алергену визначені на підставі великого дос роботи. Облік реакції при туберкульозі у великої рогатої худоби," волів, зебуподібних, яків, оленів проводять через 72 год після ВВО ня; у кіз, овець, свиней, кішок, хутрових звірів - через 48 год; у пта; через 30 - 36 год. При проведенні подвійної туберкулінової проби ринам, які не реагували на перше введення туберкуліну, алерген у обліку реакції вводять другий раз у тій же дозі і в те ж місце. Обі оцінку реакції на друге введення туберкуліну проводять через 24 г Підшкірна алергічна проба застосовується при діагностиці о деяких інших інфекційних хвороб. Реакцію на введення алор обліковують шляхом вимірювання температури тіла і пальпації ця ін’єкції алергену. В останні роки цю пробу використовують рідко.

Переваги алергічного методу: достатньо проста техніка дос.лі-

і.і і пня; застосовується безпосередньо у господарстві і відносно шви- <)(■<> ілі результати; дозволяє визначити інтенсивність ураження гур- нм, і' >Г) го кількість уражених тварин.

) Ісдоліки цього методу: не визначає ступеня активності інфекцій-

н роцесу; алергічні реакції внаслідок деяких причин можуть під-

. і» їм чі;і і ись або послаблюватись.

■І'.їм ори, які послаблюють реакцію: авітаміноз; багато інфекцій­ній і псінфекційних хвороб, особливо з гострим перебігом; тяжкий мг|»'<>и інфекційного процесу в організмі; сироваткова хвороба; хво- (*<и.и печінки; дистрофія; значне сонячне опромінення; вагітність; бі- чімчіг і о подування; суха ламка шкіра; лікувальні заходи і введення в пін їм різних лікарських препаратів.

111. -п імення алергічної реактивності і навіть прояв реакцій у неза- ЦіФпіич тварин спостерігається за деяких видів порушення обміну |Мнніііііі, наявності в організмі гнійних процесів, після застосування |*ИММЧ вакцин, одночасного використання з алергеном таких речо- #м««, мі> адреналін, тиреоїдин тощо. Підсилюють реакції попереднє рршіґііті п організм йоду, гістаміну та ряду інших речовин. У різних |Мнн":і\ і органах алергічні реакції розвиваються неодночасно. На­шої,їм. алергічна реакція може виявлятись при шкірній пробі, але ні игк уі ньою при офтальмопробі та при підшкірному введенні і|мпіу, і навпаки.

А Дії широко використовується у ветеринарній медицині при та- Іпфекцінних хворобах, як сап, туберкульоз, бруцельоз, паратубе- ч».ііі. іуляремія. Розробка АДП при інших хворобах, особливо ві- йіи, іщ- ірнває.

ІІніо піїо-анатомічний метод. Інфекційна хвороба виникає вна- іи 11> чадної взаємодії організму тварини з різними патогенними і ііі > на і оі-енними мікроорганізмами, у процесі якої розвиваються

•і і і зміни і функціональні порушення. Кінцевим результатом

•ін|і\ іпеїіі, може бути утворення імунітету або сенсибілізація орга-

і »" іілдпика, а також розвиток тяжких структурних процесів, к-ііішо морфологічна картина інфекційних захворювань різнобі- 11‘ | *еі 111 хвороби може бути надгострим, гострим, хронічним з ;♦> ними і стертими формами, а також з нормергічним, гіперергі- I II мпоергічним проявом. Різнобічність прояву клініко- ' ч картини тієї чи іншої хвороби залежить від реактивно-

сті, фізіологічного та імунологічного стану організму, виду, віку статі тварини, вірулентності збудника, шляхів його проникнення організм і умов зовнішнього середовища.

Зараження тварин може проходити екзогенно, через слизові об лонки органів травлення, дихання, сечостатевої системи, пошкодже' шкіру, а також при аутоінфекції, коли за ослабленої загальної реак вності організму проявляє свій вірулентний вплив умовно патоге мікрофлора. Інфекційний процес включає і ворота інфекції, де фо мується первинне вогнище (первинний афект). Наприклад, первин туберкульозне вогнище у легенях, карбункул при сибірці - у шкі Розрізняють повний і неповний первинний комплекс.

Повний первинний комплекс складається з первинного афе ураженого органа, регіональних лімфатичних вузлів і судин. Неп ний розвивається тоді, коли збудник, проникаючи в орган, не вик кає у ньому змін, а лімфогенно заноситься в регіональні лімфати вузли, де і формується патологічний процес, наприклад, казеоз бр хіального лімфатичного вузла при туберкульозі. Якщо патологіч процесом охоплені органи і їх регіональні лімфатичні вузли, вин складний первинний комплекс. При повторних екзогенних інфек або ендогенній інфекції на фоні сенсибілізації можуть розвива нові патологічні процеси у вигляді вторинних захворювань.

Ось чому діагностика інфекційних хвороб після загибелі тва передбачає виявлення загальних змін, які характеризують інфе взагалі, і комплекс місцевих порушень, властивих конкретній хв бі. На основі розтину необхідно диференціювати інфекційну хво від отруєнь тварин та інших хвороб, які нерідко супроводжуй" масовою загибеллю, щоб поставити попередній діагноз щодо ко тної хвороби. При цьому слід враховувати властиві певній хво; вогнищеві зміни - карбункули при сибірці, чумні бутони, інфа селезінки при чумі свиней, ящурні афти, а також деякі форми с фічних уражень (гранульоми при туберкульозі, сапі і паратифі), льними змінами інфекційного процесу є розлади крово- і лімфо гіперплазія лімфоїдних органів, дистрофічно-некротичні і заіі процеси. Необхідно розрізняти гострий і хронічний перебіг пат! чного процесу, а також морфологічні прояви захисних комноЮ них процесів у хворому організмі.

Ще одним аспектом патолого-анатомічної діагностики с вииі номорфологічних змін при інфекційних і вакцинальних процеси'

їм) у чому схожі між собою, але відрізняються інтенсивністю роз-

йніііу У зв’язку з цим інфекційні хвороби супроводжуються перева- +1111 дистрофічними, ексудативними або запальними процесами, а инмшпація - розвитком імуноморфологічної реакції у вигляді пролі­ферації імунокомпетентних клітин. Ось чому при діагностиці Інфек­ційнії ч хвороб слід враховувати так званий стан імунодефіциту.

Пияіілення макро- і мікроскопічних змін, характерних для тієї чи іншої інфекційної хвороби (туберкульозу, бруцельозу, лейкозу, чуми цмини, сальмонельозів, мікозів тощо) у більшості випадків стають «н|міпа>п,ііими для встановлення остаточного діагнозу.

іІиГюраторна діагностика в епізоотології. За більшості інфек- иЖнич захворювань діагноз встановлюють на підставі епізоотологіч­ній п, мшіічного, патолого-анатомічного і, насамкінець, лабораторно- ім мі'іочу досліджень.

Мінюраторна діагностика грунтується на виявленні етіологічних фмі> і<чии інфекційних захворювань (віруси, хламідії, рикетсії, бакте- |*ІІ 11ии ні ), або ретроспективного дослідження сироватки крові.

ПШчцшння та пересилка патологічного матеріалу для лабо- рцти/чіих досліджень. Основні правша відбору патологічного ма- г <Ь;я лабораторного дослідження:

І 11 а і ологічний матеріал необхідно відбирати стерильним ін- июм, від кожної тварини в окремий стерильний посуд.

-* Ми-цс розрізу поверхні органа або тканини, з яких відбирають (имш пішії матеріал, слід припалити над полум’ям або нагрітою (я<м ною пластинкою.

І І Іа юногічний матеріал відбирають від тварини, яка не підляга-

о, або від трупа у перші години після загибелі тварини,

іПниип н і силу пору року (розкладання трупа робить матеріал не- Ййіинм для дослідження).

4 І Ішииогічний матеріал відбирають від направляти в лабораторію «ми и пгмшсервованому вигляді (у тих випадках, коли неможливо И*нпи пою в лабораторію на протязі 24 год, патологічний матеріал М'іиіі ні. і ільки в замороженому або консервованому вигляді).

• Ичіьмдпо знати і враховувати ступінь небезпеки патологічного Н'і.і і ’• 111 я людини, виконувати спеціальні умови і вимоги при і*мит і л обробці проб, зберіганні нативного матеріалу та правила ніш ічістої безпеки (табл. 61 та 62).

Дня бактеріологічного дослідження патологічний матеріал (орга­ни .іі)о їх частини) консервують у 30%-ному водному розчині хімічно чиї і о] о гліцерину. Воду для приготування розчину попередньо сте- |ім н іують кип’ятінням на протязі ЗО хв. Матеріал можна консервува- н» і.ікож у стерильному вазеліновому маслі. Консервувальну рідину п»-|іу 11, у співвідношенні 5 частин рідини і 1 частина матеріалу.

Д ня вірусологічного дослідження матеріал відбирають не пізніше ' і од після загибелі тварини, упаковують у поліетиленовий пакет і помішають у термос з льодом або заливають 30-50%-ним розчином «імшно чистого гліцерину на 0,5%-ному розчині натрію хлористого.

• І, і,шшіі попередньо стерилізують автоклавуванням при 120 °С про- НІ ом 10 хв.

/Іі /чч-нлка патматеріалу для вірусологічного і бактеріологічного і»»«. іь> чсснь. Трупи дрібних тварин краще надсилати цілими у водо- йиі|юішкііій тарі (можна використовувати поліетиленові мішки).

І (*%<!• і.к гі кістки направляють на дослідження цілими, з непошко- ИФпшмп кінцями, ретельно очищеними від м'язів і сухожилків. Кіст- ііі іиіоргають у марлю або полотно, змочене дезінфекційною ріди- #іно ( і" о пий розчин фенолу). Кістки також можна посипати кухон­ним і ипмо і загорнути у полотно або марлю.

ІІ.і дослідження надсилають частинки кишечнику з найбільш ха-

0. рними патологічними змінами. Кишечник попередньо звільня­ли пім фекалій і поміщають у банки окремо від інших органів. За

їй і ч і л і юсті консервують у 40%-ному водному розчині гліцерину, '•м консервувальної рідини повинен перевищувати об’єм узятого ім|н.і/іу її 5 разів. За необхідності уражені ділянки тонкого кишеч- .и надсилають у неконсервованому вигляді із вмістом, попередньо (•і»И и І.ІІШІИ їх кінці з обох боків.

*І'гі»анії для дослідження відправляють у стерильних стаканах, іАІ|ц.,і\ або банках, які щільно закривають пергаментним папером, її * 1¹ ■. 1111і нарин фекалії можна надіслати у перев’язаній з обох кін- •і.и іпш кишечнику, який не піддавали розтину. Фекалії в лабора-

бути доставлені не пізніше 24 год після їх відбору. Для

чм і * ішя ділянок шкіри беруть найбільш уражені її кусочки роз- *м н. менше 3 х 3 см і надсилають у стерильному, герметично за- 0‘М\ посуді.

0. рип мийний ексудат, слиз, сечу, жовч та інший патологічний і*)<м і і пі бактеріологічного і вірусологічного досліджень надси-

лають у запаяних пастерівських піпетках, стерильних пробірках аб флаконах, добре закритих стерильними гумовими пробками. Кров гній, виділення з різних порожнин, природних отворів тощо для мік роскопічного дослідження слід надсилати у вигляді мазків. Предмет скельця попередньо кип’ятять на протязі 10-15 хв у 1-2%-ному ро чині соди, потім добре промивають чистою водою і насухо витир ють. Сухі скельця поміщають у розчин спирту та ефіру, узятих співвідношенні 1:1, де і зберігають до використання.

У тварин кров беруть з вени вушної раковини або верхівки вуха, птахів із зрізу гребеня або підкриііьцевої вени. Шерсть вистригаю' шкіру ретельно протирають спочатку ватним тампоном, змоченим спирті, а потім в ефірі. Інструменти мають бути стерильними. Пері краплю крові видаляють стерильною ватою (виняток роблять при д слідженні крові на піроплазмідози, коли беруть для мазка першу кр гало крові), а наступну беруть на попередньо підготовлене предмет' скельце шляхом швидкого і легкого дотику до краплі його повер нею. Потім скельце швидко перевертають уверх краплею й тримаї між пальцями лівої руки в горизонтальному положенні. До ліио краю краплі доторкаються під кутом 45° шліфованим краєм іншу предметного скельця. Як тільки крапля рівномірно розтечеться ребрі цього скельця, ним швидко проводять по поверхні предметно скла зліва направо, не доводячи його до краю на 0,5—1 см. Шир мазків повинна бути вужчою за предметне скло. Для кожного нон мазка беруть свіжу краплю крові.

Приготовлені мазки крові висушують просто неба (підсушувати над полум’ям або на сонці не рекомендується). У холодну пору р мазки готують у теплому приміщенні або на скельцях, підігрітих кришці стерилізатора. Вони повинні бути тонкими, рівномірним достатньої довжини. На висушених мазках і мазках-відбитках г рим предметом або простим олівцем роблять напис, де зазнач інвентарний номер або кличку тварини і дату приготування мазки,

Мазки із тканин, гною, органів та різних виділень готують і хом розмазування матеріалу на предметному склі стерильною іія кою або ребром іншого предметного скла до тонкого шару. Часі' органів щільної консистенції, тверді вузлики, а також густий ма г* доцільно розміщувати між двома предметними скельцями. Після тирания розміщеного між ними матеріалу скельця роз'єдную ть у тилежні боки в горизонтальному напрямі, у результаті чого оір

и.11, та досить тонкі мазки. Інколи отримують так звані препарати- «іі ні >ц і к и. Для цього вирізаний гострим скальпелем шматочок органа «'"іініоіоть пінцетом і вільною поверхнею шматочка роблять на ске- 'іі-ііі м ні,ка тонких відбитків.

111; і час відбору пунктату лімфатичного вузла тварин добре фік- на місці пункції вистригають шерсть, шкіру протирають ват­ним і.імпоном, змоченим у спирті або 5%-ному розчині йоду. Лівою |п (ч ч>¹ підтягують лімфатичний вузол і утримують великим та вказів­ним ІІ.ІІП.ЦЯМИ лівої руки. Потім у вузол вводять стерильну голку, іі|нн пі\ ють до неї шприц і поршнем відсмоктують лімфу. Шприц пни пимогь, голку витягують, а вміст шприца видаляють поршнем на н|«чім( міс скло, роблять тонкі мазки, які висушують (як зазначено »мни-) Місце пункції змащують 5%-ним розчином йоду.

її in i>if> крові для серологічних досліджень. У коней, великої рога- |Н| /її it ні, верблюдів, оленів, овець і кіз кров відбирають у кількості » і МИ у стерильні пробірки з яремної вени у верхній третині шиї.

І нчмі перед відбором крові стерилізують кип'ятінням. Шерсть на Mi­nt! міп ікпня голки ретельно вистригають, шкіру дезінфікують спир- |Н*І III 111 1%-НИМ розчином фенолу.

• 1 ІЧІПСЙ кров у кількості 4-5 мл беруть з вушної вени після її \ і од кою або кінчика хвоста. Місце проколу або розрізу попе- р нп-і і її »минають водою з милом і дезінфікують 70%-ним спиртом рн ним розчином фенолу. Після відбору крові кінчик хвоста об-

'НІ розчином йоду, перев’язують або припалюють. У птахів

Н їм р\ I I. І вени крила, у лисиць, песців - з гомілкової вени у кіль-

II t Mil.

Ииыр крові проводять зранку, до годівлі тварин. При відборі кро- ««ні ри >і ю с і ежити, щоб вона стікала по стінці пробірки. При відборі нитті кількості проб, з метою отримання більш “чистої” сироват- МІМІ' н пробірок попередньо обполіскують фізрозчином. Не можна «»• і 11 и щоб кров потрапляла на підлогу, землю. Пробірки з <« І" 11S мерують.

Пі ні >|>.пiv кров витримують приблизно годину при 20-37° С для

.. і і юулася ретракція згустку, після чого його відділяють від

«)• і 111 н 'і * і р к и скляною паличкою або дротом, які дезінфікують роз- *і*і и. ніv або обпалюють на полум’ї після кожної проби. Надалі

ні і римують при 4-10 °С. Через 18-24 год сироватку, що

<• • іливають у сухі стерильні пробірки ( краще у пробірки

Флоринського), які маркують як і пробірки з кров’ю, закривають ст рильними гумовими пробками і у вертикальному положенні надс лають в лабораторію у свіжому або консервованому вигляді. Консервування сироваток проводять наступними методами:

1 крапля 5%-ного розчину фенолу на кожний мілілітр сирова при постійному перемішуванні;

сухою борною кислотою ( 4% до об’єму сироватки ) до отрима насиченого розчину й утворення на дні пробірки невеликого осаду вигляді кристаликів;

шляхом одноразового заморожування (для дослідження на віру інфекції) до -20 ⁰ С.

Неконсервована сироватка придатна для дослідження протягом днів і більше з дня відбору крові, якщо її зберігають при 4-8 °С. С роватки, консервовані фенолом або борною кислотою, придатні д дослідження на протязі 30 днів, заморожені - на протязі 3-4 днів п' ля одноразового розморожування. Каламутні, пророслі, гемолізов* сироватки не досліджують.

Від норок кров відбирають у скляні капіляри. Для цього норку ксують і зрізають ножицями кіготь або подушечку м’якуша одно пальців задньої кінцівки. До краплі крові, що виступила, піднос скляний капіляр, утримуючи його горизонтально. Після заповне' кров’ю капіляр з одного кінця закривають пластиліном і ставля спеціальний штатив з пронумерованими гніздами.

Після відбору крові штатив із капілярами поміщають у тепле це (краще термостат) при температурі 37 °С на 40-50 хв для зго" ня крові, а потім центрифугують при 1500-3000 об/хв протягом

10. хв і досліджують у той же день. Проби направляють у лаборат з описом у двох примірниках, оформленим, як зазначено у додатку Відбір матеріалу для патолого-гістологічного дослідже Для патолого-гістологічного дослідження матеріал (органи і ткан у яких виявлені ті чи інші патологічні зміни) відбирають від сві трупів або забитих тварин. З різних ділянок патологічно змінених ганів (тканин) вирізують невеликі кусочки завтовшки не більші

0. см. Разом із ураженою тканиною захоплюють здорову тканину, межує з нею.

При відсіканні кусочка враховують мікроскопічну будову ор тканини. Так, кусочки з нирки відбирають із таким розрахунком, потрапляли обидва шари - кірковий і мозковий. З органів, які мп

«. u частинах однакову будову, при відсіканні необхідно захопити і

1*111 І'.ПК'УЛИ.

Ии ни відбирання матеріал поміщають у фіксуючу рідину, об’єм іпжішен у 10 разів перевищувати об’єм відібраного матеріалу. Як фіимччу рідину краще всього використовувати 10%-ний водний (ііччип формаліну або 96%-ний етиловий спирт. При використанні мжріу товщина кусочків тканини не повинна перевищувати 0,5 см. Фіи мочу рідину у всіх випадках через добу необхідно замінити сві- Фнім Фіксація матеріалу проводиться у скляному посуді.

І ічюимий та спинний мозок фіксують у 10%-ному нейтральному фирм,інші. Нейтралізують формалін додаванням крейди або вуглеки- Мнім млі цію - до 1/10-1/20 його об’єму. Для фіксації проб мозку инфіїм ічікористовувати також 96%-ний етиловий спирт, рідину Кар­ні н і' мирі абсолютний - 60 мл, хлороформ - 30 мл і льодяна оцтова

»н> л 10 мл) або суміш Буена (концентрована пікринова кислота

И ми, формалін - 5 мл, льодяна оцтова кислота - 1 мл).

Itltioip матеріалу для гістохімічного дослідження. Для гістохі- ЦИіпниі дослідження патологічний матеріал фіксують у 96%-ному ІІИНПИПМ у спирті, рідині Карнуа або рідині Буена. Вибір фіксатора Цнр'Мііі. від мети подальшої обробки матеріал}', тому на етикетці

§|«п фіксуючий розчин. Взимку, для попередження промерзання

ІііИрІППУ при його пересилці, фіксуючий розчин формаліну зміню- М пн її) 50%-ний розчин гліцерину, приготовлений на 10%-ному ((Мичіні, або на 70%-ний етиловий спирт чи насичений розчин хло-

|иі о іі;і І рІЮ.

І їм 11.піку з пробами матеріалу наклеюють етикетку, де зазначають ‘►р цію кличку тварини, а всередину банки опускають етикетку із н* tun и паперу або картону з написаним на ній простим олівцем >рим жарини. Поміщати в один посуд кілька об’єктів досліджен­им річіих тварин можна лише за умови, що кожен із них »•.ниш и марлю з окремою етикеткою.

fH.wu/i та пересилка матеріалу для біохімічних досліджень.

fin і'рог.і для біохімічних досліджень відбирають у тварин (окрім Йміи І перед годівлею, у жуйних - через 5-6 год після годівлі. При щи іірі.о крові необхідно враховувати, що годівля суттєво впли- ім ими і у крові ліпідів, цукру; надмірне збудження тварини під ні іОі,|і\ крові (стрес) впливає на показники кислотно-лужної рів- ‘4(11 и і р\ іначно впливає на біохімічні показники крові застосу-

вання фармакологічних препаратів, надходження в організм токси* них речовин, згодовування зіпсованих кормів. Пробірки для відбор проб крові фахівці ветеринарної медицини господарств отримують; ветеринарній лабораторії. '

При відборі крові для повного біохімічного дослідження на кож* тварину необхідно мати чотири пробірки (дві біохімічні об'ємом 1 менше 20 мл, дві центрифужні об’ємом 11-12 мл), етикетовані і зі криті гумовими пробками, з яких: одна біологічна (з антикоагуляї том) - призначена для дослідження крові на каротин, кетонові тіл вітаміни А,С 1 і мікроелементи (мідь, цинк, кобальт, марганець, н трій, калій); друга біологічна (без антикоагулянту) - на протеїн, 61 кові фракції, активність лужної фосфатази, ліпіди, кальцій і йод; оді центрифужна (з антикоагулянтом і вазеліновим маслом) - для визи чення лужного резерву; друга (з 5 мл 20 %-ного розчину трихлоро тової кислоти) - для визначення вмісту фосфору, глюкози і маги' Як антикоагулянт використовують 1%-ний розчин гепарину (

З краплі на 15-20 мл крові), натрій щавлевокислий або лимоннок' лий (по 15-20 мг на 15—20 мл крові).

Кров відбирають у три пробірки (одну центрифужну з антик гулянтом і дві біологічні); набирають її по стінці, щоб уникнуги молізу, і обережно перемішують у пробірках з антикоагулянтом, " чі перевертаючи. Потім із біологічної пробірки з антикоагуляї відливають 5 мл стабілізованої крові (до відмітки 10 мл) у центри жну пробірку з розчином трихлороцтової кислоти і ретельно пер шують скляною паличкою.

Пробірки із стабілізованою кров’ю доставляють у термосі і дом; пробірки з кров’ю для отримання сироватки транспортують тку звичайним шляхом, узимку - оберігають від заморожупл Проби крові доставляють у лабораторію в день відбору.

Сечу відбирають у тварин, які не мають клінічних ознак ендо' риту, тяжкого маститу, затримки посліду, травматичного ретику перикардиту, атонії передшлунків, тому що при цих захворювамі сечі і молоці підвищується вміст кетонових (ацетонових) тіл.

Від кожної тварини відбирають по одній пробірці (15-20 мл) нішньої сечі і доставляють у лабораторію. Якщо сечу не можіц ставити в день відбору, її консервують толуолом, який вносять у бірку тонким шаром на поверхню сечі.

Молоко (молозиво) відбирають із здорових частих вимені у ркн без ознак клінічного і субклінічного маститу. Середню проГіу

і..і и кількості 15-20 мл відбирають із вранішнього удою у пробір- » і чи у вкривають гумовою пробкою, поміщають у термос із льодом і Ф" і .ціляють у лабораторію в день відбору.

І ічі,кість ацетонових тіл у молоці визначають безпосередньо на ■)и І'мі для чого із здорової чверті вимені відбирають 10-20 мл молока і (і|іиічіцять визначення за допомогою реактиву Лестраде, який готу- it.ii, \ 11. Мораторії.

IhiUn/) і пересилка патологічного матеріалу від трупів загиблих І «н .*/>// \ тварин з підозрою на отруєння. При підозрі на отруєння • ».нині у лабораторію надсилають матеріал від трупів загиблих тва- |!*ж 111 її хімічного дослідження. Одночасно, з метою визначення при­ми« міцм ния, надсилають усі корми (по 1 кг кожного виду корму,

• ііім і шіііму - по 0,5 кг), які згодовували тварині. Крім того, обов'яз- •нФм м.і к и лають залишки кормів із годівниці.

/|,чч хімічного дослідження в лабораторію надсилають в окремих іЦж-ич .то поліетиленових пакетах такий матеріал ( залежно від да­йм* і чиншу і здогадної причини отруєння ): частину стравоходу і ЦнН‘>-н\ частину шлунка із вмістом (у кількості 0,5 кг), а від трупів ІИіП'їм і дрібної рогатої худоби, верблюдів, оленів - частину страво- §н>н і ,і > ігіуі а, а також вміст із різних ділянок рубця і сичуга.

1114 \ 111 > к і його вміст відбирають так : при розтині трупа після цщ и s і її і \ 111 і п 111 і х органів перев'язують лігатурою стравохід і двана-

і| V кишку біля стінки шлунка (у двох місцях по дві пе-

• чи'пі і перерізують між перев'язками. Шлунок витягують і кла-

1. \ чін пій скляний посуд (від великих тварин - на чисте місце), м*1 1¹¹ 'І > ч ять розтин його по передній стінці. Вміст шлунка попере-

іі пн ічпягаючи з шлунка) перемішують, після чого обережно,

• ін і.труднити, відбирають частину його. Для перемішування не Фп.і ічікпристовувати металеві предмети; відрізок тонкого кишеч- » і 11 ' п і іііііло 0,5 м) з найбільш ураженої частини разом з умістом

Il 'I I і, підрізок товстого кишечнику (довжиною до 40 см) з най­ми , ім ілчіої частини з умістом (до 0,5 кг), частину печінки (0,5кг) фмсшіїм міхуром (від великих тварин), від дрібних тварин - печін-

чіп ції), одну нирку і сечу (у кількості 0,5), скелетні м’язи (у

*.11' II II І кг).

I^і і'М і 11 и о, залежно від підозрюваного отруєння, додатково надси- *»( 111¹11 підозрі на отруєння через шкіру (шляхом ін’єкції тощо)

• підшкірної клітковини і м'язи з підозрюваного місця

потрапляння отрути; при підозрі на отруєння газами (синильною ки лотою, сірководнем, тощо) - найбільш повнокровну частину легеї (0,5 кг), трахею, частину серця, 200 мл крові, частину селезінки і г ловного мозку. Від дрібних тварин і птахів відбирають цілі орган При розтині відкопаного із землі трупа тварини потрібно відібраті внутрішні органи, що збереглись, у кількості до 1 кг, скелетні м'язи кількості 1 кг, землю під трупом - 0,5 кг з двох - трьох місць. П підозрі на отруєння пестицидами, міндобривами, фарбами, кормо« ми добавками тощо, надсилають проби цих речовин у кількості і 100 до 1000 г. і

Від хворих тварин при підозрі на отруєння надсилають: блювої маси (бажано перші порції) і сечу - усю кількість, яку вдалось OTJ мати; кал - у кількості 0,5 кг; вміст шлунка, отриманий через хар' вий зонд; кров (при підозрі на отруєння нітритами) у кількості 1Q 150 мл, стабілізовану гепарином або оксалатом натрію; корми і р вини, які могли бути причиною отруєння.

При підозрі, що отруєння проявилось внаслідок поїдання от них рослин на пасовищі, відбирають від ботанічного аналізу п рослин у такому порядку: дерев’яну рамку із внутрішньою пло 1 м² накладають на травостій у місцях випасу тварини; усі росл: які опиняються всередині рамки, зрізують під корінь. Якщо траво однотипний, пробу з 1 га пасовища відбирають у 3-5 місцях, а я різнотипний, кількість проб збільшують з метою охоплення рі рослин і надсилають середню пробу.

Якщо пробу трави можна доставити в лабораторію на протя лькох годин, то її відсилають у сирому вигляді; за тривалої перео траву висушують і доставляють у сухому вигляді; пересилку з нюють в коробках або корзинках. Проби мають бути відібрані ф цем ветеринарної медицини або зоотехніком.

Матеріал, який відбирають для хімічного дослідження, не м обмивати і тримати разом з металевими предметами: його відпр ють у неконсервованому вигляді. Консервувати матеріал твари походження можна тільки в тому випадку, якщо він буде достав у лабораторію не раніше як через 3-4 дні після відбору.

Консервувати такий матеріал можна тільки спиртом-ректифі' у співвідношенні 1 частина спирту: 1 частина матеріалу. Одно надсилають 1 пробу спирту (не менше 50 мл), яким законсср матеріал. Не можна для консервування використовувати хлоро

|п і j »м. 111 і 11, оскільки вони можуть бути отрутою для тварин, а при кон - . f|in\ вапні самі можуть руйнувати деякі речовини.

1. кують матеріал у чисті широкогорлі скляні банки або в нові по- .іірімитові пакети. Банки щільно закривають скляними притертими щи «і і к. і м и або чистими, які не були в роботі, корковими пробками, а t* мі и у шості пробок - простим чистим або вощеним папером. Проб­ні ні моргають чистим папером, обв’язують тонким шпагатом (або mm і їмо міцною ниткою), кінці якого запечатують сургучевою печат­тю Поліетиленові пакети зав’язують шпагатом, кінці якого також

'ї й укггь сургучевою печаткою.

1. кожну банку або пакет приклеюють етикетку, де зазначають, 1*1 и|м .піп і в якій кількості (за масою) поміщені в банку (пакет), вид, «•ім'іі \ (помер) тварини і кому вона належить, дату загибелі і розти­ні, и 1.1 кож в отруєнні якою речовиною є підозра. Відібраний матері- *.( їй мі 111 км і бути відправлений у лабораторію негайно з посильним.

Ппік\'і;анпя та пересилка патологічного матеріалу. Трупи дріб- Ніі* і парші, частини трупів великих тварин і окремі органи у свіжому {і(м|іім і митому) вигляді відправляють для дослідження в лаборато­рні" и п.кп ч посильним. Матеріал, який відсилають, особливо від тва-

ж, німо ірюваних у захворюванні на інфекційну хворобу, повинен fim |н іон.но запакований у металевий ящик або термос, щоб попе- иііі її можливість розповсюдження збудника інфекції в довкіллі. І» і пакуванням матеріал необхідно загорнути в поліетиленову плі- I ці»< мішковину, змочену дезінфекційним розчином (фенольного tiMiiiN, 11 полу, вапняного молока).

Чи< ніші органів, рідини, які відправляють у лабораторію поштою фін ни.шому або консервованому вигляді, повинні бути поміщені в :«• іичію закупорений скляний посуд із притертою скляною, плас- ииіпіп, і умовою або корковою пробкою. Пробка повинна бути •turn--п.і дротом або мотузком і залита сургучем, парафіном або *нм топ посуд був непроникним для рідини. Посуд із матеріалом іім иї 111. у міцний щільний ящик і обкладають ватою, тирсою або :нмн паку вальним матеріалом. Кістки обгортають поліетиленовою літ імоченою в дезрозчині марлею (полотном) і також запа-

"**••11 \ Ч1Ц11КИ.

t t. пиши посуд, у який поміщають матеріал для пересилки з підо-

• м і и.цінність особливо небезпечних хвороб (сап, сибірка, бруце- і і. і.цм-мія, перипневмонія великої рогатої худоби, чума свиней,

псевдочума птиці, яхцур, сказ), обов'язково кладуть у металеву коро( ку, яку запаюють, пломбують або опечатують, а потім помішують дерев'яний ящик. Якщо такий матеріал доставляють з посильниі можна відправляти його у скляному, герметично закупореному пос ді, без металевої коробки, але в дерев'яному ящику.

На відібраний патологічний матеріал складають супровідний д кумент. Якщо в лабораторії буде виявлено, що кількість матеріал доставленого в лабораторію, не співпадає із зазначеним у супровідк або патологічний матеріал зіпсувався, про це обов'язково складаєть акт і копія надсилається лікарю ветеринарної медицини, який віді“ вляв матеріал у лабораторію. У цьому випадку, а також при достав матеріалу без супровідного документа дослідження матеріалу не і водять.

Відбір та пересилка кормів для хіміко-токсикологічних до< джень і ветеринарно-санітарного контролю якості кормів. XI

ко-токсикологічне дослідження кормів у ветеринарних лаборатор проводять при підозрі і наявності в них отруйних речовин, у тому елі пестицидів, а також для визначення присутності шкідливих і руйних рослин, домішок.

Санітарно-мікологічне дослідження проводять як з профілак ною, так і з діагностичною метою. Для визначення санітарної як кормів і наявності в них патогенної та умовно-патогенної мікрофл їх досліджують бактеріологічно.

Залежно від призначення, з партії корму відбирають проби - р ві, загальні і середні. Разова проба - це кількість корму, яку відб ють одночасно з одного місця на будь-яку глибину всієї маси. Заг на проба - це кількість корму, складена з разових проб, відібран різних місць сховища, скирти, вагона тощо. Середня проба відб ється із загальної проби після ретельного перемішування. Для Н ликих партій корму загальна проба є одночасно і середньою про Кожна середня проба повинна являти собою однорідну партію ко При визначенні однорідності партії враховуються: однорідність щі збору, технологія заготівлі, культура або суміш культур, ум термін зберігання та транспортування.

Відбір проб проводять обов'язково з участю фахівців ветерин медицини і зоотехніків, представників адміністрації підприємці! сподарств), а в конфліктних випадках - з участю представники ;! нізації постачальника і місцевих органів Держстандарту підмок'

3. /ІПО'ІОЇ інструкції про порядок приймання продукції виробничо- ніім'їпої о призначення і товарів споживання за якістю.

Мі.'і і б рану середню пробу розділяють на дві частини масою не ме- внн їм кожна, запаковують у чисті сухі банки або паперові мішки й иін'ч.і і моть. Одну частину проби направляють з актом комісійного •мін.Ііу г; супровідним документом для досліджень, другу частину - ігіі іні лині, у господарстві на протязі одного місяця в умовах, які по- нци !і,к\нпь псування або вторинне забруднення.

• ( '. провідній вказують мету дослідження; вид кормової речови­на п при значення, масу партії, місце відбору проби; для комбікормів, и*(іім іого, номер і склад рецепта (у випадку відхилення від нього Фкииоп, копію посвідчення про якість), назву підприємства-вироб- Н«*"і і. 11 у виробництва продукції, позначення на ній стандарту, но- йцм їм 11 їм, номера партії.

!■ ним направляють корми з метою діагностики захворювання, до- рй'імшп вказують дату його виникнення, вид і кількість захворілих ||й|і||||, неповні клінічні ознаки хвороби. Відбір проб кормів для хімі- )«і іні'і имиюгічних досліджень і ветеринарно-санітарного контролю ні п ішрміи проводять відповідно до вимог діючих стандартів. ІІіЧ'нОок оформлення і відправлення супровідних документів до ш<і>Іи іу, який направляється для дослідження. На кожний матері- имііі підправляється в лабораторію, заповнюють супровідний доку- н 11 мі ропі дну), відповідно до додатків №1, №2 і діючих правил. Су- іпіііііі нііст надсилають у запечатаному конверті, одночасно з мате- іи. їм німою або з посильним. У супровідному листі зазначають: вид, н. і нн тариіш, від якої відібраний матеріал для дослідження, її но- *("' ь шпку, кількість банок з матеріалом, на яке дослідження надси- Н * к мл і еріал, короткий опис клінічних ознак і патологічних змін. Мини илчсилаються зразки корму, обов'язково зазначається його » н і ї ї підбору зразка, номер відділка. На комбікорми потрібна їм н.н нінчепня про якість. Якщо корм отримано із заводу або заго-

■» і і пункту, слід вказати, звідки саме. За необхідності із супро-

іім їм. шм надсилають додаткові відомості, зокрема, яка допомо­зі і.₍ п і ї м іл тварині, які лікарські речовини застосовувались, з яко- «і*. шукався корм тваринам тощо.

Л . . нріщідпої на проби (мазки) крові, які направляються у пла-

ні-,у для серологічного і гематологічного дослідження,

*> .. \ Н..НОХ примірниках.

111. >11 і іьому направляється проб крові /сироватки/ від

₍ які належать (населеного пункту, району)

(вид тварини)

(назва господарства)

дослідження на

(яке захворювання)

(вид дослідження)

І щ иодарство, бригада, отара,гурт, табун

(благополучне, неблагополучие,

вакциноване, вказати вакцину і дату вакцинації)

дження проводиться перший чи другий раз

(підкреслити)

Піп і результати попереднього дослідження

!І,11.1 підбору крові

і 111 її. ж тварин, від яких відібрано кров для дослідження : І 1.1 ІІМ І оспо-

	Результати дослідження
РА			РЗК			РМА
позит. сума негат.	тиір	позит. сумні негат.		титр	се- рот.		титр

Стать,	Інв.
вік,
масть	кли­
	чка

П.цн І іііі, ВІД-

■ ІНІКЛ. І Ірі-

ииицг »лас­іші- ,і і її;Ірини

МИ' Ч' г-^іеринарної медицини 'її. ииср), який направляє

МИ І ' 1 '1.1 1

(підпис)

Лікар ветеринарної меди­цини, який проводив дослідження

(підпис)

Додаток З

Форма супровідного документа до проб шкірсировини

Супровідна відомість №

державну лабораторію ветеринарної медицини

Адреса:

При цьому направляються для дослідження в реакції преципіта (Асколі) на сибірку проби шкірсировини ( хутра), які належать

Адреса і телефон організації (підприємства)

Вид си­ровини	Консе­ рвуван­ ня	№ серії	№ тюка	№ проб з № по №	Кількість проб	При мігк
1	2	3	4	5	6	7

Примітка: Відомість заповнюється у двох примірниках, один з яких залишаеть лабораторії, а другий повертається назад з розпискою про доставлені проби.

Бактеріологічний метод діагностики. Бактеріологічне до дження -- це комплекс методів, які послідовно застосовуються виявлення бактерій у досліджуваному матеріалі.

Завдання бактеріологічного дослідження - у короткий строк в новити наявність бактерій у даному матеріалі, ідентифікувати ви ні бактерії (віднести до певного роду, виду, варіанта, дати оцінку ологічній ролі мікроорганізмів). Виявлення патогенних мікробі відісланих пробах має вирішальне значення у з’ясуванні причин хворювання і є підставою для постановки діагнозу та проведеш Ц леспрямованих протиепізоотичних заходів.

Основні методи бактеріологічної діагностики:

1. Мікроскопія нативного матеріалу - мазків-відбитків від орг виділень, секретів, зскрібків із шкіри, змивів з інших об’єктів Д дження.

2. Виділення чистої культури збудника із відісланого матері* живильних середовищах та вивчення морфологічних і культура; ознак, серологічних і біологічних особливостей.

3. Біологічне дослідження з метою виявлення патогенності сигенності ) мікробів, виділених із досліджуваного матеріалу ми І сіву на живильних середовищах.

Бактеріоскопія - це перший і обов’язковий елемент буді.*| бактеріологічного дослідження, завдяки якому можна виявиш б рії в досліджуваному матеріалі, вивчити їх форму, розміри, бу виявити капсулу, спори і включення, встановити реакцію щодо ників.

t/пііснення експресної діагностики залежить від вмісту збудника в фн іпллсуваних пробах, тобто кількості бактерій достатньої для забез- (м-'м мпя чутливості, розрішальної здатності і достовірності результатів мрійну мікроскопії. Як правило, пряме мікроскопічне виявлення прак- мічііі' можливе лише при деяких інфекціях і мікозах (бацили сибірки, міииімк герії туберкульозу, друзи при актиномікозі, спори грибів при ицім.номікозах), коли кількість фізичних часток збудника в одиниці »л і м\ проби становить орієнтовно не менше 10⁴для бактерій і грибів. Дім щ/іжепня живих бактерій проводять методами “роздавлено'ї” та ині ччіч" крапель (в основному для встановлення їхньої рухливості).

Мі-икх) “роздавленої" краплі грунтується на тому, що на предмет- и»ім\ < і її розміщують краплю культури і накривають покривним ске- ииіі-м, не допускаючи при цьому утворення пухирців повітря. Препа- (мі ти 11 іджують відразу після виготовлення.

Мґіпоі) “висячої” краплі. Беруть предметне скло з лункою, зма- МН'чі. ного краї тоненьким шаром вазеліну. У центрі чистого проф­ком ».того покривного скельця розміщують краплю культу-ральної

рчінш 1 Іредметним склом накривають краплю так, щоб вона була Йіп їм и і ром лунки. При легкому натискуванні, скельця склеюються, чиї о препарат перевертають покривним склом доверху. Крапля, № нік и 11., не повинна торкатися дна і країв лунки.

М'іч v іики бактерій виявляють спеціальними методами фарбуван- ».» іоіюмогою препаратів заліза, срібла (сріблення за Морозовим, »шиї V парова, Лефлера). Бактерії у живому вигляді вивчають та- ' іі> і а і пішими методами, бактеріоскопією у темному полі. hh nnu) Нуррі - це спосіб дослідження живих незабарвлених мік- “І*» іііі миарвленому фоні. Для цього чорну туш розводять дисти-

о кодою 1:10, центрифугують. Верхній прошарок відсмокту-

• і і и ршіпують в автоклаві при 0,5 атм протягом ЗО хв. Краплю чіп * унаної культури змішують на предметному склі з краплею

і ні 11, тонкий мазок, висушують просто неба і досліджують

• *»м інм коном в імерсійному маслі. Мікроскопія забарвлених мік- ‘ih і оюічіий метод вивчення їх форми і будови. Забарвлені бак- ‘і і' 'і.і >і■ помітні у полі зору. Численні фарбування дозволяють *». 1111 а ш псі деталі клітини: капсулу, джгутики, ендогенні утво- И* I і» 14' Ііочеііня.

Ні і фарбування препаратів включає наступні етапи: вибір ба-

і.і і 111 >111 отування їхніх робочих розчинів; виготовлення мазків,

їх висушування і фіксування; фарбування препаратів вибраним м дом. Застосовують різноманітні барвники і протрави, котрі вибірко фарбують певні види чи групи бактерій, що є необхідним для їхні диференціації та ідентифікації. Так, наприклад, фарбуванням за Г мом вдається розділити досліджувані бактерії на грампозитивні і г мнегативні. Спеціальними методами фарбування можна виявити і вчити окремі структурні елементи бактеріальних клітин (капсу спори, включення). Так, капсули виявляють шляхом фарбування годом Романовського-Гімзи. Кислотостійкі бактерії фарбують м дом Ціля-Нільсена.

При флуоресцентній мікроскопії препарати обробляють певн барвниками, котрі викликають світіння структур мікробного тіла всього мікроорганізму в ультрафіолетових чи коротких синіх про ііях. Деякі мікроби обробляють специфічними сироватками, у я' антитіла помічені флуоресцентами. У цьому випадку на гомологі бактерії осядуть помічені імуноглобуліни, і вони будуть СВІТИТИС гетерологічні бактерії не будуть.

Грунтовне вивчення властивостей збудника інфекційної хвор можливе лише при отриманні його у чистій культурі, виділеній із тологічного матеріалу на поживних середовищах. Для цього незш» кількість свіжого матеріалу переносять на поживне середовище, містить необхідні для росту бактерій речовини.

Поживні середовища за призначенням поділяються на : загалі прийняті, придатні для культивування багатьох видів бактерій те ференційні, ЯКІ ДОЗВОЛЯЮТЬ розрізняти бактерії різних ВИДІВ, Р' елективні і середовища збагачення, які сприяють розмноженню терій певних видів і пригнічують ріст інших мікробів; спеціал найбільш оптимальні для вирощування бактерій певних видів. За систенцією розрізняють середовища щільні, рідкі та напіврідкі.

Біологічний метод діагностики. Числеіші бактерії, які хар ризуються патогенністю і токсигенністю, додатково ідентифік зараженням лабораторних тварин.

Поняття біопроби полягає у тому, що в організмі лаборак тварин, котрий являє собою середовище збагачення, відбуваггі» тенсивне розмноження певних видів мікробів. При інфекціях 61 ба полегшує виділення збудника у чистому вигляді, дозволяє іг ти диференціацію, а в окремих випадках виявити токсини у джуваному патологічному матеріалі. У ветеринарній лабори

^г

н|міииці біопроба є обов’язковим елементом бактеріологічного до­мі ч женця при діагностиці сибірки, бешихи свиней, ботулізму, зло- ■*>її III ч о набряку, туляремії, бруцельозу, туберкульозу тощо.

Найчастіше для зараження використовують білих мишей, щурів, мирі і.міх свинок, кролів, кішок, голубів. Зараження може проводи- іиі і. підшкірно, внутрішньошкірно, у м’язи, внутрішньоочеревинно, у Ноти, шляхом згодовування патологічного матеріалу, інтраназально, тим чом скарифікації шкіри, рогівки ока. Перед зараженням місце їм і ічці вистригають, вибривають чи вищіпують пір’я, шкіру дезінфі-

• 11- /()"- ним спиртом чи настоянкою йоду.

При підшкірному зараженні пінцетом чи пальцями захоплюють Иннініл шкіри, проколюють голкою і повільно вводять досліджува­нні) м.неріал. При внутрішньошкірному зараженні матеріал у кілько- МІ о.І 0,2 мл тонкою голкою вводять у товщу шкіри. При нашкір­ний і.і|і;іженні патологічний матеріал втирають шпателем чи скля-

• іі.імичкою у непошкоджену чи скарифіковану шкіру. При внут- рйнимчн-пному зараженні матеріал здебільшого ін’єктують у яремну ІЦІ *иоі іову вену, у вену вуха, птиці - у вену крила.

І Ірм пнугрішньочеревинному зараженні тварин фіксують у верти- |і«мюм\ положенні головою вниз. Ін’єкцію проводять у задній час-

іі >міін> і п, збоку від білої лінії. При зараженні через рот патологіч­ні мни ріал примішують до їжі або через зонд вливають безпосере- ‘II \ шмупок. При зараженні через дихальні шляхи патологічний »«■рін і розпиляють у щільно закритій банці, куди потім поміщають іи>\ і и,ірини, чи вводять матеріал у ніс, трахею, бронхи.

Ниыр методу зараження залежить від конкретних умов і завдань «Ічнепня. Матеріалом для зараження лабораторних тварин слу- «*. і м пспчії, виготовлені з різних органів і тканин. Крім того, мате- «им їм і зараження можуть бути різні витікання, мокрота, кров, •■‘чгиіпі і ран, виразок.

логічний метод діагностики. Це комплекс біологічних,

і| щічних і серологічних методів дослідження, спрямованих на

міиіии.шпя етіології вірусного захворювання і вивчення його збу- ’.*!<>

ІМ|*%< ■>мої ічпе дослідження включає наступні етапи: і Мі н >ір матеріалу для зараження, і і іьроїжу вірусовмісного матеріалу.

» Мм п н-пня внутрішньоядерних включень (мікроскопія).

4. Інфікування (зараження) чутливих живих систем. ^!

5. Виділення вірусів на лабораторних тваринах. і

6. Титрування вірусів.

7. Електронна мікроскопія і молекулярна гібридизація для вш лення вірусу.

8. Типізація вірусу у серологічних реакціях.

Відбір матеріалу для зараження. Відбирають матеріал у яком< більш ранні строки від початку захворювання або якнайшвидше пі< загибелі тварини. Проби відбирають у стерильний посуд в умові максимально наближених до стерильних. При транспортуванні далекі відстані проби переправляють у вірусологічному транспор вальному середовищі (ВТС), яке містить збалансований сольої розчин, антибіотики і білок як захисний стабілізувальний агент ( чачий сироватковий альбумін, збиране коров’яче молоко тощо). * теріал можна консервувати 30-50 %-ним розчином гліцерину, а та доставляти у термосах з льодом. За потреби матеріал можна зам зити, однак слід пам’ятати, що багаторазове заморожування і ро рожування призводить до інактивації вірусу.

Прижиттєво для вірусологічного дослідження відправляють: к носовий слиз, слину, сечу, фекалії, вміст афт, везикул і пустул, а кож пунктат лімфатичних вузлів та інших органів.

Обробка вірусовмісного матеріалу. Суттєвим моментом у ні товці матеріалу для вірусологічного дослідження є його деконтам ція, тобто звільнення від умовно-патогенної мікрофлори, що ДО0 ється різними методами.

Фізичні методи: низькошвидкісне центрифугування, яке заб чує осадження бактерій, у результаті чого віруси лишаються и Н саджуваній рідині; фільтрація через різні фільтри (фарфорові, г тові, мембранні тощо).

Хімічні методи: обробка матеріалу ефіром, що містить проо руси, не чутливі до його дії. Ефір додають у співвідношенні 1:3 1:10 до вихідного матеріалу, змішують і витримують у нп ексикатор і до випарювання; додавання до матеріалу у співвідної 1:3 суміші фреону (113 мл) і гептану (63 мл).

Внесення антибіотиків: пеніциліну - 200 - 1000 ОД/мл; ст міцину - 200 - 500 мкг/мл; ністатину - 100 - 1000 ОД/мл. Нпйб часто внесення антибіотиків застосовується у комбінації ч і »11 способами деконтамінації.

Нш)іпення внутрішньоядерних включень. Характерним для циго- нніи'їмої дії (ЦПД) багатьох вірусів є формування внутрішньоядерних і піп пі иіазматичних включень. Динаміка формування таких вклю­чим,, їх розміри, субклітинна організація, вміст у них вірусоспецифі- шпч нуклеїнових кислот і білків мають важливе діагностичне зна­чний. оскільки вони різні у вірусів різних таксономічних груп. Для ііім'и мня включень можуть бути приготовлені відбигки органів і тка- ини, и крібки клітин, гістологічні зрізи з ураженої тканини.

\'ппіерсальними методами фарбування є такі: за Романовським- ІІмюіо, ча Павловським, за Селлерсом, фарбування гематоксилін- іиіиіюм і флюорохромами.

Інфікування (зараження) чутливих живих систем: зараження Н мі. і \ р клітин і органів; виділення вірусів на курячих ембріонах.

ІІмпінпьш часто для зараження використовуються моношарові ІИі.і ури або культури органів. Різні віруси викликають різні зміни у імініи.іч. Морфологічні зміни, що виникають у процесі взаємодії ві- і і- ні нши, називають цитопатичною дією (ЦПД), а віруси, які ній ник никають - цитопатогенними. Час розвитку і характер цито-

(мін, викликаних цитопатогенними вірусами в інфікованих

|і>н.і\ра\ клітин, визначаються властивостями вірусу, його дозою, ній« >г і ями клітин і умовами їх культивувашія.

І п;іг|н ниділив ряд морфологічних проявів вірусної цитопатоген- |И>м і і і.иі|Н)понував класифікувати віруси на три групи:

І Піруси, які викликають дегенерацію клітин. і Піруеті, які викликають утворення внутрішньоклітинних (внут- чиї.мипгріїих і цитоплазматичних) включень і дегенерацію клітин Н)'ІП над, нірус віспи).

) Иірусн, які формують багатоядерні клітшш синцитію і викли- мі. аептісрацію клітин з утворенням або без утворення внутріш­ній інших включень.

Іііі,>ги іііі>і вірусів на курячих ембріонах. У вірусологічній практиці (і*'іі імііріони (КЕ) використовуються здебільшого для виділення ні і і ііпічного і секційного матеріалу і культивування лаборато-

• іш.імш ібудників; приготування діагностичних препаратів і пер- #и<■ ірнік пнізованої культури клітин; отримання вакцин. Перева-

• * , її ч ембріонів перед лабораторними тваринами є те, що вони

і, і гі будь-якої вірусологічної лабораторії, відносно дешеві,

.. І і (і | її 'I її і II ГОІЦО.

Виділення вірусів на лабораторних тваринах. Лабораторні тва ни використовуються у вірусологічній практиці для виділення вір'

з клінічного та секційного матеріалу і наступного титрування та ід тифікації цих вірусів у реакції нейтралізації. З цією метою викори вують білих мишей (дорослих і сисунців), морських свинок, хом’я кролів.

Існують різні способи введення інфекційного матеріалу лабор рним тваринам, що значною мірою визначається тропізмом вір Для виділення нейротропних вірусів (збудники сказу, енцефаломі ту, арбовіруси) найбільш ефективним є зараження тварин у мо Віруси віспи, наприклад, можуть бути ізольовані при нанесенні М ріалу на скарифіковану рогівку ока або шкіру. Окрім зазначеп вірусології широко використовуються й інші методи заражен внутрішньом’язовий, підшкірний, внутрішньоочеревинний.

Титрування вірусів. Проводиться з метою кількісного визнач вірусних часток в одиниці об’єму досліджуваного матеріалу. Т вання є обов’язковим етапом як виділення вірусу з клінічного ми алу, так і наступного визначення та вивчення біологічних власті тей збудника. Існують різні методи титрування вірусів з викори ням живих систем.

1. Методи титрування вірусів у культурах клітин: кінцевої'» ведення з метою виявлення цитопатичної дії (ЦПД); бляшкоуш ня; кольорової проби; клітинний імунопероксидазний,

2. Методи титрування вірусів, виділених на курячих ембр! (кінцевого розведення після загибелі курячих ембріонів).

3. Методи титрування вірусів, які мають гемаглютиипі активність (титр виражають у одиницях гемаглютинації -ГАС)),

4. Методи титрування вірусів, виділених з використанням л торних тварин: передбачають визначення дози, при якій збуди кликає загибель 50% інфікованих тварин або характерні сим захворювання (титр виражають у ЛД50 - летальна доза або ІДмг куюча доза).

Електронна мікроскопія і молекулярна гібридизація для пі)& вірусу. Електронна мікроскопія - це єдиний метод єн діагностики, що дозволяє візуально виявити віруси у клінічне' теріалі, незалежно від їхніх розмірів. За допомогою електрони роскопії можна виявити віруси у пробах, ідентифікувати їх їй *. логією і дати відповідь за кілька годин. Це можливе при нмісчі ¥

Mtui |)iajiy 10^s—10⁶ вірусних частинок. Метод імунної електронної мі- к(нм копії ще чутливіший. Він дає змогу виявити вірусні частки в »минешрації близько 10³’⁵ ТЦЦ ₅о/ш, > а різні способи приготування «)і» м.іра гу можуть підвищити чутливість методу ще на 1 - 2 порядки.

Молекулярна гібридизація нуклеїнових кислот детально викладе­на і» таї поетиці за генотипом (див. серологічні методи).

Міологічне дослідження. Це комплекс методів, що застосову- (нп.і ч і метою виділення або ідентифікації грибів у досліджуваному М* І грі лп і. Воно проводиться для виявлення патогенних грибів (збу- циімчії мікозів) у хворих тварин або у патологічному матеріалі, який іІі(іііі|мк>гі. від загиблих або забитих тварин, токсичних грибів у ко- ЦМін при діагностиці мікотоксикозів, а також для вивчення розпо- І^ИІМЖСШІЯ грибів у зовнішньому середовищі, при діагностиці міко- іиініи пкоіів, зумовлених розвитком, паразитичним існуванням в И^іииі імі і нарин грибів та токсичною дією продуктів їхньої життє- І І.

Дп мікозів належать наступні захворювання: трихофітія, аспергі- ні. і чи июгичний лімфангіїт коней, парша, ботріомікоз, фавус, мік- п (імріч іоіцо. До мікотоксикозів відносять: стахіоботріотоксикоз, і»|Ммі(іксикоз, ерготизм, клявіцепсотоксикоз тощо. Представником міннікщкозів є таке поширене захворювання у поросят, як канди-

iw! 11* ** і

Лні чи щ ення при мікозах. Збудники мікозів тварин після проник- н и пріапізм можуть розвиватися в різних органах і тканинах, німу у деяких з них дуже виражений тропізм. Тому мікози за зда­ні > мр їжа ги ті чи інші тканини поділяються на такі чотири групи: Ніни рмк ні мікози шкіри і її придатків (трихофітія, фавус, мікро- 1«),

МіН'пм мікози шкіри, які характеризуються появою вузлів власне І|Н її \ і норенням виразок (епізоотичний лімфангіїт);

(Іми рлін.ні мікози з локалізацією патологічного процесу в орга- I ituiimiiax (аспергільоз, кокцидіомікоз);

Мілині, що викликаються актиноміцетами, для яких характерний *:і‘нмім перебіг та гранулематозне ураження органів і тканин (ак- іміниі, лк ііпіобацильоз).

Йікіші'і типологічного матеріалу. При поверхневих мікозах від­омі їм і пене за кольором і формою волосся, яке витягують пінце- 1 їй риферії ураженого вогнища, не обробленого хімічними речо-

винами; беруть також шматочки шкіри. Матеріал розміщують у бірках з ватними тампонами або у пакетах. При глибоких мікоз шкіри відправляють вміст виразок і абсцесів та витікання з них.

При вісцеральних мікозах та мікозах, викликаних актиноміц ми, патологічним матеріалом служать шматочки паренхіматозних ганів з ураженими ділянками, слизові оболонки дихальних шляхі травної системи з видимими змінами та вміст гранулематозних в нищ, виразок, некротичних вузлів, геморагічних інфільтратів.

На етикетках до проб вказують назву господарства, району, в' вік тварини, ступінь ураження, а також дату взяття матеріалу. Мат ал, котрий надійшов для дослідження на мікози, реєструється у ля раторному журналі. Із матеріалу виготовляють препарати для мі скопії, проводять висів на живильні середовища, а за потреби пр дять біопробу та інші дослідження.

Першим і найбільш важливим методом виявлення і досліджо грибків у патологічному матеріалі є мікроскопічне дослідження, вдяки якому встановлюють наявність грибка, його локалізацію, й коли й ідентифікацію. Мікроскопію матеріалу проводять за догів гою звичайного світлового мікроскопа у нефарбованому вигляді вдяки фазоконтрастному пристрою. Препарати можна також фа вати певними барвниками. Але перед початком мікроскопії дослі ваний патологічний матеріал слід певним чином підготувати, оси' ки в ньому разом зі збудниками хвороби містяться незруйновіші теліальні клітини, клітини крові, некротизовані тканини, котрі жають проводити дослідження. А тому, щоб чіткіше бачити і р няти елементи гриба, препарат обов’язково просвітлюють. Мі просвітлення існує декілька.

Препарати добре просвітлюються, коли патологічний ми (шкірочки, волосся, зскрібки зі слизових оболонок, вміст ірапу тозних вогнищ тощо) розміщують у годинниковому скельці ЧИ І пщі Петрі, куди наливають 10-15%-ний розчин їдкого натрію ЧИ лію. Потім матеріал ставлять у термостат при температурі 17® 20-30 хв, після чого шматочки патологічного матеріалу розміні} краплі 50%-ного гліцерину на предметному склі. Матеріал по ють покривним скельцем, злегка придавлюють і у такому нищ сліджують.

Інший метод базується на тому, що на шматочки патолоИ матеріалу, розміщеного на предметному склі, наносять кришім

ріиі\, який містить 10% їдкого калію, і накривають покривним скель­ні м Досліджують через 4-5 хв.

І пні із абсцесів, вміст виразок, молоко і мокроту розбавляють фіз- рнеиіпом чи водно-спиртовим (1:1) або 50%-ним водним розчином і мНи рииу, після чого краплю суспензії наносять на предметне скель­не, и,пфивають покривним і досліджують під мікроскопом. Спинно-

рідину і кров досліджують методом роздавленої краплі. Мік-

Цмі ІюіМЮ проводять з опущеним конденсором чи із затемненим полем яхом прикривання діафрагми, оскільки при сильному освіт­німи препарату елементи грибів можуть лишатись непоміченими.

Дчч одержання більшої контрастності грибів їх фарбують, для чо- н< (і ріцкого патматеріалу роблять мазки на предметному склі, які фіііімом. (формаліном, спирт-формолом, 5%-ним водним розчином »^.Мпної кислоти. Після фіксації мазки висушують і фарбують зале- §nh та мети дослідження. Фарбують за Грамом, Романовським- ІІміпіо, ( лбуро та іншими методами.

А \ іьтпаування грибів. З метою звільнення від банальної мікро- **|мі і чия отримання чистих культур грибів патологічний матеріал н*'рі нім.о обробляють різними засобами: 7-10%-ною сірчаною кис- ию І юд; 2-4 %-ним розчином формаліну - 1 год; 25 %-ною Н" і' ю карболової кислоти, сумішшю різних антибіотиків (пені- Жіи. » і рсіггоміцину, хлортетрацикліну) від 20-40 до 500 ОД/мл

НІ ом і ГОД.

Ииіікр.ицим живильним середовищем для виділення грибків з na­ît (чіпч о матеріалу є кров’яний агар, агар Сабуро, сусло-агар, агар ні, кукурудзяний агар, рисова вода та ін. Патогенні гриби виро-

и, мри 27-30° С, що створює несприятливі умови для розвитку НМЮІ мікрофлори.

Шч іи.-ічна проба. У деяких випадках з метою ідентифікації грибка Г:ммп. Оологічну пробу, для чого змив чистих агарових культур І^нфмуюіь у пробірках, осад розводять у 1 мл фізрозчину. Для І« чфі пня бактеріологічних інфекцій суспензію протягом 30 хв Лчміоіі. ліпибіотиками (50 ОД пеніциліну і 100 ОД стрептоміци-

М* < ми)

Цми 11 ,і 111 к і рног о інфікування на поголену непошкоджену шкіру

її її накладають культуру і закривають зверху плас-

• \ і ї ї і і .и і і ю проводять три дні підряд. Нагляд за розвитком na­ît »і здійснюють упродовж 10 діб. Патологічний ма-

теріал (волосся, лусочки) чи культуру разом з агаром можна втираї у поголену шкіру. При цьому пошкоджується епідерміс шкіри, Ц сприяє проникненню грибка.

Окрім епідермального зараження, існують: підшкірний, інтраті тикулярний, інтраперитонеальний, внутрішньовенний, інтраплевр льний, ентеральний, інтрацеребральний методи зараження. їх засі совують при вивченні глибоких мікозів.

При діагностиці і профілактиці мікотоксикозів слід проводити 1 ксикобіологічний аналіз кормів. Токсичність грибків визначають найпростіших, жабах, культурі тканини нирок, селезінки, печі* кролів чи на фібробластах курей, а також на курячих ембріонах, і лях, мишах.

Серологічні дослідження в епізоотології. Виділення такого мостійного напрямку або навіть субдисципліни у межах епізоото переслідує чисто методологічні цілі. Серологічна епізоотологія -» розділ епізоотології, предметом вивчення якого є імунологічний рологічний) статус і структура популяції тварин, а методом - с ність методичних підходів і прийомів епізоотологічного обстеж та серологічного аналізу у груповому варіанті. На відміну від се“ гічної діагностики, спрямованої на ідентифікацію збудника до серотипу, основними цільовими категоріями є:

серопозитивність на основі наявності виявлених серологі тестами антитіл, які свідчать про попередню інфекцію, хроноло близьку (при виявленні Ig М) або віддалену (Ig G);

серонегативність, або категорія зворотного порядку; сероконверсія, або будь-які зміни серологічних показників, єструють з часом (титри антитіл, їхня ізотипова приналежність lg IgG).

У серологічній епізоотології також мають значення всі загаль; гностичні вимоги, але надзвичайної важливості набувають кі аспекти. Діагностичні титри антитіл і взагалі високі рівні серои ності ретроспективно характеризують постепізоотичний статус. , негативна сероконверсія свідчить про настання імунологічної нізації тваринної популяції, а позитивна - про иротиепізоотичуп До цього напряму в епізоотології належить диференціація І ваних і вакцинованих тварин (у зарубіжній науці та практ... принцип отримав абревіатурне позначення DIVA - Differentia Infecting and Vaccinating Animals). Теоретично його здійсненні

ІИИГ кількісними відмінностями ( різниця) в титрах постінфекцій- иіи і поствакцинальних антитіл, особливо при використанні інакти- ямин 1111 \ вакцин (наприклад, за титрами антигемаглютинінів при нью- Мі ні і.кій хворобі, а також при катаральній гарячці овець, ящурі, гри­мі і іи|>ри камській чумі коней, парвовірусній інфекції у свиней), або їх ініні ємному спектру (відсутність поствакцинальних антитіл до зага­йною для всіх серотипів вірусу ящуру VIA-антигену при застосу- Міїш мі.нсгивованих протиящурних вакцин). Однак, найбільш ефек- иммінм с розроблений в останні роки методичний підхід, який грун- цмм ч ма серологічній диференціації постінфекційного і поствакци- Іймі ммі о імунітету за рахунок застосування маркерних вакцин із ате- ШИ'Ніііііих збудників, у яких бракує будь-якого антигену, несуттєвого (Ия ims иного захисту (звідси і назва DIVA-вакцини). Серонегатив- Мні ми и я вакцинального процесу за даним антигенним маркером вакцинованих від серопозитивних інфікованих тварин.

Ht пі.хідіїість ідентифікації інфікованих і вакцинованих тварин - инишпо нажкс епізоотологічне завдання ще на початку протибру- мімч щеплень вакцинами з аглютиногенних штамів (атенуйова- •ниммма із штаму Вг. abortus 19), коли серологічні показники вак- ;::ччпіич і марин було важко відрізнити в РА від подібних у випадку І*«.ти» інфекції. Разом з тим, розподіл тварин за ознакою їх бла- іпччч і специфічною проблемою ветеринарної медицини у між- HHMMs масштабі і має надзвичайне епізоотологічне та економічне мни s сучасних умовах торгівлі продуктами тваринництва, особ- пінігамо категорії гострих епізоотичних інфекцій (передусім і' і.п іі'іної чуми свиней тощо). Саме неможливість ідентифіка- Іифімпіїапих тварин серед серопозитивних у результаті застосу- мнім.німих вакцин служить непереборною перепоною на шляху :н«ииііп вакцинації проти класичної чуми свиней у країнах Захі- I и(н>іпі і створює загрозу епізоотологічного ризику у міжнарод­ні мни продуктами свинарства. Разом з тим, випробування стра- ¹ м м 11 я за допомогою маркерної вакцини (DIVA- стратегії") !*ии. носить ефективним засобом контролю хвороби Ауєскі та мінити ринотрахеїту у Західній Європі та Північній Америці, і І»п імлі може вважатись найбільш значним досягненням за ; # мі > >і і пмі ітя у галузі ветеринарної науки та практики.

%І*.> і,> іч/іґ дослідження. При проведенні серологічної діагнос- ІМ^!!" і¹11111 и 11 х хвороб потрібна імунна сироватка, яка характери-

зується кількома важливими особливостями: авидністю, афінніс специфічністю і титром.

Авидність - це характеристика міцності зв’язування компонентів кції ангиген-антшіло, включаючи додаткові властивості системи Аг -Ат, Афінність - це характеристика імунологічної спорідненості аі гену і антитіл.

Специфічність - це ступінь здатності антитіл відрізняти імуно від родинних антигенів, яка забезпечує вибірковість стеричного і мічного упізнавання компонентів реакції Аг-Ат.

Титр імунної сироватки — це кінцеве її розведення, яке забезп оптимальну взаємодію з антигеном. Титр залежить від концентра! імунній сироватці антитіл певної специфічності та їхнього афіні (спорідненості).

За допомогою серологічних реакцій в патологічному матер можна виявити збудник (вірус, бактерію, гриб), а також провести роспективну діагностику (виявити антитіла, які утворилися в орг мі під дією збудника).

Реакція аглютинації (РА) і її модифікації. У реакції аглюти беруть участь антитіла (аглютиніни) та антиген (аглютиноген).

РА полягає у взаємодії антитіла з антигеном, внаслідок чого від ється склеювання бактерій з утворенням пластівців, які видно’ озброєним оком. У вірусології використовується реакція гемагГ нації (РГА), яка базується на властивостях деяких вірусів склею еритроцити барана. Реакція є неспецифічною. Щоб вона стала с фічною, додають позитивну сироватку і склеювання гальмується» реакція отримала назву реакції затримки гемаглютинації (РЗГ'А),

В останні роки у вірусології і бактеріології широко застосої) реакцію непрямої (пасивної^-) гемаглютинації (РИГА), суть якої гає в тому, що білкові молекули відповідного збудника попер адсорбують (зшивають або зв’язують) на оброблених таніном роцитах барана. Потім ставлять реакцію шляхом змішування се лізованих еритроцитів із сироваткою крові хворих тварин. За н сті у сироватці специфічних антитіл на даний антиген проході лютинація еритроцитів і реакція вважається позитивною. Якіцй єм замість еритроцита є золотистий стафілокок, то реакція мне Ко-аглютинації, якщо ж частинки латексу - латекс-аглютинації, Реакція преципітації (РП). Існують різні методи постанов Найбільш відома реакція кільцепреципітації (реакція Асколі), І

ІЧЦ.ІИювується для виявлення сибіркового антигену у тваринній си- (•пміімі (шкіра, шматочки внутрішніх органів, м’язи). Антиген отри- м\и>м, шляхом екстрагування у фізіологічному розчині гарячим або •ШЦ1.ДМИМ способом. Отриманий антиген нашаровують тонкою скля- ммі)• піпеткою на преципітувальну сироватку або сироватку підшаро- ц и¹11, під антиген у вузьких пробірках. Якщо результат позитивний, ім через декілька хвилин на межі дотику антигену і антитіла і «»шиться преципітат, який нагадує сіро-біле кільце або диск. Є кі- якм модифікацій РП, які ставлять в агаровому гелі, де антиген і анти- Мми дифундують назустріч одне одному, утворюючи білі лінії преци-

НН Мі ПІ

Метод подвійної (зустрічної) двомірної дифузії за Оухтерлоні ІІЧІІЬ її суть полягає в тому, що у шарі агарового гелю на певній ііііі ніш одна від одної вирізують лунки, які, відповідно, заповнюють рні'їнн.імн антигену й імунної сироватки. Обидва компоненти дифун- ІИ н м <. у зусгрічному напрямі в шар агарового гелю. На місці зустрічі рікиифгіїїих антигену й антитіл утворюється преципітат сіро-білого МІ |'|>\ V IIигляді лінії.

Ilj'fu ttiii радіальна імунодифузія за Манчіні (РРІД). На відміну від

il, іуі шікористовують гель, до якого додають антитіла (або анти-

1. V н- п вирізають лунки для внесення розчинів антигену. Антиген іійіи.ііо дифундує із лунки і, зустрівшись з антитілом в оптимальній ‘н* н 11 м і üï, утворює кільце преципітації.

(и т/ччний імуноелектрофорез (ЗІЕФ). Метод ЗІЕФ відрізняється І'ДІІ 1.1 Оухтерлоні тим, що молекули антигену і антитіл дифун- и> s u ni під дією постійного електричного поля, завдяки чому йниіі п. методу збільшується, але водночас збільшується і кіль-

• ч и< ию позитивних результатів, що знижує його специфічність. l't.i’-itm нейтралізації (PH). Базується на властивостях імунної си- і*«іі мри додаванні до відповідного вірусу (реакцію можна стави- ) b іінмі ріології, але із внутрішньоклітинними паразитами - рикет- ч'і.шідіями) блокувати його здатність до репродукції у чутли- Лім іін шип системі. Здатність імунної сироватки інактивувати поит ииивність вірусу є наслідком взаємодії нейтралізуючих »1» і мі іііінми антигенними детермінантами поверхневих вірус- •п и ні V 11 абораторній діагностиці вірусних інфекцій як чутливі {»ми іип"|)іісговують культури клітин, організм сприйнятливих

3. І І і |ИІ'М ембріони.

Метод флуоресціюючих антитіл (МФА). Прямий метод МФА зується на взаємодії антигену з відповідним йому в імунологічн відношенні антитілом, поміченим флуоресціюючими барвник Серед багатьох флуорохромів використовують флуоресцеїнізотіо нат, який зумовлює флуоресценцію зеленого кольору, або рода' який дає люмінесценцію червоного кольору.

Непрямий метод включає два етапи. На першому етапі відб ється взаємодія антигену з неміченими специфічними антитілами, другому - немічене специфічне антитіло через антиген з’єднує антивидовим міченим антитілом. Антивидові антитіла одерж шляхом імунізації одного виду тварин сироваткою крові другого тварин або людини. Потім антивидові імуноглобуліни мітять флу сцеїнізотіоціанатом.

Реакція зв ’язування комплементу (РЗК). У РЗК беруть учас системи - бактеріологічна та індикаторна (специфічна і гемоліт Перша складається з антигену й антитіла ( один відомий, інший другу систему входять еритроцити барана (антиген) і відповід молітична сироватка (антитіло). РЗК проводять у два прийоми: о тку антиген з’єднують з досліджуваною сироваткою крові, де ' ють антитіло, а потім додають комплемент. За відсутності у сир антитіл імунний комплекс не утворюється, і комплемент лиш вільним. Оскільки процес адсорбції комплементу комплексом звичайного ока невидимий, то для виявлення цього процесу до гемсистему. Реакцію визначають наступним чином. Якщо у П баксистемі комплемент зв’язався, то при додаванні гемсистеми ліз еритроцитів не відбувається і реакція вважається позит Якщо ж комплемент не зв’язався у першій системі через відс; антитіл, то він зв’яжеться з гемсистемою, у результаті чого від? ся гемоліз еритроцитів і реакція вважається негативною.

Реакція тривалого зв’язування комплементу (РТЗК). Цс звичайної РЗК, який відрізняється тим, що перша фаза реакції дить протягом 16-18 год на холоді (4 °С). У таких умовах у системі в комплексі антиген-антитіло додатково зв’язуються | фільні (холодові) антитіла, що підвищує чутливість реакції.

Імуноферментний і радіоімунний аналізи (ІФА і РІА). В І використовують методи, що грунтуються на застосуванні фе го маркера або маркера, міченого ізотопом, фіксованого un N (Ат) або антигенах (Аг), присутність яких дозволяє виявити

St Лт. Перший відомий компонент реакції (антитіла або антиген) мі|іі>\ іпі ь на тверду фазу (ТФ). Наступні компоненти, включаючи до­ми-купані проби, вносять послідовно (поетапно) у рідкому розчине­ні їм \ ічп ляді й інкубують. Імунні комплекси антиген-антигіло відді- імііиі. під компонентів реакції, які не прореагували при відмиванні І «І* ( і исрдої фази). На кінцевому етапі в ІФА і PLA використовують щіиіиічрусні або антивидові антитіла (або антигени), мічені відповід­нії фі рмсіггом або радіонуклідом.

3. tvмі,тати ІФА враховують за допомогою приладів (ридерів) за иМім'їпмм поглинанням або візуально за інтенсивністю пофарбування (фнмщ гну, а результати РІА - за допомогою лічильників радіоактив- Инш (і амма-лічильників). У лабораторії можна проводити до НИМКі ирчй-аналізів за добу.

• Ьч. іч)стша за генотипом. Починаючи з 70-х років XX ст. стало ЦмФ'ііичім виявлення фрагментів ДНК-мішеней із суміші фрагментів

• ••»чиїчиїх кислот з використанням ядерних зондів - фрагментів Ні пі in IM!К, здатних розпізнавати комплементарні фрагменти нук- ‘Иниич кислот.

ЛІ II* і ( помні фрагменти, клоновані або хімічно синтезовані, мар-

2. ніч того, щоб вони випромінювали сигнали, за якими можна Н" <і щч ко виявити присутність дуплекса для гібридизації. Най- :ні рпчіовсюдженим до недавнього часу був спосіб включення pa- пітипо Р³² у специфічний фрагмент ДНК. Так з’явились радіо- ііп іншій, які використовували в діагностиці бактеріальних і ві- и німіорювань. Зонди з Р³² дозволяли виявити найменші кілько- Імміїнімснгарної ДНК-мішені, однак ряд недоліків обмежив їх іи миті. Нетехнологічність зумовила поступове заміщення ра- нин 111 \ компонентів нерадіоактивними (флуоресцин, ацетиламі- >м|ц п, чигоксиженін, пероксидаза, лужна фосфотаза тощо), які н«ім іпцім методом флуоресценції на підставі ферментативної 'Hm п .цю за допомогою імунологічних реакцій. Так з’явились Чині, і тчи, “холодні” зонди, більш технологічні у плані безпеки, : *|«% чі 11 н-хнічно і швидкі (визначення гібридів триває від 30 хв іи і ир.ии 18 ~ 20 год при використанні радіоактивних зондів). ^и‘фч‘чиф,п,іііія за допомогою методів молекулярної гібридизації. Із «ні ні і юридизації - безпосередньо в тканинах, у рідкому сере- і і ...і а,.;,уі<)ш основі (фазі) - лише останній спосіб набув широ- .m. 1.1чжсння у молекулярній біології. У процедурі гібриди-

зації на твердій фазі ДНК-мішень, отримана із досліджуваних від рини або людини мікрорганізмів імобілізувалась на фільтрі з нітро люлози або нейлону. Потім гібридизувалась міченим нуклеїнов (ядерним) зондом. Процедура може бути реалізована одним із нас пних трьох варіантів.

Перший із них відомий під назвою Southern blot (Southern Е.‘ 1975). ДНК-мішень обробляється рестриктазним ферментом, чі “розрізається” на певної довжини фрагменти, які відокремлюю надалі відповідно до їхньої довжини (кількість пар азотистих ос методом електрофорезу в гелі. Переведення фрагментів з гелю на льтри із нейлону або нітроцелюлози здійснюється під час їх безп реднього контакту (капілярний метод) або в електричному полі ( тропереведення). Надалі відбувається власна гібридизація з фраг тами ДНК відомої довжини.

Другий варіант застосовується для виявлення певної діл нуклеотидів, яку отримали із ДНК мікрорганізмів (Grunstein Hognes D.S., 1975). Колонії бактерій переводяться прямим конта на мембрану з нітроцелюлози, потім лізуються з метою вивільн ДНК. Вона фіксується на мембрані, де відбувається і гібридизц поява результатів з метою ідентифікації колоній, із яких була жана ДНК.

Третій варіант, найбільш уживаний Dot-blot (Stonnet V. el 1993). Досліджувана ДНК витягується попередньо із 6aKTepiaj клітин, наноситься і фіксується на мембрану, яка і є твердою осн для гібридизації. Власне гібридизація здійснюється нерадіоактиі “холодними” зондами, міченими різними макро- і мікромоло " ними речовинами, ефективність яких варіює за різними парам До кінця 90-х років повідомлялось про створення нових маркері ядерних зондів і про можливість ідентифікації бактерій та і' безпосередньо в матеріалах від хворих тварин і людей.

Рестрикційний аналіз геномів грунтується на специфічній рментів - ендонуклеаз рестрикції, які взнають суворо певні, д роткі послідовності (сайти) ДНК. Розподілення таких сайті N вання в геномі специфічне не лише для виду мікроба, але і для (ізоляту). У зв’язку з цим кількість і розміри фрагментів, які у ються внаслідок ендонуклеазної рестрикції буде обов'язково нятись, і за електрофоретичним рестрикційним профілем ГОІІІ жлива ідентифікація збудника аж до штамових різновидів. 11е|

■інчмпіі прийом знайшов особливо широке застосування в ідентифі- »йіііі різновидів вірусів герпесу, африканської чуми свиней, віспи ширші.

<1>ін.’ерприитне картування білків і геномів збудників за поліпеп- міжіми і генетичними фрагментами грунтується на аналогічному н|чищііпі генетично контрольованого специфічного розподілення »«(tim упізнавання для протеїназ або ендонуклеаз протягом первин- ннч іімпіокислотних або нуклеотидних послідовностей. Після їхнього рипсі імення і розділення із застосуванням двомірного електрофорезу фіни мст и розподіляються у вигляді цяток на площі електрофорегра- ии ішінокідно до їх розмірів та інших властивостей, утворюючи так (•чини фінгерпринт (“відбиток пальців”), високоспецифічний для ІЙумпик.і і його різновидів.

/ ампліфікація — швидкий метод виявлення та ідентифікації. (Ім'іімср;іта ланцюгова реакція (ПЛР) або “Polymerase Chain |««і tun»" була описана вперше R.K. Saiki зі співавт. (1985). Її техніка ^vtuvi її,ся на циклічному використанні ДНК-полімерази, яка спра­вніш п піочасно з одним олігонуклеотидом, використаним як прай­сі* і р 11111 е г - фрагмент, початок), і з одним ланцюгом ДНК, викорис- и) иі< м;і гриця.

Мітиц ІІЛР грунтується на ампліфікації (накопиченні) певної по­митий і і ДНК у кількості, що переважає висхідну у мільйони разів. НІ’ мити - собою процес, який перебігає в одній пробірці і складаєть- і мінчпрних циклів ампліфікації (розмноження, копіювання) спе- ‘ Ічні и послідовності молекули ДНК з метою отримання достатньо -,»||| І> І 'Іі.кості копій, що можуть бути виявлені звичайними мето- : чг їси ції. Одним із ключових компонентів реакції є праймери - ікін'іім олігонуклеотиди, які складаються з 20 - ЗО залишків, ком- Ч;иіііірпп\ до найбільш консервативних ділянок ДНК інфекційно- W иіі t н що мало піддаються генетичним змінам. Реакція здійсню- і ні іопомогою ферменту термостабільної ДНК-полімерази (Taq- Htfp nu) при наявності в реакційній суміші ДНК-мішені, компле- ;М(жмч їм праймерів і дезоксинуклеозидтрифосфатів. Кожен цикл ¹ *•>'!>■ м.іі 11,ся з трьох стадій, які відбуваються при різних темпера-

• і мі. і. % 11, повторюватись “п” разів: а) денатурація дволанцюго- ІМII мішені під впливом температури на два окремі ланцюги; ЦА|чми мит праймерів до кожного окремого ланцюга; в) “перепи­нім /IIІК полімеразного ланцюга, комплементарних окремим

первісним ланцюгам і екстензія останніх у результаті синтезу в прямку 5'-» 3', з дотриманням правила сполучення азотистих зали ків. Внаслідок ПЛР може бути синтезована велика кількість регулюванням селективної полімеризації певної, заздалегідь запрі рамованої ділянки ДНК. Суттєвою умовою для використання ць<] методу є знання 15-25 азотистих залишків, розміщених на кожній^ кінець ділянці, що підлягає полімеризації. Завдяки синтезаторам гонуклеотидів нині можливе отримання необхідної кількості цих і гментів із 15-25 азотистих залишків, розміщених на кожному лан гу ДНК-мішені, що підлягає ампліфікації. Ступінь ампліфікації сить великий, варіює між 10⁵—10⁶, що дозволяє легко виявити прио ність молекул ДНК-мішені безпосередньо у виділеннях, навіть як їх кількість є зовсім незначною. При пошуку ДНК-мішені зага кількість навіть 10 пг, виявлення одного єдиного гену (1 пг) стає | льністю, що відповідає межі чутливості і специфічності “холод зондів. Ампліфікація згаданої кількості ДНК у 20 циклах дост| для отримання майже 200 пг ДНК (починаючи з одного гена), кількість ДНК може бути виявлена при опроміненні ультрафіол вими променями після електрофорезу і пофарбування бромив етидієм. Генна полімеризація in vitro при 40 циклах з наступною] лекулярною гібридизацією теоретично дозволяє виявити 1 моле ДНК, яка складається із 100 пар азотистих залишків, і досягти Т| чином максимальної чутливості.

Моноклональний аналіз епітопів антигенів грунтується на манні панелей (наборів) моноклональних антитіл до різних еаіі сероімунологічно важливих антигенів і проведення за його доі гою епітопного картування. Оригінальні епітопні карти, які гру ються на виявленні тонких змін в антигенній будові структурно,] лькісно характеризують стан та еволюцію збудника стосовно генних й імуногенних властивостей. Цей методичний прийом ШЖ і результативно використовується у вивченні природної історії і 01 тології вірусів з антигенним дрейфом, зокрема вірусів грипу і скй

Аналіз первинної структури білків і геномів (найбільш вая елементів збудників) дозволяє ідентифікувати і паспортизуй#! новиди патогенних мікробів за оригінальною послідовністю ііміі слот та нуклеотидів. Такі свідчення є підставою для формуimitMgj даних відносно біологічних різновидів мікробів у глобальному І табі, забезпечують можливість застосування сучасних інформМІ

н мкнюгій і вивчення їх еволюції та прогнозування її напрямів, ви- мтчсппя стратегічних елементів профілактичної і протиепізоотичної

(ііііміі II.

• и -кс, діагностика інфекційної хвороби, що виникла в первинному «ні топічному вогнищі, грунтується не на одному, а на кількох мето- ііні кйн о проводять комплексне діагностичне дослідження, однак і мри ілкому методичному підході в діагностичному комплексі обов'я- мнию повинен бути використаний основний метод дослідження, що мні вирішальне значення для постановки достовірного діагнозу. На­йдім. 'і-іч, на сибірку - виділення збудника, на сказ - клініко- іміі і . > югічні дані, на хворобу Ауєскі - позитивна біопроба на кролі.

І \. іановленням діагнозу хвороби в неблагополучному господар­юй! проводять ретельний ветеринарний огляд поголів'я тварин, за не- (#і«і)іінн гі вимірюють температуру тіла, застосовують алергічні і се­рн* пи дослідження. Огляд організовують так, щоб не розповсю­

дим мі хворобу в обстежуваному стаді (обробка рук та інструментів, ІМІмм 11 и-йод ягу та ін. ). Однією із найголовніших умов успішної бо- йнн.ьп і пк|)екційними хворобами є виявлення й ізоляція хворих та

рМ>|' З цією метою хворих та підозрюваних у захворюванні

:|жп і ючюють від основного стада в окремі приміщення (ізолято- ) М'іч послуговування їх виділяють спеціальний персонал і забезпе-

ІН І ІІСЦОДЯГОМ.

Ітипор являє собою спеціально збудоване і обладнане примі- ін роиапюване не ближче 200 м від жилих і тваринницьких бу­мі. її і іоляторі для великих тварин обладнують окремі денники, а при тих станки та групові стійла. Ізоляція явно хворих тварин » о\ і п і руповою, а підозрілих на захворювання - обов'язково ін- ‘ИН ІІ.ІЮІО. В ізоляторі повинен бути умивальник, мило і дезінфе- жіі ро імин для миття і знезаражування рук. Біля входу в ізолятор мін дс ібар'єр.

При нм'іпому поширенні захворювання для ізоляції хворих тва- »н ппі.мі. окремі двори, сараї, навіси, тваринницькі приміщення рмі ігіяпки пасовищ. Виведення з ізолятора тварин, що видужа-

1. п.ся з дозволу ветеринарного спеціаліста, який прово-

• її.., і. шия, і після обов'язкової дезінфекції зовнішніх покривів.

І* пі. пения окремих інфекційних захворювань, як захід лікві-

:і « і . р. ї ї іік|)екції, допускають забій хворих тварин, що як обо- _ 1'енп і ї ї передбачений Ветеринарним законодавством при ту-

беркульозі тварин і птиці, чумі і паратуберкульозному ентериті ве кої рогатої худоби, сапі та інфекційній анемії коней, сказі, чумі сі ней, орнітозі птиці, віспі курей тощо. Забій тварин може бути до щений залежно від неблагополучності епізоотичного стану, а так при спалаху інфекційних захворювань (ящур, бруцельоз, епізоот' ний лімфангіт коней та ін.). При їх занесенні в благополучні гос дарства забою підлягає все поголів’я неблагополучного господ аре ферми з дозволу Головного управління ветеринарної медицини державної ветеринарної інспекції.

Широке використання клініко-епізоотологічного методу в к плексі з мікробіологічними, серологічними і алергічними дослід " нями дає змогу максимально виявити в неблагополучному господі тві, стаді, населеному пункті заражених тварин. Особливу увагу г діляють дослідженням з виявлення та ізоляції тварин із нетигіон' та латентними формами хвороби, перехворілих і мікробоносіїі найбільш небезпечних джерел збудника інфекції. Подальша ізо таких тварин та їх знищення (сказ) або забій (чума) повністю шують завдання щодо ліквідації першої рушійної сили епізооти процесу - джерела збудника інфекції.

Інтерпретація і реалізація результатів. Кінцева мета інфекі діагностики полягає в отриманні двох альтернативних варіантів я віді, які визначають істинно позитивні або істинно негативні речу ти. Ці дві специфічні відповіді принципово відрізняються щодо ЇХ сягнення і подальшої реалізації. Для отримання позитивного рсіу ту і постановки діагнозу інфекційної хвороби потрібний оптимі їо; методичний підхід, а його практична реалізація має бути обоп\ своєчасною і доведеною до конкретних органів ветеринарної м ни. Негативний результат в остаточному варіанті потребує їм' ретельного опрацювання з максимальним дотриманням загалі.: мог і умов, постановки додаткових контрольних тестів і багатор тестування з метою забезпечення його безумовної вірогідності.

Паралельно в діагностичній теорії і практиці існують ще ДЯІ горії можливих відповідей протилежного, неспецифічного хнр

• хибно-позитивні і хибно-негативні (помилкові) результати, І нами їх можуть бути фактори різного походження, які залом технічного виконання на всіх етапах, починаючи з отримання до дослідження і інтерпретації результатів, стану та вмісіу якості і стандартності діагностичних біопрепаратів тощо. Ч

\иі>но-позитивні результати у більшості випадків отримують че- (ч і перехресні реакції між збудниками з антигенною родинністю (ти- мніиіи приклад - неспецифічні алергічні реакції на атипові мікобакте­рії при туберкульозі), через наявність у пробах неспецифічних інгібі- *нрш ї ї субстанцій різноманітного походження і спрямованості (на- н|иіічі.ід, неспецифічних аглютинінів);

чіічіо-негативнірезультати бувають наслідком природної або інду- »нмішпі імунологічної толерантності і супресії (наприклад, на фоні лате- иміпі 11 перебігу вірусної діареї у великої рогатої худоби може бути по­їнь її" відсутня серологічна відповідь при лейкозі в РІД, при хворобі

І іінінірп у курей - знижені або зовсім відсутні титри антигемаглютині- Ми по трусу ньюкаслської хвороби в РЗГА), неправильно вибраний те­рмін їй гукання або самі тести, а також неспецифічні інгібітори, переда- щ йиииаіміілементарною сироваткою, токсичні для субстратів і реаген- ІІи (м ис ми іі або блокуючі антитіла, а також недостатня чутливість тестів. Дпч інтерпретації результатів діагностичних досліджень принци­пи іі.ьииііво, що їхнє кількісне вираження (особлива логарифмічна н> формація) дає можливість застосування у цій галузі різних ме- Н'іипч підходів і прийомів біометрії та варіаційної статистики, і мі і її¹ н іа обробка аналітичних даних, вирахування середньо-

»**• їй їх показників, порівняльних та інших коефіцієнтів дозво-

• ■ и кому підвищити ефективність діагностики, забезпечити їх пре- ІНнн її., відтворюваність, вірогідність, репрезентативність, у тому ні у порівняльних варіантах.

гімфґіп-нційна діагностика. Особливе місце у діагностиці інфек- н ч і.ічіюріовань займає диференційна діагностика. З огляду на те, н інфекційній патології багато нозологічних форм є подібними емшіїїшми) до інших щодо їх клінічного, патогенетичного, епі-

прояву, а в реальних умовах їх перебігу і розповсю-

іч і ш юними є асоційовані, факторні, вторинні, інтеркурентні та імті.ші ([юрми. Звідси нагальною є потреба їх диференціації, ' їм \ пайширшому діагностичному аспекті. Диференційна діа- інк.і орієнтована і реалізується головним чином у вирішенні «%.» п н рпативних епізоотологічних завдань - для ідентифікації *ми ■, і іереотипній групі подібних захворювань і для визначення

• .і н м и оіюіїчного процесу при змішаній інфекції.

|г їй і' випадку диференційна діагностика має важливе епізо-

ш ни ш.імення для прийняття подальших організаційних прак-

тичних рішень. Вона широко застосовується при інфекціях, які нал жать до категорії гострих і епізоотичних. Наприклад:

у великої рогатої худоби - це комплекси “чума + діарея + пас рельоз”, або “інфекційний ринотрахеїт + парагрип + злоякісна ка ральна гарячка”;

у овець або великої рогатої худоби - “скрепі або губчастоподі енцефалопатія + шкірні хвороби із свербежем (ектопаразити, фот нсибілізація) + інфекції з нервовою клінікою (хвороба Ауєскі, с лістеріоз) + токсикози (фосфорорганічні сполуки, гіпомагнезіє токсемія вагітних) + хвороби з хронічним виснаженням (парату кульоз, прогресуюча пневмонія - вісна-маеді)”;

у свиней - “класична + африканська чума + бешиха + хвороба єскі + пастерельоз” або комплекс везикулярних хвороб;

у курей - “ ньюкаслська хвороба + грип + параміксовірусна і: кція”;

у коней - “африканська чума + вірусний артеріїт + інфекці анемія + піроплазмоз + бабезіоз”.

Високоефективними і необхідними є методи вірусологічної, робіологічної і серологічної діагностики та глибокої ідентифі збудників. Стосовно ряду інфекцій існують комерційні набори ностиків, до яких входять компоненти, потрібні для постановки ференційного діагнозу.

У другому випадку виявлення причинного фактора при змії му перебігу інфекцій - завдання досить важке. Така ситуація т для інфекційної патології промислового тваринництва, особли категорії факторних інфекцій. Сама по собі природа останньої, бачає невідповідність між кількістю збудника і розвитком клІИІ ознак та уражень, де збудник ( частіше убіквітарний) виконує лише кінцевого ефектора хвороби, зумовлює труднощі щодо новки диференційного діагнозу. Типові приклади - хвороби мо ку з патогенетичним комплексом пневмоентеритів. Але й туг існують діагностичні набори, які дозволяють диференціювати к„

, рота-, рео-, адено- та інші віруси, що викликають респіра торні шкові розлади у телят і поросят. У цих випадках важливе чи має інтерпретація аналітичних і діагностичних титрів.

Організаційно-правове підгрунтя інфекційної діагности льові можливості діагностичних напрямів і окремих методі п » значні у вирішенні загальних та спеціальних епізоотологіч

»■іти. Первинний клініко-епізоотологічний аналіз, макроскопічне Фн ж/іжсння інфікованих тканин на розтині з метою виявлення спе­цифічних уражень здійснюється безпосередньо в місцях локалізації ніфі і. ції, в епізоотичному осередку (в умовах господарства), і є •Лип п іковими елементами інфекційної діагностики і дають важливу •їм ч і/иіу інформацію орієнтовного призначення; здебільшого такого піпження виявляється достатньо для постановки діагнозу і прий­ми н гигюотологічних рішень. За необхідності відбувається збирання миннмі-іпїв для подальшого дослідження і документальне оформ- *мши результатів під керівництвом відповідального фахівця ветери- М|ш<н медицини. Мікроскопічне дослідження інфікованих тканин, Міі)|іі її мопогічні й інші прийоми виділення та ідентифікації збудників, »•(»киш ічпі тести для визначення специфічних антигенів і антитіл МІН* шиються в лабораторних установах державної ветеринарної ме- (імнніпі (району, області), центральній республіканській лабораторії рвн>|іширіюї медицини або науково-дослідних установах.

Ці і шп поетичні заходи, від лабораторної техніки до розробки і ііііішцгва біопрепаратів, з точки зору їх особливої правової та *»|*і 11 ш юї відповідальності, суворо регламентовані відповідними ‘»іінміі іакону “Про ветеринарну медицину” України, законодавств і про ветеринарну медицину, правилами, інструкціями, настанова-

ііі іншою нормативно-технічною документацією (НТД).

3. н .такому законі є стаття, яка регламентує лабораторну' діагно- \ мшроГ) тварин. Зокрема в ній зазначається, що лабораторну діа- нім хвороб тварин здійснюють центральна, республіканська АР м, і >і 11іасні, зональні, міжрайонні та райошіі державні лабораторії (інн.іріюї медицини у порядку, визначеному Державним департа- інм т іеринарної медицини. Методичне забезпечення діяльності »ічііі шагностичної мережі здійснює Центральна державна лабо- ііи ін-1 гринаріюї медицини. Таку діагностику також можуть здій- ніп п,і\ ково-дослідні установи. Спеціалісти державної лаборато- #т рпп.ірної медицини під час здійснення лабораторної діагнос- и «іімриіі не залежні від будь-якого впливу.

Щ'м.іішчю-технічна та методична документація на діагностичні біо­тин проходять державні випробування і контроль, здійснювані «»чиїм науково-дослідним контрольним інститутом ветеринарних [*<мн> і кормових добавок (м. Львів) і Державним науково-контроль­ні. .ні, и їм о і( технології і штамів мікроорганізмів (м. Київ).

Матеріально-технічне забезпечення діагностичної роботи пере бачає розробку і апробацію засобів та методів у спеціалізованих на ково-дослідних установах, їх стандартизацію і сертифікацію, цент лізоване промислове виробництво діагностиків та інших реагені серійний виробничий контроль (на біофабриках або у виробник підрозділах спеціалізованих науково-дослідних установ), централіз ване та контрольоване розподілення і поставки біопрепаратів, при дів, реактивів у мережі лабораторій ветеринарної медицини різни рівня.

Організаційні рівні вирішення діагносіичних завдань, сили і фі тори, які залучаються, характеризують ступінь їхньої відповідальну ті епізоотологічного, економічного і професійного рівнів (табл. 63),^

Таблиця 63 - Організаційні рівні, сили і засоби у вирішенні завдань інфекційної діагностики

Рівень (ланка служби ветерина­рної медицини)	Сили і засоби	Епізоотологічні категорії	Інфекції (іір клади)
Районний	Районні лабораторії вете­ринарної медицини	Розповсюджені індигенні, ен­зоотичні хво­роби	Лейкоз, тув кульоз, fipyi льоз, пулор лептоспірої тощо
Обласний (АР Крим)	Обласні і АР Крим лабо­раторії ветеринарної ме­дицини	Розповсюджені гострі інфекції	Сказ, ньюкаслиькі хвороба 'гоц
Державний (де­партамент вет- медицини М-во. аграр. політики України)	Центральна республікан­ська лабораторія ветери­нарної медицини, діагно­стичні лабораторії науко- во-дослідних установ	Емерджентні, екзотичні, гос­трі, епізоотичні інфекції	Ящур, кляі на чумп Ц ней, чум* 1 ликої рогі худоби гощйі

Поточна діагностична робота щодо категорій розповсюдженим! дигенних, ензоотичних інфекцій, хронічних інфекційних захвори (лейкоз, туберкульоз, бруцельоз тощо) і факторних (пасторш! ешерихіози, сальмонельози тощо) хвороб, захворювань м’ясоїд знаходиться у компетенції районної ланки служби ветеринарної | дицини і лабораторій державної ветеринарної медицини цього Рішення діагностичних завдань стосовно небезпечних і ромМ джених інфекційних захворювань (сказ, ньюкаслська хвороби, діоз) здійснюється на рівні обласної ланки. У всіх випадках иЦ нення і розповсюдження емерджентних, екзотичних гострих. РІ1

мі'їїшч інфекцій (передусім ящуру) рівень рішення визначається дер- +.ПИЮЮ службою ветеринарної медицини відповідної ланки з залу- 'ішмчм спеціалізованих науково-дослідних установ (наприклад, діаг- ин і її.і класичну чуму підтверджує Центральна республіканська лабо- і»ііііі|>ін або Інститут ветеринарної медицини).

ЗАХОДИ ЩОДО УСУНЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПЕРЕД АЧІ ЗБУДНИКА ІНФЕКЦІЇ

Ічіжмій інфекційній хворобі властивий свій механізм (шлях) пере- йй'іі иіудника від хворих до здорових тварин. Саме усунення об'єктів Hf|H і.і'іі збудників інфекції є важливим моментом у ліквідації епізоо-

ііі Ді»-їїгають цього різними шляхами.

• ік благополучному господарстві умовно здорові або підозрюва­ні н мраженні тварини складають третю численну групу, що не бере і н< її п епізоотичному процесі. З урахуванням епізоотичної ситуації і ни'Гічшіостей інфекційних захворювань з цією групою тварин ПОВО­ЄННІЇ Ч по-різному. Головним серед заходів щодо умовно здорових ttupmi повинно бути усунення можливості доступу їх до джерела ін­фанті. проведення знешкодження або знищення об'єктів передачі фіінші..і шляхом дезінфекції, дезінсекції, дератизації, дезакаризації і (Ийипііігішн стійкості організму тварин.

11. \ монах природної осередковості, а також у стаціонарних осере- «* м.н опшцних інфекцій (сибірка, емфізематозний карбункул) гру- (ііип ірюваних у зараженні тварин ставлять на стійлове утримання ** іи рі ї апяють на інше благополучне пасовище. При ензоотіях ін­шім 11 хронічним перебігом (бруцельоз, туберкульоз, паратуберку- I ПІ ш ) умовно здорове поголів'я влітку обов'язково виводять в мри іііо на пасовища, а тваринницькі приміщення і скотні двори

um .і дезінфікують. При стійловому утриманні рекомендується

im IV,ї м.не утримання і водопій.

Мри ги юотіях деяких гострих захворювань (чума свиней, хвороба пні і рміу підозрюваних у зараженні тварин ділять на дрібні гру-

1. . і .ти ч 11, у різні приміщення, що зменшує концентрацію збудника #*■1111 І мруднює передачу його через різні об'єкти зовнішнього

І Іри інфекційних хворобах, передача збудників яких від-

1М> м . II і допомогою живих переносників, проводять заходи щодо ■МІ.-ІІІНІ 14 і охороїш умовно здорових тварин від укусів членисто- іі*. і т ик випасання, застосування інсектицидів тощо). Для зне-

шкодження і усунення об'єктів передачі широко користуються різ ми дезінфекційними засобами (див. розділ “Дезінфекція”).

Дуже важливим заходом щодо групи умовно здорових тварин ( дозрюваних у зараженні) є поліпшення годівлі, умов утримання і гляду. У кожному окремому випадку спалаху хвороби на підставі них епізоотологічного обстеження розробляють заходи, спрямов на підвищення резистентності тварин проти інфекції. Цей захід велике значення при факторних хворобах молодняку. Підвищує с кість організму проти інфекцій додавання до раціону кормових а біотиків. Проте застосування кормових антибіотиків не можна глядати як засіб, що може замінити повноцінну годівлю тварин, найрадикальнішим заходом, що нормалізує процеси обміну і змії природну стійкість організму. Надмірне згодовування антибіог може призвести до порушення природного мікробіоценозу В ПО" нинах та органах і викликати тяжкі наслідки.

Нарешті, у підвищенні стійкості організму умовно здорових рин проти інфекції важливе місце належить специфічній профіл ці за допомогою вакцин, сироваток і гаммаглобулінів. Засоби і м специфічної профілактики дуже різноманітні, ефективність їх різних захворюваннях неоднакова й залежить від багатьох пр Проти більшості інфекційних хвороб, завдяки досягненням віт" ної і зарубіжної науки, розроблені ефективні препарати, за доц гою яких вдається захистити тварин, не допустити виникнення V рювань або припинити їх подальше розповсюдження. Все це доз: різко зменшити економічні збитки.

Однак, переоцінювати значення щеплення тварин не слід. ТІ у комплексі з ветеринарно-санітарними (прибирання трупів, доіі кція, дератизація тощо), обмежувальними (ізоляція хворих, кари і зоогігієнічними (поліпшення годівлі і утримання) заходами а* і пасивна імунізація поголів'я у неблагополучному господарс безпечує можливість ліквідації епізоотій.

Система оздоровчих заходів в епізоотичному вогнищі та лі ція інфекційних хвороб. Епізоотичні осередки неблагополучних дарств і населених пунктів можуть бути різними за розмірами, кіл¹ хворих і сприйнятливих тварин. Все залежить від характеру хін; конкретних природно-господарських умов. Згідно з епізоотичною новкою вони також неоднакові, що дає змогу розділити епізоошц редки на декілька категорій: свіжі, затухаючі, стаціонарні, природні ІІ

І Іриродно, що в кожному конкретному випадку оздоровчі заходи нічиі.чідно здійснювати з урахуванням категорії епізоотичного осере- ии (мсблагополучного пункту) на принциповій основі їх комплекс­нім її і визначення провідної ланки епізоотичного процесу. Всебічне тиіпоіологічне обстеження осередків і постановка достовірного діа­міну дають підставу для оголошення господарства (ферми, відділен­ій имікіу) неблагополучним за конкретною інфекційною хворобою, М'ііі.'і.ініія плану (організаційно-господарських і ветеринарно-санітар­ній мчодів, направлених на ліквідацію захворювання.

І Іг іалежно від виду інфекційної хвороби оздоровлення неблаго- Н» •¹1 % чін)іо пункту здійснюють за планом, у якому повинні знайти Імпк|н шс відображення такі заходи:

ні пониє виявлення, знезараження і ліквідація джерел збудника )нф>'і' ми;

і'і їм пїншення загальної резистентності, а також створення специ- фічіи моїмунітету у тварин, що знаходяться під загрозою зараження;

иі рочрив механізму передачі і шляхів розповсюдження збудника ||ф<і.піі всередині епізоотичного вогнища (господарства, пункту) і за |н«п межами шляхом планової і цілеспрямованої санації зовнішнього рмиипща. включаючи знезаражування тваринницької продукції, миміїїі, кормів, утилізацію трупів, гною, виробничих відходів, про- >ннч іе (інфекції, дезінсекціі і дератизації, охоронно-обмежувальні |«|мні і пнмі заходи.

I^і "ІІК|цгний перелік оздоровчих заходів, який необхідно проводи- м іи іпіагополучному господарстві, визначається інструктивними мфі мп імн, розробленими щодо кожної інфекційної хвороби, і від- ьиіпіи епізоотичною обстановкою. Обсяг і ретельність оздоровчих кпи іаиежать від особливостей інфекційної хвороби і її небезпеч- II, і» ілкож від умов, у яких знаходяться сприйнятливі тварини, »в при і типова різниця оздоровчих заходів під час спалаху в гос- ■;<І» ііч іі.-якої інфекційної хвороби полягає не в характері їх ‘г !■ піп, а в ступені роз’єднання неблагополучних груп тварин і . і" і м 11 іч розміщення з благополучними господарствами (ферма­ті і пчепцями). За цією ознакою в неблагополучних господарст- м. і" і.шпилений спалах інфекційної хвороби, обов'язково вво- Ч "і.иі і е п 11 я або накладають карантин.

,є/;;;//;( це система протиепізоотичних заходів, спрямованих »• • / і)ішння неблагополучних щодо інфекційної хвороби груп

тварин і території їх розміщення з благополучними господарств та територіями з метою ліквідації хвороби і попередження їїроз всюдження за межі епізоотичного вогнища. За умовами карант забороняється введення в неблагополучие господарство і виведення нього сприйнятливих тварин, випасання тварин, вивіз продуктів і ровини тваринного походження, фуражу та іншої продукції росл ництва, проїзд через епізоотичне вогнище (неблагополучний пун' проведення виставок, ярмарків, базарів у карантинній і загрозл зонах та ін. При деяких епізоотіях припиняють всі зв'язки з інш господарствами, зупиняють рух приватного автотранспорту, відмі ють маршрутні рухи автобусів, накладають конвенційну заборону вивіз тваринницьких вантажів із залізничних станцій, аеропо* морських портів; припиняють на неблагополучній території при посилок із тваринницькою продукцією, інтернують осіб, які пре¹ ють в епізоотичному вогнищі тощо.

Карантин запроваджують стосовно найбільш загрозливих ін^ ційних хвороб, які мають тенденцію до епізоотичного розпоі дження (ящур, чума свиней, ньюкаслська хвороба, сибірка, в| овець та ін.). Перелік таких хвороб наведений у Статуті ветерина медицини. Карантинуванню підлягають окремі двори, гурти, о~ ферми, господарства, а при особливо загрозливих хворобах - ра область, республіка, держава. При окремих особливо загрозливий фекційних хворобах, вказаних у Ветеринарному законодавстві, вколо неблагополучної території встановлюють загрозливу зону, жу якої визначають залежно від ступеня і широти розповсюд: інфекційної хвороби.

На дорогах, що ведуть до неблагополучного пункту, вивіїї спеціальні дороговкази, встановлюють шлагбауми, вказують об дороги, організовують охоронно-карантинні пости, обладнуючі інфекційні бар'єри, а також перевантажувальні майданчики для зення кормів, обладнання та ін. При окремих хворобах провод вну санітарну обробку обслуговуючого персоналу ферми, ристовуючи ветсанпропускники і параформалінові камери для раження одягу.

Обмежувальні заходи - це менш високий ступінь роз’єднані зоотичного ланцюга, який проводять в епізоотичному вопіиі благополучному господарстві, населеному пункті, при інфекі хворобах, що не мають тенденції до широкого епізоотичного

ні ищження (некробактеріоз, віспа корів, мит коней тощо). При бага- н.п\, особливо загрозливих, хворобах після зняття карантину в гос- мни.ірсіві на тривалий час вводять обмеження щодо використання

і п н 111 ■ 1111 ицької продукції, кормів, гною, пасовищ, водних джерел та ін.

Чі, при введенні обмежень, так і при накладенні карантину про- тн)<іііи, ізоляцію хворих і підозрілих на захворювання тварин від умо­кни мирових, що усуває подальше розповсюдження хвороби. На фе- (*ми\ дня ізольованого_ч утримання тварин будують окреме, спеціальне

• Я|ЬІІІ і інше приміщення із системою боксів, напівбоксів, денників (з (имр.ічунку 0,5-1 % поголів'я).

Іюияція тварин може бути індивідуальною і груповою, проте у тпіадках вона повинна бути надійною. Для ізоляції хворих і пі- Фмріиіілпих у захворюванні тварин облаштовують ізолятори.

Інфекційні клініки та ізолятори. Хворі на інфекційні хвороби ІЛгірНШІ ( джерелом збудника інфекції і можуть бути головною при- ЧМНіік > виникнення епізоотії. Ось чому ізоляція таких тварин від здо- Циинч і важливим елементом профілактики. Для цього до останнього Цн і і ворювались інфекційні ветеринарні клініки або інфекційні від­жимній при лікарнях ветеринарної медицини з ізолятором для хворих (нііи> ірюваних у захворюванні тварин.

М умовах сучасного ведення тваринництва державні районні ліка- риі тири парної медицини майже повністю втратили функції лікува- Іііінч установ. Змінилась епізоотична ситуація, багато інфекційних ціні., особливо епізоотичних, ліквідовані. Внаслідок цього, у бата­ми м ілповах ветеринарної медицини відпала необхідність органі­ці інфекційних відділень. Проте, у міських і районних підприємст- : і пікарнях ветеринарної медицини, де проводять прийом і ліку- н * і в ари н, яких утримують на території великих населених пунк- . ііЬин я іКОВО повинні бути відділення для інфекційно хворих тва-

• 11 к пін горами.

|ін|и кціііне відділення при лікувальних установах ветеринарної иміїнпп повинно бути ізольованим від загального відділення при- іп ніімрих тварин, мати окремий вхід і вихід. Рух тварин, які по­плинь в інфекційне відділення, повинен здійснюватись в одному -;*имі К інфекційному відділенні мають бути передбачені умови прийому великих та дрібних тварин в ізольованих один від одно- сіх, при вході і виході з яких встановлюються дезінфекційні ■«(»«і и V і их приміщеннях, де власники тварин очікують на при-

йом, повинні бути умивальник, господарське мило і дезрозчин для р (0,2 % - ний розчин хлораміну або 0,1 %-ний розчин “Дезоксону - 1”).

Після прийому хворої тварини всі використані інструме кип’ятять не менше 15 хв. За необхідності направлення тварини в і лятор ошийники, вуздечки та інші предмети, які були на тварині, з мають і дезінфікують. Тварину перед постановкою в ізолятор пі ють спеціальній обробці: копита розчищають, миють і дезінфік шкірний покрив ретельно очищають. По можливості і за відсутн протипоказань тварин миють з милом і потім обробляють дезінф ційними розчинами (залежно від характеру і виду тварин). Після п, йому лікар ветеринарної медицини обробляє руки; фартух і нарук ники краще замінити, у крайньому випадку їх слід обробити дез чинами.

Ізолятор потрібний для стаціонарного лікування тварин, хво на заразні хвороби. За існуючим законодавством, його будують лікарнях державної ветеринарної медицини, лікувально-санітар пунктах ветеринарної медицини. Слід пам’ятати, що, по-перше, нз хідно попередити можливе зараження людей від інфікованих тва при зоонозних хворобах, а по-друге - попередити розповсюджу збудника інфекції за межі ізолятора, клініки і карантинних пр: щень.

На фермах для ізольованого утримання заразнохворих і підочр у захворюванні тварин повинно бути спеціально обладнане примі ня (ізолятор) із системою боксів, напівбоксів та денників, кімнат проведення лікувальних процедур, зберігання реманенту, фуражу.

Ветеринарні установи (ізолятори, стаціонари тощо) розміні від тваринницьких і звірівницьких підприємств на відстані 2 птахівничих - 500 м; від автомобільних доріг і залізниці - за З обласних доріг - за 150 м, місцевих - за 50 м, від населених пуп за 500 м.

Особливу увагу слід звертати на обслуговування ізольовані« рин. Воно має бути організованим так, щоб виключалась можл“ розповсюдження інфекції. Роботу в ізоляторі доручають спеці виділеному персоналу, який забезпечують спецодягом і ознпйГ ють з елементарними правилами особистої гігієни. Прибиранні

з ізолятора, доставка кормів, підстилки і води повинні проіиїдй, особливою ретельністю, щоб роботи з обслуговування шир спричинювали зараження людей і худоби.

При вході в ізолятор у підлозі облаштовують заглиблення для им«и міх ванн. У вашій поміщають оброблені дезінфекційною рідн­ими. нойлок або мати (килимки), призначені для дезінфекції взуття МІ |І>, ЯКІ входять і виходять із приміщення ізолятора. Дезінфекційні иіммммі повинні бути у кожному приміщенні, де утримуються тва- ііиии

її і »шяторах для великих тварин (велика рогата худоба, коні) об­мини, жмоться індивідуальні бокси і невелика кількість групових (не ЙІмі.шс ніж на 5 голів) стійл (рис. 28). Місткість стаціонару (у великих іін 11. •, і,ірс гвах) залежить іім п.>і олів’я господарства:

Рис. 28. Схема-план ізолятора за системою боксів

(за Рябцевим): 1 - денник ; 2 - сіни; 3 - тамбур

Фін корів при без-

н|'ии чшому утриманні

І "» ( ІоЧВОЛЯЄТЬСЯ до 5 %)

§)м м ього стада; за

Н|*ми и того утримання |іі|нп і для коней - 2 % ;

ЩНН |Н моптного молодняку (смні>.’і рогатої худоби - 2 І : і і ІЯ свиней - 1 - 2 %

мчи овець — 2,5 —

V /I I I івірів і кролів - Ц 14 I мі чільної кількості >ці, чия основного стада, іінмчюрі, крім стаціона- , МНІ.пі. бути приміщен­ні лікувальних процедур, для зберігання реманенту і

|ІИФ N

• иі.пп.иому приміщенні повинно розміщуватись 80-90 % ско- іініі., .і в ізольованих боксах - 10-20 % місць, призначених для (цін чиорих на особливо небезпечні хвороби. Утримання в ізоля- !.. '.шпульне.

! і.. і>м. >Р може блокуватись з іншими ветоб’єктам за умови огоро- й<‘і і' . \ цільним або сітковим парканом заввишки 2 м з цоколем. ІМ 1-М ... повинен бути зроблений окремий вихід у внутрішній двір іи*і..р,і Ііпсога приміщення ізолятора для коней - 2,7 м, для інших

її ¹ І м. Стіни перетинок, стелі мають бути рівними. їх фарбу-

іі . пін ими до дії вологи і дезречовинів фарбами у світлі тони.

Віники та лопати потрібно зберігати у розчинах дезінфекці” речовин (1 % - ний розчин формаліну). У кожному боксі (відділе повинні бути умивальник, господарське мило і дезречовини. На вх має бути дезмата, а також спецвзуття, халат, фартух, нарукавн гумові рукавички, а у випадках особливо небезпечних інфекцій - хисні окуляри, марлеві пов’язки і спеціальні захисні маски.

В ізоляторі обов’язково має бути аптечка, укомплектована за бами для невідкладної дезінфекції ран, саден, полоскання ротової рожнини, обробки слизових оболонок, очей, носа, шкіри, обл^- Санітари, які доглядають заразнохворих тварин, повинні скласти теринарно-санітарний мінімум.

Найбільш трудомістким є знезараження стічних вод і гною, який копичується в інфекційних клініках та ізоляторах. Стічні води знсз жуються найчастіше хлором або хлорним вапном. Існує кілька си що передбачають таку обробку. В умовах ізолятора та клінік стічні здебільшого збирають у водонепроникні резервуари і додають у від дно розрахованій кількості дезінфектант. Тільки після знезаражуй рідкі відходи спускають у загальну каналізацію. Гній збирають у си льні бетоновані ями із щільними кришками і знезаражують деззасоб передбаченими відповідними настановами та інструкціями.

При окремих особливо небезпечних і висококонтагіозних їй рюваннях (ящур, чума великої рогатої худоби тощо) запроваджу інтернація обслуговуючого персоналу та представників служби ринарної медицини на територію ферми, де знаходяться хворі ■ ни. Таким чином забезпечується ізоляція хворих тварин в окро приміщенні. Люди, які обслуговують хворих тварин, забезпечу всім необхідним і перебувають у приміщенні упродовж визнач« законодавством ветеринарної медицини терміну.

Однак, проведення інтернаційних заходів викликає чимало нощів господарського й економічного характеру. Якщо ж pofurfï теринарно-санітарного пропускника забезпечується у повному необхідність інтернації відпадає. Система санпропускника ( си біологічного захисту) повинна забезпечувати повну зміну одягу ( та, забруднена зони), роботу душової кімнати (між зонами), параформалінової камери (дезінфікується все, що виноситься брудненої зони) тощо.

Ветсанпропускник - це комплексна споруда, яка має сані ш; дезінфекційне відділення (блоки, зони). Окремими частинами н

кііика є в’їзний дезбар’єр, санітарний та дезінфекційний блоки,

4. іініп/к дезбар’єри при входах у виробничі приміщення. Відповідно фі проектних норм ветеринарно-санітарний пропускник має у своєму «кмилі будівлі, споруди та приміщення:

і пні гарний блок (відділення), який має прохідну з дезкилимками, і*|пн |ні()пу із сушильною шафою, душовими установками та примі- Шічшчм для дезінфекції одягу;

ні-иінжекційний блок (відділення) складається з приміщення, не- мЛиіиііоіо обладнання, або спеціальної установки для дезінфекції Ірині ін ір гпих засобів і тари;

111. їм >ні іий в’їзний дезбар’єр господарства - це спеціально облад- імчи. < бетонованим заглибленням споруда. Для дезінфекції коліс і і|інін іи >р і у заглиблення дезбар’єру щодо верхнього рівня дезрозчину ННИНІІІН) бути довжиною не менше 9 м, шириною - на всю ширину |н|Иі 1.1 і пибиною - не менше 20 см. Пандуси повинні мати ухил не Рііімін' 14°. З метою попередження замерзання дезрозчину взимку в |»ііііптапс дно дезбар’єру вмонтовуються спеціальні труби від теп- Циріи и і оснодарства.

І її .| 11 док накладення карантину і обмежень, а також подальше нипк-мті оздоровчих заходів у неблагополучних господарствах і пін них пунктах визначаються відповідними інструкціями Мініс- ;« ти аграрної політики України.

I^і нраіі і пііні й обмежувальні заходи здійснюють на основі рішень німп и адміністрації за поданням головного лікаря ветеринарної німини району. Відповідальність за виконання карантинних правил :іии аі пня оздоровчих загальних карантинних заходів покладається >ррніпиків господарств, підприємств і органів місцевої влади. За ані шино і проведення спеціальних протиепізоотичних заходів по­мп шиноиідає ветеринарна служба. Саме тому при складанні шіа- пиіпромчих заходів потрібно підходити відповідально до визна­ні мнікретних виконавців і осіб, які контролюють виконання ко-

ми ичоду.

і 11" И' и карантинування або обмежувальні заходи зумовлюються н ій їм інкубаційного періоду хвороби і мікробоносійства після .«.мніританпя тварин. Карантин та обмеження знімаються з небла-

I., о пункту після повного видужування тварин, проведення

■ігиинщч іаключних ветеринарно-санітарних заходів і по завер­нім і і рику, передбаченого відповідними інструкціями.

Нині успіх ліквідації інфекційної хвороби значною мірою з жить від організації протиепізоотичних заходів та участі в їх про денні всіх державних і громадських органів, власників тварин, а кож наявності відповідних матеріальних ресурсів. Раціональне пла вання протиепізоотичних заходів засноване на науковому епізоото гічному прогнозі і має суттєве значення у профілактиці та заб печенні кінцевої мети боротьби з інфекційними хворобами - повно' ліквідації.

Епізоотологічний прогноз і ліквідація інфекційних хво тварин. Епізоотологічний прогноз - наукове передбачення можли змін ситуації щодо інфекційних хвороб на певній території. Він гр тується на системному вивченні та аналізі динаміки різних факто які впливають на розвиток і згасання епізоотичного процесу. Пев мірою це дає можливість прогнозувати і можливі економічні зб До завдань епізоотологічного прогнозу належить встановлення М ливості і термінів виникнення інфекційних хвороб; передбачення тенсивності розвитку епізоотичного процесу і ймовірного занес збудників інфекційних захворювань з неблагополучних територ самій Україні, а також із-за кордону.

Нині розробляються короткострокові (сезонні), середньост ві (річні) і довгострокові (багаторічні) епізоотологічні прогноїм сказу, сибірки, класичної чуми свиней, ящуру тощо). їх вірогід визначається ступенем вивчення епізоотологічних особливостей витку хвороби, глибиною і об’єктивністю епізоотичної ситуації, нем ведення сільськогосподарського виробництва на конкретний риторіях. Ось чому удосконалення методів епізоотологічного ження та аналізу, обліку і звітності при інфекційних хворобах - хідні умови епізоотологічного прогнозування.

Результати епізоотологічного прогнозу дозволяють науко»© грунтувати планування, раціональну організацію і своєчасне г" дення протиепізоотичних заходів, а також вибір економічно ішйб ефективних методів профілактики інфекційних захворювань. І їй ставі епізоотологічного прогнозу розробляють рекомендації 'і ов виготовлення і номенклатури специфічних біопрепаратів, мо“ наукове передбачення появи особливо вірулентних штамів іОуд інфекційних хвороб з іншими антигенними властивостями.

Раціональне використання протиепізоотичних заходів грунт на суворо науковому епізоотологічному прогнозі, має досить «

tnii'u-ппя для профілактики і забезпечення кінцевої мети боротьби з інфіміійиими хворобами - повної їх ліквідації. У спеціальній літера- п|и покивається термін ерадикація (лат. е, ех - із + radix - корінь) - »нінірпісння, повна ліквідація певної заразної хвороби у будь-якій фірмі її прояву з одночасним знищенням збудника у природному і ні і ум юму середовищі циркуляції, в неблагополучних територіях, в ніци мій країні, ряді країн і навіть у глобальному масштабі. Найбільш нпічі u ті приклади викоренення хвороби Ауєскі у Великобританії, чуми і контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби, сапу ко- м*>П н нашій країні, класичної чуми свиней і ящуру в Північній Аме­бнім. і \ масне глобальне викоренення віспи людини.

її міх ліквідації інфекційної хвороби у тих чи інших територіаль- межах і навіть в цілій країні залежить від багатьох причин: підго- іинмі фахівців ветеринарної медицини та забезпеченості ними ГОСПО­ДІ*! 111 І установ ветмедицини, ступеня вивчення хвороби, широти її |КНІ|ічи юдження, наявності ефективних і економічно прийнятних мє- ІИ-міи боротьби, рівня організації протиепізоотичних заходів та участі И|іит\цепні їх державних і суспільних органів, власників тварин; вимін і і відповідних матеріальних ресурсів. Висуваючи завдання т і інн конкретної інфекційної хвороби, передусім потрібно науко- tifч рми увати його з урахуванням перерахованих вище умов.

І Ір. 11 пспізоотичні заходи здійснюються у сфері соціально- :і(ііімгпюго життя суспільства, а їх реалізація вимагає великих ор- "Ііиііішшх заходів і матеріальних витрат, у зв’язку з чим необхідна імипмі іація, яка забезпечувала б найбільш ефективне використання ♦•‘іншії.них ресурсів. З урахуванням епізоотичної ситуації, застосо­вні і s масні методи та засоби аналізу, з великої кількості протиепі- іігімич іаходів слід вибирати той варіант, який дає найбільший >і нрн найменших витратах коштів, часу, сил і засобів.

ЯВИЩА ПОПУЛЯЦІЙНОГО РІВНЯ В ЕПІЗООТОЛОГІЇ

Вакцинозалежність. У світовій практиці боротьби з епідемія» інтенсивно впроваджується так звана Розширена програма імунізЩ ВООЗ (РПІ), яка передбачає глобальний захист суспільства такі способом від усіх соціально-значимих інфекцій. їх список споча містив лише поліомієліт і деякі захворювання з традиційною про лактикою. Тепер цей список постійно розширюється і до 2010 р. ¹ нараховувати біля 30 нозологічних форм (Медуницьін Н.В., 199 Таким чином, РПІ у перспективі передбачає становлення принцип нового епідеміологічного явища, яке отримало назву вакцинозалі ність.

Стосовно гуманітарної медицини така ситуація, ймовірно, виі вдана виключно соціальним значенням інфекційної патології люд'

У вітчизняній і міжнародній теорії та практиці протиепізоотичної боти, яка має велику кількість стратегічних і тактичних прийомі! гального та спеціального призначення, вакцинопрофілактика ти' традиційно розглядається як один з найбільш ефективних і уніио льних елементів. За останні 15-20 років логіка протиепізоотичи профілактичних заходів формувалась послідовно, і сьогодні, в оо ному, зводиться до вакцинопрофілактики як до універсального безвідмовного засобу. Він не вимагає більш складних, перед складних наукових, спеціальних рішень на терені загальної і си льної епізоотології з метою винайдення методів альтернативного рактеру. У практиці протиепізоотичних і профілактичних 'їй: проти хвороби Ауєскі, псевдочуми птиці, хвороби Марека, клас* чуми свиней, гострих інфекцій м’ясоїдних, більшості емерджог інфекцій (міксоматоз, вірусна геморагічна хвороба кролів тощо) цинація виявилась єдиним можливим заходом, зокрема, коли ЙІ про масові антирабічні щеплення великої рогатої худоби в и чайно великих масштабах (Макаров В.В., 1999).

Протиепізоотичування. Це явище охоплює два близьких їй тю типи епізоотичних явищ - (1) прихований епізоотичний М|‘. безсимптомний перебіг епізоотії протягом певного часу, тобі« кнення і розповсюдження заразної хвороби в інапарантній формі; ситуації прихованого виникнення і розповсюдження заразної | би, що обумовлюють передепізоотичні процеси, деяку ІШСІІЙІф готовленість до маніфестної захворюваності. Підгрунтя мри 11»

інчмілшія складають відомі інфекційно-імунологічні взаємовідноси­ни. і. і к і, як нестерильний імунітет, імунізуюча субінфекція, персисте- ниііі толерантна інфекція під імунним контролем - близькі за своєю щію компенсаторні процеси, наслідки взаємної адаптації та співіс- тнишія патогенних мікрорганізмів і сприйнятливих тварин. У цьому тмм-ксті термін протиепізоотичування найбільш повно відображає іиточу епізоотичну ситуацію як за рядом гострих, так і хронічних Інфі миіі: чуми і парвовірозу собак, псевдочуми птиці, класичної чу­ми і шііісй, лептоспірозу, пулорозу.

Можливо саме протиепізоотичування становить підгрунтя хро- ні'іііиі о исблагополуччя країни щодо цих інфекцій, при яких у біль­шім п випадків протиепізоотичні та профілактичні заходи грунту- Іиіі.іи на плановій і поголовній вакцинації, будучи або причиною, Й" и.н підком вакцинозалежності. Одним із очевидних логічних линини цієї тези є відсутність перманентної епізоотичної вогнище- ті альтернативної і активної форми епізоотичного процесу як іМимішу збереження біологічного виду в умовах згаданого небла- НИниу'і'ія. Епізоотологічні перспективи при цьому характеризують- іГіс|н-жснням постійного загрозливого статусу поголів’я невизна- Ині 11>ииалості.

Іміюиіім прикладом і підтвердженням аутентичності протиепізо- Н'п іишня першого типу є неконтрольовані зростання титрів анти- :иі їй 11 ш іінів на фоні поголовної імунізації проти псевдочуми пта- іін окремих птахофабриках, періодична зміна серологічних варіан- мппої нір, патогенних для сільськогосподарських тварин.

11 и и мі ц другого типу протиепізоотичування можна виділити пе- I) юн» ичної чуми свиней в сучасних умовах. В останні роки ет­ичні * малахи класичної чуми свиней виникають в основному не Я *ічиї пмііим типом гострої епізоотичної інфекції, а за так званою

• ніс моцгллю: прихована циркуляція і збереження вірусу в госпо- п.і іиппька до стану епізоотії, відбувається серед старого, неод- 4и|іи пкчіленого поголів’я свиней, а класична чума свиней кліні- Н|імініііік гься в атиповому варіанті, лише на поросятах з недоста-

• і ральним або штучним імунітетом (рис. 29).

ІМі ї ї епізоотологічний механізм другої моделі пояснює випадки » ним періодичного неблагополуччя щодо ньюкаслської хвороби

і*« 11 \ юсподарств із спільним утриманням старих курей і то-

ІМІ І. І И НИ ідияку.

Імунологічн аналіз в епіз тології. Прові

показники і дуального і тету - напру ність і тривалі

Рис. 29. Формалізована порогова модель згасання гумо­рального імунітету і постадійного набуття сприйнятли­вості до вірулентного і вакцинного вірусу

• зумовлюю' висхідним рів активності і кованих ефект протективного нітету (цит сичних лімф

тів і антитіл). У свою чергу вони визначають показники сумарних тегорій більш високого рангу - популяційний імунітет і імунний Для характеристики останніх існують так звані епізоотологічні терії популяційної та індивідуальної стійкості. їх значення у в ненні, розповсюдженні інфекцій і практичне застосування в єні' логічному обстеженні, розробці і реалізації протиепізоотичних та філактичних заходів є предметом субдисципліни, яка отримала ' імунологічний аналіз в епізоотології. Методичне підгрунтя цієї ; пліни складають серологічні і імунологічні методи оцінки попу ного імунітету та імунного фону, які визначаються як однорідіг неоднорідний і високий, середній або низький відповідно. У табл наведено приклад узагальненого алгоритму практичного вирі епізоотологічної задачі за допомогою імунологічного аналізу.

Саме імунологічний аналіз в епізоотології повинен забсіі базу даних для побудови правильної тактики вакцинації як йол: сштабного заходу захисту популяцій сприйнятливих 1 Об’єктивна оцінка популяційного імунітету та імунного фону ляє своєчасно здійснити імунізацію з високою профілактичною тивністю і відмовитись від багаторазових щеплень з наперед ік! леними скороченими інтервалами, які мають єдину мету доїцвГ ти тварин з низьким індивідуальним імунітетом в гетерогеннії єю ознакою популяції (особливо в ранньому віці); цей припциЦ мий в міжнародній практиці під назвою “кетч ап” (англ. “си|‘ або “зловити неімунного”.

! 1 ія, яка реєструється (картина)		Популяцій­ний імунітет	Імунний фон	Причини (історія вакцинації пого­лів’я)
і, і і на	патолого- анатомічна
111 ч • М . І	Норма	Однорідний	Високий	Імунізовано по­головно і ефек­тивно
ІІІ І , ПІЧ	Окремі патоло­гічні зміни на розтині		Середній	Імунізовано сла­бкою вакциною або недавно
Ніи* \ ти або ніцГіі'.і суб- МІІН'мі.і ІН- фр h 111II	Типові ознаки на розтині		Низький	Імунізовано сла­бкою вакциною, дуже давно або з недотриманням термінів
Мяиіф.', і па і кні і і- Чнп і ипоьа [(Циміїн	Повна типова патолого-анато- мічна картина		Відсутній	Не імунізовано
ТН|іімі пипа- І»|І \|ріі|іІЧ- ВиІ і і ■ ■ і > іої Інфі 1.ММ	Типові ознаки на розтині	Неоднорід­ ний	Всі рівні однаково	Імунізовано ду­же рано або з неоднорідним колостральним імунітетом
МІН ІШІІ.ІД- |ft • И'і' її 11 її ■ [- • |к>| |||||" I IIII	Окремі патоло- го-анатомічні зміни на розтині		Високий 3 індивідуа­льними віміннос- тями	Ревакциновано нещодавно, деякі особини ще не­достатньо імунні

1. Ці очним актуальним завданням імунологічного аналізу є роз- *;|>оіч .і походження інфекційно-імунологічних взаємовідносин, які

мини 11, підгрунтя протиепізоотичування як явища популяційного

• 111 п іагмовідносини передбачають наявність імунних ніш по- ініі юиіодаря, які використовуються для прихованої циркуляції йміїї'Ні інфекцій на чітко визначеному фоні недостатнього, що об- И Інфі КЦІІІНИЙ процес, але не стерилізує, імунітету. Іншими сло- « ї м і популяція тварин повинна бути імунологічно неоднорід- ) ніиіічіи по недостатньо імунних тварин (особин).

L. (І|іи|"' пю, що лише індивідуально високий (або оптимальний) рі- йf■ 1111111, и і і ефекторів забезпечує високі показники імунного за-

2. і um, m. .'кіс інфікування. Однак, ефектори як фізичні структури нмін і ,ц .монекули) в динаміці імунітету природно відмирають;

цей процес універсальний і вимірюється періодами напіврозп тобто дворазового зниження активності.

Зокрема, період напіврозпаду в у тварин різних видів стан вить 8-20 днів, у середньому 2 тижні. Це означає, що через ко ' два тижні титри антитіл будуть знижуватись у два рази. З урахув ням сказаного неоднорідність популяції за рівнем імунного захи практично невідворотна і динамічно стійка.

Поряд з тим, на прикладі класичної чуми свиней в ВИДІ вето нарної вірусології і мікробіології (Росія) (Чермашенцев В.І. зі о вавт., 1992; Коломицев А.А.ЗІ співавт., 1992) експериментально до дено існування двох взаємопов’язаних феноменів інфікування. І перше, встановлено, що реакція імунізованих тварин на інфікувц залежить від напруженості імунітету (титрів антитіл) і варіює від гибелі та патолого-анатомічних змін різного ступеня до вірусемії серологічної відповіді, яка реєструється. На цій підставі може б чітко сформульована дозозалежна постадійна градація імунного ну: стадія імунітету низької напруги - захист від клінічного іцг хвороби і загибелі; проміжна, середня стадія - захист від ураже: яке виявляють при патолого-анатомічному дослідженні на фоні димого клінічного благополуччя; стадія високонапруженого імуні

• захист від проникнення, розмноження і екскреції епізоотич збудника, а також виключення персистування вакцинного варіаніу

По-друге, показана можливість інфікування (приживлення І симптомного розмноження, що реєструється лише за короткочий вірусемією або підвищенням титрів сироваткових антитіл) піруп ним варіантом вірусу імунних тварин з активністю антитіл на 2 З вище критичного рівня сприйнятливості до вакцинних варіаш ійі критерієм для ревакцинації.

З графічної порогової моделі (рис. 30), побудованої на пі аналітичних спостережень і застосовуваної як для оцінки ромі поствакцинального, так і колострального (трансоваріальиою) | тету проти класичної чуми свиней і ньюкаслської хвороби, иидМ‘* тварини залишаються незахшценими проти інапарантної їм протягом 4-6 тижнів у динамічному інтервалі між послідоинИ! стадійним настанням сприйнятливості до вірулентного і иикі| вірусу. Цей гіпотетичний механізм якнайкраще характери іу* її утворення імунної ніші та інфекційно-імунологічне походженні тиепізоотичування при класичній чумі свиней.

І.і к і результата імунологічного аналізу в епізоотології можуть *міи універсальне прикладне значення. Формулювання (або коректу- •ішііч) спеціальних епізоотологічних вимог до імунного статусу тва­рин. які грунтуються на такому моделюванні, можливе у спеціальній н|""|іпілктиці інфекцій в цілому і спрямоване на підвищення надійно-

НІ ПІ І.ІННЬОЇ.

I^і мі «»отологічна діагностика і аналітична епізоотологія. Про­чими хронічного неблагополуччя з ряду епізоотичних інфекцій, пе- I»? їм їм контрольованих вакцинацією, призводять до необхідності нііии підходів і принципів у дослідженні еволюції заразних хвороб та »«■ііінтносгей сучасного етапу епізоотичного процесу. Важливого іни'ігііпя набуває епізоотологічна діагностика - розпізнавання про­пий ичиорюваності і епізоотологічного стану популяції тварин, які І(і\ и і \ и > і ься на епізоотологічному методі дослідження і наукових Піти про причини, умови та механізми виникнення і розповсюджен­ні інфекції. Клінічна діагностика спрямована на розпізнавання інфек- ‘Нниіи процесу і орієнтована на симптоматику та патогенез з метою м і ін|іікаііії нозологічної форми хвороби на рівні організму. Епізоо-

і імі пій діагностика, на відміну від неї, спрямована на розпізнаван­ими шшчного процесу і орієнтована на вивчення динаміки захво- in.Mii« 11, поширення хвороби у просторі і часі з метою встановлен- \‘іпц іл механізмів розвитку епізоотій будь-якого типу напружено- I п ні п ресах вирішення протиепізоотичних завдань на популяцій­ні рівні. Саме епізоотологічна діагностика складає аналітичний |ніі і пі юотології і забезпечує методичне підгрунтя протиепізооти-

II | іпі и II П.

Л ін ничизняної епізоотології традиційно визнаним залишається мі 11. >ч пі я за типом “випадок”, яке грунтується на всебічному ви­нні і .піллізі конкретного епізоотологічного явища або об’єкта

І и пін ічне вогнище, спалах, епізоотія, захворюваність). Відсут-

н \ іи щ.шості випадків достовірного виявлення конкретних при-

• її« ічі.и шіолуччя в цілому і стосовно окремих спалахів та епізоо­тії пмивио, свідчить про низьку результативність застосовуваних Іи ііи V числі нових підходів найбільшої уваги заслуговує методо- »» <н .і і руїггується на принципах аналітичної епізоотології, перед- ** м 1111 пічне, епізоотологічне, когортне дослідження-зіставлення ‘і'іммнмч груп тварин, сформованих за принципом ознак схильно- щ.' 1.11 * 11111 \ гіпотетичного фактора ризику. За принципом захворю-

ваності (дія фактора оцінюється захворюваністю) оцінюється і аналі тичне дослідження типу випадок - контроль — зіставлення рівноці них груп тварин, сформованих за ознакою захворюваності, за ді цього фактора (навпаки, захворюваність оцінюється дією фактора), таблицях 65 та 66 наведено приклади їх практичного застосування аналізі конкретних епізоотичних ситуацій (за даними С.И. Джутг 1990- 1994).

Таблиця 65 - Когортне дослідження в оцінці ролі умов утримання тварин як фактора ризику в розповсюдженні туберкульозу

(спрощений варіант аналізу)

Вихідні дані

завдання

епізоотологі­чний анамнез