Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
РГЗ РКС.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
101.19 Кб
Скачать

ЗМІСТ

ВСТУП

3

1

РОЗДІЛ 1. ЧАС ВИНИКНЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ РЕГІОНУ.

2

РОЗДІЛ 2. РЕРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ.

2.1 Природні ресурси

2.2 Історико-культурні ресурси

3

РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕР РЕКРЕАЦІЙНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ТА СТУПІНЬ ЇЇ РОЗВИТКУ.

4

РОЗДІЛ 4. ПОТУЖНІСТЬ, ГЕОГРАФІЯ, СТРУКТУРА Й ДИНАМІКА РЕКРЕАЦІЙНИХ ПОТОКІВ.

5

РОЗДІЛ 5. РІВЕНЬ РЕКРЕАЦІЙНОГО ОСВОЄННЯ ТЕРИТОРІЇ РАЙОНУ.

6

РОЗДІЛ 6. НАЯВНІСТЬ ОДНОГО АБО БІЛЬШЕ РЕКРЕАЦІЙНИХ ЦЕНТРІВ І ОРГАНІВ КЕРУВАННЯ.

7

РОЗДІЛ 7. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ.

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ розділ 1. Час виникнення та формування регіону.

Австралазія  є частиною Азіатсько-Тихоокеанського макрорегіону. До складу мікрорегіону входять дві країни: Австралія та Нова Зеландія.

Австралазія була частиною давнього материка Гондвана. Вважається, що близько 250 мільйонів років тому на Землі існував єдиний суперматерик  Пангея, його обмивав єдиний океан  Панталасса. Він включав до свого складу всі сучасні материки, однак, поступово він почав розколюватися. Приблизно 150 млн. років тому Пангея розділилася, давши початок двом континентам: Лавразію (в її складі опинилася сучасна Північна Америка, Євразія й Гренландія) і Гондвану (вона включала Африку, Південну Америку, Індостан, Австралію і Антарктиду). Панталасса теж розділилася на Атлантичний і Тихий океани. Близько 100 млн. років тому два материки остаточно розійшлися, утворивши вже згадані континенти, із сучасними: Африка відділилася від Південної Америки, а Австралія – від Антарктиди. За наступні мільйони років материки поступово взяли сучасні обриси і розташування, однак, вони не припинили свого руху [1].

В основі Австралазії лежить давня докембрійська Австралійська платформа, яка є частиною Індо-Австралійської плити, в оточенні Індійського океану на заході і в Південному океані на півдні. Периферійні території розташовані на Євразійській плиті на північному заході, на Філіппінській плиті на півночі, і в Тихому океані  у тому числі в численних окраїнних морях  на вершині Тихоокеанської плити на півночі і сході [2]. Кристалічний фундамент Австралійської платформи на заході, півночі і в центральній частині виходить на поверхню утворюючи щити. Решта території фундаменту перекрита потужним чохлом осадових порід [3].

Австралія  це найплоскіший континент з найстарішими родючими ґрунтами. Східну частину Австралії займає Великий Вододільний хребет, хоч і назва гір не є зовсім коректною, позаяк подекуди хребет становлять низькі пагорби, а найвищі гори не сягають вище 1600 м над рівнем моря.  Де-не-де збереглися конуси давно згаслих вулканів. В Австралії немає ні діючих вулканів, ні льодовиків, не буває і землетрусів [3]. Серце країни — це рівнини і височини центральної Австралії характеризується великою кількістю пустель: Велика Піщана, пустеля Гібсона, Велика пустеля Вікторія, пустеля Сімпсона з відомою Налларборською рівниною на південному узбережжі. Крайньою північною точкою Австралії є Йорк, що лежить на віддалі, за 1130 км від екватора, крайня південна кінцева частина материка мис Півленно-Східний. Крайньою західною точкою Австралії найчастіше вважають мис Стіп-Пойнт, крайня східна  мис Байрон [4].

Нова Зеландія також була частиною континенту Гондвана, що відкололася більше вісімдесяти мільйонів років тому в ході геологічної катастрофи шматочок суші. Рельєф Нової Зеландії представляє в основному височини і гори. Острови, що утворюють Нову Зеландію, розташовуються в кайнозойськійгеосинклінальній області між двома літосферними плитами  тихоокеанською таавстралійською. Впродовж тривалих історичних періодів місце розлому між двома плитами піддавалося складним геологічним процесам, постійно змінюючи структуру і форми земної кори. Саме тому, на відміну від більшості островів Тихого океану, острови Нової Зеландії утворені не тільки в результаті вулканічної активності, але і мають материкове походження. Більше 75 % території країни лежить на висоті більше 200 м над рівнем моря. Більшість гір Північного острова не перевищують висоту 1800 м, 19 піків Південного острова вищі 3000 м. Прибережні зони Північного острова представлені просторими долинами. На західному узбережжі Південного острова розташовані фіорди. Розташування Нової Зеландії історично пов'язано з активною вулканічною діяльністю на її території. На сучасному етапі зоною підвищеної тектонічної активності і сполученою з цим високим числом землетрусів є західне узбережжя Південного острова і північно-східне узбережжя Північного острова. Щорічна кількість землетрусів у країні становить до 15 000, більшість з них невеликі і лише близько 250 щороку можуть належати до помітних або сильних. Вулканічна активність у сучасній Новій Зеландії, як і раніше висока, і на території країни активні 6 вулканічних зон, п'ять з яких розташовані на Північному острові. Вулкани Нової Зеландії:

  • Руапеху  діючий стратовулкан,

  • Нгаурухое  активний стратовулкан, що знаходиться в центральній частині Північного острова,

  • Таупо  його кальдера заповнена однойменним озером,

  • Таранакі,

  • Таравера  діючий вулкан на Північному острові,

  • Мер  вулкан на однойменному острові,

  • Гіггенбах  підводний вулкан, розташований в Тихому океані на північ-захід від вулкана Маколей в 800 км на північний схід від Нової Зеландії,

  • Бразерс [5].

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]