6. Патронатна служба та її особливості

З прийняттям Закону "Про державну службу" у практику державного будівництва України був запроваджений інститут патронатної служби.

Патронатними службовцями є помічники, консультанти, радники, керівники прес-служб, яких мають право самостійно добирати та приймати на посади Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Кабінету Міністрів України та голови місцевих державних адміністрацій. Порядок перебуван­ня на державній службі таких осіб встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 851 "Про затвердження Порядку перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій".

Прийняття на патронатну службу здійснюється без прове­дення конкурсу. Разом з тим посади патронатної служби у встановленому порядку віднесені до відповідних категорій посад державного службовця. У разі необхідності може встановлюва­тися випробовування під час прийняття на державну службу, проводитися стажування державних службовців з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня та ділових якостей.

Державні службовці патронатної служби виконують дорадчі функції, які визначаються згідно із завданнями, обов'язками та повноваженнями, що полягають у підготовці пропозицій, прогнозів, порад, рекомендацій, а також необхідних матеріалів для керівництва, організації контактів із громадськістю та засобами масової інформації. Конкретний перелік обов'язків та прав працівників патронатної служби визначається у посадо­вих положеннях та інструкціях, що затверджуються посадовою особою, при якій утворена служба

.Характерною особливістю цього виду посад є те, що зміна керівників чи складу державних органів тягне припинення службовцями патронатної служби державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.

Попри законодавчо закріплений статус працівників патронат­ної служби як державних службовців, серед вчених-адміністра- тивістів існують різні погляди з приводу надання працівникам патронатної служби такого статусу. Зокрема, Ю. Битяк вважає, шо посади патронатних службовців не повинні відноситись (прирівнюватись) до категорій певних посад державної служби, а їх працівники — до державних службовців з присвоєнням рангів. Обґрунтовуючи свою думку, Ю. Битяк зупиняється на правово,-ну статусі осіб патронатної служби. Як відомо, патро- натні служби мають лише особи, шо за своїм правовим статусом належать до політиків. Серед таких службовців можуть бути іноземці, які відповідно до чинного законодавства України про державну службу не можуть перебувати на державній службі в Україні, а відтак, не можуть складати Присягу державного служ­бовця. Патронатні службовці обслуговують діяльність відпо­відного політичного діяча (посадовця), надають йому технічну, інформаційну допомогу, виступають радниками, експертами тощо. Це, однак, не дає змоги стверджувати, що вони, як всі інші державні службовці, виконують функції та реалізують повноваження відповідного органу. Відповідальність за свою діяльність такі особи несуть перед "патроном" — політичним діячем, а не перед державою. Сам політик визначає обсяг їх повноважень і відповідальності, функції. Тому доцільно, щоб відносини службовців патронатної служби, які вперше зараховані на службу до державних органів чи їх апарату, регулювалися трудовим законодавством, щоб вони виконували свої повнова­ження на основі трудового договору (контракту).

7. ДИПЛОМАТИЧНА СЛУЖБА ТА її СПЕЦИФІКА

Дипломатична служба України — це професійна діяльність громадян України, спрямована на практичну реалізацію зов­нішньої політики України, захист національних інтересів Ук­раїни у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Дипломатичний працівник є державним службовцем, який виконує дипломатичні або консульські функції в Україні чи за кордоном та має відповідний дипломатичний ранг.

Відносини, що виникають у зв'язку з проходженням дипло­матичної служби, регулюються Конституцією, законами "Про дипломатичну службу", "Про державну службу", КЗпП, Кон­сульським статутом України, затв. Указом Президента України і

,?ід 2 квітня 1994 р. ,\^г9 127/94, та іншими нормативно-правовими • 'актами, прийнятими відповідно до них, а також чинними між­народними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. І

_$ Основними завданнями дипломатичної служби є: } — забезпечення національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітниц­тва з членами міжнародного співтовариства за загальновизна­ними принципами і нормами міжнародного права;

• проведення зовнішньополітичного курсу України, спря­мованого на розвиток політичних, економічних, гуманітарних, наукових, інших зв'язків з іншими державами, міжнародними організаціями;

• захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

• сприяння забезпеченню стабільності міжнародного стано­вища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поши­ренню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;

• забезпечення дипломатичними засобами та методами захисту суверенітету, безпеки, територіальної цілісності та не­порушності кордонів України, її політичних, торговельно-еконо- мічних та інших інтересів;

• координація діяльності інших органів виконавчої влади щодо забезпечення проведення єдиного зовнішньополітичного курсу України;

• вивчення політичного та економічного становища у світі, зовнішньої та внутрішньої політики іноземних держав, діяль­ності міжнародних організацій;

• забезпечення органів державної влади України інформа­цією, необхідною для здійснення ефективної зовнішньої та внутрішньої політики;

• здійснення інших завдань відповідно до законодавства України.

Система органів дипломатичної служби:

1. Міністерство закордонних справ України (центральний орган виконавчої влади, який забезпечує проведення зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері зовнішніх зносин України);

2. представництва Міністерства закордонних справ України на території України (утворюються в регіонах, де є іноземні консульські установи чи представництва міжнародних органі­зацій);

3. закордонні дипломатичні установи України (дипломатич­ні представництва та консульські установи України за кордоном

с постійно діючиустанова» України, основними завдан­нями яких є представництво УПраїни в державі перебування та підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інте­ресів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном; постійні представництва України при міжнародних організаціях є постійно діючими установами України за кордо­ном, основним завданням яких є представництво України при міжнародних організаціях, підтримання з такими міжнарод­ними організаціями офіційних відносин та захист інтересів України за кордоном).

У системі органів дипломатичної служби України можуть утворюватися спеціальні місії, а також делегації на сесії між­народних організацій, статус, завдання та функції яких залежно від рівня місії визначаються Президентом України або Міністром закордонних справ України.

Дипломатичними працівниками можуть бути громадяни України, які мають відповідну фахову вищу освіту, необхідні професійні та ділові якості, володіють державною та іноземни­ми мовами і за станом здоров'я можуть бути направлені у довготермінове відрядження.

Прийняття на дипломатичну службу здійснюється на кон­курсній основі, крім випадків, коли призначення на диплома­тичні посади здійснює Президент України. Президент України призначає: Міністра закордонних справ України (за поданням Прем'єр-міністра України) та Надзвичайного і Повноважного Посла України, Постійного представника України при міжна­родній організації, Представника України при міжнародній орга­нізації (за поданням Міністра закордонних справ України). Призначення на інші дипломатичні посади та звільнення з цих посад здійснюються відповідно до законодавства. Порядок проведення конкурсу для прийняття на дипломатичну службу визначається Кабінетом Міністрів України.

При прийнятті на дипломатичну службу може встановлю­ватися строк випробування до 6 місяців для перевірки профе­сійного рівня і ділових якостей особи. З метою набуття прак­тичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей осіб, які претендують на посаду в системі органів диплома­тичної служби, може проводитися стажування терміном до 2 місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи.

Для дипломатичних працівників, які працюють у закордон­них дипломатичних установах України, встановлюються такі посади: Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постій­ний представник України при міжнародній організації, Пред­ставник України при міжнародній організації, Генеральний консул України, Радник-посланник, заступник Постійного представника України при міжнародній організації, заступник Представника України при міжнародній організації, Генераль­ний консул України — завідувач консульського відділу, радник, консул, перший секретар, віце-консул, другий секретар, третій секретар, аташе.

Однісю із особливостей проходження дипломатичної служби є ротація дипломатичних працівників.

Ротація — це планове заміщення працівників дипломатич­ної служби у закордонних дипломатичних установах України в порядку, визначеному Міністерством закордонних справ України.

Працівники дипломатичної служби підлягають ротації і направляються у довготермінове відрядження з урахуванням їхньої професійної підготовки, спеціалізації та досвіду роботи, а також службової необхідності. Перед направленням у довго­термінове відрядження працівники дипломатичної служби проходять необхідне стажування. Довготермінове відрядження дипломатичних працівників триває, як правило, до 4 років у державах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до 3 років у державах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією. Працівники дипломатичної служби після закінчення поперед­нього довготермінового відрядження направляються у наступне довготермінове відрядження, як правило не раніше ніж через 2 роки.

Після закінчення довготермінового відрядження працівни­кам дипломатичної служби "надається попередня посада або посада не нижча тієї, яку обіймав працівник у довготермі­новому відрядженні, а в разі неможливості надання такої по­сади — рівноцінна їй посада в системі органів дипломатичної служби.

Ключові терміни

Атестація; відставка; військова служба; випробування; дер­жавна служба; довготермінове відрядження; кадровий резерв; державний службовець; дипломатична служба; категорія; керів­ник; конкурс; контракт; корупційне діяння; корупція; міліта­ризована служба; патронатна служба; підвищення кваліфікації; переведення; політична посада; помічник, радник; посада; поса­дова особа; правовий статус державного службовця; представник влади; присяга; працівники дипломатичної служби; публічна служба; ранг; ротація; служба в органах місцевого самовряду­вання; службова кар'єра; службова посада; службове розсліду­вання; стажування; цивільна служба; чин.

Питання для самоконтролю

1. Поняття, ознаки та види публічної служби.

2. Види державної служби в Україні.

3. Принципи державної служби.

4. Органи адміністрування державної служби в Україні.

5. Поняття та види державних службовців.

6. Адміністративно-правовий статус державних службовців.

7. Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців.

8. Порядок проведення конкурсу при прийнятті на держав­ну службу.

9. Обмеження, що передбачені законодавством України шодо державних службовців.

10. Протидія корупції в Україні: суб'єкти, заходи, правове регулювання.

11. Особливості проходження служби в органах місцевого самоврядування.

12. Правове регулювання статусу посадових осіб місцевого самоврядування.

13. Особливості проходження військової служби.

14. Порядок прийняття та припинення патронатної служби.

15. Основні завдання дипломатичної служби в Україні.

16. Моделі державної служби та їх характеристика.

17. Службова кар'єра та її етапи.

18. Підвищення кваліфікації державних службовців, його форми та правове регулювання.

19. Кадровий резерв та його правове регулювання.

20. Перспективи розвитку правового інституту державної служби в Україні.

Тести-тренінги

1. Підставами для просування державних службовців по службі є:

   1. непритягнення до юридичної відповідальності;

Б) підвищення кваліфікації;

2. здобуття другої вищої освіти;

Г) тимчасове виконання повноважень керівника.

2. Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постій­но, але не менше одного разу на:

   1. 3 роки;

Б) 5 років;

2. 4 роки;

Г) кожного року.

28