2. Правове регулювання статусу державного службовця

Поняття "державний службовець" відповідно до Закону "Про державну службу" є похідним від поняття державної служби. Державний службовець — це особа, яка обіймає певну посаду в державних органах або їх апараті, здійснює на професійній основі діяльність шодо практичного виконання завдань і функцій держави, наділена у зв'язку з цим відповідними службовими повноваженнями і одержує за це заробітну плату за рахунок державних коштів. Поділ державних службовців здійснюється за різними критеріями, залежно від яких виділяють наступні види державних службовців:

а) за характером праці, обсягом та характером їх службових повноважень:

• керівники;

• спеціалісти;

• технічні виконавці;

б) за характером і обсягом владних повноважень:

• посадові особи;

• представники влади;

• адміністративно-допоміжний персонал;

• функціональний (оперативний, основний) персонал;

в) за видами служби, на якій особи перебувають:

• службовці звичайної (цивільної) служби;

• службовці спеціальної (мілітаризованої) служби;

г) за розподілом державної влади:

• державні службовці законодавчої влади;

• державні службовці виконавчої влади;

• державні службовці судової влади.

В навчальній та науковій літературі пропонуються й інші варіанти поділу державних службовців. Найбільшу практичну значущість має класифікація за характером і обсягом наданих повноважень, причому найбільші труднощі викликає розмежу­вання понять "посадова особа" і "представник влади". До посадо­вих осіб належать керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законо­давчими актами покладено здійснення організаційно-розпоряд­чих та консультативно-дорадчих функцій. Посадові особи мають право здійснювати в межах своєї компетенції владні дії, які призводять до виникнення юридичних наслідків.

Представники влади — це державні службовці, які мають' право ставити юридично-владні вимоги, давати вказівки, робити приписи та застосовувати заходи адміністративного впливу щодо органів та осіб, які не пов'язані з ними службовими відноси­нами і не знаходяться в їх підпорядкуванні, тобто шодо "третіх осіб" (наприклад, працівники міліції під час виконання своїх службових обов'язків, податкової служби, прокуратури, фінан­сової інспекції тошо).

До функціонального (оперативного) складу належать державні службовці — спеціалісти, характер роботи яких зумовлений завданнями державного органу, в якому вони працюють. Вони особисто здійснюють функції, заради яких створено цей орган. Такі посади не пов'язані з керівною, організаційною діяльністю, а отже, дії службовців лише як виняток можуть тягти юридичні наслідки. В свою чергу, адміністративно-допоміжний персонал складається із службовців, службова діяльність яких не перед­бачає дій, шо призводять до настання юридичних наслідків, які впливають на зміст рішень органу. Ця категорія службов­ців, виконуючи дії матеріально-технічного характеру, готує умови для здійснення юридично значущих дій. До цієї кате­горії відносять секретарів, діловодів, архіваріусів тощо.

Правовий статус службовця нерозривно пов'язаний із понят­тям посади, яка визначає такі його аспекти: соціальний (гори­зонтальні та вертикальні відносини); організаційний (місце посади в структурі органу); правовий (коло повноважень, функції, права, обов'язки, відповідальність). Посада — це визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено вста­новлене нормативними актами коло службових повноважень. Штат — це постійний, встановлений склад співробітників певної юридичної особи, які перебувають в організаційно- правовому зв'язку і забезпечують виконання покладених на них функцій та завдань. Посада є частиною структури органу, виявом його компетенції як сукупності встановлених в офіційній формі прав і обов'язків, тобто повноважень будь-якого органу або його посадових осіб, які визначають їх можливості прий­мати обов'язкові для виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадках заходи відповідальності.

Посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового рівня органу, обсягу й характеру повно­важень особи на певній посаді, ролі й місця посади у структурі державного органу. Останнім часом актуальним є питання класифікації державних посад (ця категорія ширше, ніж посада державної служби), в основу якої покладено поділ посад на політичні та посади державної служби. В органах державної влади виокремлюються такі 3 типи посад: політичні (посади, які не належать до посад державних службовців, замішуються, як правило, особою, шо безпосередньо обрана народом на певний строк, цс, наприклад, посади Прем'єр-міністра, Першого віие- прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів); адміністра­тивні (посади перших заступників міністрів, державних секре­тарів міністерств, керівників, заступників керівників та спе­ціалістів, окрім політичних та патронатних); патронатні (посади радників, консультантів, помічників, прес-секретарів та інші посади, передбачені штатним розкладом для організаційного та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Президента України, Голови Верховної Ради України, членів Кабінету Міністрів України, глав місцевих державних адміністрацій, які самостійно здійснюють добір на зазначені посади).

Регулювання державної служби базується на положеннях Конституції, Закону "Про державну службу" та цілого ряду нормативно-правових актів. Правовий статус Президента України, Толови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступ­ників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Консти­туційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів вищого спеціалізованого суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулю­ється Конституцією та спеціальними законами України. Регу­лювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, Служби безпеки, внутрішніх справ тощо здійснюється відповідно до Закону "Про державну службу", якщо інше не передбачено законами України.

Традиційно до статусу державного службовця включаються наступні елементи: права, обов'язки, обмеження, заохочення та гарантії, відповідальність, які органічно поєднуються між собою. Розглянемо окремі аспекти статусу державного службовця, починаючи з наданих йому прав. Законодавством наданий широкий обсяг прав державних службовців:

• користуватися правами і свободами, які гарантуються гро­мадянам України Конституцією і законами України;

• брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

• одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядуван­ня необхідну інформацію з питань, що належать до їх компе­тенції;

• на повагу до особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

• вимагати затвердження керівником чітко визначеного об­сягу службових повноважень за посадою службовця;

• на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, який йому присвоюється, якостей, досвіду та стажу роботи:

• безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, шо стосу­ються проходження ним державної служби, в необхідних ви­падках давати особисті пояснення;

• на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

• вимагати службового розслідування з метою зняття без­підставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

• на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

• на соціальний і правовий захист відповідно до його ста­тусу;

• захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Основними обов'язками державних службовців є:

• додержання Конституції та інших актів законодавства України;

• забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

• недопущення порушень прав і свобод людини та грома­дянина;

• безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних орга­нів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

• збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

• постійне вдосконалення організації своєї роботи і підви­щення професійної кваліфікації;

• сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повно­важень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні — повідомити вищу за посадою особу.

Важливого значення набуває закріплення на законодавчому рівні етичних вимог до діяльності державного службовця. Згідно зі ст. 5 Закону "Про державну службу" державний службовець повинен:

• смжлінно виконувати свої службові обов'язки;

• ціанобливоїставитися до громадян, керівників і співробіт­ників, .дотримуватися високої культури спілкування;

• ьіс допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтере­сам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Правове регулювання питань професійної етики державних службовців сьогодні є актуальним та потребує вдосконалення. Зазначене питання регулюється переважно незаконними акта­ми, що приймаються щодо окремих професійних груп (подат­кової служби, суддів, прокуратури тощо) на локальному рівні. Ще у 2000 р. фахівцями було розроблено проект Кодексу етики державного службовця, який після прийняття став частиною, черговим етапом кодифікації, адміністративного права. Важіиве значення має також запропонований до обговорення проект Кодексу доброчесної поведінки осіб, уповноважених на вико­нання функції держави, розроблений Міністерством юстиції України. Ці проекти досі не реалізовано.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визна­чаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Особливість правового статусу зумовлюють визначені щодо державних службовців певні обмеження загальною та спеціаль­ного характеру:

• сприяти, використовуючи своє службове становите, фі­зичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це мате­ріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

• займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викла­дацької, творчої діяльності, а також медичної практики, суддів­ської, арбітражної практики у галузі спорту);

• входити самостійно (крім випадків, коли державний служ­бовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підпри­ємств, крслитно-фінансових установ, господарських товариств

І

тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здій­снюють підприємницьку діяльність;

• відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затриму­вати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію;

• сприяти, використовуючи своє посадове становище, фі­зичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньо­економічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за цс матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

• неправомірно втручатись, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень;

• бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює;

• надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень;

• приймати подарунки чи послуги від осіб у зв'язку зі своєю службовою діяльністю;

• брати участь у страйках або вчиняти інші дії, що пере­шкоджають нормальному функціонуванню державного органу, тошо.

Більшість таких обмежень, як і ряд етичних вимог, мають на меті запобігання корупції в органах публічної адміністрації. Антикорупційну спрямованість має встановлення вимоги декла­рування доходів державних службовців. Відповідно до Закону "Про державну службу" особа, яка претендує на зайняття поса­ди державного службовця 3—7 категорій, передбачених ст. 25 зазначеного Закону, подає за місцем майбутньої служби відо­мості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця 1 і 2 категорій, передбачених ст. 25 Закону, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

Зазначені відомості подаються державним службовцем що­річно. Порядок подання, зберігання і використання цих відо­мостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Особливий правовий статус державних службовців зумовлює специфіку їх соціального забезпечення, тобто систему держав­ного забезпечення та обслуговування державних службовців. Оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання служ­бових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з поса­дових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним служ­бовцям можуть встановлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Мі­ністрів України.

За сумлінну безперервну працю в державних органах, зраз­кове виконання трудових обов'язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що вста­новлюються Кабінетом Міністрів України. За особливі трудові заслуги державні службовці представляються до державних на­город та присвоєння почесних звань.

Законом "Про державну службу" регулюються також питання надання щорічних та додаткових відпусток, соціально-побуто­вого забезпечення державних службовців, пенсійного забезпе­чення і грошової допомоги.