3. Правові питання проходження державної служби (службова кар'єра)

Правове регулювання проходження державної служби здій­снюється в частині організації добору кадрів, просування (пе­реміщення) по службі та умов припинення державної служби. Проходження державної служби — це сукупність юридичних фактів, пов'язаних з виникненням, зміною та припиненням державно-службових відносин, а саме з прийняттям на дер­жавну посаду, службовою кар'єрою та припиненням служби. Цей процес триває постійно і має стадійний характер. Тради­ційно виділяють наступні стадії (або етапи):

1. прийняття на службу;

2. просування по службі;

3. припинення служби.

Це найпростіший варіант класифікації стадій, які обов'язко­во проходить працівник під час проходження державної служби. В юридичній літературі виділяють також факультативні (не­обов'язкові) стадії — переведення на іншу посаду, притягнення до відповідальності, позачергове присвоєння рангу тощо.

Проходження державної служби завжди починається із вступу на державну службу. Розрізняють загальні та спеціальні вимоги, дотримання яких є необхідним для вступу на державну службу та її проходження.

Загальні вимоги пов'язані передусім із правовим статусом осіб, зокрема із громадянством України. Крім того, згідно зі ст. 12 Закону "Про державну службу" не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апа­раті особи, які визнані у встановленому порядку недієздатними, мають судимість, шо є несумісною із зайняттям посади, у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками, в інших випадках, встановлених законами України.

Спеціальні вимоги висуваються до особи залежно від сфери державної служби та конкретного виду посади, на яку вона претендує. Такі вимоги стосуються рівня освіти, кваліфікації, фахової підготовки, стану здоров'я, проходження стажування або випробувального терміну, необхідності перевірки на допуск до державної служби, стажу роботи, наявності наукових ступенів та вчених звань тощо.

Із прийняттям на державну службу пов'язана категорія заміщення посади, яке здійснюється шляхом призначення, конкурсу або за контрактом. Найбільш поширеним способом в сучасних умовах є конкурсний відбір. Законодавством вста­новлена вимога щодо необхідності здійснення конкурсного відбору при прийнятті на державну службу на посади 3—7 категорії, а це більш ніж 95% працівників органів виконавчої влади. Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабі­нетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніше як за І місяць до проведення конкурсу.

В основу інституту конкурсного прийому громадян на дер­жавну службу покладено ідею об'єктивної оцінки ділових якостей працівника, принципи рівноправності, відповідності здібностей та професійного рівня вимогам конкретного виду діяльності в системі державної служби, гласності та прозорості. Рішення про проведення конкурсу в окремому державному органі прий­мається керівником органу за наявності вакантної посади дер­жавного службовця. Особи, які подали необхідні документи до державного органу для участі у конкурсі, є кандидатами на зайняття вакантної посади державного службовця. Конкурсна процедура включає наступні етапи:

1Г

і і ¹

V 1) публікація оголошення дфжавного органу про [Доведен­ня конкурсу у пресі або поширення і-іого через інпіі засоби масової інформації;

2. прийом документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі, та їх попередній розгляд на відповідність встановле­ним кваліфікаційним вимогам до відповідного рівня посади;

3. проведення іспиту та відбір кандидатів.

Лнтикорупційним законодавством передбачається проведення

спеціальної перевірки осіб, які претендують на заміщення вакантних посад, шляхом подання документів для участі у конкурсі.

Переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву або пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів Ук­раїни, може здійснюватися без конкурсного відбору.

З метою набуття практичного досвіду та перевірки профе­сійної підготовки і ділових якостей особи може проводитися стажування терміном до 2 місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи. Стажування можуть прохо­дити як особи, що вперше претендують на посаду державного службовця, так і державні службовці, які бажають зайняти більш високу посаду. При прийнятті на державну службу може вста­новлюватися додаткова умова — випробування терміном до 6 місяців. Це рішення керівник може прийняти за наслідками конкурсу, стажування, просування по службі. Випробування застосовується з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Громадяни, які вперше зарахо­вуються на державну службу, приймають Присягу, текст якої підписується і зберігається за місцем роботи.

Наступною та найбільш тривалою стадією проходження служ­би є просування по державній службі. Взагалі переміщення державного службовця по службі може здійснюватися: на вищу посаду з метою просування особи по службі, на рівнозначну посаду з метою доцільнішого використання ділових якостей службовця, на нижчу посаду у випадках скорочення штату, за станом здоров'я, за власним бажанням, за результатами прове­дення атестації.

Поняття "просування по службі" певною мірою збігається із категорією "службова кар'єра". Взагалі світова практика право­вого інституту державної служби розвивається у 2 напрямах: кар'єрному та посадовому. За кар'єрної системи (притаманна для континентальної правової системи) особа вступає на дер­жавну службу на весь час своєї професійної діяльності. В процесі служби вона послідовно отримує посадове підвищення, тобто "робить кар'єру", просувається по службі. За посадової схеми вон;£ укладає контракт щодо виконання певних функцій на відпбвідній посаді в державному апараті протягом певного часу. У такому разі просування по службі відсутнє. Посадова державна служба притаманна для англосаксонської правової системи. Державна служба в Україні є кар'єрною з окремими інститу­тами посадової державної служби. Вважається, що кар'єра є індивідуально усвідомленою позицією та поведінкою, пов'яза­ною з трудовим досвідом і трудовою діяльністю. Розрізняють 2 види кар'єри — професійно-посадову (посади, які обіймає людина протягом свого життя) та внутрішньо-організаційну (охоплює послідовність посад, які обіймає працівник у межах однієї організації).

Щодо державних службовців термін "кар'єра" дістав своє закріплення у Законі "Про державну службу". Службова кар'є­ра — це просування по службі державного службовця шляхом зайняття ним більш високої посади на конкурсній основі або шляхом присвоєння йому більш високого рангу. Відповідно до ст. 27 Закону "Про державну службу" переважне право на про­сування по службі мають державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву.

Прийняття і просування по службі особи здійснюється від­повідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються. Законом "Про державну службу" вста­новлено 7 категорій посад державних службовців й 15 рангів. При прийнятті на державну службу особі присвоюється ранг у межах конкретної категорії згідно з посадою, рівнем професійної підготовки та результатами роботи особи. Для присвоєння черго­вого рангу у межах категорії державний службовець повинен успішно пропрацювати на займаній посаді 2 роки. Іноді його присвоюють достроково за виконання особливо відповідальних завдань. За добросовісну пращо ранг може бути присвоєний за межами відповідної категорії. Ранг залишається за особою і у випадку, коли вона перейшла на посаду нижчої категорії або залишила службу, а потім повернулася. Позбавлення рангу можливе лише за вироком суду. Положення про ранги служ­бовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

З метою заміщення посад та просування по службі державних службовців у державних органах створюється кадровий резерв, зарахування до якого проводиться керівником державного органу за пропозиціями керівників його структурних підрозділів. На кожну посаду формується кадровий резерв у кількості не менше 2 працівників. Кадровий резерв формується із спеціалістів місцевого та регіонального самоврядування, виробничої, со­ціально-культурної, наукової та інших сфер, а також випуск­ників навчальних закладів відповідного профілю, державних службовців, які підвищили кваліфікацію або пройшли стажу­вання та рекомендовані для просування на більш високі посади. Порядок формування і організація роботи з кадровим резервом регулюються Положенням про кадровий резерв державної служби, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. У перспективному законодавстві пропонується відмовитися від інституту кадрового резерву.

Одним із важливих чинників формування дієвого кадрового резерву та заходом запобігання проявам корупції серед державних службовців є ротація кадрів, тобто горизонтальне та верти­кальну переміщення державних службовців на посадах у струк­турних підрозділах, в яких вони працюють, та інших органах з метою набуття ними нових знань, умінь, професійних навичок, необхідних для подальшого просування по службі.

Важливим елементом інституту державної служби є оціню­вання професійної діяльності державних службовців. Ефектив­ність діяльності державного апарату залежить від результатів діяльності кожного державного службовця. Система оцінювання в галузі публічного адміністрування вперше виникла у 60-х рр. XX ст. у СІ1ІА, а у Німеччині та Франції — у 70-х рр. XX ст. В Україні нині тільки розробляються відповідні теорії, методики оцінки результатів діяльності державних службовців. З метою підвищення ефективності діяльності державних службовців, визначення їх відповідності займаній посаді проводиться атес­тація, тобто оцінювання кваліфікації службовця. Атестації, яка проводиться раз на 3 роки, підлягають державні службовці всіх рівнів, крім патронатної служби, а також особи, які пере­бувають на займаній посаді менше одного року. Для проведення атестації на кожного працівника складається службова характе­ристика, створюється атестаційна комісія, яка за встановленою процедурою виявляє ступінь відповідності працівника посаді, яку він обіймає. Результатами атестації є висновки та рекомен­дації щодо відповідності працівника займаній посаді. В період між атестаціями керівниками структурних підрозділів прово­диться щорічна оцінка діяльності державних службовців.

Важливою ланкою кадрової роботи є підвищення кваліфікації державних службовців. Результати навчання і підвищення кваліфікації є однією з підстав для просування по службі. Державним службовцям створюються умови для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) та шляхом самоосвіти. Підвищення кваліфікації державних службовців відбувається постійно, але не рідше одного разу на 5 років.

Статус державного службовця втрачається з моменту припи­нення державно-службових відносин, що може статися на під­ставах, визначених трудовим законодавством, зокрема ст. 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП), та за умов, вста­новлених законодавством про державну службу. Відповідно до ст. ЗО Закону "Про державну службу" такими умовами є:

1. порушення умов реалізації права на державну службу;

2. недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених ст. 16 зазначеного Закону;

3. досягнення граничного віку проходження державної служби (60 років для чоловіків і 55 років для жінок, але пе­редбачається у майбутньому збільшення граничного віку);

4. відставка державних службовців 1 й 2 категорії;

5. виявлення або виникнення обставин, шо перешкоджають перебуванню службовця на державній службі;

6. відмова службовця від прийняття або порушення Присяги;

7. неподання або подання службовцем неправдивих відомос­тей щодо його доходів;

8. смерть особи.

Гарантією стабільності кадрового складу державної служби є законодавче положення проте, що зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних служ­бовців патронатної служби.

Слід розрізняти поняття "припинення державної служби" та "відставка державного службовця", які співвідносяться як ціле та частина. Власне, припинення державної служби може від­буватися або шляхом звільнення (за наявності вищезазначених підстав), або у зв'язку з відставкою. Відставкою є припинення державної служби службовцем, який обіймає посаду 1 або 2 категорії, за його письмовою заявою, за наявності таких підстав:

1. принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи;

2. етичні перешкоди для перебування на державній службі;

3. примушування державного службовця до виконання рішен­ня державного органу чи посадової особи, яке суперечить чин­ному законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, орга­нізаціям або об'єднанням громадян, громадянину;

4. стан здоров'я, шо перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).

Відставка приймається або у ній дасться мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен про­довжувати виконання службових обов'язків і має право на звіль­нення в порядку, передбаченому КЗпП.

Отже, державно-службові відносини припиняються шляхом видання уповноваженим органом чи посадовою особою адмі­ністративного акту про звільнення державного службовця від посади чи його відставку. Рішення про припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосе­редньо до суду.