- •Тема 1 Політичні аспекти утворення, розвитку і занепаду держави Україна – Русь (IX- перша половина XIV ст.)
- •1. Праслов’яни
- •2. Зародження та еволюція праукраїнських племен
- •3. Теорії етногенезу українців
- •4. Східні слов’яни в давнину
- •Теорії походження Київської держави України-Русі
- •1) Літописна теорія
- •2) Норманська теорія
- •3) Антинорманська теорія
- •4) Хозарська теорія
- •Виникнення Руської держави
- •Теорії походження термінів «Русь» та «Україна»
- •Діяльність перших київських князів (державотворчий аспект) Великий князь київський Олег (882-912 рр.)
- •Великий князь київський Ігор (912-945 рр.)
- •Велика княгиня київська Ольга (945-964 рр.)
- •Великий князь київський Святослав (964-972 рр.)
- •Хрещення Русі
- •10. Причини хрещення Русі
- •11. Значення хрещення Русі
- •12. Розквіт Русі в добі Володимира Великого (980 – 1015 рр.)
- •13. Україна-Русь в період правління Ярослава Мудрого
- •14. Доба Володимира Мономаха в історії України (1113 – 1125 рр.)
- •15. Політичний устрій України - Русі доби Київської держави
- •16. Суспільно-політичний лад Київської держави (перша половина IX - перша третина хii ст.)
- •17. Причини феодальної роздробленості Київської держави
- •18. Україна-Русь в період феодальної роздробленості
- •19. Періодизація Київської Русі
- •20. Погляди щодо правонаступництва історії Київської Русі
- •21. Галицько-Волинська доба української історії
- •22. Боротьба з монголо-татарською навалою
3. Теорії етногенезу українців
Проблеми походження українців як східнослов’янської спільності є актуальною і зараз. Існує кілька версій етногенезу українців.
Український історик Микола Костомаров відкидав досить популярну в Російській імперії теорію про спільність походження українців, росіян і білорусів з єдиної давньоруської народності. У статті «Дві руські народності» за 1861 р. він наголошував на існуванні не єдиної давньоруської народності, а окремих південно-руської (українці), сіверської, великоруської (росіяни), білоруської, псковської та новгородської народностей в давнину. Вчений підкреслює очевидні історичні відмінності у тенденціях державотворення українців і росіян.
Наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка, досліджуючи пам’ятники трипільської культури, дійшов висновку про автохтонність походження українських племен. Він обґрунтовував ідею про поступальний етнічний розвиток українців з часів трипільської культури до сучасних українців.
Український історик Михайло Грушевський також додержувався автохтонної теорії походження українців. Він вбачав початки українства в антських племенах і доводив відмінність історичного розвитку українців і росіян. Вченому належить заслуга наукового спростування теорії походження українців, росіян, білорусів з єдиної давньоруської народності.
Оригінальною була концепція походження українців відомого українського археолога і мовознавця Віктора Петрова. В середині XX ст. він розвинув теорію про походження українців з часів трипільської культури. В. Петров вбачав подібність матеріальної культури трипільців і українців.
4. Східні слов’яни в давнину
Професор Валерій Семененко вказує, що з 15 відомих великих племінних об’єднань VII-VIII ст., більша частина пов’язана з територію сучасної України. Це такі племені об’єднання: поляни, бужани, волиняни, деревляни, сіверяни, дуліби, уличі, тиверці, білі хорвати.
На думку радянського археолога Олександра Спіцина, археологічні пам’ятники дають можливість чітко окреслити ареали розселення східнослов’янських племен, а також звести східнослов’янські племена до 3-х груп:
Новгородські словени, кривичі;
Радимичі, в’ятичі, частково сіверяни;
Поляни, волиняни, деревляни, дреговичі.
Основною суспільної організації східних слов’ян в давнину були рід і плем’я. Рід – це велика родина, яка мешкає в своєму дворищі у відокремленій оселі, має спільне майно, пов’язана між собою кровними узами та спільними інтересами.
Рід має свої традиції, шанує предків і виховує молоде покоління. Умовно рід можна зобразити схематично так:
→ родини (старші за віком)
Рід → родини (середні за віком)
→ родини (молоді за віком)
Суспільна еволюція східних слов’ян в давнину умовно виглядає так:
Родина - рід - плем’я - племені об’єднання.
Суттєвою рисою суспільного ладу східних слов’ян VII-VIII ст. була наявність сільської (територіальної) общини – «миру», «верві» - як союзу індивідуальних господарств (малих сімей), у власності яких знаходилося житло, а також знаряддя і продукти праці. Водночас у рамках територіальної общини існувала колективна власність на землі, які періодично перерозподілялися між окремими родинами.
Склад родин, що входили до територіальної общини, їхня майнова неоднорідність, а також захоплення багатими родинами прилеглих до общини земель призводили до подальшого соціального розшарування в общині. Поступово оформлювалася приватна власність у заможних членів общини. Це формувало соціальну верхівку суспільства, яка присвоювала собі право збирати серед членів общини частину продуктів на загальні потреби общини і розпоряджатися ними. Згодом цей феодальний звичай перетворився у регулярний збір данини на користь феодалів. Місцем проживання феодалізуючої знаті («луччіх людей») у VIII-IX ст. були укріплені «гради».
Приблизно в VI-VIII ст. виникли великі племенні об’єднання – союзи племен. Передусім, такі процеси відбулися на землях полян. Вони були породжені розвитком торгівлі.
Союзи племен були вже етнополітичними об’єднаннями, своєрідними протодержавами. З часом у VIII-IX ст. вони еволюціонували у значно ширші і дещо чіткіше політично окреслені об’єднання «союзи союзів», «надсоюзи». Тогочасні арабські джерела розповідають про три з них:
1. Куявія – це київська (полянська) земля з центром у Києві;
2. Славія - це землі ільменських племен, де головним містом з X ст. був Новгород;
3. Артанія – це землі Рязані, Чернігова, Тмутаракані та інші.