Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Tema_1 (2).doc
Скачиваний:
97
Добавлен:
27.02.2016
Размер:
423.94 Кб
Скачать
  1. Хрещення Русі

Року 987 візантійський полководець Варда Фока повстав проти імператорів і проголосив себе цісарем. Василь II та Костянтин звернулися до київського князя Володимира по допомогу. В передумовах цієї допомоги він поставив шлюб з сестрою цісарів Ганною, а вони як передумову шлюбу – охрещення його.

Володимир вислав цісарям на допомогу 6.000 війська, яке двічі розбило Варду Фоку, а в 989 р. самого його взято в полон і страчено.

Проте, позбавившись небезпеки, візантійські цісарі не виконали обіцянки. Вони пам’ятали тверду заборону свого діда, Костянтина Порфірородного, який писав: «коли хозари, турки або Русь чи який інший північний або скитський народ почне просити чи домагатися ... щоб посвоячитися з імператором ромеїв, взяти у нього дочку за себе або свою дочку віддати за імператора чи його сина – треба відповісти на таке ганебне домагання, що на те є заборона, страшна й непорушна постанова святого й великого Костянтина».

Тож Володимир, після тривалої облоги, здобув найкращу з візантійських колоній в Криму – Корсунь, чи Херсонес. Втрата Корсуня – з одного боку, а погроза Володимира, що він піде на Візантію – з другого – примусили цісарів, всупереч забороні, виконати умову й виправити сестру до Корсуня, де її й обвінчано з Володимиром. Після того він повернув те місто Візантії, як віно за дружину. Володимир вернувся до Києва з багатими дарами, іконами, мощами святих, трофеями – в тому числі славетною корсунською квадригою. Вернувся як переможець у двох війнах і як зять візантійських цісарів. Це був апогей його слави. Тріумфатор, єдиновладний володар величезної держави, в ареолі непереможного «воїтеля», під моральним прапором цісарів Другого Риму, він міг наважитися привести свій народ до хреста. Володимир хрестив Русь 988 р.

Серед істориків немає сталої думки на те, звідки ж прийшло християнство на Русь. Можна виділити декілька історичних версій:

  1. Візантійська версія– вона є найбільш поширеною і стверджує, що християнство на Русь прийшло з Візантії;

  2. Болгарська версія вона заперечує візантійську і приписує походження християнства на Русі з Болгарії;

  3. Західнословянська версія – говорить про те, що християнство на Русь

приходить у формі світлої, величної та оптимістичної релігії;

  1. Римська версія – говорить про те, що християнство на Русі з’явилося із Західної Європи, де згодом утворилась католицька конфесія.

Хрещення Русі викликало багато дискусій з приводу того, яке духовенство христило народ, в яких обставинах воно відбувалось, яку ієрархію встановлено. За давньою традицією, початок якій поклав ще Нестор, усе – ієрархів, священиків – дала Візантія. Із Корсуня привіз Володимир священика Анастаса, разом з «попами», і передав йому новозбудовану Десятинну церкву.

Ця візантійська традиція трималася в російській та українській історіографії до XX ст. Видатні історики, зокрема історики Церкви, Є.  Голубинський, М. Грушевський, В. Пархоменко, митрополит Іларіон, дотримувалися погляду, що Володимир прийняв християнську ієрархію з Візантії. Проте, така концепція викликала заперечення. У візантійських джерелах не згадується такої важливої події, як хрещення величезної держави за Володимира, тоді як у багатьох джерелах згадується хрещення за Аскольда. Це дивно тим більше, що про одруження принцеси Ганни збереглися відомості. Чомусь фактом хрещення не могла пишатися Візантія. По-друге, важко уявити успіхи християнізації – а вони були безперечно –при наявності грецького духовенства, яке розмовляло б і проповідало чужою для людності мовою. Невже були сотні перекладачів, які виступали посередниками між духовенством і народом? Попередні розмови, в яких ознайомлювано людність з новою релігією, її основами, могли провадитися тільки зрозумілою мовою. Служба Божа в нових храмах, проповідь, навчання в школах – все це вимагало духовенства, яке володіло б зрозумілою для народу мовою.

Ці міркування сприяли тому, що в 1913 р. з’явилась гіпотеза приват-доцента Петербурзького університету, М. Приселкова, який доводив, що перша ієрархія на Україні-Русі та перше духовенство прибули не з Візантії, а з Болгарії, з Охріди, де існував незалежний від Візантії патріархат.

Значна частина дослідників України приєдналася до цієї гіпотези, серед них: С. Томашівський, В. Абрагам, Є. Шмурло, Н. Кох, В. Погорелов, М. Чубатий, Т. Коструба, І. Холмський, П. Ковалевський, о. І. Назарко та чимало інших. Ця гіпотеза має багато підстав. З Болгарією Україна-Русь мала інтенсивні стосунки різного характеру. Святослав із своїм військом протягом чотирьох років (967-971 рр.) перебував у Болгарії. Володимирова жінка була болгаринею і можливо – матір’ю улюблених синів Бориса та Гліба, які мали християнські імена Романа та Давида, що належали членам княжої болгарської родини. В політичному відношенні Болгарія була для Русі менше небезпечною, ніж Візантія, де юрисдикція патріарха тягла за собою політичну залежність від держави. Великим аргументом була близькість мов болгарської та літературної мови Київської Русі, і священики-болгари легко могли порозуміватися з новою паствою.

Все це промовляє за те, що першими вчителями й церковними провідниками Русі були болгари. Цікаву рису до цієї гіпотези додав професор П. Курінний: досліджуючи рештки Десятинної церкви, що її збудував Володимир у Києві, він знайшов аналогію в техніці будівлі її з храмами Охріди, а не Візантії.

Треба згадати ще одну гіпотезу: про римо-католицьке походження християнства на Україні. Одним із перших основоположників її був М. Коробко, на початку XX ст., а головними представниками були дослідники 30-их років XX ст. Н. Бавмґартен, Ж. Данзас, Т. Коструба та ін. В цій гіпотезі значне місце приділяють сазі про Олафа Тріґвісона, який нібито відіграв велику роль в наверненні Володимира на християнство. Згадана сага не є певним джерелом, у ній багато плутанини, і тому цієї гіпотези не підтримали такі католицькі дослідники, як С. Томашівський, о. І. Назарко, д-р Г. Лужницький та ін.

Прийняття християнства, яким би шляхом воно не прийшло – безпосередньо з Візантії чи за посередництвом Корсуня або Болгарії – включало Україну в лоно православної Східньої Церкви й відкривало двері для величної, пишної візантійської культури, що переживала в Х-ХІ ст. новий ренесанс. У Х ст. Східня Церква, подолавши різні єресі, являла собою міцну, єдину, оновлену Церкву. Константинополь справді був другий Рим. І вся держава, ввесь народ це визнавали. Св. Григорій Богослов назвав Константинополь «оком вселенної» і «взаємним вузлом Сходу і Заходу». Таким «вузлом» з не меншим правом можна назвати й Київ.

Прийняття християнства з Візантії або з Болгарії не припинило зв’язків із Заходом, що їх започаткувала Ольга. Никонівський літопис зберіг вказівки на обмін посольствами Володимира і пап. Наприклад, 988 р., під час облоги Корсуня, посли від папи Івана XV принесли в дар мощі – голову св. Климента. 991 р. знов приходило посольство від того ж папи. Року 994 літопис нотує повернення посольства Володимира з Риму. Року 1000-го являлись посли від папи Сильвестра II. Цей факт дуже важливий: папа був відомим ученим, учителем цісаря Оттона III, мати якого, Теофано, вдова Оттона II, була сестрою Володимирової дружини, Ганни. Разом з ними були посли від королів угорського та чеського. Року 1001-го ходили посли від Володимира до папи. Останній відомий акт взаємовідносин Володимира з папою – це проїзд через Київ до печенігів і назад у 1006-1007 рр. єпископа Бруно з Кверфурту, родича цісаря Генріха II. Володимир його дружньо прийняв і супроводив до кордону своєї землі.

Усі ці факти свідчать про дружні стосунки Володимира з Римом. До цього треба додати, що в Україні дуже шанували пам’ять св. Климента, папи Римського.

Указом третього президента України В. Ющенка 28 липня в країні відмічається державне свято – День Хрещення України-Русі.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]