3. Міжнародне економічне право у взаємовідносинах країн - членів снд

Роз'єднання єдиної господарської системи СРСР кордонами незалежних держав призвело до поновлення зв'язків на новій міжнародно-правовій основі. Тому в 1993 р. був прийнятий Статут СНД, метою якого стало економічне співробітництво в інтересах всебічного збалансованого соціального розвитку держав-учасниць у рамках загального економічного простору в інтересах поглиблення інтеграції. Особливе значення в цьому Статуті має положення про те, що ці процеси повинні протікати на основі ринкових відносин.

У тому ж році був прийнятий Договір про створення Економічного союзу в рамках СНД. У Договорі підкреслювалося, що цей Союз керується загальновизнаними нормами міжнародного права. Зокрема в сфері економіки він допускає вільне переміщення товарів, послуг, капіталів і робочої сили, узгоджену грошово-кредитну, бюджетну, податкову, зовнішньоекономічну, митну та валютну політику, гармоні­зацію господарського законодавства. Окремий розділ присвячений правовому регулюванню економічних відносин. В ньому передбачається пріоритет норм Договору про Економічний Союз у порівнянні з національним законодавством.

Вищими органами Економічного Союзу є вищі органи СНД, ради глав держав і глав урядів. У 1994 р. як постійно діючий орган ЕС був створений Міждержавний економічний комітет, який є координаційним і виконавчим органом і може приймати три види рішень:

1. рішення розпорядницького характеру, юридично обов'язкові;

2. рішення, обов'язковість яких повинна підтверджуватися рішеннями урядів;

3. рекомендації.

У рамках ЕС діє Економічний суд СНД, заснований у 1992 р., до компетенції якого віднесено розв'язання тільки міждержавних економічних суперечок.

Таким чином, міжнародне економічне право у взаєминах між країнами СНД є дуже специфічним і діє в умовах суперечливих процесів їхньої інтеграції.

Основним видом актів, що регулюють міждержавні відносини країн-учасників СНД, є дво- і багатобічні договори. Як організація СНД приймає протокольні рішення. Вони не мають наддержавного характеру, а спрямовані лише на узгодження точок зору і координацію дій держав.

Крім того, більшість актів СНД приймаються далеко не всіма державами-учасницями. Тому в останні роки в СНД намітилася тенденція до інтеграції обмеженого числа держав.

Лекція на тему „Основи цивільного права України” План лекції

1. Поняття та система цивільного права України.

2. Структура цивільного законодавства.

3. Цивільні правовідносини.

4. Суб’єкти цивільних правовідносин.

5. Об’єкти цивільних правовідносин.

6. Правочини.

7. Право власності та інші речові права.

8. Поняття творчої діяльності та інтелектуальної власності.

9. Зобов’язальне право.

10. Недоговірні зобов’язання.

11. Спадкове право.

1. Поняття і система цивільного права України

Відповідно до ст. 1 нового Цивільного кодек­су України, і згідно з цивільним законодавством регулю­ються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій само­стійності їх учасників.

Майнові відносини — це правові відносини, яким притаманні такі ознаки: товарно-грошовий, вартісний характер відносин, са­мостійність та автономність організаційно-майнового статусу учасників відносин, юридична рівність сторін.

Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов'язані з особою суб'єкта і їх можна поділити на дві групи:

1. особисті немайнові права на нематеріальні блага, які пород­жують можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Такими є права на результати інтелекту­альної діяльності (авторське право, право на винаходи, промис­лові зразки, торговельну марку, комерційне найменування тощо). При цьому самі результати інтелектуальної творчості можуть бути будь-якої матеріальної форми, яка їх перетворює на товар (винахід, опублікований роман тощо);

2. особисті немайнові права на нематеріальні блага, які не по­роджують у їх носія права на грошову винагороду чи інше мате­ріальне благо. До них належать право на честь, гідність, ділову репутацію, право на життя і здоров'я, на особисту та сімейну таємницю. Перелік цих особистих немайнових прав є невичерпним.

Методом цивільного права визначається, якими засобами воно впливає на визначені нами вище суспільні відносини:

1. юридична рівність сторін;

2. самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільного права, що визначається рівною правоздатністю всіх суб'єктів цивільних правовідносин;

3. ініціативно-диспозитивний характер цивільних норм, за яким суб'єкти цивільного права вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначаючи порядок і доцільність своїх дій;

4. відновлювально-компенсаційний характер захисних за­собів порушених цивільних прав, які в першу чергу спрямовуються на майновий статус особи, а не на саму особу.

Загальними засадами цивільного законодавства є:

1. неприпустимість свавільного втручання у сферу особис­того життя людини;

2. неприпустимість позбавлення права власності, крім ви­падків, встановлених Конституцією України та законом;

3. свобода договору;

4. свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

5. судовий захист цивільного права та інтересу;

6. справедливість, добросовісність та розумність.

Цивільне право як галузь приватного права — це су­купність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному ко­дексі України, інших законодавчих та нормативно-правових актах, які регулюють методом юридичної рівності, майнові відносини товарно-грошового характеру, а також особисті немайнові відносини (як пов'язані, так і не пов'язані з майновими відносинами) за участю суб'єктів (фізичних і юри­дичних осіб, держави, територіальних громад), які мають само­стійний організаційно-майновий статус, діють вільно, на влас­ний розсуд здійснюють свої права, вступають у правовідносини, а також несуть цивільно-правову (майнову) відповідальність за винну протиправну поведінку перед потерпілим за допущене по­рушення.