4. Характеристика основних форм безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обороту.

У сучасних умовах застосовуються такі основні форми безготівкових розрахунків: - платіжними дорученнями; - платіжними вимогами-дорученнями; - чеками; - акредитивами; - векселями; - платіжними вимогами; - інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Безготівкові розрахунки за товари та послуги можуть здійснюватися за допомогою банківських платіжних карток. Порядок використання карток визначається НБУ.

Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника.

Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред'явнику чека відповідну грошову суму.

Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем. Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

5. Визначення та визнання дебіторської заборгованості

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіто­рів підприємству на певну дату. Дебітори – це юридичні та фізи­чні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, робо­ти, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. У разі надання відстрочки платежу, через що утворюється різниця між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів, які будуть отримані, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) в періоді її нарахування.

Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка розраховується як різниця між сумою поточної дебіторської заборгованості та резе­рвом сумнівних боргів. Величина сумнівних боргів визначається виходячи з:

1) платоспроможності окремих дебіторів;

2) частки безнадійних боргів у чистому доході від реалізації на умовах наступної оплати. Для визначення коефіцієнта сумнівності дебіторської заборгованості за даним методом, як правило, аналізуються відповідні дані за попередні три роки.

Нарахування резерву сумнівних боргів за звітний період відображається у Звіті про фінансові результати в складі інших опера­ційних витрат. За рахунок резерву сумнівних боргів може списува­тися дебіторська заборгованість, визнана безнадійною, якщо термін позовної давнини за такою заборгованістю вже минув.