2.1. Вплив Першої світової війни на формування українського націо­нального руху в Галичині й Наддніпрянській Україні.

Воєнне протистояння обох імперій — Росії та Австро-Угорщини,що супроводжувалось ма­совими репресіями проти українців, розкололо національно свідоме українство на прибічників і противників війни як серед українців воюю­чих сторін, так і в межах Російської та Австро- Угорської імперіц. Відверто проавстрійську по­зицію зайняла утворена в серпні 1914 р.у ЛьвовіГоловна Українська Рада(ГУР), До складу якої входили радикальна, соціал-демократична, на- ціонал-демократична партії. Вона закликала ук­раїнців підтримати воєнні зусилля Австро-Угор­щини проти Росії. Очолив Раду Я. Левицький.

З ініціативи ГУР у 1914 р.було сформовано легіон Українських січових стрільців(УСС) кількістю 2,5 тис. осіб, що взяв участь у бойових діях проти російської армії.

У травні 1915 р. Головна Українська Рада у Відні реорганізувалася в Загаль­ну Українську Раду, яка була єдиним і найвищим представницьким органом українського народу Східної Галичини. Рада вимагала від австрійського уряду впровадження української адміністрації і шкіл у приєднаних районах Холм- щини та Волині, згоди на поділ Галичини на українську і польську частини та утворення Українського університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтримали ідеї незалежної України, але задовольнили низку друго­рядних вимог, зокрема, про організацію окремих таборів для військовополо­нених українців, де засновували школи, бібліотеки, церкви, які активно зай­малися вихованням національної самосвідомості українців, непримиренної ненависті до Російської імперії як поневолювачки і гнобительки українського народу. Згодом із числа українських полонених у Німеччині та Австро-Угор- щині було створено відповідно дві дивізії — «синьожупанну» і «сірожупанну» (названі за кольором форми).

5 листопада 1916 р. австро-угорський і німецький уряди проголосили утво­рення самостійного польського королівства,що складалося з польських земель, які входили до складу Російської імперії (до нього з часом мала ввійти й Галичи­на). На знак протесту Загальна Українська Рада склала свої повноваження.

Паралельно з ГУР політичні емігранти зі Східної України заснували у Львові Союз Визволення України(СВУ), проголосивши його безпартійною громадською організацією. Організаторами СВУ були колишні діячі УСДРП —А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцові Української соціал-демократичної спілки (Спілки) М. Малиневський(Басок) та О. Скоропис-Йолтуховський.

У жовтні 1914 р. СВУ видав програму «Наша платформа», згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української державиз конституційно-монархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на Австро-Угорщину, німецьку армію, бажав поразки Росії у війні.

1. Початок Першої світової війни. Активізація ук­раїнського національно- визвольного руху.

2. Організаційне оформ­лення українського руху

в Галичині. Його проавст- рійська позиція.

3. Українські політичні пар­тії та організації в Над­дніпрянській Україні та їх ставлення до війни.

СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. Поставивши перед собою завдання сформувати навколо СВУ коаліцію непримиренних ворогів Російської імперії, вони вступали у відкриті чи таємні переговори як з офіційними державними урядовцями, так і з російськими політичними емігрантами, в основному з діячами обох фракцій РСДРП — біль­шовиками й меншовиками. Але досягти згоди вдавалося не завжди.

1915 р. діячі СБУ мочали видавати українською мовою у столиці Болгарії Софії газету «Робітничий прапор». Велику агітаційно-пропагандистську роботу СВУ розгорнув у таборах для військовополонених. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ, який перебрався зі Львова до Відня, а потім до Берліна, здійснював велику пропагандистську діяльність. Його діячі виступали з лекціями і доповідями не тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії, друкували статті, а головне — налагодили регуляр­не видання українською та іншими мовами (загалом 9) науково-популярних брошур з історичного минулого та сучасного України. Серед друкованих ви­дань СВУ: «Кобзар» Т. Шевченка, праці корифеїв української історіографії М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, ученого-географа С. Рудницького, публіциста М. Лозинського, письменника Б. Лепкого. Надруковано також низку праць М. Грушевського, хоч він не був прихильником СВУ. Допомога, що надавалася державами Четвертного союзу, зараховувалась як державний борг майбутньої самостійної України. У червні 1918 р. СВУ припинив свою діяльність. Історичною заслугою СВУ було насамперед те, що він першим се­ред українських організацій проголосив своєю метою утворення самостійної української держави.

На початку війни емігранти-москвофіли з Галичини організували в Києві «Карпато-русский освободительний комитет». Він закликав галичан вітати російську армію як визволительку, допомагав організовувати владні структу­ри під час окупації Галичини.

Проавстрійські та пронімецькі настрої СВУ не знайшли відгуку в Східній Україні. Представники всіх національних меншин у Думі висловили лояль­ність до російського уряду. У зв'язку з тим, що українці не мали свого пред­ставництва в Думі, редактор журналу «Украинская жизнь»,- що виходив у Москві, С. Петлюра видав декларацію із закликом до українців чесно викону­вати свій обов'язок перед російською державою. У питаннях зовнішньої полі­тики С. Петлюра закликав орієнтуватися на Антанту.

Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не ставши на платформу С. Петлюри чи СВУ. Але навіть лояльність українсь­ких діячів до російського самодержавства не пом'якшувала його упередженос­ті до України. Це переконувало українців, що тільки в межах національного руху можна розв'язати українське питання.

Починаючи з 1916 р. у містах України починають масово виникати націо­налістичні гуртки молоді, які виступали за незалежність України. Висновок. Перша світова війна сприяла активізаціїі консолідації українсько­го національно-визвольного руху і в той же час внесла розкол у його ряди. Л Дати: 1914 р. — створення ГУР, СВУ, Легіону УСС; 1915 р. — реорганіза­ція ГУР в ЗУР.

■ Особистості в історії:К. Левицький, В. Дорошенко, Д. Донцов, С. Пет­люра, М. Грушевський.