- •1.1. Початок Першої світової війни. Воєнні дм в 1914 р.
- •1.2. Нацистський «новий порядок» в Україні в 1941—1944 рр. Голокост.
- •1.2. Нацистський «новий порядок» в Україні в 1941—1944 рр. Голокост.
- •2.1. Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні.
- •2.1. Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні.
- •2.1. Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні.
- •2.2. Результати та історичне значення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р.
2.1. Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні.
Воєнне протистояння обох імперій — Росії та Австро-Угорщини,що супроводжувалось масовими репресіями проти українців, розкололо національно свідоме українство на прибічників і противників війни як серед українців воюючих сторін, так і в межах Російської та Австро- Угорської імперіц. Відверто проавстрійську позицію зайняла утворена в серпні 1914 р.у ЛьвовіГоловна Українська Рада(ГУР), До складу якої входили радикальна, соціал-демократична, на- ціонал-демократична партії. Вона закликала українців підтримати воєнні зусилля Австро-Угорщини проти Росії. Очолив Раду Я. Левицький.
З ініціативи ГУР у 1914 р.було сформовано легіон Українських січових стрільців(УСС) кількістю 2,5 тис. осіб, що взяв участь у бойових діях проти російської армії.
У травні 1915 р. Головна Українська Рада у Відні реорганізувалася в Загальну Українську Раду, яка була єдиним і найвищим представницьким органом українського народу Східної Галичини. Рада вимагала від австрійського уряду впровадження української адміністрації і шкіл у приєднаних районах Холм- щини та Волині, згоди на поділ Галичини на українську і польську частини та утворення Українського університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтримали ідеї незалежної України, але задовольнили низку другорядних вимог, зокрема, про організацію окремих таборів для військовополонених українців, де засновували школи, бібліотеки, церкви, які активно займалися вихованням національної самосвідомості українців, непримиренної ненависті до Російської імперії як поневолювачки і гнобительки українського народу. Згодом із числа українських полонених у Німеччині та Австро-Угор- щині було створено відповідно дві дивізії — «синьожупанну» і «сірожупанну» (названі за кольором форми).
5 листопада 1916 р. австро-угорський і німецький уряди проголосили утворення самостійного польського королівства,що складалося з польських земель, які входили до складу Російської імперії (до нього з часом мала ввійти й Галичина). На знак протесту Загальна Українська Рада склала свої повноваження.
Паралельно з ГУР політичні емігранти зі Східної України заснували у Львові Союз Визволення України(СВУ), проголосивши його безпартійною громадською організацією. Організаторами СВУ були колишні діячі УСДРП —А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцові Української соціал-демократичної спілки (Спілки) М. Малиневський(Басок) та О. Скоропис-Йолтуховський.
У жовтні 1914 р. СВУ видав програму «Наша платформа», згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української державиз конституційно-монархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на Австро-Угорщину, німецьку армію, бажав поразки Росії у війні.
Початок
Першої світової війни. Активізація
українського національно- визвольного
руху.
Організаційне
оформлення українського руху
в
Галичині. Його проавст- рійська позиція.
Українські
політичні партії та організації в
Наддніпрянській Україні та їх
ставлення до війни.
СВУ
мав своїх повноважних представників у
Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі,
Осло. Поставивши перед собою завдання
сформувати навколо СВУ коаліцію
непримиренних ворогів Російської
імперії, вони вступали у відкриті чи
таємні переговори як з офіційними
державними урядовцями, так і з російськими
політичними емігрантами, в основному
з діячами обох фракцій РСДРП —
більшовиками й меншовиками. Але
досягти згоди вдавалося не завжди.
1915 р. діячі СБУ мочали видавати українською мовою у столиці Болгарії Софії газету «Робітничий прапор». Велику агітаційно-пропагандистську роботу СВУ розгорнув у таборах для військовополонених. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ, який перебрався зі Львова до Відня, а потім до Берліна, здійснював велику пропагандистську діяльність. Його діячі виступали з лекціями і доповідями не тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії, друкували статті, а головне — налагодили регулярне видання українською та іншими мовами (загалом 9) науково-популярних брошур з історичного минулого та сучасного України. Серед друкованих видань СВУ: «Кобзар» Т. Шевченка, праці корифеїв української історіографії М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, ученого-географа С. Рудницького, публіциста М. Лозинського, письменника Б. Лепкого. Надруковано також низку праць М. Грушевського, хоч він не був прихильником СВУ. Допомога, що надавалася державами Четвертного союзу, зараховувалась як державний борг майбутньої самостійної України. У червні 1918 р. СВУ припинив свою діяльність. Історичною заслугою СВУ було насамперед те, що він першим серед українських організацій проголосив своєю метою утворення самостійної української держави.
На початку війни емігранти-москвофіли з Галичини організували в Києві «Карпато-русский освободительний комитет». Він закликав галичан вітати російську армію як визволительку, допомагав організовувати владні структури під час окупації Галичини.
Проавстрійські та пронімецькі настрої СВУ не знайшли відгуку в Східній Україні. Представники всіх національних меншин у Думі висловили лояльність до російського уряду. У зв'язку з тим, що українці не мали свого представництва в Думі, редактор журналу «Украинская жизнь»,- що виходив у Москві, С. Петлюра видав декларацію із закликом до українців чесно виконувати свій обов'язок перед російською державою. У питаннях зовнішньої політики С. Петлюра закликав орієнтуватися на Антанту.
Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не ставши на платформу С. Петлюри чи СВУ. Але навіть лояльність українських діячів до російського самодержавства не пом'якшувала його упередженості до України. Це переконувало українців, що тільки в межах національного руху можна розв'язати українське питання.
Починаючи з 1916 р. у містах України починають масово виникати націоналістичні гуртки молоді, які виступали за незалежність України. Висновок. Перша світова війна сприяла активізаціїі консолідації українського національно-визвольного руху і в той же час внесла розкол у його ряди. Л Дати: 1914 р. — створення ГУР, СВУ, Легіону УСС; 1915 р. — реорганізація ГУР в ЗУР.
■ Особистості в історії:К. Левицький, В. Дорошенко, Д. Донцов, С. Петлюра, М. Грушевський.