26. Античні міста держави північного причорноморя

1. Велику роль в історії України відіграли греки, які з'явилися у VII столітті до н. е. на північних берегах Чорного моря та заснували тут античні міста-держави. Як органічна частина античної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взаємодії з місцевим причорноморським населенням. Останнє впродовж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої античної культури, що знайшло свій вияв у прискоренні їх соціально-економічного та культурного розвитку. В історії античних міст-держав Північного Причорномор'я вирізняються два основні періоди. Перший охоплює час з VI по середину І ст. до нашої ери й характеризується відносно самостійним життям на базі еллінських традицій і мирними відносинами зі скіфськими племенами. Другий припадає на середину І ст. до н. е. - 70-ті роки IV ст. н. е., коли міста-держави поступово потрапляли у сферу інтересів Риму й до того ж зазнавали постійних руйнівних нападів готів і гунів. У процесі античної колонізації у Північному Причорномор'ї утворилися чотири основні осередки. Перший - це побережжя Дніпро-Бузького та Березанського лиманів. В першій половині VI ст. до нашої ери на правому березі Бузького лиману, неподалік від місця впадання його в Дніпровський лиман, вихідці з Мілета заклали Ольвію - згодом одне з трьох найбільших давньогрецьких міст Північного Причорномор'я, її зручне географічне розташування сприяло налагодженню тісних торговельних зв'язків із землеробами лісостепу та кочівниками степу. Другий центр античної цивілізації Півдня України склався в районі Дністровського лиману, де розташувалися міста Ніконій і Tipa. Третій центр сформувався в Південно-Західному Криму. Головне місто тут - Херсонес Таврійський. Четвертий центр античної культури в Північному Причорномор'ї виник на Керченському й Таманському півостровах. Тут були побудовані міста Пантікапей. Феодосія, Фанагорія. 2. Адміністративний поділ Української козацько-гетьманської держави дуб- лював іррегулярну структуру козацького війська: територіальні одиниці – полки, сотні, курені – відповідали ієрархії відповідних бойових підрозділів, забезпечуючи в цей спосіб максимально швидку мобілізацію козацького стану та злагодженість його бойових дій. Політико-адміністративна система Війська Запорозького не була козацьким новотвором, оскільки територіальний поділ середньовічного суспільства, як правило, скрізь відштовхувався від потреб оперативної мобілізації збройно- го люду. Зокрема мобілізаційний принцип використовувався і при організації повітово-воєводської структури Великого князівства Литовського та Корони Польської 1. Новаційний же підхід уряду Богдана Хмельницького при закладен- ні нової адміністративної структури українських земель полягав у тому, що ко- зацькі полки і сотні мали значно менші території, ніж воєводства і повіти Речі Посполитої, а тому й адміністративним органам було легше ними управляти. Перевага нової адміністративної мережі виявилася в тому, що накази з Чигири- на швидко доходили до місцевих урядників 2.При становленні полково-сотенного устрою Української козацької держави було використано досвід функціонування реєстрових козацьких полків, фор- мування яких розпочалося ще на початку ХVІІ ст., а на переломі 1625-1626 рр., під час складання гетьманом Михайлом Дорошенком козацького реєстру було зафіксовано існування шести військово-територіальних одиниць з центрами у Чигирині, Білій Церкві, Переяславі, Корсуні, Каневі та Черкасах. Трохи зго- дом, у першій половині 30-х років ХVІІ ст., відбувалося становлення Пол- тавського, Миргородського, Лубенського і Яблунівського полків 3. Отже, до певної міри можна погодитися з думкою тих дослідників, котрі наголошують на генетичному зв’язку нового полково-сотенного устрою зі своїм попередни- ком, що існував у структурі Речі Посполитої, а саме: старостинським поділом. Відповідно Чигиринський полк постав на місці Чигиринського староства, Бі- лоцерківський – на місці однойменного Білоцерківського тощо