Історичність персонажів
До кінця 19 століття головний герой поеми й описувані в ній події вважалися історично достовірними: їх відносили до часу правління візантійського імператора Романа I Лакапіна. На сучасному етапі доведена фольклорність образу самого Дігеніса, хоча окремі історичні деталі створюють колорит доби 9-10 століть. Це переважно побутові реалії, які малюють домашній устрій і військові походи знатного візантійського вельможі. Згадана майже вся територія, порушена зіткненнями арабських і ромейських військ під час походу Никифора II Фоки в 965-968 роках.
Водночас візантолог Грач Бартікян у своїй праці «Замeтки o Византийскoм эпoce o Дигeнce Aкpитe» (1964)[4] здійснив спробу ідентифікувати деяких персонажів поеми.
Джерела поеми
В поемі «Дігеніс Акрітас» можна знайти мотиви грецького роману, часом виявляються майже дослівні повторення цілих пасажів «Ефіопіки» Геліодора, любовного роману Ахілла Татія«Левкіппа і Клітофонт», «Дафніс і Хлоя» Лонга. В описах виховання Дігеніса в дитинстві автор виявляє ознайомлення з «Кіропедією» Ксенофонта, з працями Арріана, Плутарха, Квінта Курція Руфа, Псевдо-Каллісфеном.
№ 27 Причини та наслідки ІV “хрестового походу” проти Візантії
Четвертий хрестовий похід був організований не проти турків-мусульман, а проти православної Візантійської імперії. Результатом четвертого походу (1202—1204) були узурпація влади імператора у Константинополі та заснування Латинської імперії. На початку XIII ст. стало зрозумілим, що вирішальне значення для долі Святої Землі має Єгипет, султан якого постійно загрожував володінням хрестоносців. Папа Інокентій III почав готуватися до нового хрестового походу, однак до Єгипту хрестоносці так і не дійшли.
№ 28 Нікейська імперія та “реставрація” Візантії
Никейская империя — государство, образовавшееся на территории северо-западной Анатолии после захвата Константинополякрестоносцами в 1204 году и существовавшее до 1261 года. Никейская империя была крупнейшим из подобных образований, её императоры продолжали считать себя настоящими правителями Византии.
После захвата Константинополя
После захвата Константинополя Никея теряет своё важное столичное значение и становится обычным провинциальным городом Византии. Постепенно земли бывшей Никейской империи захватывают турки-османы (начиная с 1282), а уже к 1330 территория бывшей Никейской империи становится ядром молодого и агрессивного Османского государства.
№ 29 Візантія та Флорентійська унія
Ферра́ро-Флоренти́йский собо́р — собор христианских церквей (1438—1445). В 1438—1439 проходил в Ферраре, в 1439—1442 — воФлоренции, в 1443—1445 — в Риме. Почитается XVII Вселенским собором в Католической церкви. Православными церквами решения Собора отвергаются.
Ферраро-Флорентийский собор явился продолжением Базельского собора и начался с осуждения его участников. Собор был созванпапой Евгением IV и утверждён императором Иоанном VIII Палеологом. На Соборе присутствовал также Константинопольский патриархИосиф II, полномочные представители Патриархов Александрийского, Антиохийского и Иерусалимского, митрополиты Валашско-Молдавский и Киевский и всея Руси (Исидор), архиепископы, епископы и богословы, всего около 700 человек.
На Соборе подробно рассматривались разногласия между Западной (католической) и восточными церквами. Особенный упор делался на различия в догматах, в частности, на так называемом филиокве (filioque) — добавлении, сделанном Римской церковью в Символ веры. Рассматривались и другие догматические вопросы - о чистилище, главенстве папы римского во Вселенской Церкви, совершении таинства евхаристии.
Собор был объявлен Вселенским. С согласия восточных епископов, Патриарх Константинопольский провозгласил Вселенский собор канонически состоявшимся и объявил, что те, кто не подчинятся его решениям, будут отлучены от церкви.
В ходе Собора восточные иерархи, тщательно ознакомившись с учением Римской церкви, пришли к выводу, что оно православно. После некоторых колебаний все они, кроме одного иерарха, митрополита Марка Эфесского, признали нововведения Римской церкви имеющими основание в св. Писании и св. Предании, то есть правомочными, но с оговоркой, что Восточные церкви, признавая правильным всё содержание вероучения Римской церкви, не станут вводить у себя латинские литургические и церковные обычаи. 6 июля 1439 они (включая императора) единодушно подписали резолюцию Собора, буллу Laetentur coeli, предложенную папой. Таким образом, была заключена уния, и восточные церкви воссоединились с Латинской ("Флорентийская уния").
Уния оказалась непрочной и на деле просуществовала недолго. Уже через несколько лет многие присутствовавшие на Соборе епископы и митрополиты стали открыто отрицать своё согласие с Собором или утверждать, что решения Собора были вызваны подкупом и угрозами со стороны латинского духовенства. Таким образом, уния была отвергнута большинством восточных церквей. Когда в 1453 году Константинополь был взят турками, о Флорентийской унии перестали вспоминать.
№ 30 «Інтелектуальна республіка» візантійських гуманістів XIV ст.
Загарбання Константинополя хрестоносцями 1204 р. стало причиною короткочасного існування на окремій частині території Візантії, заснованої завойовниками Латинської імперії (1204 — 1261 pp.). У цей період посилюється культурна взаємодія грецької та західноєвропейської цивілізацій. Католицька Церква доклала багато зусиль для поширення серед греків латинської культури і католицького віровчення. Православну патріархію у Константинополі замінила католицька. Одночасно була зроблена спроба заснувати там католицький університет. . Помітним явищем у культурі Латинської імперії стала пісенна творчість трубадурів. Одночасно й візантійська культура впливала на освічених людей, які прибували зі Заходу.
Великі зміни відбулися також у культурі візантійського суспільства. Події IV хрестового походу поклали кінець культурному пануванню Константинополя. Нікея відтіснила його з провідних позицій у культурному житті. В ній сконцентрувалася константинопольська знать, котра втекла із завойованої хрестоносцями столиці Візантії й перетворила Нікею в своєрідний "Константинополь у вигнанні". Цим була забезпечена спадкоємність візантійської культури, яка продовжувалась у Нікеї. Константинопольська трагедія дала новий поштовх вивченню античної спадщини . Гуманістичні риси візантійської культури XIV—XV ст., так само як і суперечності останнього періоду історії Візантії, відображені також у будівництві та художній творчості. Для візантійської архітектури залишалась характерною розробка попереднього типу будівель, однак з більшою елегантністю і вишуканістю їх зовнішнього та внутрішнього оформлення. До чудових пам'яток архітектури цього періоду належать Кахріє-Джамі, церква монастиря Хора у Константинополі, храм Св.Софії у Трапезунді, комплекс церковно-монастирських споруд і палац деспотів у Містрі. Характерними ознаками візантійського живопису стали чуттєвість і динамізм