1.Становлення Східнохристиянської цивілізації.
Візанті́йська імпе́рія (грецькою: Βασιλεία των Ῥωμαίων — Basileia tōn Rōmaiōn, царство Ромеїв, царство Римське, Римська імперія, 395—1453) — середньовічна держава, східна частина Римської імперії. В староруських і старослов'янських літописах також вживається назви Християнське і Грецьке царство. Ще одна назва цієї держави Романія від якої походить назва сучасної балканської країни - Румунія.
Назва «Візантійська імперія» держава одержала в працях істориків уже після свого падіння, вперше від німецького вченого Ієроніма Вольфа в 1557. Назва походить від середньовічної назви Візантій, якою позначали поселення, яке існувало на місці сучасного Стамбула (Царгорода, Константинополя) до розбудови його Констянтином Великим, тобто Візантійська імперія — та з Римських імперій, центром якої було місто Візантій.
Жителі імперії, серед яких були предки сучасних греків, південних слов'ян, румун, молдаван, італійців, французів, іспанців, турків, арабів, вірмен та багатьох інших сучасних народів називали себе ромеями або римлянами. Саму ж імперію вони іноді називали просто «Романія», але нерідко іменували її — держава ромеїв. Столиця — Константинополь (античний Візантій, слов'янський Царгород, тепер Стамбул).
Як спадкоємиця Римської імперії Візантійська держава не лише успадкувала його найбагатші провінції та зберігала культурні надбання, тож довгий час являла собою духовний, культурний, економічний і політичний центр Середземноморря. Її столиця — Константинополь (древній Візантій) в документах тих часів називався Рим. Її правителі в часи найбільшої могутності правили землями від африканських пустель до дунайських берегів, від Гібралтарської протоки до хребтів Кавказу.
Немає єдиної думки, коли утворилася Візантійська імперія. Багато хто розглядає Констянтина І (306—337), засновника Константинополя, за першого Візантійського Імператора. Деякі історики вважають, що ця подія відбулася передніше, протягом царювання Діоклетіана (284—305), який для полегшення управління величезною імперією, офіційно поділив її на східну і західну половини. Інші вважають за переломне царювання Феодосія І (379—395) та офіційне витискання Християнством поганства, або, час його смерті в 395, коли політичне розділення між Східною і Західною частинами імперії всталилось. Також віхою є 476 рік, коли Ромул Август, останній західний імператор, відмовився від влади та відповідно імператор залишилися лише в Константинополі. Важливим моментом став 620 рік коли за імператора Іраклія державною мовою офіційно стала грецька.
Занепад імперії пов'язаний з багатьма причинами, як зовнішніми так і внутрішніми. Це розвиток інших регіонів світу, зокрема Західної Європи (в першу чергу Італії, Венеціанської і Генуезської республік), а також країн ісламу. Також це загострення протиріч між різними регіонами імперії і розкол її на Грецьке, Болгарське, Сербське та інше царства.
Поділ на Східну і Західну Римські імперії
11 травня 330 року римський імператор Констянтин Великий оголосив своєю столицею місто Візантіум, перейменувавши його в Константинополь. Необхідність переносу столиці була викликана насамперед віддаленістю колишньої столиці — Рима — від напружених східних і північно-східних меж імперії. Особливості політичної традиції робили обов'язковим особистий контроль імператора над потужними військовими угрупуваннями, а організувати оборону з Константинополя можна було набагато швидше і при цьому контролювати війська можна було ефективніше ніж з далекого Рима.
Остаточний поділ Римської імперії на Східну і Західну відбулося після смерті в 395 Феодосія Великого. Головною відмінністю Візантії від Західної Римської імперії (Гесперії) було переважання на її території грецької культури на противагу майже суціль латинізованому заходу. З часом римський спадок усе більше змінювався під місцевим впливом та внаслідок розвитку, втім неможливо провести різку межу між Римом та Візантією, яка завжди самоусвідомлювала себе саме як Східна Римська імперія.
Становлення Візантії як самостійної держави можна віднести до періоду 330—518. У цей період через границі на Дунаї і Рейні на римську територію проникали численніварварські, переважно германські племена. Якщо одні були невеликими групи переселенців, яких притягували безпека і багатства імперії, інші ж чинили набіги та самовільно селилися на її території. Скориставшись слабістю Рима, германці перейшли від набігів до захоплення земель, і в 476 році був скинутий останній імператор Західної Римської імперії. Положення на сході також було важким, особливо після того як у 378 році вестготи здобули перемогу в знаменитій битві біля Адріанополя в якій імператор Валент був убитий і готи під проводом Аларіха спустошили всю Грецію. Але незабаром Аларіх пішов на захід — в Іспанію і Галлію, де готи заснували свою державу, і небезпека з їх боку для Візантії минала. У 441 році на зміну готам прийшли гуни. Аттила кілька разів починав війну, і лише сплатою великої данини вдавалося запобігти його подальшим нападам. В другій половині V століття небезпека прийшла з боку остготів — Теодоріх розорив Македонію, загрожував Константинополеві, але і він пішов на захід, завоювавши Італію і заснувавши на руїнах Риму свою державу.
Византийский таксис.
Во главе Византии стоял император, который с VII в. стал называться автократором, то есть самодержцем. Он считался правителем «милостью Божией». Правда, «милость Божия» не прямо нисходила на государя от Бога, но косвенно, опосредованно, через волеизъявление народа. автократором мог стать человек любого звания, любой этнической принадлежности, но непременно православный. Государь считался главой не только светской, но и церковной власти. Поэтому он мог созывать церковные соборы, председательствовать на них, предлагать и отклонять кандидатуру патриарха, менять церковную организацию и даже церковное учение. Поэтому автократор изображался на иконах как Святой, с нимбом над головой.
Другой важнейшей опорой «византийского таксиса» выступало право. Наиболее универсальной кодификации византийское и римское право было подвергнуто при Юстиниане в 528-533 г. Комиссия 18 лучших юристов во главе с Трибонианом проработала тысячи норм от Ромула до Юстиниана. В результате был составлен «Свод гражданского права» (Corpus juris civilis). Византийское право впервые провозгласило равенство всех людей перед законом независимо от этнической, религиозной и половой принадлежности. Византийское судопроизводство отличалось открытостью и состязательностью. Существовали юридические консультации, нотариальные конторы и коллегии адвокатов. Специфика Византийского таксиса в немалой степени обуславливалась экономикой. Ее основой была частная собственность, чем Византия резко отличалась от Востока и от современного ей Запада. Существенное место в экономике занимала государственная собственность, предопределившая особую роль государства. Другим фундаментальным отличием византийской экономики было продолжающееся развитие городских ремесел и торговли. В Византии не наблюдалось упадка городской жизни и аграризации, как на Западе. В Византии сохранялась классическая система образования. Школа была доступной для всех. Нормой знания считалась осведомленность в античной истории, философии, литературе и поэзии.
Візантійська екуменічна доктрина та система влади.