3.2. Внутрішньо та зовнішньо політичні плани диктатора

Вивчення внутрішньої і зовнішньої політики Цезаря є надзвичайно важливим, оскільки тільки так можна простежити, на які соціальні сили він прагнув спертися і знаходив у них підтримку.[15; ст. 78]

Перш за все, в його внутрішньополітичної і реформаторської діяльності вражає надзвичайна інтенсивність і розмах діяльності відразу після битви при Тапсе (6 квітня 46 р.). Після тріумфу Цезар розпочав реалізацію однієї з найважливіших завдань - до наділення ветеранів землею, причому коли поставало питання про невідчужуваності ділянок, керувався, очевидно, своїм же аграрним законом 59 р. Першим аграрним законом Цезаря передбачався розділ державних земель, а також покупка землі за рахунок коштів від податків з нових провінцій і військової здобичі Помпея, але лише в осіб, згодних продавати її за ціною, встановленою при складанні цензових списків. Земельні наділи, які могли бути отримані за цим законом, не можна було відчужувати протягом 20 років. Другим аграрним законом, прийнятим пізніше, «під розділ підпадали тепер землі, вилучення яких спеціально обумовлювалося першим законом. При наділення землею перевагу віддавалася батькам сімейств, що мали трьох і більше дітей ».

Цезар заснував багато колоній своїх ветеранів в провінціях. Були засновані колонії на місці Карфагена і Коринфа, вони з'явилися в Іспанії, південній Галлії, Македонії і навіть на південному узбережжі Понту. Колонізація провінцій була обумовлена як недоліком вільної землі в Італії, так і прагненням Цезаря до романізації провінцій. Саме Цезар почав політику надання римського громадянства цілим провінціях. У 49 р. права громадянства отримали жителі Транспаданской Галлії та іспанської р. Гадеса. Розвиток нової провінційної політики почалася саме з Цезаря.[14; ст. 78]

У сфері податкової політики також були внесені істотні зміни: у багатьох провінціях збір прямих податків було відібрано у публіканов і переданий громадам під наглядом агентів Цезаря. Відкупна система залишилася, головним чином, для збору митних зборів, орендної плати з державних земель і т.п. Багато громади взагалі звільнялися від податків, повністю або частково. Провінційних намісників Цезар позбавив військової влади, залишивши їм тільки суд і цивільну адміністрацію під своїм контролем. На чолі провінційних військ стояли легати Цезаря в званні претора.

Законом Цезаря про провінціях управління консульськими провінціями обмежувалося дворічним терміном, а преторскими - однорічним.[15; ст. 98]

Далекий від того, щоб проводити касацію боргів, Цезар, тим не менш, в 47 р. вжив заходів до врегулювання боргового питання. Правила, що стосуються оцінки майна за цінами, що існували до громадянської війни, були відновлені, а, крім того, було визначено, що відсотки, внесені позикодавцю, зараховувалися в рахунок боргу, таким чином кредитори втрачали близько чверті відданих під зростання грошей, що, безсумнівно, було відчутно для римських лихварів. Так же Цезар встановив, що ті мешканці, які платили на рік 2 тис. сестерціїв, а в містах Італії - менш 500 сестерціїв за квартиру, звільнялися від боргів по квартирній платі за один рік. До цього потрібно додати щедрі роздачі і видовища. Понад десяти модиев хліба і десяти фунтів масла, одержуваних регулярно бідними громадянами, Цезар розподілив між плебеями по 300 сестерціїв, додавши ще сотню за зволікання в часі роздач. Видовища, дані їм народу, відрізнялися різноманітністю і пишністю. Ці заходи, звичайно, не могли дозволити ні боргової, ні квартирне питання, але вони підтримували в масах ілюзію, що Цезар є захисником римської бідноти. Згодом до таких заходів часто вдавалися римські імператори. Плебс зберігав ще політичний вплив, але не міг уже надати підтримку, яка могла б забезпечити політичну влада їх вождю. Але при цьому Цезар проводить, причому дуже енергійно, обмеження контингенту осіб, які отримують хліб, знизивши його з 320 000 та 150 000 чоловік.

В якості верховного жерця Цезар видав едикт про розпуск відновлених Клод релігійних колегій (за винятком найдавніших), оскільки ці колегії здавна були осередком плебсу і осередками демократичної агітації ». Цезарю належать спроби упорядкувати і прискорити судочинство, а також відновити твердий порядок в сенсі дотримання термінів при відправленні магістратур. Був проведений закон, за яким суди знову повинні були складатися лише з сенаторів і вершників. Тому демократичні кола мали всі підстави бути незадоволеними Цезарем-диктатором. Не менше невдоволення виявляли і вершники. Провінційна політика Цезаря, особливо обмеження відкупної системи, завдала чутливий шкоди по їх інтересам. До цього додалася економічна криза 40-х років, ділове життя слабшала, в чому звинувачували Цезаря. Таким чином, в 40-х рр.. намітилося деяке звуження тієї соціальної бази, на яку спирався Цезар.[13; ст. 175]

В якості носія цензорські повноважень Цезар справив поповнення сенату. При цьому до складу сенату були прийняті не тільки проскрибованої при Сулле, а й ті, хто був позбавлений звання цензорами чи засуджений свого часу за звинуваченням у підкупі. Число сенаторів було доведено до 900 осіб. Не можна говорити при цьому, що Цезар ставив метою підняти авторитет сенату, навпаки, скоріше, прагнув всіляко послабити його, звівши до ролі державного ради, тобто дорадчого органу при собі. Зі збільшенням кількості сенаторів було пов'язано і збільшення числа посадових осіб. Число квесторів з 20 було доведено до 40, Еділов - з 4 до 6, преторів - з 8 до 16. Тим більше, що як раз по відношенню до квесторам, еділам і преторам Цезар отримав право «рекомендувати» народу, тобто просто призначати половину магістратів. Мабуть, до середини 44 р. диктатор планував грандіозний похід проти парфян і гетів. На Балканах була зібрана величезна армія. Похід переслідував кілька цілей. Велика війна повинна була завершити об'єднання держави. Парфія була єдиною державою, яка протистоїть Риму, і, ймовірно, Цезар мріяв про світову державу і підкоренні ойкумени. У березні 44 р. він повинен був виїхати з Риму і почати кампанію. У зв'язку з цим походом в суспільстві посилено ходили чутки про те, що в Сівілліних книгах є пророцтво про те, що перемогти парфян може лише цар, чого ніяк не могло схвалювати римське суспільство і республіканські сили. Ймовірно, поштовхом до змови також послужило призначення Цезаря постійним диктатором, остаточно зруйнував ілюзії щодо реставрації республіки. 15 березня 44 р. було призначено засідання сенату. Ходили чутки, що Цезарю дадуть титул царя. Переляканий поганими знаменования, Цезар коливався: йти йому в сенат чи ні, проте змовники надіслали Децима Брута, який зумів його умовити. Коли диктатор увійшов в курію, його оточили змовники. Каска завдав першого удару, і змовники накинулись на нього з мечами, захованими в тогах. На тілі Цезаря виявили 23 рани, але тільки одна була смертельна.[12; ст. 143]

На закінчення варто сказати, що у внутрішній політиці Цезар в основному переслідував три мети: посилення своєї особистої партії, загальну стабілізацію, вирішення проблем по трансформації Риму в імперію. Серед реформ Цезаря особливо важливе і прогресивне значення мали його заходи, спрямовані до впорядкування провінційного управління. Як раз в цій галузі, більш ніж в якій-небудь інший, Цезар заклав фундамент майбутньої імперії. Диктатура Цезаря позначала перелом у боротьбі нових тенденцій територіальної монархії і тенденції консервативною, полисно-республіканської. Цезар послідовно проводив цю лінію, після чого збереження старої республіки стало неможливим. Ймовірно, дії Цезаря не могли бути іншими, і це визначило його долю