3. Право – особливий вид соціальних норм.
Будь-яка людська спільнота, а тим паче суспільство в цілому, вимагає певної внутрішньої організації, узгодженості та упорядкованості, відповідних правил людських стосунків і поведінки.
Упорядкування суспільних відносин, або соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм— правил поведінки загального характеру, що регулюють відносини у різних сферах життя людей, мають зміст, зумовлений рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства, та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.
Оскільки суспільне життя складне і багатоманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за регульованими сферами суспільних відносин, а й за способами свого встановлення і забезпечення.
Так, за сферами суспільних відносинтрадиційно розрізняють політичні, економічні, організаційні, культурні, естетичні, соціально-технічні та інші норми.
За способами встановлення і забезпеченнясоціальні норми поділяються на норми права, норми моралі, звичаї, традиції, норми об’єднань громадян (корпоративні норми), релігійні норми.
Крім того, соціальні норми поділяють на:
уснітаписьмові;
свідомітастихійні, а такожзалежно від того, чим забезпечується їх виконання(внутрішнім переконанням суб’єктів, об’єднаннями громадян, суспільством чи державою).
Отже, правові норми є різновидом соціальних. Вони мають всі ознаки цих норм, але характеризуються особливими рисами, які не притаманні іншим засобам соціального регулювання.
Тепер докладніше визначимо, які ознакивідрізняють правовід інших засобів впливу на суспільство:
1.Право встановлюється або санкціонується (тобто офіційно схвалюється) державою. Воно є єдиним різновидом норм, що розробляються та приймаються за певною процедурою державою. У випадку існування інших норм соціального характеру, що справляють значний вплив на поведінку суб’єктів, держава затверджує їх шляхом санкціонування. Цим вона надає нормам юридичного характеру і бере на себе обов’язок охороняти їх засобами примусу.
2.Право є системою норм. Приписи, що складають право, є не простою сукупністю, а системним утворенням. Вони певним чином підпорядковуються та взаємодіють.
3. Право є загальнообов’язковим. Воно являє собою єдину систему приписів, обов’язкових для всього населення, що проживає на території певної держави. На відміну від інших соціальних норм, що поширюються лише на частину населення і виконуються лише в силу їх авторитетності для суб’єктів, реалізація правової норми не залежить від ставлення до неї та симпатій окремих осіб. Право не передбачає можливість невиконання чи порушення приписів будь-ким. Така поведінка визнається протиправною і карається державою.
4. Формальна визначеність прававказує на те, що правові норми є не просто ідеями чи думками, а являють собою певну реальність, втілену в конкретних правових актах. Лише правові норми здатні відобразити вимоги, що висуваються до поведінки суб’єктів^ точно й детально, у вигляді чітко визначених прав та обов’язків.
5. Право має загальний характер. За його допомогою регламентується невизначена кількість відносин. Кожна правова норма поширюється на багато однотипних випадків, не вичерпуючи свою дію. (Наприклад, Конституція США регламентує відносини з 1787 р.) Правові норми водночас поширюються і на невизначену кількість суб’єктів. Ними можуть бути всі особи, що підпадають під дію саме цієї норми за наявності певних умов.
6. Право охороняється державою. У випадках, коли правові приписи не виконуються добровільно, держава застосовує певні засоби для їх примусової реалізації. Йдеться про діяльність спеціально створених органів держави, що створюють умови, за яких дія права є найбільш раціональною та обґрунтованою, а також про можливість призначення одного з різновидів юридичної відповідальності у випадку вчинення правопорушення чи іншого невиконання правового припису
Отже, право– це система загальнообов’язкових, формально-визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин.
!!! Д.З. об’єктивне та суб’єктивне право (поняття, у чому полягає відмінність); джерела (форми) права (поняття та перелік, визначення)
(див. І.Б. Усенка)