2. Функції держави

; Для чого потрібна держава, які функції вона виконує?

Основні напрями діяльності держави, що відображають суть і соціальне призначення держави, а також забезпечують здійснення завдань, заради яких вона створена, називають функціями держави.

Різноманітність суспільних відносин і форм діяльності держави щодо їх регулювання визначає різноманітність функцій держави. Вони можуть бути класифіковані за різними ознаками.

За часом виконання функції поділяють напостійні, що здійснюються протягом тривалого історичного періоду функціонування держави, татимчасові, які характерні для певного незначного за історичною тривалістю періоду.

За територією здійснення функціїподіляють навнутріш­ні, що здійснюються в межах території держави та характе­ризують її внутрішню політику, тазовнішні, які визначаються в діяльності держави на міжнародній арені в її взаємодії з іншими суб’єктами міжнародних відносин.

За сферою суспільних відносин функції поділяють на політичні, що визначають порядок реалізації політичної влади в суспільстві; економічні, які характеризують діяльність держави у процесі регулювання економічних відносин, та гуманітарні (соціальні), що є засобом охорони та реаліза­ції основних прав і свобод особи, зокрема у сфері охорони здоров’я, екології, освіти, культури, науки, праці, соціаль­ного забезпечення тощо

Держава здійснює свої функції як на власній території, так і за її межами, через це функції держави поділяють на внутрішні та зовнішні.

Головною внутрішньою функцієюсучасної демократичної держави, яку можна назватисоціальною, є забезпечення прав і свобод людини, створення кожному члену суспільства належних умов для існування. Для цього держава дбає про розвиток виробництва, його регулювання, тобто викопує гос­подарські, абоекономічні функції. Ступінь участі держави в економічній діяльності залежить від багатьох чинників— її типу, соціально-економічної системи тощо.

Важливою функцією держави є забезпечення законності та правопорядку, регулювання відносин між членами суспіль­ства, розробка норм суспільних відносин. Серед функцій дер­жави виділяютькультурно-виховну— сприяння розвитку культури, науки, освіти.Важливою функцією держави протя­гом багатьох століть було утвердження влади панівних верств, які становили меншість населення.Проте поступово вона втра­чає свою роль.Натомість у сучасному світі у держави з’яви­лася нова функція— екологічна. Коли людство повсякденно стикається з реальною загрозою своєму існуванню внаслідок забруднення довкілля, лише держава зі своїми можливостями здатна розв’язати чимало нагальних екологічних проблем.

Держава виконує також певні функції за межами своєї те­риторії, зокрема забезпечує захист суверенітету, незалежність від будь-яких зовнішніх посягань. Кожна держава прагне розви­вати міжнародні відносини:

- як політичні (зовнішньополітична діяльність) – визнання та повага суверенності інших країн, самостійність у вирішенні національних проблем, повага до територіальної цілісності,

- так і економічні (зовнішньоекономічна діяльність) – засновані на принципах міжнародного розподілу праці, налагодженні економічного співробітництва, а також співробітництва з іншими країнами в галузі екології, правопорядку тощо. Це — зовнішні функції держави.

3. Форма держави !!! ДЗ

У світі існує близько двохсот держав, та ще більше дер­жавних утворень було в історії суспільства. Кожна з них не­повторна. Особливості побудови і функціонування держави знаходять своє відображення у формі держави. Визначаючи форму держави, треба звернути увагу на три її складові частини— форму правління, форму державного устрою та державно-правовий (або політичний) режим.

Ф

Абсолютна

орма правління визначає організацію влади в країні, порядок утворення, взаємодії вищих органів влади й управління.

Монархія

Форма правління

Обмежена

Республіка

Парламентська

Президентська

Парламентсько-президентська

Монархія – форма правління за якої вища влада в державі належить одній особі – монарху.

Монархіїєабсолютні, в яких уся необмежена (абсолютна – звідси й назва) влада належить монарху (королю, царю, імператору, султану). Такою були Англія і Франція до буржуазних революцій. Є йобмежені, або конституційні, монархії, в яких влада монарха більшою чи меншою мірою обмежена законом (конституцією) і парламентом, який обирається народом. Прикладами сучасної обмеженої монархії є Великобританія, Іспанія.

Нині у світі існує майже 140 республік і близько 30 мо­нархій. Найстарішими республіками в історії вважають Афінську та Спартанську республіки в Стародавній Греції (V-IV століття до н. е.), Римську республіку (V-JI століття до в. е.).

Більшість існуючих монархій (з них 14 знаходиться в Азії, 12 — в Європі, 3 - - в Африці та одна — в Океанії) — обмежені монархії. Але Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Бруней, Кувейт та деякі інші країни залишаються абсолютними монархіями.

Республіка – форма правління, відповідно до якої вища влада в державі належить виборному органу – парламенту.

Залежно від особливостей повноважень глави держави та їх співвідношення із повноваженнями парламенту республікиподіляють на парламентські, президентські та змішані (парламентсько-президентські).

У парламентськійреспубліці уряд формується парламентом і підзвітний йому (ФРН, Італія. Австрія, Індія). Упрезидентськійреспубліці уряд призначає (часом з подальшим затвердженням парламентом) президент (США, Аргентина, Мексика). Чимало країн мають – змішані – так званіпарламентсько-президентськісистеми організації влади, коли у формуванні уряду беруть участь у різних пропорціях як парламент, так і президент (Україна, Франція, Ірландія, Португалія).

Державний устрійвизначає внутрішню територіальну організацію держави, взаємодію центральних та місцевих органів влади.

За державним устроєм виділяють прості(унітарні— від латинського словаunitas — єдність) таскладнідержави.

Унітарноює держава, що характеризується цілковитою політичною єдністю. Об­ласті, департаменти або інші територіальні одиниціпростоїдержави не мають власних, окремих від центральних, законів і повністю підпорядковані центральним органам (Франція, КНР, Японія, Єгипет, Україна).Складні держави поділяють на федерації та конфедерації. Уфедеративнійдержаві кожна складова частина (республіка, штат тощо) має окремі ознаки суверенітету, певні особливості законодавства, судочинства, але зберігаються цілісність дер­жави, спільні вищі органи влади. Федераціями є, наприклад, Федеративна Республіка Німеччина, Російська Федерація, Мексика, Індія.Конфедераціяоб’єднує в союз суверенні держави, які мають власне громадянство, закони тощо. Закони, прийняті центральними органами влади конфедерації, повинні бути затверджені в кожній із складових частин держави. Конфедерації створюють здебільшого для виконання окремих завдань (оборони, торгівлі тощо), і вони, як правило, мають нестійкий ха­рактер, швидко розпадаються або перетворюються на феде­рації. Саме так сталося із Сполученими Штатами Америки, які на початковому етапі свого розвитку були конфедеративним утворенням. Виділяють і таку складну форму держави, якімперія. Це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію і підвладні їй несуверенні держави – колонії. До складу такої держави входять адміністративні одиниці чи державні утворення, територію яких імперія насильно включила до свого складу (Римська імперія, Британська колоніальна імперія минулих століть).

Нині у світі чимало федеративних держав. Це такі держави, як Австрія, Бельгія, ФРН,Індія, Пакистан, Австралія, Південно-Африканська Республіка, Канада, Мексика, США, Аргентина, Росія тощо.

Одна з останніх в історії справжніх конфедерацій була створена Сенегалом та Гамбією у лютому 1982 року та отримала назву Сенегамбія, але у вересні 1989 року вона розпалася. Нині конфедерацією, за офіційною назвою, є Швейцарія (повна назва — Швейцарська Конфедерація), але фактично, за змістом швейцарської конституції, вона є федеративною державою.

Державний (політичний) режимвизначає методи, якими здійснюють владу в державі, способи та засоби, що для цього використовують.

Державних (політичних) режимів багато, але заведено поділяти їх на демократичні та недемократичні (антидемокра­тичні).

Більшість держав намагаються забезпечувати у себе панування демократії, діяти відповідно до вимог, що характеризують демократичне суспільство.

Демократія— це державний устрій, у якому забезпечується реальна влада народу.

В демократичному суспільстві народ здійснює владу двома шляхами:

1) пряма, або безпосередня, демократія (народні збори, раніше віче, peферендум– загальнонародне голосування.

2) представницька демократія, через обрання представників до органів влади.

У демократичній державі повинно бути гарантовано і за­безпечено реальну рівність усіх громадян перед законом, реа­лізацію проголошених прав і свобод. Це завдання Консти­туції — Основного Закону, який закріплює права громадян і порядок їхніх відносин з державою. Щоб створити рівні можливості для участі всіх громадян в економічному і полі­тичному житті, демократична держава забезпечує існування різних форм власності, свободу діяльності політичних та інших об’єднань, розмаїття політичного життя (або плюралізм). У демократичній країні створюються умови для верховен­ства права і незалежності правосуддя.

На відміну від демократичної держави в антидемократичному суспільстві громадяни позбавлені можливості брати участь у розв’язанні державних питань, або ця участь є формальною. Здебільшого в таких країнах утверджується влада однієї особи (або групи осіб), партії, ідеології; інші зазнають переслідувань. В антидемократичних державах права особи не гарантовані, вони постійно обмежуються.

!!! Д.З. тиранія, деспотія, тоталітаризм, авторитаризм, теократія, охлократія (для тих, кому прочитав це питання).