3. Право – особливий вид соціальних норм.

Будь-яка людська спільнота, а тим паче суспільство в цілому, вимагає певної внутрішньої організації, узгодженості та упорядкованості, відповідних правил людських стосунків і поведінки.

Упорядкування суспільних відносин, або соціальне регулювання здійснюється за допомогою соціальних норм— правил поведінки загального характеру, що регулюють відносини у різних сферах життя людей, мають зміст, зумовлений рівнем економічного, соціального і культурного розвитку суспільства, та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

Оскільки суспільне життя складне і багатоманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за регульованими сферами суспільних відносин, а й за способами свого встановлення і забезпечення.

Так, за сферами суспільних відносинтрадиційно розрізняють політичні, економічні, організаційні, культурні, есте­тичні, соціально-технічні та інші норми.

За способами встановлення і забезпеченнясоціальні норми поділяються на норми права, норми моралі, звичаї, традиції, норми об’єднань громадян (корпоративні норми), релігійні норми.

Крім того, соціальні норми поділяють на:

уснітаписьмові;

свідомітастихійні, а такожзалежно від того, чим забезпе­чується їх виконання(внутрішнім переконанням суб’єктів, об’єднаннями громадян, суспільством чи державою).

Отже, правові норми є різновидом соціальних. Вони мають всі ознаки цих норм, але характеризуються особливими рисами, які не притаманні іншим засобам соціального регулювання.

Тепер докладніше визначимо, які ознакивідрізняють правовід інших засобів впливу на суспільство:

1.Право встановлюється або санкціонується (тобто офіційно схвалюється) державою. Воно є єдиним різновидом норм, що розробляються та приймаються за певною процедурою державою. У випадку існування інших норм соціального характеру, що справляють значний вплив на поведінку суб’єктів, держава затверджує їх шляхом санкціонування. Цим вона надає нормам юридичного характеру і бере на себе обов’язок охороняти їх засобами примусу.

2.Право є системою норм. Приписи, що складають право, є не простою сукупністю, а системним утворенням. Вони певним чином підпорядковуються та взаємодіють.

3. Право є загальнообов’язковим. Воно являє собою єдину систему приписів, обов’язкових для всього населення, що проживає на території певної держави. На відміну від інших соціальних норм, що поширюються лише на частину насе­лення і виконуються лише в силу їх авторитетності для суб’єктів, реалізація правової норми не залежить від ставлення до неї та симпатій окремих осіб. Право не перед­бачає можливість невиконання чи порушення приписів будь-ким. Така поведінка визнається протиправною і карається державою.

4. Формальна визначеність прававказує на те, що правові норми є не просто ідеями чи думками, а являють собою певну реальність, втілену в конкретних правових актах. Лише правові норми здатні відобразити вимоги, що вису­ваються до поведінки суб’єктів^ точно й детально, у вигляді чітко визначених прав та обов’язків.

5. Право має загальний характер. За його допомогою регламентується невизначена кількість відносин. Кожна правова норма поширюється на багато однотипних випад­ків, не вичерпуючи свою дію. (Наприклад, Конституція США регламентує відносини з 1787 р.) Правові норми водночас поширюються і на невизначену кількість суб’єктів. Ними можуть бути всі особи, що підпадають під дію саме цієї норми за наявності певних умов.

6. Право охороняється державою. У випадках, коли правові приписи не виконуються добровільно, держава застосовує певні засоби для їх примусової реалізації. Йдеться про діяльність спеціально створених органів держави, що створюють умови, за яких дія права є найбільш раціональною та обґрунтованою, а також про можливість призначення одного з різновидів юридичної відповідальнос­ті у випадку вчинення правопорушення чи іншого невико­нання правового припису

Отже, право– це система загальнообов’язкових, формально-визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин.

!!! Д.З. об’єктивне та суб’єктивне право (поняття, у чому полягає відмінність); джерела (форми) права (поняття та перелік, визначення)

(див. І.Б. Усенка)