
- •Тема 14. Пізнання як відображення дійсності
- •1. Пізнання як предмет філософського аналізу
- •2. Суб’єкт і об'єкт пізнання
- •3. Практика- основа і мета пізнання
- •4. Чуттєве і раціональне пізнання
- •5. Методи наукового пізнання
- •6. Істина і її критерії
- •7. Специфіка пізнання соціальної дійсності
- •Питання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 15. Суспільство як соціальна система, що розвивається: структура, закони функціонування і розвитку
- •1. Основні риси і обмеженість донаукових концепцій суспільного розвитку
- •2. Матеріалізм – визначальний методологічний принцип аналізу суспільства. Спосіб виробництва як матеріальна основа цілісності суспільства
- •3. Діалектика взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Закони функціонування і розвитку соціальної системи
- •4. Поняття суспільно-економічної формації і його роль в матеріалістичному розумінні історії
- •Питання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 16. Суспільство і природа
- •1. Географічне середовище як постійна і необхідна умова суспільного розвитку
- •2. Становлення людства
- •3. Взаємодія суспільства і природи
- •Вплив природи на суспільство
- •Вплив суспільства на природу
- •4. Народонаселення – передумова і суб’єкт історичного процесса
- •Питання для самоконтролю
- •Література
7. Специфіка пізнання соціальної дійсності
Специфіка соціального пізнання, його особливості можуть бути розкриті в порівнянні з природничо-науковим пізнанням. Відмінності між цими видами пізнання визначаються відмінністю областей об’єктивної дійсності, що досліджуються ними – природи і суспільства. Характеризуючи специфічну суть суспільства як об’єкта соціального пізнання на відміну від до-соціальних рівнів матерії – об’єктів природничо-наукового пізнання, вбачаємо її в людській діяльності, що завжди включає в себе постановку цілей і їх реалізацію.
Суспільна форма руху матерії відрізняється незрівнянно більш високими, ніж в природі, темпами розвитку, що також визначає в значній мірі особливості соціального пізнання. Специфіка соціального пізнання визначається передусім його предметною областю. Предметом соціального пізнання є людина, її діяльність, культура, що представляють собою найважливіші органічно взаємопов’язані елементи суспільного життя.
У соціальному знанні на відміну від природничо- наукового людина одночасно виступає не тільки як суб’єкт, але і як об’єкт соціального пізнання. Не можна зрозуміти суть людини поза суспільством, оскільки все соціальне в людині формується суспільством, а суспільство є продукт взаємодії людей.
Суспільству властивий специфічний спосіб організації і розвитку життєдіяльності, представлений в культурі, яку в самому загальному плані можна розглядати як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною, а також способів їх створення, застосування і передачі. У соціальному пізнанні культура розглядається як явище історичне, що розвивається з розвитком суспільства.
На відміну від біологічних типів організації і використання інформації, регулюючих життєдіяльність організмів, людина здійснює свою життєдіяльність і регулює свої відносини з середовищем на основі використання не тільки свого індивідуального, але і надіндивідуального досвіду, зафіксованого в культурі. Опановуючи в процесі своєї соціалiзації культурні цінності, людина виявляється “запрограмованою” свідомо (і несвідомо) уявленнями про світ, про вищі цілі і форми діяльності, навичками, нормами поведінки, уявленнями про способи поводження з предметами споживання, закріпленими в мові, і що зберігаються в “соціальній пам’яті”.
У наш час, коли від людини потрібне не тільки оволодіння знаннями, але і залучення його до збагнення вищих цінностей людського буття, духовно-етичного, естетичного і екологічного розвитку, без яких неможливо практичне втілення в напрямі гуманізації (з урахуванням інтересів і в інтересах людини) результатів соціального і органічно інтегрованих з ним результатів розвитку природничо-наукового і технічного знання, оволодіння культурою набуває особливе значення.
Особливу важливість набуває усвідомлення того, що вдосконалення комп’ютерної техніки і сучасних технологій в різних сферах суспільного виробництва, форм організації і управління народним господарством не досить без вдосконалення людини. Причому такі якості людини, як сумлінність, порядність, відповідальність стають не менш важливими, ніж талант і образованість. Без виховання, залучення до духовно-етичних цінностей не можна говорити про культуру людини, а без розуміння культури не може бути пізнання суспільного життя.
Специфіку пізнання соціальної дійсності не можна з’ясувати, не зрозумівши значення в ньому діяльного підходу, бо людина і засвоює, і творче розвиває культуру через діяльність. Тваринний світ розвивається на основі пристосування, адаптації до умов життя, до середовища. Історія розвитку суспільства твориться шляхом перетворення навколишнього середовища, реалізації людських цілей і цінностей в діяльності, на основі якої створюються умови для життя суспільства і особистості. Саме тому діяльний підхід до розуміння соціальності є найважливішим, інтегральним, методологічним принципом, пронизуючим все соціальне пізнання. Суспільство при цьому виявляється таким об’єктом пізнання, яке в той же час є суб’єкт діяльності. Людина сама створює себе і нове середовище свого існування.
Що розглядається в контексті діяльності людей? Практика, як відомо, представляє основу, рушійну силу, мета і зміст пізнання. Соціальна дійсність пізнається на основі детермінуючої потребами і інтересами людей практичної діяльності, яка охоплює всі сторони суспільного життя – економічну, політичну і соціальну. Якщо виробнича діяльність направлена на перетворення природи, то соціально-перетворююча діяльність (соціальна практика) формує суспільні відносини і саму людину.
Суб’єкт соціального пізнання виділяє в суспільному житті безпосередній об’єкт пізнання, яким стає передусім та дійсність, яка попадає в сферу потреб і інтересів, що реалізовуються в цілеполагаючій діяльності суб’єкта в пізнанні соціальної дійсності. Оскільки переслідується мета зміни дійсності і відповідно знання повинні служити цій меті, то об’єкт в соціальному пізнанні представляється, як правило, проблемно у вигляді необхідності вирішення тих або інших соціальних задач, необхідності реалізації тих або інших можливостей.
Суб’єктом же пізнання є не свідомість сама по собі, як це представляють ідеалісти, а людина, соціальна група, клас або суспільство загалом, що не споглядально пізнає, а що перетворює природу і соціальний світ.
Характеризуючи суб’єкт і об’єкт соціального пізнання, особливо потрібно звернути увагу на те, що не тільки індивід, людина виступає одночасно об’єктом і суб’єктом соціального пізнання, але і суспільство, в різних зв’язках і відносинах. І якщо раніше підкреслювалася мінливість соціального знання (на відміну від природничо-наукового) в зв’язку з мінливістю об’єкта, то тепер, враховуючи діалектику суб’єкта і об’єкта, є всі основи говорити про мінливість соціального знання в зв’язку з мінливістю суб’єкта.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І КАТЕГОРІЇ |
| |
1. ГНОСЕОЛОГІЯ (теорія пізнання) D. Gnosiologie Е. Gnoseology F. Gnoseologie (f) Es. Gnosiologia
|
Розділ філософії, в якому вивчаються проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, досліджуються загальні передумови пізнання, виявляються умови його достовірності і істинності. | |
2. МЕТОДОЛОГІЯ D. Methodologie Е. Methodology F. Methodologie (f) Es. Metodologia
|
Область науки, що вивчає загальні і одиничні методи наукових досліджень, а також принципи підходу до різних типів об’єктів дійсності. | |
3. ОБ’ЄКТ D. Object Е. Object F. Object (m) Es. Objeto
|
Філософська категорія, вказуюча те, на що направлена пізнавальна людська діяльність суб’єкта. | |
4. СУБ’ЄКТ D. Subjekt Е. Subject F. Subject (m) Es. Sujeto
|
Категорія, вказуюча на активно діючого і на того, хто пізнає, що володіє свідомістю і волею людини. Суб’єктом виступає також і суспільство. Суб’єкт своєю діяльністю змінює об’єкт, а разом з ним і змінюється сам. | |
5. ПРАКТИКА D. Praxis Е. Practice F. Practique Es. Practica
|
Сторона предметної діяльності, що характеризується зміною і перетворенням природи і суспільства. Практика є основою пізнання, метою, сферою примінення знань і критерієм істини.
| |
6. ІСТИНА D. Wahrheit Е. Truth F. Verite (f) Es. Verdad
|
Правильне відображення дійсності в думці, що перевіряється зрештою за допомогою критерію практики. | |
7. МЕТАФІЗИКА D. Metaphysik Е. Metaphysics F. Metaphisique (f) Es. Metafisica |
Метод мислення, протилежний діалектиці, заперечуючий саморозвиток буття через протиріччя, зміну, розвиток, або зводить його до кількісного мислення (збільшенню), висуває як джерело руху (розвитку) зовнішню силу, оперує односторонніми, застиглими поняттями.
| |
8. ДІАЛЕКТИКА МАТЕРІАЛІСТИЧНА D. Metarialistische Dialectik Е. Materialist dialectics F. Dialectique (f) materialiste Es. Dialektica materialista
|
Наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, теорія і метод пізнання явищ дійсності в їх розвитку, саморусі, що викликаються внутрішніми протиріччями. |