2. Становлення людства

У широкому значенні слова – природа – це Всесвіт, об’єктивна реальність, матеріальний світ в нескінченному різноманітті його форм, включаючи в себе також людину і суспільство. У цьому значенні суспільство є частина природи, і ми нашою плоттю, кров’ю і мозком належимо їй і знаходимося всередині неї. Природа у вузькому значенні – це частина матеріального світу, відносно протилежна суспільству. У літературі її звичайно називають природним або навколишнім середовищем. Термін “природне середовище” має важливе практичне і психологічне значення, оскільки акцентує увагу на тій частині природи, в центрі якої знаходиться людина і яка є сферою її мешкання, об’єктом вивчення і перетворення. Її об’єм не залишається постійним, він розгубиться по мірі поглиблення пізнання і розширення масштабів перетворюючої діяльності людини. У цей час вона включає в себе земну кору, нижню частину атмосфери, воду, рослинний і тваринний світ, а також ближній космос. Саме з нею і знаходиться суспільство в постійній взаємодії.

Науково-теоретичні уявлення про виникнення і розвиток людини – важливий елемент світогляду і неминуче позначається на розумінні природи, людини і їх взаємодії.

Культурній історії людства передувала її природна передісторія, в ході якої складалися природні передумови суспільного життя. “Перша передумова всякої людської історії, – писали К. Маркс до Ф. Енгельс, – це, звичайно, існування живих людських індивідів. Тому перший конкретний факт, який підлягає констатуванню, – тілесна організація цих індивідів і зумовлене нею їх відношення до іншої природи”.

Походження життя на Землі на основі вуглецевих з’єднань пояснює гіпотеза А.І. Опаріна. Теорію розвитку живих організмів на основі природного відбору розробив Ч. Дарвін. Важливим доповненням до неї є концепція направленої мутації (закріплення певних змін в генах) Д.С. Берга і В.П. Алексеєва. Вони показують природне походження людини, відкидаючи, таким чином, релігійні догмати про створення життя і людини богом. Людина є дітище природи. Природа в ньому існує в рівних формах. Як тілесна істота, вона наділена природними життєвими силами у вигляді завдатків, здібностей і т.д. Щоб зберегти і відтворити життя, людина повинна задовольняти свої потреби в їжі, питві, мешканні. Однак людина не тільки природна, але і суспільна істота. Одних природних чинників для пояснення її виникнення недостатньо. Еволюційна теорія природного відбору безсила показати причини стрибка від тваринного предка до стародавньої людини. А тим часом згідно з даними сучасної науки, людський предок вже істотно відрізнявся від всіх тварин, як за своїми біологічними якостями, так і по відношенню до природи. У чому складається ця відмінність?

Життєдіяльність тварини інстинктивна, діяльність людини переважно свідома; тварина тільки пристосовується до середовища, людина ж може пристосовувати природу до своїх потреб; тварина діє на природу безпосередньо, зовнішній предмет приноситься в жертву тваринної потреби; людина використовує у відносинах з природою знаряддя, вона може виробляти необхідні їй продукти. Людей можна відрізняти від тварин за свідомостю. Самі люди починають відрізняти себе від тварин, як тільки починають виробляти необхідні їм прожитки. Матеріальне виробництво виражає собою єдність природи, без якої неможливо існування людини.

Основною формою взаємозв’язку людини і природи є праця. Вона являє собою процес, в якому людина своєю власною діяльністю опосередкує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Праця сприяла вдосконаленню руки людини, примушувала і спонукає постійно вдосконалювати знаряддя праці. Це, в свою чергу, вело до розвитку самої людини, підвищувало ефективність її впливу на природу. Праця є перша основна умова всього людського життя, і притому в такій мірі, що ми у відомому значенні повинні сказати: праця створила саму людину. Спільна трудова діяльність породжує необхідність в спілкуванні між людьми, яке зумовлює виникнення мови. Так виникла членороздільна мова, що дало могутній імпульс подальшому розвитку свідомості, абстрактного мислення. Трудова діяльність приводить до утворення виробничих відносин, бо люди не можуть жити, не сполучаючись для цього відомим чином між собою. Потім над виробничими відносинами як економічним базисом надбудовується ідеологічні відносини, різні форми суспільної свідомості, з’являються відповідні установи і організації. Це означало, що сформувалося людське суспільство як сукупність різноманітних відносин між людьми.

Таким чином, наші предки перетворилися в людину і утворили суспільство, передусім завдяки праці і пов’язаними з ним членороздільною мовою і абстрактним мисленням.

Виділившись з тваринного світу і розвиваючись по своїх особливих, соціальних законах, люди не втратили, а навпаки, посилили свої зв’язки з природою, з біосферою.

Пізнаючи закони природи, людина впливає істотним чином на неї. “Біосфера, – писав В.І. Вернадський, – перейшла або, вірніше, переходить в новий еволюційний стан – в ноосферу, переробляється науковою думкою людства”. Наукову, матеріалістичну концепцію ноосфери розробив В.І. Вернадський. Під нею він розумів сферу взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна людська діяльність стає головним, визначальним чинником.

Дана концепція в цей час активно обговорюється в нашій літературі, по ній ведуться пожвавлені дискусії. Одні вважають, що, ноосфера з’явилася разом з виникненням людства і охоплює сферу взаємодії суспільства і природи і має тенденцію до безперервного розширення за рахунок виходу в космос і проникнення в надра планети. Не можна не погодитися, що розум людини досяг багато чого, сприяв прогрессу суспільства і доцільному перетворенню природи. Інші ж не без основи вважають, що у впливі суспільства на природу не все безпечне, що раніше виникали в певних регіонах екологічні кризи, а тепер екологічна небезпека стала глобальною. У Європі, наприклад, вона вже наблизилася до критичної відмітки. Очевидно, в понятті ноосфери відбиваються не всякі відносини суспільства до природи, а лише засновані на прогресивній науці і високій моральності. Підкреслюється необхідність розумної організації перетворення природи, направленої програми творчої діяльності людей на основі пізнаних законів.