5. Методи наукового пізнання

Основною формою наукового пізнання є наука. Але наукове знання розвивається з форм донауковоого, побутового знання, опирається на повсякденний індивідуальний і загальнолюдський досвід, здоровий глузд, історично певний тип мислення, синтезує в собі всю історію соціального практичного перетворення світу. Виникаючи і розвиваючись в певному культурно-історичному контексті, наукове знання випробовує на собі вплив інших форм суспільної свідомості.

Будь-який вид людської діяльності передбачає наявність її організації – засобів, способів, програм, плану. Наукове пізнання являється особливим видом соціальної діяльності, що об’єднує в собі гносеологичну (пізнавальну), конструктивну (творчу), аксеологічну (соціально-ціннісну) і праксеологічну (предметно-перетворюючу) сторони. Методологія наукового пізнання охоплює всі його сторони, формуючи розпорядження по оптимізації цілеспрямованих дій в кожній з названих сфер функціонування наукового знання.

Методологія наукового пізнання отримала найбільш повне освітлення з боку його гносеологічної функції. Останнім часом ведуться роботи і по методології наукової творчості. Кожна з сфер функціонування наукового знання має свою специфіку, свої способи і засоби розв’язання вартих тут проблем і може бути виділена на цій основі як особливий об’єкт філософсько-методологічного аналізу.

Розглянемо методологію наукового пізнання з боку його найважливішої функції -отримання нового знання.

По мірі спільності методи наукового пізнання поділяються на філософські, загальнонаукові і одиничні, а по сфері застосування – на емпіричні і теоретичні.

Під філософським методом наукового пізнання розуміється метод діалектики, що протиставляється метафізичному методу. Структурно філософський метод можна представити як систему методологічних принципів (розпоряджень), витікаючих з діалектики, вчення про матерію, і свідомість, теорію пізнання. Ними є, зокрема, принципи матеріалістичного монізму, невичерпності матерії, детермінізму, цілісності, саморозвитку, єдності змісту і форми, одиничного і загального, явища і сутності, принцип відображення, метод сходження від абстрактного до конкретного, конкретності істини.

По мірі розвитку наукових методів пізнання на основі відкриття нових сторін і модальності світу відбувається конкретизація і поглиблення філософського методу. Так, принцип діалектичної единості форми і змісту доповнюється і конкретизується природничо-науковим принципом єдності структури і функції, принцип цілісності, системним підходом, принцип саморозвитку матерії, науковим аналізом систем, що самоорганізуються і саморегулюються, принцип відображення аргументується і конкретизується сучасними науковими методами моделювання, символізації знакових систем, семантико-інформаційним підходом.

Науковому пізнанню властиві і всі методи розсудливої діяльності, що отримали назву логічних форм пізнання, такі, як аналіз і синтез, відвернення і узагальнення, абстрагування, порівняння, доказ, індукція і дедукція, припущення, передбачення, пояснення, суперечка. У методології наукового пізнання вони мають суворе обгрунтування і в ряді випадків отримали нове найменування (порівняєте: аналогія, класифікація, екстраполяція, гіпотеза, прогнозування, формалізація, ідеалізація, математизація, аргументація, інтерпретація, дискусія, діалог).

Нарівні з логічними методами пізнання в науці використовуються і неформалізовані методи, менш усього вивчені розумові операції, на основі яких відбуваються відкриття, розв’язання проблем, формулюються нові наукові поняття, узагальнення і теорії. Вони отримали назву эвристики, наукової уяви, інтуїції, здогадки, раптового осяяння, натхнення, творчого підйому і т.п. Формально-логічні і неформалізовані методи отримання нового знання в реальному пізнанні взаємопов’язані і доповнюють один одного.

До загальнонауковиx методів пізнання відносяться, крім загальнологічних, методи, що розроблені в ході розвитку наук і внаслідок своєї спільність отримали застосування у всіх науках або в ряді суміжних наук. До них відносяться ймовірно-статистичний метод, метод системного аналізу, структурно-функціональний підхід, метод програмування, аксіоматичний метод, інформаційно-кібернетичний метод, метод моделювання, еволюційно-історичний метод, прогностичний метод і ін. Не втратили свого значення в розвитку сучасного наукового пізнання і такі загальнонаукові методи, на яких переважно засновувалася наука в минулому, як індуктивний метод і тісно з ним пов’язаний метод класифікацій, аналітичні методи, метод редукції і інш.

Одиничні методи охоплюють величезне, постійно зростаюче число спеціальних методів (методик, підходів, принципів; алгоритмів, правил), конкретних задач розпізнавання, що розробляються в тій або іншій науці для рішення, опису і пояснення, конструювання, побудови прогнозів і т.д. Навіть перелік спеціальних методів пізнання, що застосовуються хоч би одній науці: математиці, фізиці, техніці, медицині, біології, хімії, мовознавстві, соціології, історіографії і т.д., зайняло б не одну сторінку. Опис одиничних методів пізнання дається в учбових курсах спеціальних дисциплін, вони приводяться також в спеціальній і частково в філософській довідковій літературі. У кожній конкретній науці використовуються нарівні з приватними методами і загальнонаукові методи, які отримують тут свою специфіку, як, наприклад, біокібернетичний, біохімічний, біофізичний методи в біології, метод технічної діагностики в техніці, метод програмованого навчання в педагогіці.

Емпіричні і теоретичні методи розрізнюються по рівнях наукового пізнання. Перші – спостереження і експеримент – відображають дійсність з боку зовнішніх зв’язків, ознак і відмінностей, форм і явищ Вони пов’язані з початковим рівнем пізнання живим спогляданням, сприйняттям, уявленням, розпізнаванням, початковою формою класифікації відмінностей.

Теоретичні методи, що включають логічні операції мислення, філософські, загальнонаукові і значна частина спеціальних методів, мають своїм об’єктом суть, внутрішні закономірності явищ, що спостерігаються, що відтворюють предмети з боку об’єктивної логіки, тенденції їх розвитку.

Єдність емпіричних і теоретичних методів пізнання витікає з принципової єдності матеріальних об’єктів, матеріальної єдності світу. На всіх рівнях своєї організації кожний об’єкт виявляє єдність перервності і безперервності, елементного складу і цілісності, явища і сутностей і т.д. Діалектико-матеріалістична методологія наукового пізнання вимагає тому не фрагментарності, а діалектичної цілісності у відтворенні об’єкта. Цим зумовлюється також необхідність діалектичного синтезу емпіричного і теоретичного знання, подолання емпіризму, що виражається, з однієї сторони, в ігноруванні теорії, несміливості вчених перед узагальненнями накопичених фактів і тим самим виходом на новий рівень знання, а з іншої – в абстрактному теоретизуванні.

По своєму джерелу методи наукового пізнання є відображенням об’єктивних законів. У цьому складається їх об’єктивний зміст і основа, що підтверджується всім ходом розвитку суспільної практики. Але методи виражають і способи ставити і вирішувати проблеми, виходячи з потреб і практичного досвіду людства.