Вплив суспільства на природу

Як і будь-які сторони протиріччя, суспільство і природа знаходяться одночасно в єдності і в боротьбі. У єдності тому, що чоловік живе природою і інакше жити не може. Але щоб привласнити собі продукт, чоловік повинен пізнати закони і відповідним чином організувати свій труд. “Як первісна людина, – писав К. Маркс, – щоб задовольнити свої потреби, щоб зберігати і відтворювати своє життя, повинна боротися з природою, так повинна боротися і цивілізована людина у всіх суспільних формах і при всіх можливих способах виробництва”. По своєму характеру соціальні відносини можуть бути неантагоністичними і антагоністичними. Оскільки відносини людей до природи опосередковуються їх відносинами один до одного, остільки вказаний розподіл розповсюджується і на них. У первісному суспільстві люди були повністю у владі природи, однак, їх відносини до природи були неантагоністичними. Тут тотожність природи і людини виявляється також і в тому, що обмежене віднесення людей до природи зумовлює їх обмежене відношення один до одного, а їх обмежене відношення один до одного – їх обмежене відношення до природи.

Перехід від полювання до землеробства і скотарства викликав справжню революцію в продуктивних силах. Виникають перші рабовласницькі цивілізації. Істотно міняється і відношення суспільства до природи. Тотожність людини і природи порушується. Протиріччя між ними набувають антагоністичного характеру.

Характерними рисами впливу суспільства на природу є наступні:

По-перше, розширення просторових кордонів освоєння людиною природи. Сучасна наука вважає, що людина розумна виникала в ряді обмежених районів нашої планети. По мірі розвитку виробництва і зростання населення вона розсіялася по всій Землі, хоч тривалий час були незаселені острови і регіони. Тепер вся поверхня земної кулі освоєна людиною. Досягнуто глобального планетарного характеру виробничо-господарської діяльності. Людина вийшла в космос, і використовує його в своїх цілях. Робляться кроки до розширення навколоземного простору, що освоюється.

По-друге, проходить подальше вивчення і освоєння природи “вглиб”, що включає в себе відкриття і промислове використання нових елементів, мікропроцесів, раніше невідомих властивостей і законів природи. Так, в стародавні часи використовувалося лише біля двох десятків хімічних елементів, в XVIII віці – біля 30, в XIX – 50, на початку XX століття – 60. У цей час використовуються всі природні і багато штучних елементів. Широко застосовуються полімери, ядерні перетворення, напівпровідники, лазери, біологічні способи захисту рослин, очищення води, бурхливо розвивається електроніка і т.д.

По-третє, посилюється інтенсивність використання природних ресурсів. У початковий період розвитку людства його вплив на природне середовище був нікчемний. Потім цей вплив зростає.

По-четверте, зростає забруднення природного середовища. У цей час проходять серйозні зміни в структурі навколишнього середовища. Сучасне суспільне виробництво, взявши у природи сто одиниць речовини, використовує 3-4, а 96 одиниць викидає у вигляді різних, часто шкідливих для людини відходів.

Відходи людської діяльності і раніше викидалися в довкілля, але в таких розмірах, які біосфера встигала переробити завдяки дії мікроорганізмів. Тепер природа не встигає утилізувати відходи. Це може привести до зміни основних характеристик середовища, зробивши їх небезпечними або непридатними для життя людини. Так, пониження температури атмосфери на 4-5 градусів може привести до заледеніння поверхні океанів, за винятком екваторіальної смуги. А сухість повітря стане такою значною, що вирощування злаків стане неможливим. Підвищення температури на 4-5 градусів приведе до танення льодів на полюсах і затоплення величезних площ суш. Таке підвищення на Землі може наступити, за підрахунками вчених, до 2040 року, якщо концентрація вуглекислого газу буде підвищуватися такими ж темпами як зараз. Адже тепер в атмосферу викидається щорічно більше за 200 млн. т окислу вуглеводу і багато інших шкідливих речовин.

Взаємовідносини людини і природи набули, як показано вище, загрозливого характеру. З цього приводу склалися дві концепції, які умовно можна назвати “песимістичною” і “оптимістичною”. Перша знайшла відображення в книгах О. Троффлера “Футурошок”, Дж. Форрестера “Світова динаміка”, Д. Медоуса “Межі зростання” і ін. Головну причину забруднення навколишнього середовища вони бачили в зростанні індустріалізації, а вихід – в припиненні або скороченні розвитку промисловості і зменшення зростання населення. Оскільки ці рекомендації були нереальними, остільки вони були піддані різкій критиці. Друга, “оптимістична” концепція викладена в роботі М. Кана “Наступні 200 років”. Вона виходить з того, що науково-технічний прогрес викликав загрозу екологічної кризи, він же допоможе людству і вирішити його. Обидві концепції абсолютизують роль техніки, ігнорують інші чинники, а тому їх пропозиції про шляхи вирішення екологічної проблемы нереальні.

У цей час необхідно домагатися спільними зусиллями оптимізації відносин суспільства до природи. Для цього слід, по-перше, по-новому підходити до пізнання системи “суспільство-природа”, ширше впроваджувати глобальне моделювання. Раніше людська думка неозоро прагнула до того, щоб підпорядкувати сили природи. Тепер вторгнення в природу без попереднього урахування всіх наслідків може перетворити її в смертельного ворога людства. По-друге, забезпечити захист середовища, що оточує, шляхом впровадження безвідходних і маловідходних технологій і т.п. По-третє, підвищити відповідальність за збереження природи всіх держав, всіх громадян. По-четверте, посилити екологічне виховання, формувати у трудящих високу екологічну культуру.

Для запобігання екологічній кризі необхідні дві умови. Перше – мир у всьому світі, бо сучасна ядерна війна знищить все живе на Землі. Друге – всебічна міжнародна співпраця. Тільки спільно можна ослабити і зняти глобальну небезпеку екологічного “інфаркту”.