Філіппов Ліппі. Поклоніння Немовляти. 1445.

Філіппо Ліппі. Благовіщення.

Релігійні теми, які втілювали художники флорентійського кватроченто, перетворювались у світські твори з безліччю побутових подробиць, з портретами сучасників, наповнені живими людськими почуттями і переживаннями.

 Художники цієї епохи цінувались досить високо, і домініканський монах Фра Анжеліко (ок. 1400 – 1469) був навіть оголошений католицькою церквою до лику святих на знак його вражаючих, хоча й зовні простих і дещо «наївних» релігійних образів, що справляли незгладимий ефект. Навпаки, Фра Філіппо Ліппі – художник і монах кармелітського ордена, вносив у свої твори підкреслено земне начало, проте найважливішим його внеском в історію живопису стала просторова трансформація вівтарного образу, звільненого ним від штучних перегородок на центральній і боковій панелях, завдяки чому склався єдиний картинний простір.

Фра Філіппо Ліппі. Мадонна з Немовлям і двома ангелами. Б. 1465.

Флоренція, Галерея Уффіци.

Фра Філіппо Ліппі. Смерть Лукреції. 1475-1480. Флоренція, Галерея Пітті.

Філіппо Ліппі. Коронування Марії.1441-1447.

«Коронування Марії» -- образ, виконаний у 1441—1447 роках для флорентійської церкви Сан-Амброджіо. Нині зберігається в галереї Уффіци у Флоренції.

Філіппо Ліппі. Автопортрет. Деталь «Коронування Марії».

Фра Філіппо Ліппі. Портрет старого. Б. 1485. Флоренція, Галерея Уффіци.

Філіппо Ліппі. Портрет чоловіка і жінки. Б. 1440.

У ІІ пол. 15 ст. з підсиленням ролі патриціанства у мистецтві ще більшого значення набувають витонченість і розкіш. Євангельські сюжети, зображені Доменіко Гірландайо (1449-1494) на стінах церкви Санта-Марія Новелла, по суті, являють собою трактуванням сцен побуту вищих верств флорентійського суспільства.

Д.Гірландайо. Різдво Івана Предтечі.

Д.Гірландайо. Різдво Марії.

Д. Гірландайо. Таємна вечеря. 1470-і.

Д.Гірландайо. Введення Марії в храм. 1486-1490. Церква Санта Трініта, Флоренція.

Д.Гірландайо. Зустріч Марії й Єлизавети. Б. 1491.

Д.Гірландайо. Старий з дитиною (Дідусь з онучком).

Суперництво з Сандро Ботічеллі (1445-1515) в боротьбі за замовлення знатних флорентійських сімей змушують Доменіко багато працювати. У 1494 році майстер готується до поїздки в Пізу та Сієену, де ждуть його великі й почесні замовлення. В цей час у Флоренції лютувала епідемія. Він захворів на лихоманку. Художник згорів буквально за кілька днів, 11 лютого Доменіко Гірландайо не стало. "Прожив Доменіко 44 роки. Після пишних похорон він був похований в церкві Санта Марія Новелла", - сказано у Вазарі. І далі : "... за таке збагачення мистецтва і за пам’ять, котру Доменіко в ньому залишив, він у найвищій степені достойний шанування і посмертної слави, справді незаперечної".

"Надто швидко твоя смерть прийшла Перервала твою славу на землі Крокуючи між зорями Йди, щоби стати поруч с Зевксісом, Паррасісом Скопасом й Апеллесом" (Надпис на могилі Гірландайо)

Особливої витонченості флорентійське мистецтво досягло наприкінці 15 ст., під час правління онука Козимо – Лоренцо Медичі, прозваного Розкішним (1449-1492). Тверезий і навіть жорстокий політик, справжній тиран, Лоренцо був разом з тим одним з найосвіченіших людей свого часу. Поет, філософ, гуманіст, меценат, язичник за світовідчуттям, здатний, проте, до релігійної екзальтації, він перетворив свій двір у центр художньої культури того часу, де знайшли пристановище такі письменники, як Поліціано, такі філософи і вчені, як Піко делла Мірандола, такі великі художники, як Ботічеллі і Мікеланджело. Полювання, карнавали, турніри змінювали один одного, учасники проявляли себе в мистецтві живопису, музики, скульптури, у красномовстві і поезії. І хоча в культурі двора Лоренцо Медичі багато суперечливого, вона достатньо зніжена, проникнута настроями декадансу, замкнена вузьким соціальним середовищем, те краще, що нам залишили ті, кого підтримував Медичі, увійшло в духовну скарбницю на всі віки.

.

Паоло Учелло. Битва Святого Георгія з драконом. 1450-ті. Лондон, Національна

галерея.

Паоло Учелло. Нічне полювання. Після 1460. Оксфорд, Музей Ашмола.

Паоло Учелло. Битва при Сан Романо. 1465. Флоренція, Галерея Уффіци.

Паоло Учелло. Битва при Сан Романо. 1435-1440. Париж, Лувр.

БОТТИЧÉЛЛИ (botticelli) Сандро (настоящее имя Алессандро ди Мариано Филипепи) (1445, Флоренция – 1510, там же), итальянский живописец эпохи Раннего Возрождения. Родился в семье кожевника; в юности обучался ювелирному искусству. Ок. 1464 г. поступил в мастерскую Фра Ф. Липпи. Испытал влияние творческой манеры учителя, сочетавшей трёхмерность передачи объёмов на плоскости с позднеготической декоративностью линейных ритмов, а также братьев А. и П. Поллайоло. Совместно с Пьеро дель Поллайоло работал над аллегориями Добродетелей для зала Торгового суда во Флоренции («Аллегория Силы», 1470). В 1467—68 гг. посещал – одновременно с молодым Леонардо да Винчи – мастерскую А. Верроккьо, где царила атмосфера творческого поиска. В 1470 г. открыл собственную мастерскую (одним из его учеников был сын Фра Ф. Липпи, Филиппино). В 1472 г. вступил в гильдию Св. Луки.